Чому я перестала займатись самоосвітою і записалась на курси

У цій розповіді я ділюся своїм досвідом вивчення програмування з нуля і розказую про те, як проходила моя самоосвіта, як я обирала собі курси і чим моє навчання на курсах відрізнялось від навчання з ментором.

Ви не почуєте від мене тут порад чи відповіді на питання, що краще — вчитися самій чи на курсах. Але дізнаєтесь про рішення, які я приймала і результати, які вони приносили.

Мене звати Тетяна Макар.

Самоосвіта і навчання з ментором-репетитором

З самого початку я була переконана, що стану фронтендщицею. Однак робота на бекенді виявилася мені ближчою, і я почала вчити Java.

Якийсь час я вчилась самостійно, і в процесі навчання у мене виникало багато питань, на які я не вміла знаходити відповіді простими і зрозумілими мені словами. Це мене сповільнювало, тож я вирішила трохи змінити формат і звернутись по допомогу до ментора.

Мій ментор був також моїм репетитором, який допомагав з навчальними ресурсами та індивідуально пояснював теми, з якими у мене були труднощі. Довший час я не могла собі уявити кращого навчання, ніж навчання з ментором: не було жодної теми, яку я не могла зрозуміти.

На кожне своє запитання я отримувала чітку відповідь, а на кожний теоретичний матеріал мала цікаве практичне завдання. Я знала, що не вчу нічого зайвого, а проходжу тільки ті теми, які мені обов’язково знадобляться для роботи в реальному проєкті. І найголовніше — я була володаркою свого часу і сама вирішувала, як довго мені проходити якусь тему і коли переходити до наступної.

Також я сама вибирала, в якому форматі, мені вчитися найкомфортніше — за книжкою, відеокурсом чи розв’язком конкретних задачок. Я пробувала і комбінувати кілька форматів, і строго їх чергувати. Наприклад, один місяць я виділила суто на читання книги «Effective Java» від Joshua Bloch, а далі у мене був місяць роботи над пет-проєктом.

Моя самоосвіта тривала 11 місяців, але це не були 11 місяців регулярного чи стабільного навчання. Паралельно з вивченням програмування, я вчилась в автошколі і готувалася до здачі іспиту з теорії. Потім сталось повномасштабне вторгнення, і треба було якось навчитись жити в нових реаліях. Далі були два місяці в Італії, де замість того, щоб сидіти і вчити Java, я вчила італійську, підтримувала побут дому господарів, в якому жила, і страждала думками про те, як мені жити далі.

Заощадження закінчувались, а вміла я мало, щоб знайти роботу програмісткою, і я розуміла, що мені треба визначитися з пріоритетами.

Я повертаюсь в Україну і доводжу розпочате до кінця: дочитую свою першу книгу по Java і допроходжую курс на Coursera.

Під кінець своєї самоосвіти я мала два пет-проєкти, дві прочитані книги по Java і три пройдені курси. Я вміла створювати бренчі для роботи над конкретним функціоналом, робити pull-ріквести, створювати issues і писати readme файли до своїх проєктів на ґітхабі.

Я знала, як користуватись Інтеліджем, підключати базу до свого Java проєкту і читати помилки після запуску програми. А з найскладнішого, що я вже вміла робити, — це створювати ендпоїнти з CRUD-операціями і писати логіку методів з використанням опшиналів, лямбд і стрімів. І, враховуючи всі ці навички, я почувала себе дуже невпевненою.

Одного разу я зустріла знайомого, який приблизно паралельно зі мною почав вчити Java з цим же ментором, а потім пішов на курси. Коли я побачила, наскільки впевнено він себе веде і навіть уже говорить про пошук роботи, то перша думка, яка у мене виникла: «Що це за зухвальство?». А насправді я просто йому заздрила.

Того ж місяця я перестала займатись самоосвітою і пішла на платні курси для джавістів.

Причини покинути самоосвіту

Невпевненість у своїх навичках не була єдиною причиною перестати займатись самоосвітою. Був ряд інших моментів, які мені не подобались.

Коли я почала працювати над своїм першим пет-проєктом, то майже кожного дня піддавалась сумнівам, чи варто мені саме це завдання робити чи, можливо, натомість зробити щось інше.

Я не знала, чи мені краще написати один метод, і пов’язати його з усіма іншими частинами проєкту, чи краще обмежитись якимось одним класом і одразу написати до нього кілька різних методів.

Питати ментора на кожному кроці, як мені думати, не хотілось, але і сама себе я не могла організувати так, щоб ґрунтовно закріпити якийсь матеріал на практиці. Я не знала, коли мені зупинитись вчити якусь тему і мені здавалось, що я або десь недопрацьовую, або десь топчусь на місці. Мені не вистачало нового професійного оточення.

11 місяців я вчилась і спілкувалась на тему навчання тільки з однією людиною — зі своїм ментором. Спочатку це мені дуже подобалось, бо я настільки вигоріла у своїй попередній професії, що мене дратувало будь-яке спілкування з іншими людьми.

Але вже десь під кінець року я відчула, що мені не вистачає цієї професійної тусовки, цих розмов і жартів з однодумцями і здорової конкуренції. Я не бачила, як інші люди справляються з тією самою задачею, що й у мене, і сама не знала, як я вчуся на фоні інших.

Мені було потрібне спілкування з іншими студентами та викладачами, щоб почути неупереджені коментарі на мій код від ще когось. Мені настільки було важливо потрапити в це нове середовище, що я навіть змирилась з тим, що буду ще раз вчити теми, які вже проходила. Це було складне рішення, але коли я його приймала, я ще не знала, що моя попередня підготовка з ментором допоможе мені на курсі, який я явно недооцінювала.

Через те, що я сама складала собі навчальну програму і не була в цьому експертом, я не могла передбачити деяких моментів, за які потім платила своїм емоційним невдоволенням.

У мене не було систематизованої практики по всій теорії, яку я вивчала. Десь пройшла один курс, десь — другий, а потім почала писати пет-проєкт. З одного боку, знання нашаровувались, а з іншого — мені не вистачало відчуття якоїсь загальної картини, де я зараз, що я вмію і скільки мені ще треба вміти.

Найбільший когнітивний дисонанс відбувся тоді, коли я місяць читала книгу по Java, а потім працювала над пет-проєктом, де треба було вчити нові технології і підходи, а теорію з книги я майже не застосовувала.

Коли я починала вчити програмування я думала, що освіта не має значення, і що головне це вміти писати код. Але коли мене спитали, де я вчилась, а я відповіла, що вчилася з ментором, то це прозвучало не надто переконливо.

Крім слів, у мене не було жодного документа, який би підтвердив, що я не самозванка. Курси я проходила, але сертифікати не купляла. Мені було потрібне документальне визнання своїх вмінь з боку авторитетної установи.

Слабшали мої навички самоорганізації і дисциплінованості. Я жаліла себе. Здавалось, що я і так вже багато вивчила за сьогодні і завтра можна зробити собі вихідний.

Я не знала, куди приведе мене моя самоосвіта і скільки часу це займе в кінцевому результаті. Якщо на курсах є чіткі дати, коли цей курс почнеться і закінчиться, то в моїй самоосвіті акценту на дедлайнах довший час не було.

У наших заняттях з ментором увага приділялась тому, щоб я навчилась робити щось добре і правильно, незалежно від того, скільки часу це займе. Але час — це важливий фактор, і я не була готова ризикувати ще одним роком свого життя, експериментуючи з різними навчальними форматами. Мені потрібно було йти перевіреною дорогою, щоб досягти рівня підготовки, якого я від себе очікувала.

Та з усіх причин перестати займатись самоосвітою найвагомішою причиною було моє бажання відділити своє професійне життя від особистого. Мій наречений був моїм ментором-репетитором.

Впродовж місяців нашого спільного навчання це не було для мене проблемою. Це стало проблемою тоді, коли я усвідомила, що вся моя освіта зав’язана на одній людині. А мені була потрібна своя незалежність.

У мене з’явилась потреба в особистих досягненнях. Я відчувала, що мені потрібно вийти з вакууму і навчитися бути самостійнішою. Зрештою, я бачила, що мені не підходить поєднувати особисте життя і карʼєру в одній людині, і треба було щось з цим робити.

Піти на курси для мене означало піти ва-банк: вкласти весь свій час і ресурс, щоб вчитися фул-тайм. І я була до цього готова. Я знала, що коли почнуться курси, ці душевні зустрічі з родиною та друзями та безпричинні поїздки посеред тижня до котів і бабусі відійдуть на задній план. У мене з’явилась нова ціль і все, що я тепер роблю, буде або наближати мене до неї або віддаляти.

Вибір курсів

Коли я обирала для себе курси, я визначила, що мене цікавлять тільки курси при ІТ-компаніях.

Важливим фактором було те, щоб компанія мала своїх спеціалістів з розробки навчальних програм. Я вже знала, що таке дивитися нудні двогодинні записи на YouTube і робити вправи, які не відповідають моєму рівню знань, тож формат навчання був для мене на першому місці.

Я знайшла такі курси. Навіть два. Обидва вони з першого погляду здались мені хорошими і мені було досить складно обирати. Та у мене в пріоритеті було якнайшвидше почати своє незалежне навчання, і з рішенням я не барилася.

Після відвідування вступних занять і там, і там я вибрала собі курс. І ось чому:

• відома мені репутація. Про ці курси всі мої знайомі і однокласники відгукувались, як про курси, на які важко попасти і на яких важко вчитися. Мене це тільки мотивувало. В моєму житті вже давно не було визначних досягнень, а закінчення таких курсів могло б це виправити.
• навчання на 9 місяців. Звучало, як щось серйозне. Мені здавалося це хороший тест на те, наскільки мені цікаво займатися програмуванням. Була також думка, що внаслідок тривалого навчання я зможу якось компенсувати відсутність вищої технічної освіти і розвинути спосіб мислення, з яким мені було б простіше жити і працювати.
• живі лекції. Я і так була у добровільній соціальній ізоляції і якесь живе спілкування навіть під час лекцій мені було потрібне, як повітря. До того, ж викладачі здались швидкими і компетентними практиками, з яких хотілось брати приклад.

Не вирішальним, але додатковим бонусом було те, як за мене змагалась менеджерка по роботі зі студентами. Я відчувала, що в мені зацікавлені, і мені це було дуже приємно.

Хоч нам не обіцяли працевлаштування в компанії після цих курсів, я знала, що у мене буде шанс проявити себе і я зможу закласти хороший фундамент для старту своєї нової кар’єри.

Я налаштовувала себе на тривале навчання. Я готувала себе до того, що треба буде вчити багато нового. Але я не могла уявити, що на восьмому місяці свого фул-тайм навчання я буду на грані своєї психологічної витримки і відчуватиму сильну потребу почати працювати і заробляти своїми новими навичками.

Навчання на курсах

Моє навчання на курсах дуже сильно відрізнялося від навчання з ментором-репетитором. Це два абсолютно різні підходи, які виявились для мене однаково важливими, і я це зрозуміла вже на першому занятті.

Темпи були шалені. На те, що я вивчала з ментором тижнями, тепер відводилось одне заняття або його частина.

Прийти на ці курси з попередньою підготовкою було все одно що прийти на плавання і вже вміти трохи плавати. Було легше. Я встигала за групою і вчасно здавала домашні. Були і ті, хто знав щось більше за мене, як і ті, хто знав менше. І в цьому була краса: можна було самій себе оцінити і зрозуміти, де ще себе можна підтягнути.

Я зрозуміла, наскільки індивідуальне навчання з ментором-репетитором прокачало мене у деталях і дуже практичних моментах, а курси давали знання про те, як це все влаштовано. З кожним самостійно розв’язаним завданням росла моя впевненість.

Відчуття конкуренції, як виявилось, мало для мене велике значення. Але ще більше значення для мене мало спілкування з іншими студентами. На курсах мені пощастило зустріти працелюбних і кмітливих людей, з якими мені б хотілося підтримувати зв’язок і можливо навіть попрацювати в одній команді в майбутньому.

Товчення на місці, якого я найбільше боялась, не було. Було повторення і систематизація знань, яких мені якраз не вистачало.

Я розв’язувала багато типових задачок. Вони були маленькі і точкові і їх можна було зробити, подивившись лекцію чи прочитавши презентацію. Ментор також давав мені завдання, але вони були інакші. Вони були комплексні і мені ще треба було пошукати статті про те, як таке завдання зробити. Але навіть якщо мені і вдавалось зробити це велике завдання, на другий день я дивилась на свій код і мені здавалося, що ще раз я це не напишу.

На курсах я вчила не тільки Java. Я писала запити до бази даних, об’єднувала фронтенд з бекендом і піднімала їх у віртуальному середовищі, робила автоматизацію процесів розробки і вчилась працювати з комп’ютером за межами IDE.

Більш детально про своє навчання на курсах я розказую у своєму LinkedIn.

А як вчитеся ви?

Було б цікаво почитати в коментарях про ваш досвід вивчення програмування.