Історія одного фейлу, або Мій невдалий Курс молодого бійця до спецпідрозділу

Привіт друзі. Мене звати Віктор. Я служу парт-тайм військовим капеланом з 27 лютого 2022 року у Києві. Здійснив 9 місій на лінію зіткнення, три з них в сам Бахмут. Останній раз я був на фронті в лютому 2023 року. Скоро їду в ювілейну десяту місію.

Основна моя робота — Java/DevOps Engineer в продуктовій американській компанії. Хочу як завжди наголосити, що все написане нижче — виключно моє розуміння ситуації. Якщо воно вам цікаве, підписуйтесь на мій Телеграм-канал, де я ділюся своїми думками, фото та відео з моїх тренувань, допомоги військовим та поїздок в зону бойових дій.

Сьогодні я хочу поділитись незвичайною історією. Це буде моя сповідь про те, як я добровільно посилено готувався, та не зміг закінчити Курс молодого бійця (КМБ) до одного з підрозділів Міністерства Оборони України.

Хочу зазначити, що в тому, ким я являюсь сьогодні, величезна заслуга моїх друзів та ком’юніті DOU, котрі постійно підтримують всі мої починання. Я розповім цю історію, не вдаючись у деталі, котрі зможуть вказати на місце чи підрозділ, куди я йшов служити. Я думаю, що комусь ця історія буде корисною. Особливо тим айтівцям та іншим громадянам, хто як і я втратив смак до життя і останні тижні-місяці думав тільки про те, як піти гасити русню.

Роздуми про мобілізацію і підрахунки

Зараз свідоме населення України ділиться на чотири категорії людей:

• люди, котрі вже воюють;
• люди, котрі не хочуть йти на фронт;
• люди, котрі не вирішили для себе;
• люди, котрі мають бажання захищати країну і шукають як краще в їх розумінні це зробити.

Далі буде багато розрахунків та цифр. Якщо не хочете читати все це, переходьте одразу до розділу про КМБ.

Поміркуймо про наш мобілізаційний ресурс. За даними Wikipedia, в Україні зараз до 700 000 активних військовослужбовців та 1 000 000 у резерві. У Збройних Силах України служать понад 40 000 жінок, які перебувають на військових посадах. З них понад 5 000 воюють на передовій. Про це розповів у жовтні 2022 року командувач Об’єднаних сил ЗСУ Сергій Наєв.

За статистикою від Hromadske, в Україні на кінець 2019 року проживало майже 37 300 000 людей (без урахування тимчасово окупованих на той момент територій). Це дані про вік населення 25-54 роки. У нас призов з 18 до 60 років. Тому мої дані досить не точні. Будемо вважати це за похибку. На 2023 рік Луганська область окупована майже повністю, а також частина Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

Населення Луганської області на 2022 рік дорівнювало 2 100 000 людей, Запорізької — 1 630 000, Херсонської — 1 000 000. Якщо порахувати, що половина людей покинула окуповані частини Запорізької, Херсонської та Луганської областей, місто Запоріжжя ніколи не було під окупацією, а Херсон звільнено, то від цифри 37 300 000 можна відняти 1 850 000 людей, котрі залишились на окупованих територіях. З них могли бути мобілізовані десь 300 000 людей.

Населення працездатного віку нараховується приблизно однакова кількість — 8 346 000 жінок та 8 112 000 чоловіків.

Статистика у поліції, ДСНС та інших структурах і окремих категоріях

На 1 січня 2022 року в поліції працювало 134 000 людей. В СБУ дані засекречені, але десь я бачив, що там працює близько 50 000 співробітників. В ДСНС працює 74 000 співробітників, лікарів та медичного персоналу 421 000, 237 000 держслужбовців працює на держслужбі.

Разом маємо 916 000 людей, котрі можуть бути мобілізованими одними з останніх (мінімум 600 000 з них — це чоловіки).

За даними Держстату в Україні проживає 2 534 000 людей працездатного віку з інвалідністю. Близько 1 200 000 з них — це чоловіки.

За офіційними даними 400 000 багатодітних сімей живе в Україні (400 000 чоловіків-батьків).

528 000 людей заброньовано від мобілізації за даними Forbes. До речі, 11 000 з них — це айтівці. Маємо за кордоном 1 127 000 трудових мігрантів. З них близько 500 000 чоловіків (враховуючи частину людей, котра повернулась назад додому).

1 300 000 чоловіків мало змогу офіційно виїхати з України. Якась частина з них залишилась за кордоном. Поза законом та до початку вторгнення виїхала ще якась кількість людей. Точних даних немає, але я думаю ніхто мене не осудить, якщо я скажу, що не менше ніж 500 000 чоловіків полишили Україну в найскрутніший час нашої сучасної історії.

5 728 000 чоловіків загалом з 8 112 000 вже або служить, або не буде найближчим часом мобілізовано.

Якщо я пропустив якісь дані, підкажіть у коментах. Якщо буде щось суттєве, я відредагую статтю.

Потенційно ще 2 384 000 може бути залучено до війська. Так що мобілізаційний ресурс у нас є. Але є велике «але».

Люди невмотивовані різниці на полі бою не роблять. Це підтвердить будь-хто з військових. Різницю роблять ті, хто готовий боротись до останньої краплі крові. І більшість з них вже на війні.

В ідеальному світі держава достукалась би до категорії чоловіків, хто вагається, та показала б шлях тим, хто шукає, як реалізувати себе на війні. Але наш світ поки не ідеальний.

Моя добровільна мобілізація

Як ви вже знаєте, я служу з лютого 2022 року капеланом. Моя робота охоплює духовну, соціальну та матеріальну допомогу військовим. Ще влітку 2022 року я вирішив, чим буду займатись на фронті, а саме вивчився на пілота FPV БПЛА. ДЕтальніше я розповідав у цій статті.

З часом я навчився непогано стріляти, пройшов курси з топографії і такмед. Завдяки, моїм друзям, ком’юніті DOU та підписникам каналу в мене є необхідне спорядження, власна AR-15 та дрони.

В один з днів в мене з’явилася можливість приєднатись до досить елітного підрозділу і я почав готуватись до КМБ. Першим етапом було пробігти 8 кілометрів за 55-60 хвилин в броніку та з додатковим навантаженням. І я почав готуватись.

Мій день починався о п’ятій ранку. О шостій я вже літав дронами на полігоні, о 8 ранку вчився стріляти в русі та з різних положень, відпрацьовувати зі зброєю в парі та приміщенні. О 10 ранку я вже біг у броніку та з навантаженням 4-8 кілометрів по пересіченій місцевості. О 12 починалась робота та сесія в університеті (я навчаюся на 3 курсі). І так майже щодня.

Я спокійно вклався в ліміт часу по бігу і пройшов на другий етап відбору, а саме — на полігон. Пам’ятаю, як днями нас поливала злива, я побачив потребу та віддав свій другий комплект форми хлопцю, бо він був промоклий до нитки. Годували досить непогано, але не набагато краще, ніж коли я був у полоні. Хто ще не читав, рекомендую мою статтю, де я розповідаю про свої пригоди в 2014-му. Сусідами нашими були польові миші, котрі бігали у своїх справах.

На все це діло я дивився філософські, в мене була можливість це зупинити, бо пішов я добровільно. У полоні у 2014 році умови були гірші, не кажучи про катування, вирок до розстрілу та позбавлення мене волі сепарами у Луганську. В перший день ноги в мене боліли так, як ніколи. Я просто не міг рівно стояти. Останній раз таке було, мабуть, ще в дитинстві.

На КМБ в нас забрали всі гаджети. Але в мене був друкований Новий Заповіт. Тому коли була вільна хвилина, я читав Євангеліє. За смартфоном не сумував взагалі від слова зовсім. Хаосу на КМБ вистачало, я тільки і думав, як би я це міг оптимізувати.

Вже в перший день я дізнався, що таке вправа «Бьорпі», коли один хлопчина, мабуть, уявив, що він знаходиться у своєму дворі і вирішив пожартувати з тими, з ким не варто було цього робити. Тож йому було сказано зробити 100 повторів цієї вправи.

Вправа Бьорпі

Наступного дня нас вишукували на плацу і за іншу провинність нашого вартового нам усім наказали зробити 110 повторів цієї «Бьорпі» у багнюці. Чесно кажучи, це було не просто. Але ж це був початок. Наступною вправою була пробіжка 6-8 кілометрів по піску. Ніколи не думав, що це може бути так важко (коли готувався я бігав по асфальту). Було б, мабуть, легше, якби не «Бьорпі» перед тим і багнюка.

У 2014 році за пару місяців до полону я потрапив у ДТП, в результаті чого отримав численні травми. Мій надколінник «розсипався» і я залишився з половинкою, пришитою до кістки разом зі зв’язками лавсановими нитками. Будь-яке серйозне навантаження на колінний суглоб — це завжди біль та дискомфорт, але я звик терпіти. На КМБ моє коліно почало відмовляти і я зрозумів, що прийшов час повертатись додому. Ось так безславно закінчився мій Курс молодого бійця в підрозділ МО України.

Повернувшись зі Сходу додому я добу не міг встати з ліжка. Днями зробив МРТ і маю отримати висновок від лікаря на цьому тижні.

Якщо війна затягнеться — більшість чоловіків буде мобілізована. Готуйте себе до цього вже. Готуйте свої родини і думайте, чим ви будете займатись на війні. Вами має рухати якась ідея. Будь-яка, але досить потужна, щоб змушувати рухатись уперед. Інакше досить швидко почне «протікати» дах. В моєму випадку це релігія і бажання «допомогти» якомога більшій кількості чортів потрапити скоріше на суд Божий.

В армії постійно будуть вдиратися у ваш особистий простір і ви нічого не зможете з цим зробити. Нікому не буде різниці, чи ви хочете спати, їсти, чи ви не хочете, щоб вас чіпляли. На вас будуть кричати. Більшість людей буде з іншої реальності. З реальності, де немає смузі, дорогих сирів та інших речей, до котрих ми звикли.

Так не завжди буває, але я вважаю, що кожен на війні має робити те, що вміє найкраще. Ідіть на курси поводження зі зброєю, тактиці і тактичній медицині. І не бійтеся. Багато хто з вас могли б купити собі виїзд за $5-10 000 та пити смузі десь у Барселоні. Але ви тут. Воюєте на своєму фронті, підтримуєте військо.

Господь знає, скільки нам відміряно прожити на землі, але що ми скажемо своїм дітям та онукам, коли вони спитають, що ми робили під час війни? Ховались від повісток чи як могли наближали нашу перемогу. Я продовжую тренуватись з БПЛА та стріляти. Найближчими днями я їду у свою ювілейну десяту поїздку на лінію зіткнення. Все буде Україна.

Якщо вам сподобалась стаття і ви хочете підтримати мою роботу, не зволікайте. Нижче реквізити:

Моно — 5375411500926550
Капеланська банка
Приват — 4149439043540214
PayPal — itstud87(at)gmail(dot)com

Мої статті про Бахмут, евакуацію цивільних з Київщини у березні 2022 року та інші можна передивитись тут. Не забудьте підписатись на мій Телеграм-канал. Не сподобається, відпишетесь.