Як об’єктивно оцінювати власний професіоналізм — говоримо про феномен самозванця та питання самоцінності

Вітаю! Мене звати Крістіна Луговська і я психологиня. Зараз представляю платформу пошуку психотерапевта Rozmova, як ком’юніті-менеджерка. За плечима — 4 роки практики, за які встигла помітити певні тенденції. Велику частку моїх клієнтів складає досить молода аудиторія 19-35 років. Це енергійні, допитливі, сміливі люди, які знаходяться на етапі усвідомлення себе та власної цінності.

Часто у цих людей є спільна риса. Тенденція, про яку я згадую, полягає в тому, що вони переживають синдром самозванця. Тобто недооцінюють себе. Від них можна почути фрази на кшталт "я нічого не вартую"‎, "‎я не маю права брати за свою роботу цю суму«‎ тощо.

Тому в цій статті хочу поговорити про усвідомлення власної цінності та психологію зарплатні. Маю сподівання, що матеріал стане підґрунтям для роздумів та приводом переглянути ставлення до себе та до матеріального світу.

Хто такий самозванець та чому в нас з’являється цей синдром

Почати тут варто з базису, а саме з пояснення, чим є той синдром самозванця. Переживаючи цю проблему, люди мають труднощі з ідентифікацією власного успіху. Вони не сприймають особистий внесок у досягнення. Через це — ігнорують компліменти на свою адресу, похвалу та не здатні адекватно сформулювати свою професіональну цінність.

Отримавши підвищення чи нагороду за виконану роботу, люди з синдромом самозванця не відчувають задоволеності. Можна стояти на сцені в Каннах й тримати статуетку срібного «Лева» в руках, але в голові все ще думати, типу: "‎це випадковість, не моє досягнення«‎. Тобто переживати дискомфорт від успіху.

Такі відчуття заважають подальшому розвитку, змушують надовго застрягти в одній точці або взагалі повернутися до попереднього рівня — чи то життя, чи то заробітку.

У дослідженні психолог С. Росс пропонує описувати явище синдрому самозванця через три найхарактерніші риси:

1. Віра у те, що ви дурите інших стосовно своїх скілів та компетентності.
2. Страх викриття цього обману.
3. Нездатність провести паралель між досягнутими успіхами та особистісними й професіональними якостями.

Я з такою характеристикою погоджую на тисячу відсотків. До речі, мені доцільним видається формулювання «феномен самозванця». Тому що за переживаннями кожної людини стоять дуже різні механізми. Тобто, виділяючи це все у єдиний синдром, ми знецінюємо ці переживання.

Чому у нас з’являється феномен самозванця

Відповідь на поверхні — через негативні переконання. Більша частина цих переконань закладається ще в дитинстві, під час формування неокортексу — кори великих півкуль мозку.

До 7 років неокортекс встигає сформуватися на 90%. Тож якщо у цей час ви часто чули від батьків, бабусь та дідусів, щось типу «робота для того, щоб прогодувати себе, не більше», «великі гроші — зло», «жити треба тихо та непримітно», ці фрази відіб’ються на глибинному рівні та наздоженуть у дорослому житті.

Які наслідки мають усталені негативні переконання

Що відбувається потім? Наведу приклад: є класний креативник, до якого звертаються топові українські бренди. З ним радо будуть співпрацювати всі — «Київстар», «Молокія», українське представництво Uber та ще багато-багато інших компаній. А ще, він вже тричі потрапляв до шорт-листів каннського фестивалю рекламу, отримав Effie, срібного «Лева» та ще декілька престижних нагород у світі маркетингу й креативу.

І от до нього приходить новий замовник. Скажімо, українське представництво Puma. Вочевидь, це фінансово забезпечений замовник. Проте чомусь наш креативник називає суму у 1,5 або 2 рази меншу від тої, яку насправді хотів би отримати за свою роботу. Чому? Бо все ще живе у світі тих самих негативних переконань. Від самого дитинства вони крокують поруч.

Відчуття власної цінності у таких випадках аж занадто притуплене або відсутнє взагалі. Отримані нагороди згадуються якось поспіхом та з великим зніяковінням. Мовляв, що ж тепер, хизуватися? Це погана риса.

Та навіть якщо замовник самостійно виявляє ініціативу та пропонує більшу суму, стає незручно. У голові проносяться сотні думок на швидкості, яку здатна розвинути остання модель Tesla. Напрям у всіх цих думок один: «о, ні, вони з кимось мене плутають», «моя робота точного того не вартує», «це занадто, це не для мене», «навіть якщо їм сподобається моя робота, настане момент, коли вони зрозуміють, що помилились. Всі зрозуміють, що я насправді не такий професіонал, яким мене бачать».

Кожна така фраза пронизана саме почуттям сорому — постійним переживанням себе як «поганого, негарного, безпомічного». І не має спільного з відчуттям провини, коли людина вчиняє всупереч власним переконанням та внутрішньо себе критикує.

І знаєте, у чому тут полягає найбільший біль? Зазвичай людина, яка не може оцінити власну роботу, також має проблеми з особистими кордонами. Це виливається у нездатність сказати «ні» на непривабливі пропозиції чи відмовитись від непотрібної поради.

Наші фінансові кордони є продовження емоційних та фізичних. Тому пропрацювання особистісної цінності — надважлива тема.

Як усвідомити власну цінність та заявити про неї іншим

Звучати буде просто, але на практиці завжди складніше. Потрібно розбити негативні переконання, які заважають об’єктивно оцінювати себе.

У цьому контексті важливо пропрацювати самоідентифікацію. Мати успішні результати та «присвоювати» собі ці результати — різні речі, тому зверніть увагу на те, як ви асимілюєте пророблену роботу та висновки.

Відповідь на питання, як оголосити власну вартість іншим, лежить у площині самовідчуття. Тільки відчуваючи себе цінним, значущим, успішним, з’являється змога без остраху говорити про це іншим.

Практики, які допомагають усвідомити та закріпити власну цінність

Пропрацьовуючи тему самоцінності, я раджу не тільки рефлексувати, а впроваджувати конкретні дії.

Зміщення фокуса уваги

Спробуйте концентруватися не на власне життєвих переконаннях, а на відчуттях, які вони дарують. Маючи профіцитні, а значить, правильні переконання, ви матимете й приємні відчуття від них. Коли сприймаєш процес заробітку грошей як щось приємне, важливе для досягнення життєвих цілей, — він дійсно перетворюється на такий.

Знаходячись у таких приємних відчуттях протягом довгого часу, ви можете почати змінювати стосунки з грошима. А заразом — з собою та з оточенням.

Як можуть виглядати гроші, набувши людського образу

Одна з моїх улюблених вправ, що дозволяє зазирнути глибоко всередину. Для її виконання потрібно розслабитись, заплющити очі та пофантазувати. Уявіть, як би виглядали гроші у людській подобі? Продумайте відповіді на такі питання:

• Це чоловік або жінка?
• Як він або вона виглядає — у що вдягнена, які аксесуари має, наскільки доглянута?
• Як ця людина ставиться до вас? А як ви ставитесь у відповідь?
• Що буде, якщо ви заговорите до цієї людини? Яку реакцію отримаєте?
• Що станеться, якщо просто посеред розмови людина піде? А що ви відчуєте, якщо потім так само неочікувано повернеться?
• Спробуйте продовжити розмову та спитати пораду: що би ця людина могла вам порадити?

За допомогою цієї вправи ви побачите, які насправді маєте стосунки з грошима. Проаналізувавши проблеми та недосконалості, з’явиться змога виявити ключові патерни, які потребують заміни.

Заміна негативних переконань

Наступний крок — виписати у щоденник чи в нотатки телефону 20 негативних тверджень, пов’язаних з грошима та успіхом. Тобто ті твердження, які вдалося усвідомити після попередньої вправи. Це буде така собі дорожня мапа, на яку потрібно орієнтуватися під час подальшої роботи.

Далі необхідно потрохи впроваджувати заміну негативних переконань позитивними. Я впевнена, що будь-яке негативне твердження можна замінити. Наприклад:

• «гроші — це забаганка» замінюється на «гроші — це мій комфорт», «хотіти гроші — нормально»;
• «у багатих гроші — ціль існування» замінюється на «гроші не є ціллю, вони інструмент, що забезпечує приємні здобутки»;
• «гроші даються важким або нечесним шляхом» замінюється на «гроші можна заробляти із задоволенням» тощо.

Як зрештою заявити про власну цінність

Робота з переконаннями — найважливіший з кроків до усвідомлення власної цінності. Після усвідомлення та пропрацювання негативних тверджень, можна переходити до оцінки себе та власних потреб.

Не знаю, на щастя чи на жаль, але немає загальної формули, за якою можна порахувати власну цінність як спеціаліста.

Натомість можна усвідомити навички та успіхи, проаналізувати вкладення, зроблені у професійний розвиток, подумати про витрачені ресурси — енергію та час, на виконання різних типів завдань, й вже відштовхуючись від цього, формулювати грошову цінність.

Точно будуть ті, для кого ця цінність виявить завеликою, але це не означає, що вона розрахована невірно. Це лишень значить, що це не ваші клієнти. Бо якісна робота мусить відповідно оплачуватись.

Надалі кожного разу, коли сварите себе за «недостатність», зупиніться та скажіть собі: «Тільки талановиті люди, які обирають рух замість бездіяльності, відчувають себе самозванцями». Нехай у вас формуються нові переконання — ті, які позитивно впливатимуть на ваш розвиток.