Як ми перемогли в стартап-інкубаторі та здобули приз, що до нас не існував

«Не один втонув тут човен

Да не кождий же втонув

Хоч би дев’ять не вернуло, а десятий повернув

А хто знає, може в бурю іменно спасешся ти

Може іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти»

Іван Франко

Скільки ви знаєте прикладів того, як ідея померла до реалізації? Скільки ви чули історій про те, як бізнес був змушений здатися під тиском обставин? Скільки стартапів провалилися ще навіть до MVP? Відповідь на всі питання сумна — безліч. Недопорівняння більше, ніж історій успіху. Було б чесно сказати, що це лякає. Проте, комусь вдається проскочити між крапель дощу. У цій статті, я розповім про наш досвід перетворення ідеї на стартап, поділюся тим, чому ми долучилися до інкубатора, як перемогли в ньому та який ефект ця перемога мала для розвитку. Гадаю, наш досвід допоможе вам, якщо ви мрієте про стартап та вагаєтеся, чи вам стане у пригоді подібна програма.

Чому інкубатор?

Почну з того, що мене звати Наталя і я з Криму. З 2014 року живу у Львові. Приблизно рік тому вдвох з IT-архітектором Олегом Новосадом ми придумали стартап: мобільний застосунок, що став логічним продовженням та красивим доповненням до проєкту «Давай займемось текстом», який я заснувала у 2019 році для популяризації української мови. Відтоді змінилася ситуація, ще більше загострилося мовне питання, виникла нова хвиля цікавості до всього українського. З огляду на те, що смартфони й застосунки стали широко доступними зовсім недавно (в масштабах історії), нам спало на думку, що саме завдяки застосуванню технологій наша амбітна мета — мінімум 40 мільйонів людей, що радо говорять українською, — має потенціал нарешті стати реальністю. Проте, із самого початку було ясно, що шлях до цього легким не буде. Отже, нам була потрібна кваліфікована допомога — і бажано безкоштовно — тож ми почали її шукати.

Поки Олег писав код для майбутнього застосунку, я створювала контент — теж у новому, бешкетному стилі — і паралельно передивлялася бізнес-можливості, які траплялися мені на очі. У 2022 році, за моїми оцінками, їх з’явилося набагато більше, ніж було до того: різні українські ті закордонні організації пропонували гранти, стажування, навчання для українців. Серед них було складно знайти щось «своє», адже не кожна можливість підходила нам і не під умови кожної підходили ми. Наприклад, багато програм були спрямованими на розвиток аграрного сектору — і це точно не наш варіант. Десь вимагалась фізична присутність у певному місті або країні, це теж не дуже підходило. Нарешті в одній з поштових розсилок я побачила оголошення про набір в інкубаційну програму Yep! Starter. Форма для заявки була простою та короткою, тож ми порадилися з Олегом та вирішили спробувати. Схоже, що наша анкета сподобалася організаторам, бо відповідь та запрошення в програму ми здобули буквально наступного дня. І так почалася цікава пригода.

Що відбувалось?

Інкубаційна програма, до якої ми долучилися, тривала приблизно два місяці. Вона складалася з трьох етапів. Якщо на початку нас було приблизно 80 команд, то до фіналу дійшло лише 10 — і лише одиниці стали переможцями. Ми опинилися в їхньому числі, але змагання було непростим.

Перший етап

Перший етап почався із чотириденного онлайн-буткемпу. Нам довелося змінити робочі графіки, щоби бути присутніми. Звичайно, що поки ми були занурені в навчання та знайомство з іншими учасниками, безпосередньо робота над застосунком майже не просувалась уперед. Проте,з відеолекцій ми дізнавались цікаву та корисну інформацію, а ідеї та завзяття інших учасників надихали. Це дуже приємно опинитися в спільноті людей, які сповнені енергії та сил, щоб розвивати український бізнес, а значить, і економіку загалом. Презентації проєктів регулярно змушували мене вигукувати «вау!», адже люди придумували рішення, що можуть робити життя всіх нас безпечнішим, зручнішим та кращим. Нам з Олегом найбільше сподобалися медичні стартапи, дуже цікавими здалися ідеї, скеровані на підтримку ментального здоров’я, а також інженерні рішення для різних сфер. Був навіть проєкт, пов’язаний із космосом. У нашій країні живуть надзвичайно креативні, розумні, працьовиті люди.

До наступного етапу мати потрапити тільки ті команди, що виконають домашні завдання. Потрібно було на онлайн-платформі переглянути навчальні матеріали, потім заповнити декілька об’ємних таблиць та провести п’ять peer-to-peer зустрічей з іншими учасниками. З переглядом лекцій та статтями ми легко впоралися, бо й до того багато вчилися. Більшість інформації не можу назвати новою, радше допоміжною у структуризації знань. З таблицями вийшло складніше. Вони були створені в такий спосіб, що поки вносиш у них інформацію, то хочеш-не хочеш, але маєш сформувати чітке стратегічне бачення проєкту — і воно має бути однаковим для всіх учасників команди. Для цього інколи доводиться чесно визнати слабкі місця, небезпеки, ризики — це все потребує сили духу. І ця сама сила теж знадобилася для peer-to-peer зустрічей, під час яких ми пояснювали, як бачимо ідеї колег, а вони — ділилися поглядом зі сторони на наш задум. Це дало змогу побачити, де можна вдосконалити проєкт, від яких кроків краще відмовитися, де потрібно краще пропрацювати комунікаційні підходи. І водночас із цим усіх, саме домашні завдання вперше дали нам відчуття того, що ми робимо щось масштабне, велике, життєздатне. Ми оцінювали свій стартап за різними показниками, вираховували відсотки та формули — і виходило, що задум у нас — попри всю початкову недосконалість — був набагато кращим, ніж ми гадали.

Тож після першого етапу ми здобули чітке, прописане на папері, визначення того, як бачимо майбутнє стартапу, які найкритичніші моменти треба краще пропрацювати, побачили проєкт очами інших людей та дізналися, що робимо не просто щось, що нам подобається, а ще щось таке, що об’єктивно має потенціал та цінність. Круто. Ми завантажили звіти в систему та стали чекати на рішення організаторів — і воно було на нашу користь. Ми пройшли далі.

Другий етап

Він складався з менторських зустрічей, лекцій від випускників попередніх років та ще одного буткемпу, цього раз з навчанням на складніші теми. Фактично, ми знову випали з робочого процесу, щоби повноцінно приділити увагу інкубатору. Це відбувалося восени 2022, тож другий етап припав на період постійних обстрілів, проблем зі зв’язком та світлом. Звичайно, кількість команд стала значно меншою: приблизно половина відсіялася. Організатори зізналися, що оцінювали команди більше за вмотивованістю, ніж за якістю виконання домашніх завдань. Гадаю, це мудрий спосіб вибрати ідеї з найбільшим потенціалом до втілення. Проте, емоційно було трохи складно бачити, як розстроїлися ті, хто не пройшов. Також, очевидно, не кожна команда витримала перевірку на вміння працювати разом та вибудовувати спільне бачення. У чаті посипалися скарги типу «А ми би пройшли, якби не наш Василько, який усе запоров», «я одна працюю, а вони всі нічого не роблять» або прохання порадити психолога, який зміг би «щось зробити» з командою. Не додавала й оптимізму загальна ситуація в Україні. Водночас із цим, занурення в навчання відволікало від чорних думок про війну. Кажуть, що бути зайнятим — це найкращі ліки.

Напевно, ми Олегом у той період хвилювалися трохи більше, ніж інші учасники. Адже вже місяць наш повністю готовий застосунок валявся на розгляді з незрозумілими перспективами. Відповідно, дата релізу була невизначеною, якщо він взагалі міг бути (детальніше писали тут). Ми чули скептицизм від багатьох людей, з ким спілкувалися тоді: якщо ж ви кажете, що робите щось таке класне, чого ж серйозні люди з Apple його не пропускають? Часом хтось зі знайомих або не дуже «добродієв» прозоро натякав, що застосунок наш, очевидно, нікуди не годиться і із самого початку було очевидно. Так ми дізналися, що бути стартаперами — це мати імунітет до скептиків. Якщо й у вас є ідея, яку хочете втілити, можете вже починати відрощувати такий і собі. Знадобиться.

Спочатку все було дуже повільно й тяглося довго, а потім купа подій відбулася за мить. Одного ранку я прокинулася від повідомлення Олега про те, що застосунок успішно пройшов рев’ю і ми готові до релізу. Вибирати підхожий день не було можливості, тому ми запустились 25 листопада. Це була п’ятниця, гірше того — Чорна п’ятниця, весь інтернет був заспамленим фейковими знижками, а авдиторія сиділа без світла та зв’язку. Не схоже на урочисте перерізання стрічки, правда? Але ми релізнули застосунок. Ми змогли. Під час війни. І ще якраз під час того, як організатори інкубатора визначали 10 команд, що мали потрапити до останнього етапу. Застосунок, який вже є, працює, теоретично, міг би їх переконати, що ідея вартує уваги.

Ми затаїлися та спостерігали за реакцією людей на застосунок. Майже 50 тисяч моїх підписників у соцмережах очікували на застосунок та мали сформувати перше коло користувачів. Перший час було нічого не зрозуміло, реакція була мінімальною: що зробиш, не найкращі умови для старту. А на третій день наш застосунок опинився на першому місці в категорії «Освіта» за механізмами оцінки, розробленими тими самими серйозними людьми з Apple, а ще через два дні — увійшов до десятки найкращих застосунків Україні на App Store. До речі, ми вже пів року стабільно в ньому тримаємося, навіть піднялися ще трошки вище.

Радісну новину ми запостили у всіх соцмережах та спільнотах, включно із чатом інкубатора. Першими вишикувалися нас вітати скептики. Усі, як один, вони перевзулися в повітрі та з винуватим видом казали слова привітання і що із самого початку в нас вірили й завжди підтримували. Так ми дізналися, що бути стартаперами — це щодня щось цікавеньке.

Про нас почали писати ЗМІ, у застосунок повалили користувачі — і в лічені дні Google оголосив, що активність цю він вважає підозрілою і прикрив нам можливості для монетизації до з’ясування обставин (детальніше про це тут). Тож ми опинилися в точці, де вже нарешті мали застосунк, але були без джерела коштів на його підтримку та розвиток.

Третій етап

Третій етап мав полягати в підготовці пітч-деку та презентації прооєкту на Demo Day в Києві. Участь в інкубаторі передбачала грошову винагороду для тих, хто здобуде призові місця. Фонд складав приблизно 4 тисячі доларів. Ця сума здасться вам копійками, якщо у вас великий та стабільний бізнес, але для тих, хто тільки починає, — це скарб. Організатори все же не оголошували імена тих, хто матиме шанс на його отримання, а ми з Олегом сушили голови, як будемо викручуватись із застосунком без монетизації. Приз би дуже нас виручив, але які в нас були шанси? Ми намагалися порахувати сильні команди, які б узяли до третього туру, якби були організаторам, — і в нас виходило більше 10. Усі чудові, усі з крутими задумами, хтось уже мав MVP — сильна конкуренція, що тут скажеш.

Треба сказати, що переважна більшість проєктів, які долучаються до інкубаторів, хакатонів та акселераторів, мають суто комерційний напрямок. Простими словами, зазвичай це проєкти-зароблялки грошей. Хоча вони надають послуги або виготовляють товари, корисні для людей, усе ж ідея будується навколо прибутку. У нас же виходило так, що застосунок спочатку мав соціальне значення, а потім — бізнесове. Для перемоги в інкубаторі це баг чи фіча?..

— Там результати оголосили, — написала я Олегу, коли побачила повідомлення від організаторів в чаті.

— Що, не взяли нас?

— Взяли!

— Нічого собі!

Через деякий час мені подзвонив один із координаторів. Він привітав мене з потраплянням до фіналу та спитав, чи ми можемо приїхати до Києва. Ми не могли, тож я домовилася про онлайн-участь.

— І ще скажіть розмір футболок, — попросив він.

— Мені S, Олегу M, будь ласка, відправте на таке-то ім’я та адресу, — продиктувала я координати на одному диханні, як звикла робити, щоб заощаджувати час.

— Гммм... Кхе... Так... Ну добре... Дякую... — якось дивно вимовив координатор. Ми попрощались

— Ну ти й нагла, — усміхнулася подруга, яка якраз у той момент була в мене в гостях та випадково стала свідком розмови.

— Чого це?

— Він явно офігів від твоєї впевненості в перемозі.

— Якої ще впевненості?

— Вони футболки тільки для переможців робитимуть.

— Я думала, що для всіх.

— Тоді чого б він так здивувався? — Спитала вона. У мене не знайшлося відповіді, і ми засміялися.

Знадобилося декілька менторських сесії, щоб зробиту чудову перезентацію. Якщо говорити узагальнено, ми щоразу скорочували кількість інформації на слайдах, поки не залишилася тільки сама квінтесенція. Пітчити потрібно було англійською, ми декілька разів потренувалися — і, здається, ментор залишився задоволеним підготовкою. Коли була наша черга, ви виступили на Demo Day, відповіли на питання із залу. Один із членів журі був американцем, і — як усі іноземці — був шокований тим, що в нас не всі українці говорять української, і що це серйозна проблема. Потім потрібно було чекати на оголошення результатів — і в паузі ми встигли поговорити з Олегом.

— Як думаєш, якесь місце нам дістанеться?

— Ну, ми ніби все на совість зробили, якесь би мали здобути.

— Навряд чи перше?

— Навряд, там є проєкти, які набагато точніше мали б підходити під критерії майбутнього єдинорога.

— Але ми не знаємо критерії.

— Подивимося, було б добре щось здобути. Нам би стало в пригоді.

— Це точно.

Що ж, настав час дізнатися імена переможців. Спочатку оголосили третє місце — і це були не ми. Потім друге — і знову не ми. Поки всі вітали переможців, виникла пауза. Залишилося почути назву комнади, що посіла перше місце, і для нас це означало, що або ми на верхівці успіху або взагалі ніде.

— Серед нас присутня дуже нестандартна комнада, яка придумала робити стартап для вирішення проблеми, що існує в нашії країні. Це «Давай займемось текстом» із мобільним застосунком, що закохує в українську мову. Ви здобуваєте особливу нагороду за соціальний внесок та грошовий приз у розмірі 30 000 гривень!

Боже мій! Які ми були щасливі! Схоже, що ми завдали чимало клопоту організатором своїм ні на що не схожим задумом, але ж яке вони знайшли чудове рішення! Для нас нагорода за внесок у суспільство означає набагато більше, ніж могло б значити перше місце як для стартапу. Це свідчить про те, що ми робимо щось потрібне людям у своїй країні та на правильному шляху до мети.

Що далі?

Гроші ми витратили на рекламу. Про те, як я її налаштовувала та якою вийшла ціна за лід, розкажу в майбутній публікації. Зараз скажу, що кошти допомогли нам пережити складну зиму. У кінці лютого запрацювала монетизація, я повернулася до України, припинилися відключення світла, налагодився зв’язок, ми регулярно випускаємо нові версії. Застунок розвивається. Нам усе же складно, ми все ще шукаємо ресурси — здебільшого, гроші та команду — для втілення всього того, що потрібно додати до застосунку, аби вся Україна швидше заговорила українською. Але згадка про перемогу та нагороду досі гріє серце.

Висновки

Підіб’ємо підсумки участі в інкубаційній програмі. Спочатку мінуси:

  • великі витрати часу,
  • випадіння з робочого процесу,
  • перевірка команди на міцність,
  • приводи для хвилювань,
  • необхідність дивитися правді у вічі та визнавати слабкі сторони.

Тепер плюси:

  • заощадження часу завдяки уникненню типових помилок, про які попередили на навчанні,
  • нові знання,
  • структуризація старих знань та навичок,
  • можливість побачити проєкт очима інших людей,
  • можливість вдосконалити стартап,
  • знайомства з людьми, що надихають,
  • вибудова єдиного стратегічного бачення всередині команди,
  • об’єктивна оцінка задуму,
  • можливість стати сильнішими.

Отже, було складно, було цікаво, було корисно. Ми раді, що свого часу заповнили заявку, з якої почалася участь у програмі. Дуже круто, що є люди, які прагнуть допомагати молодим стартапам, роблять це безкоштовно, якісно та ще дають грошові призи. Програма дала нам змогу подолати складний період виживання в перші місяці існування ті відкрила очі на нові перспекиви розвитку. Перемога та ще й з такою почесною нагородою стала для нас підтвердженням того, що наша робота дійсно має потенціал змінити щось на краще в нашому суспільстві.

І ще. Я така людина, що часом вміє дивитися на речі під несподіваним для інших кутом та знаходити стежки, там де їх не було до мене. Я хочу сказати, що нагорода, яку винайшли під нас, — це приклад того, як те, що було неможливим раніше, стає реальністю.

Йду далі працювати над тим, щоб закохати в українську мінімуму 40 мільйонів людей. А ви завантажуйте застосунок тут та підтримуйте нас підписками та донейтам. Нам це дуже потрібно.

З любов’ю —

Наталя Місюк

👍ПодобаєтьсяСподобалось6
До обраногоВ обраному1
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Дякую за цікавий погляд. Наша команда Brayton Power теж брала участь разом з вами. Ми пишаємося тим, що стали єдиною командою з механічним продуктом, яка дійшла до фіналу. В усіх інших були програмні продукти. Але тільки ваш продукт і ваш контент особисто я вважаю надзвичайним і незабутнім. Шкода лише, що у мене Андроід і мій варіант застосунку був тоді дуже глючний, нічого не працювало. Та це ж був лише початок розвитку. Впевнений, що ідея має надзвичайний потенціал і колись буде якісно реалізована на усіх платформах.

Будь ласка, оновіть застосунок зараз, а потім дайте нам знати, чи все добре працює.

Підписатись на коментарі