Працювати з татом в одній сфері та компанії. Моя історія зміни поколінь в ІТ

💡 Усі статті, обговорення, новини про тестування — в одному місці. Приєднуйтесь до QA спільноти!

Всім привіт! Мене звати Юлія Сирота, я Test Automation Engineer в SoftServe. У моїй родині я вже друга, яка знайшла себе у сфері технологій і продовжую справу батька, так би мовити.

Він працює в SoftServe вже понад 20 років розробником — тож ще змалку я цікавилася, чим він займається і мріяла колись також стати програмістом. Проте життя не одразу привело мене в ІТ, до цього я встигла помріяти стати космонавтом та отримати диплом перекладача китайської мови.

Тож, якщо вам цікаво, як ваші діти сприймають вашу професію, можливо, моя історія трохи проллє на це світло.

Ми разом з батьком

А ким ти працюєш? Як я дізнавалась про професію тата

Найсмішніше — мій тато не вважає, що працює в ІТ. Проте це окрема тема для розмови, тому надалі я не буду заглиблюватися у термінологію. Мені з дитинства, як і багатьом дітям, подобалося дивитися, як працює тато, наслідувати його під час ігор, удавати, що я теж зосереджено клацаю щось на комп’ютері.

І до самого комп’ютера я проявила дуже ранній інтерес, приблизно з 3-4 років мені вже було цікаво «сидіти за комп’ютером».

Ми часто разом з татом ходили на роботу, де поки він працював я у щось гралася на сусідньому комп’ютері, це мені дуже подобалося. Гру, у яку я тоді любила грати, я досі не можу ніде знайти.

Загалом ходити з татом на роботу я обожнювала. Тоді мені здавалося, що інші програмісти цілими днями розмовляють на кухні, грають на приставках, п’ють каву з немитих чашок з кумедними написами, влаштовують перегони машинок на радіоуправлінні та катаються на офісних стільцях, а у вільний час клацають на ПК. І що це тільки мій тато якийсь нудний.

Нещодавно я переглядала свої дитячі щоденники і анкети друзів, до 6 років я ще виявляла бажання стати космонавтом, а одразу після того і надалі усюди писала, що хочу бути програмістом, коли виросту. Але, звичайно, зараз моє уявлення про нашу роботу трохи змінилося.

Тато, як мені здається, не надто вірив в мою жагу до програмування, я була схильна цікавитися багатьма речами водночас і швидко втрачати інтерес. Але він приносив мені різні книжки для навчання, заохочував спробувати написати щось самій та пояснював, коли було щось незрозуміло.

Хоча вчитель з мого тата специфічний: він часто вважає очевидними речі, які мені такими зовсім не здаються. Також тато особливо контролював, як я роблю уроки з математики — вона мені давалася не дуже легко, іноді я могла просиджувати над вже вологим від сліз зошитом до ночі. Навряд чи це мені тоді дуже подобалося, але зараз я вдячна.

Ще тато навчив мене гуглити і загалом брати інформацію з інтернету. Це здається банальним, але тільки у старшому віці я зрозуміла, що такі навички не дуже поширені, зустрічаю багато людей, яким справді простіше знайти когось, у кого можна запитати, ніж просто пошукати в інтернеті. Тато ж тренував у мене це вміння з дитинства, загадуючи різні загадки, та мотивуючи шукати відповіді на свої запитання в гуглі.

Одного вечора він сказав мені, що ми йдемо у «шотландський ресторан». Я не встала з-за комп’ютера, поки не визначила, що сьогодні ми вечеряємо у McDonalds.

Загалом мій найяскравіший спогад, пов’язаний з татовою роботою, — це його відрядження в США. Він отримав можливість запросити мене до себе на 2 тижні, які були ледь не найкращими у моєму житті. Ми багато подорожували по Юті, смачно їли і весело проводили час. Хоча цей спогад лише злегка дотичний до роботи, проте без неї такої чудової подорожі у мене б не було.

Мій вибір, або Як я шукала себе

Тато ніколи не відмовляв мене від вибору такої професії, бо дуже любить свою роботу. Він завжди говорив, що я повинна сама визначитися, ким мені бути, і підтримував на шляху досягнення практично будь-яких моїх цілей.

Але оскільки тато не вважав моє бажання стати програмістом серйозним (зокрема через мій несподіваний вступ на китайську філологію), то воно стало для нього сюрпризом вже у моєму старшому віці. І вже тоді саме тато підштовхнув до першого кроку, який привів мене туди, де я зараз.

Хоча як я й згадувала, я з дитинства хотіла бути програмістом, коли настав час вибирати ВНЗ мене зупиняли труднощі з математичними науками у школі. Тому я побоялася вступати у технічний університет, звернувши на шлях філології. Але про свій вибір не жалкую, мені подобалося навчання і студентські роки, які запам’ятались дійсно яскравими і насиченими.

Головною проблемою для мене було те, що вивчення іноземної мови та пов’язаних з нею предметів і вивчення мови програмування потребують зовсім різних видів мислення. В університеті мені в основному потрібно було запам’ятовувати великі обсяги інформації, але зовсім не потрібно було розв’язувати задач та застосовувати логіку.

Після того, як я закінчувала домашнє завдання на пари, я часто відкривала звичайний шкільний підручник з математики і просто розв’язувала приклади і задачі, щоб не втратити шкільні навички. Тому навряд чи я можу сказати, що університетське навчання мені допомагало з подальшою перекваліфікацією.

Звісно, є схожість у структурі іноземних мов та мов програмування, але цілі у них різні, тож це формує величезну прогалину між ними. Тепер у мене все навпаки — крім основної роботи я вивчаю іноземні мови, щоб не забути, як це робиться.

Крім того, коли я вступила в університет, мені подарували ноутбук на Windows. Для мене Windows тоді був не надто зручний і зрозумілий і, поскрипівши зубами декілька місяців, я знесла його і встановила ОС Linux Fedora, до якої звикла з дитинства.

Це зайняло цілу добу (якщо ви розумієте, про що я) і заважало мені впродовж всього навчання (в написанні курсових робіт особливо), але я була щаслива і пишалася собою. Зараз я працюю з C# на Windows OS і поки відважно тримаюся.

Навчання автоматизованого тестування та початок кар’єри в ІТ

Мій тато був першим директором рівненського центру розробки, який відкрився 20 років тому. І в дитинстві я мала мрію працювати саме у тій компанії, де був тато, а в дорослому віці вона, мрія, хоч і зникла, проте той дитячий захват все ще жеврів десь глибоко в душі.

Тато надіслав мені пост, в якому йшлося про набір на CrashCourse за спеціальністю Test Automation Engineer на мові C#. Варто сказати, що C# подобалась мені найбільше зі всіх мов, зокрема й тому, що перша дитяча книжка з програмування, яку подарував мені тато, була саме про вивчення C#.

А ще тому, що я мала досвід вивчення мови С у вступному етапі навчання у «Unit Factory».. Той період безперервного, але неймовірно цікавого навчання практично без сну і відпочинку дав мені зрозуміти, що програмування — це точно моє. Я не пройшла цей відбір, через що тоді дуже страждала, але вдячна собі, що знайшла сили рухатися далі у цьому напрямку.

Цього разу я вагалася через те, що мене цікавило програмування, а не тестування, хоч і автоматизоване. Але курс безкоштовний і без відбору, а ще, я маю хорошого друга, який вже працює інженером з автоматизації тестування і може допомагати мені, якщо потрібно, тому я нічого не втрачала і подала заявку.

Вчитися мені було складно, я мала одне технічне інтерв’ю після курсу, але очікувано його не пройшла, бо могла запропонувати лише дуже базові знання. Тому коли по завершенню навчання всім було запропоновано спробувати свої сили у відборі в IT Academy, я практично одразу відмовилася. Дякую нашому ментору Антону, що він таки вмовив мене взяти участь.

Відбір я пройшла, і офер отримала одразу після першого демо, на екваторі навчання в Академії. Тато підтримував мене впродовж всього навчання, допомагав з тими нюансами, які стосуються програмування, уважно дивився моє демо і сказав, що пишається мною. Для мене це було дуже цінно.

Спогади з дитинства vs доросла реальність: перші робочі дні

Перший робочий день був насиченим. Для багатьох інтернів мого віку компанія стає першою роботою, я ж вже працювала у технічній сфері, тому хвилювання було, мабуть, таки менше, ніж очікувалося. Я не могла дочекатися першого робочого дня, бо дуже хотіла в офіс. Роздивитися своє робоче місце, випити офісної кави з чашки з прикольним написом на кухні за розмовою з новими колегами... Все, як я собі уявляла, коли приходила в офіс компанії ще з татом.

З самого ранку почалися різні навчальні тренінги, як на проєкті, так і у компанії, активна робота ще не почалася. Вдень я знайомилася з командою, з особливостями нашого проєкту, а ввечері спілкувалася з клієнтом. В перші тижні я мала індивідуальні розмови з ним, під час яких мені розповідали про специфіку нашої роботи.

Мій ментор з Академії, Дмитро, подарував мені в честь першого робочого дня подарунок, який досі нагадує про пройдений мною шлях і про те, що тільки чекає попереду. Це чашка, проте вона особлива.

Чашка з таким написом, тому що я під час навчання була тимлідом і скрам-майстром. Мені ця роль дуже класно вдалась, тому ментор подарував мені цю чашку

В офісі дехто впізнавав мене, багато з тих людей пам’ятали мене ще маленькою, тому для мене це були нові знайомі. Буду відверта — те, що я татова донька, допомогло мені швидше асимілюватися в офісному колективі.

Зараз на проєкті ми автоматизуємо величезний і складний вебсайт. Мені подобається робота, але думки про програмування мене не залишають. Я займаюся з ментором, з яким ми підтягуємо технічні навички, потрібні для посади девелопера і, можливо, колись я зміню професію.

В даний же період я найбільше ціную стабільність. Також з колишнього робочого досвіду я зрозуміла, що люблю мати прямий контакт з кінцевим користувачем, отримувати фідбек і бачити вплив своєї роботи на людей напряму. Тому мрію у майбутньому попрацювати в цікавому стартапі, для чого точно потрібно ще набратися досвіду та знань.

Кожна нова фіча, яка давалася складно, але врешті решт автоматизована мною — великий поштовх у персональній мотивації. Одразу хочеться набрати мільйон тасок у спринт, бо здається, що тепер вдасться все.

Але наш проєкт це завжди виклик і сюрприз — ніколи не знаєш, з чим доведеться мати справу. Наразі майже всі труднощі в роботі пов’язані зі специфікою проєкту, а не коду. Я тепер вмію гуглити все, що мені потрібно.

Що б я сказала своїй дитині, яка хоче в ІТ

Наразі з татом ми працюємо в різних відділах та маємо різні задачі, тому небагато перетинаємося. Проте, завдяки йому я ще змалку знайомилася з ІТ-сферою і далі відкриваю її для себе. Не знаю, чи стане ця сфера родинною справою, але в майбутньому точно готова підтримати свою дитину у її захопленні і так само показати роботу айтівця, якщо їй буде цікаво.

Я б могла виділити такі поради зі свого погляду на те, як дорослим реагувати на інтерес дітей до ІТ:

1. Не мотивуйте дитину майбутньою зарплатою. Наша сфера швидко розвивається та змінюється, через що потребує нескінченного навчання та розвитку. Якщо дитині не буде подобатися те, чим вона займається, а єдина її ціль буде заробити багато грошей — парадоксально, але, скоріше за все, це їй не вдасться. Тому що лише людина, яка щиро горить своєю справою, готова приділяти час тому, щоб розвиватися у своїй сфері. Ті, хто працюють лише заради зарплати, як показує практика, швидко втомлюються та вигорають. Тому краще заохочуйте свою дитину у тому, що справді приносить їй задоволення. І це заняття набагато ймовірніше принесе їй і достатній заробіток у майбутньому.
2. Якщо ваша дитина проявила інтерес до технічної сфери — то, перш за все, потрібно визначити, який кінцевий продукт вона мріє створювати. Не вибирайте технологію за ринком вакансій, він дуже мінливий і є шанс, що популярність вибраної сфери зменшиться, а у дитини, до того ж не буде великого бажання нею займатися. Тому визначайте, до створення якого сервісу чи продукту хоче бути причетна ваша дитина, яку саме роль у розробці вона хоче виконувати, а вже тоді обирайте потрібні для цього технології та вивчайте їх.
3. Не забувайте що наша сфера не обмежується програмуванням. Є безліч професій різних профілів: дизайнери, менеджери, бізнес-аналітики тощо. Якщо вашій дитині не подобається писати код, тоді, можливо, їй подобається працювати з людьми, малювати, займатися фінансами чи організацією івентів. Як вже було сказано вище, відштовхуйтеся від бажань дитини.
4. Якщо вашій дитині складно дається, але при цьому бажання в неї є, — це нормально, їй просто потрібно більше часу. Підбадьорюйте її та хваліть за усі, навіть невеликі досягнення.
5. Вивчайте англійську мову. Математика вважається базовим предметом для спеціалістів технічної сфери, але насправді глибокі математичні знання потрібні не всім. А ось без англійської «увійти в ІТ» практично неможливо, тому це те, чому треба також приділяти значну частину уваги.