Айтівці за партою. Якими ви були?

Наближається перше вересня, і, безперечно, більшість асоціює його якраз з початком навчального року.
А нещодавно в соцмережах DOU ми запитали айтівців, як вони поводили себе в школі:

Ви ким були в школі: хуліганом чи відмінником? Які предмети обожнювали?

І з’ясували тоді, що більшість, все ж гарно навчались та любили технічні науки. Ось кілька цитат:

Срібна медаль, призер обласної олімпіади з астрономії. За освітою біомедичний інженер :)
Почав вчитись десь в 9му класі)
Пам’ятаю що якийсь рік було 6 за рік з математики
Fron-end developer

«Відмінником»? Можливо. Але не в тому сенсі, як ви думаєте. Мій світ був витканий з мов програмування, він перебував поза звичайними межами школи. Математика, фізика, література? Безумно примітивно. Мені не потрібно було вчити щось, що мені вже було відомо.

Протягом свого шкільного життя я заглиблювався в код, вдосконалюючи його, розгойдуючи світ з його основи.

Але тут починається справжній бунт. Я вступив в бій проти системи, обравши життя цифрового хакера. Моя зброя? Мої знання, які я використовую проти обману та нерівності.

Тепер я в ІТ, але мої мотиви вас здивують. Це не слава. Це не гроші. Я тут, щоб трансформувати систему зсередини. Ви, медалісти, хулігани, трієчники, ви всі маєте силу. Ця сила — у знанні. Якщо ви вірите в зміни, якщо ви готові взяти в руки код, то знайте: ви не одні. Дійте!

Завжди любив матан, брав участь у олімпіадах, середня оцінка зі школи — 10. Ходив у компютерні клуби щоб вчити Бейсік і Паскаль.

Хорошисти також відгукнулись:

Прогульщик, зависав у комп клубах замість школи )

я у школі вчився добре, але вчителі вважали інакше

Фізмат, спеціально тримався нижче відмінника щоб не таскали на нецікаві олімпіади і не тягнули на медаль. Всі природничі і математичні науки були на висоті

А ви як пригадуєте роки за партою?
Позитивно чи негативно? Чи вплинуло це кар’єрний шлях? Діліться 👇

👍ПодобаєтьсяСподобалось0
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Я відмінниця, але [як я вважаю] просто тому що мені легко давалося. Однокласники так і казали — ти шаровар, бо в тебе шаріки варять. Ніхто в мене над душою не стояв, батьки уроки робити не заставляли (вони взагалі не в курсі були, шо я там роблю), мені просто цікаво було.

Точніше, мені цікаві були ті предмети, де все логічно (математика, фізика, хімія, географію любила) і незрозумілі ті, де логіки менше (ну от історія — ну дуже там все заплутано, не по формулам так точно).

По математиці я була просто монстр, 1-ші місця на олімпіадах і все таке. В 9му класі після обласної олімпіади отримала запрошення навчатися в математичному ліцеї при університеті Шевченка, але батьки побоялися таку малу саму в Київ відпускати, не поїхала.

Все 10 лет был худшим учеником класса в средней школе № 165 г. Киева (хотя учителя были хорошие), как поступил в КПИ резко стал отличником, чем сильно удивил родителей, они думали за каждую сессию башлять прийдётся.

Зараз ХЗ для чого, але мене змогли записати до «зразкової» «англійської» «імені Леніна» школи (57, Київ). Мабуть, єдине гарне, що з цього виникло — англійська з 1го класу (в звичайних школах з 5го), але з радянським стилем навчання я все одно почав нормально говорити нею тільки років в 30+, а слухати неадаптоване і зараз проблема. Ну і пара знайомих що дуже допомогли значно потім. Все інше було звичним радянським жахом.

В 2-му класі зʼявився новий предмет, з яким я був дуже здивований, що ця дивна манера говорити, яку зрідка чую з радіо або телевізора, зветься «українська мова». Але проблем не було (ну, в межах того, як вчили).

В 3-му класі стало питання виключення мене зі школи за "пропаганду війни«(!), за те, що приніс текст пісні «Атомный заряд летит, взрывается, всё сметая на своём пути...» Якось відбили.

В 4-му класі якийсь практикант на уроці історії так «достав» що довелось лізти від нього під парту. Довбойолоп не знайшов нічого кращого ніж витягувати мене звідти, за що був укушений. Покарання за це не було, а довбень, сподіваюсь, зрозумів, що викладання не для нього:)

А ще в тому ж 4-му класі однокласник всіх вчив матюкам — до цього я їх жодного разу не чув (як і половина класу) і реакція була «ух ты, ещё один язык». Але він же навчив, що це тільки для особливих випадків.

Після 7-го класу (це все ще по 10-класній нумерації) збіг в 145у фізмат, бо стара задовбала в усьому. Одним з того було, що фізрук ставив аж до 2 в чверті ні за що (при переході вийшов на нормальні 4) і ніхто його не вгамовував. І взагалі той примусовий «колективізм» радянського зразку що розвивався там був мені неприйнятний. (Школа і потім не змінилась — майже за тої ж причини уже в 2014 племінниця збігла з неї.)
Непогано став виступати по олімпіадах з математики і «інформатики» (до 1-го призу на «республиці»). Але і в 145й стиль на тренування розвʼязання вступних задач з прицілом на усякі там МФТИ дратував, я по більшости ігнорував це. Робив різне у компʼютерному класі на «Агатах», дало якусь базу, але зараз більше розуміння того, як _не_ треба робити компʼютери і інфраструктуру навколо них. Нерозділено закохався десь роки на 3.

А потім уже на 2му курсі СРСР розвалився і це зовсім інша історія...

Був попереду інших в історії та програмуванні :-) Обрав інженерку, а не дослідництво :-)
Зараз вчу шосту мову, а в школі не вважався здібним до мов і не думав, що вільно говоритиму якоюсь іще мовою крім рідних.

Перші три роки вчився дуже добре, але потім зрозумів, що над тими, хто добре вчився насміхалися та просили зробити контрольну чи домашку. Тоді я вирішив зʼїхати по оцінкам і прикинутися тупим, так я опинився в сірій масі якою була більшість учнів. І як на мене, я правильно зробив, бо далі діти почали не насміхатися з ботанів, а знущатися та відбирати гроші. В одного відмінника не було кишенькових грошей, бо батьки були бідні, тому його змушували вигадувати різні шкільні збори, щоб він приносив гроші до школи, які потім відбирались. Але якщо ви не виділялись з маси, то було ок і навіть мали дружні стосунки з однокласниками.

Щось вчителі робили з цим? Не памʼятаю, але добре памʼятаю як вони виділяли улюбленців та булили решту, а інколи виходили за межі адекватності. Так у мене в атестаті з малювання 2 при тому, що я закінчив художню школу. А коли пішов зі школи після 9 класу та колишня класна керівниця дзвонила додому, щоб дізнатися куди я пішов, то почала кричати як навіжена, що я навіть у ПТУ не мав права піти. То був мій перший раз, коли я послав дорослу людину. Звісно, не всі такі вчителі були, але краще від цього не ставало.

І якби в мене не було молодшого брата, який вчився в трьох різних школах, в двох з яких він мав дружні класи та нормальних вчителів, то я би жодному з вас не вірив би про олімпіади, дружні класи та гарних вчителів.

В мене поганий шкільний досвід, але це теж досвід. Здебільшого я виніс зі школи розуміння того, хто ким є, як з тією чи іншою людиною треба себе поводити та чи можна з нею мати якісь справи.

трійошником на четвірки. навіть два рази 2 в чверті схлопотав.
потім пішов з тої конченої школи з 9 класу в екстерни, і за два роки завершив на 4-5.
З того часу полюбив усім серцем удальонку і зненавидів шаблонну систему і натовп

Задротом конечно. В школе задротов.
Ну и олимпиадки были, стипендия от горсовета, экскурсии в зал верховной рады, фотки с Яценюком — всё было.

Ух....

Це було місто комсомольск (тепер Горишні плавні) з 50к населенням і Полтавским ГЗК — головним сердцем міста.
Мама працювала на ньому інжинером программістом ( dou.ua/...​er-from-gorishnii-plavni ) то ж з школи часто був у неї на роботі і бачив і перфокартки і всякі диски металеві — з яких антени всі робили від різних совкових мейнфеймів розміром з шкаф!
У мами на роботі грався в дос ігри, а ше був буфет з пиріжками =)

Тато електроншик який зібрав з другом спектрум (це був наш перший сімейний ПК) — але проблемний бо завантажити гру тре було з касет! і магнітофона — відловивши момент коли закінчуется попередня ігра і починается нова... короче це був хардкор
Тато перейшов з іт-шніка електроншіка в комерційно структуру і там вже займався контрактами по продажі руди.

Справжній ПК зявився в нас з сестрою десь в 1998 році в 9 класі — нам його подарила тітка.
Якби не вона то навряд в нас би він зявився — бо гроші в провінції зароблялись не дуже батьками.
це був Селерон 500Мгц / 32 Мб озу і аж 3.2 Гб диском

В моему класі у мене був единий пк до самого випуску (2002 рік) 🥸
Але тоді ІТ і компи були для ботанів/краснооких — тож в школі всім було на компи пофіг (ну хіба що в контру пограти, але не всі ігри на нашому йшли бо відяха була сама галіма — те що треба щоб не грати а навчатись).
«Ввайті в ІТ» тоді з школи хотілось одиницям, всі хотіли бути менеджерами/економістами та юристами =)

В школі були постійні проблеми з укрмовою/літературою.
Ці предмети навчали не любити батьківшину — як у пісні.

Вірші на память — та хай мене повісять =) Писав з помилками...
В ітозі в табелі все будо 10-12 крім цих файних предметів де були 6-ки

Я любив фізику/математику і історію.
Нам пошастило що в школі десь ще в 5 класі замість МС офісу вчителька інформатики — читала Basic (GW basic компілятор з дискет 5*). Робили всякі апки де сонечко мігае — це було круть!
Далі був паскаль і алгоритми різні — то був кайф.
Вчителька батькам казала що боїтся нас з сестрою бо задротили ми вже нормально і могли запропонувати 100500 варіантів рішення задачі за пару хвилин.

Проте 12 балів за інформатику я не отримав — бо вчителька була впевнена що на 12 не знае ніхто! тому ніхто не отримував таку оцінку в школі за її предмет...
ну нічого в наступному році сестра таки отримала 12-ку за те що виграла щось там в малій академії наук — зробивши на делфі — шкільну базу данних/журнал =)

в школі був і булінг і драки але ± ок
«круті» з «В» класу в який переводили певних дітей — курили травку вже в 9 класі

Я ж навчався в математичному «А» класі — то ж «фільтр» працював досить добре і клас був класний і навчатись було весело.

Ще памятаю на початку були трабли з фізрою бо не вмів підтягуватись і вчителька булила і перед всім класом знушалась.

Потім прийшов фізрук — норм мужик який хоч і не сильно одобряв не вміння підтягуватись але 9 балів ставив =)

закінчив я в ітозі навчання з середнім балом 10.2 і впевненістю що ніколи в житті не буду мучати своїх дітей вивченням мови і літератори!

а от математику, фізику хай вчать
... ну і історію =)

Бачу тут двіюшників немає, ну нічого буду першим. В школі ніхто не заставляв вчитися, тому я майже нічого не вчив.
Зі сторони деяких вчителів було багато булінгу — обзивали, казали що в житті нічого не вийде і це все вони робили перед всім класом. Серед однолітків мав багато друзів з якими завжди було весело.
З 7-го класу почав захоплюватися програмуванням різних простих ігор. Незважаючи на це в школі з інформатики було 10, а не 12. Ніразу не був на олімпіадах. Закінчив школу з середньою оцінкою 4,7.
Поступив на програміста в коледж. Вчився добре. З третього курсу в свої вісімнадцять пішов працювати програмістом на пів ставки. Потім закінчив інститут. Доріс до Senior лички та думаю куди розвиватись дальше.
На щастя погані оцінки ніяк не вплинули на подальше життя.

Потiм теми якими ви були у дитячому садочку, яслах, утробi матері, сперматозоiдом?

якими ви були
сперматозоiдом?

Очевидно, що найшвидшим серед інших :D

Це були веселі 80-і, роки «перебудови» та «гласності».

Я був хуліганом (не в сенсі бійок, а в сенсі порушення «правил поведінки в школі» :) і троєчніком. Любив тільки фізику, математику, історію і... інформатику. Фізичка та математичка вмовляли мене брати участь в їх олімпіадах, але вони мені обидві не подобались, тому ті олімпіади ігнорував. А ось інформатичка Наталья Федорівна мені дуже подобалась, було суцільне задоволення готуватись із нею до олімпіад, тому легко виграв як міську, так і олімпіаду Київської області.
Правда, республіканську олімпіаду в Вінниці «завалив»: теорію написав непогано, а ось на практику здуру поперся на Ямаху замість «рідної» БК-0010, і через нестачу практики із MSX-Basic тупо нічого не встиг :)
Та й, взагалі, це я так себе вспокоюю ;) Насправді, мабуть, пофіг був той практичний етап, все одно б нічого не «світило» — на «республіці» були учні київських ФМ шкіл, які із комп’ютерних класів не вилізали, у нас же в БЦ доступ до компа був тільки на уроках — це всього 2 години на тиждень. І комп’ютерний клас був в іншій школі, тож на «практику» ми ходили через півміста :)

Зате в той же рік трохи відігрався в складі позашкільного радіотехнічого кружку. Оце був прикольний фан, що ми тільки не видумували — і озонатор повітря для консервації, і модель конвейра із лічильником, і навіть робоча сонячна панель із стабілізатором для заряджання акумуляторних батарейок... Із п’яти розробок, що ми подали на всеукраїнську виставку юного техніка, три зайнялі 1-2-3 місця. Це було несподівано і дуже приємно.

А ще я, як і зараз, був ідеалістом. І тому, подавши в 89-му документи на ФІВТ в ЛЕТІ (з конкурсом десь понад 50 на місце), я не пішов на корабельний факультет, куди легко пройшов по екзаменаційних балах, а забрав документи й поїхав собі додому працювати «лаборантом» (а насправді — програмистом, але таких посад ще не було) в місцевому універі. Так і працював без вищої освіти на різних ІТ-посадах від лаборанта до техдиректора 10 років, аж допоки один професор ОНУ ледь не силой змусив поступити до них в уні і таки довчитись до диплому :)
Але то вже зовсім інша історія.

Класно ти написав, мені сподобалось. Хотів подивитись на твою сторінку, але видає помилку mysqli_query(): Premature end of data (mysqlnd_wireprotocol.c:943) in /home/iz461002/spgr.org.ua/www/wp-includes/class-wpdb.php on line 2459

Дякую.

Це може був тимчасовий глюк якийсь.

Від мене зараз все відкривається:
spgr.org.ua/uk
shop.spgr.org.ua

Школа для більшості це травматичний досвід і не тільки через те що бувають дуже погані школи. Просто в цей період формування замість гармонійного розвитку ми маємо формалізоване, заскорузле, бюрократичне казна що, більш за все схоже на дресуру тваринок у цирку, переважно з батогами. І тому коли дорослішаєш, то пам’ять витісняє ці спогади і дорослі не намагаються щось виправити. Не було ж нічого.
Мені особисто поталанило, школа була багатою, була купа гуртків і спортивних майданчиків, включно з басейном та льодовим катком, були майстерні зі справжніми верстатами. Такий собі совковий рай. Тому те що було зранку в школі, мені не дуже подобалося, за виключенням фізики та математики, але повертався я зі школи пізно увечері. Отже, вчився так собі. Російську мову ледве вдалося скласти. Дуже любив паяти, виготовляти з друзями хімічні речовини, переважно вибухові, багато ходили в піші походи, сплавлявся на надувних човнах по річках, охота, риболовля. Були в мене і МК-61 і БК-0010 і навіть 8-мм камера з проектором. Для часів розпаду совка це був максимум що можна було отримати.
Я не дуже страждав у школі, скоріше навпаки, це були гарні часи, але я постійно згадую тих хлопців та дівчат на яких школа поставила тавро ще напочатку і успішно вивила їх до першого карного злочину десь класі в дев’ятому. Вони були цилком нормальні діти, може в декого були проблеми в родинах, але вони точно мали шанс стати хорошими людьми. Але школа нічого не зробила для цього. Їх було багато і багатьох вже немає, і через це я не вважаю школу чимось гарним. Бо треба було лише краплю людяності, ну точніше треба була велика пожертва з боку вчителів, але вона була того варта.

Зараз, доречі, трохи змінилось. Із свого досвіду із малим, який з Вересня у 7-й клас піде.
Звичайна міська школа у нас. Катків, басейнів і усіх чудес соціалізму немає. Але до дітей ставляться сильно по іншому.
Є у школі відбиті хулігани, один з таких втратив маму та сестру. Із ним працює психолог. Бляха муха — психолог у школі я б на це поміняв усі станки, лабораторії і басейн. Є боротьба із булінгом, а у мої часи вчителі булінг заохочували. Не знаю як у інших у нас немає прям виділених «любимчиків» та другорядних учнів.

Так, теж ходів на батьківськи збори, маю з чим порівняти. Психологи були. Але, через те що школи були, скажімо так не звичайні, то не можу сказати чи змінюється щось радикально в загальному плані. Не дуже зрозуміла роль психологу, бо він все ж таки поза основним процесом. По моїх відчуттям булінгу стало більше, чи може то розголосу стало більше і через це він став трендом, але загальний рівень жорстокості наче знизився.

Ну у нас психолог у звичайній рядовій міській школі у спальному районі невеликого міста.
Були у приватній школі у молодших класах, там доречі його не було. Приватні школи доречі кринж здебільшого — гарна обгортка, а у самих ліцензії навіть немає і працюють як філіал іншої школи.
Так багато чого з того що замовчували вилазить зараз на зовні. Часто завдяки навіть батькам, які стали менш прогинатись під систему. Порівнюю із своїми шкільними роками навіть не по матеріальній базі або рівню навчання (бо яка б міська школа не була кринжовою, порівняно з моєю це як MIT із бурсою № 6 міста запубердянськ порівнювати), а саме по ставленню для дітей. У моїй школі доречі теж багато чого змінилось так само саме по ментальній складовій (ну по матеріальній теж слава Богу) бо туди ходить син мого друга дитинства, з яким я спілкуюсь.
Тож сподіваюсь міленіали стали останнім поколінням кого покалічила школа совкової ментальності.

Я не дуже впевнений що школа калічить. Просто вона гребе всіх під одну гребінку. Готує пересічних громадян з заданим рівнем відбракування. Школа не готує людей. Немає в програмі нічого про те як жити. Немає справжньої соціальної адаптації, окрім некерованої альфа-омежної градації. Формально десять років дитина витрачає на те що навчитися писати і читати. Всі інші навички доволі сумнівні.

Калічить, особливо тих хто не згоден бути паєнькою.
Я вигненцем став у старшій школі через те, що не поїхав «у колгосп на картоплю» це 90-ті рокі були тому читай «безкоштовною робочою силою до фермера, який дав хабаря директору» і розповсюджував «неправильні» думки серед однокласників.
Тому вчителі та багато хто з батьків спустили усіх собак на мене і усю силу булінгу, який підтримується системою відчув на собі.

Всі ці школьні хулігани як правило нічого прям поганого не несли, ті хто тебе не подобався із інших дітей можна було ігнорувати.
В наші часи основним буллєрами насправді і були оті всі совкові вчителі. Просто згадайте всі ці стандартні вчителські фразочки і прийомчики, які насправді глибоко принизливі для дитини, яка ще не вміє і не розуміє що можна протистояти вчителю — він же дорослий і типу все розуміє. А ще ж постійно з їх принизливих шуточок на адресу когось із учнів починали ржати більшість в класі — тобто це були такі сеанси массової травлі, яку свідомо організовували вчителя.

Подивіться навколо і побачите, що ця система є всеохоплювальною. Треба скажімо вчительці прибрати когось з классу, бо школа в доброму районі і можна взяти дитину з іншого району та отримати собі якусь копійку, буде зорганізована травля 100%. Власне в тій же самій школі, вже в старших класах була ціла низка творів різних авторів з літературі — які саме це і описували ала вже в царській гімназії, просто комуністичну ідеологію не встигли прибрати. А тепер подивіться скажімо на власне місце роботи. Колись я недовго працював геймдеві на С++, десь ще в 2007. При мені пасія шефа, яка була десь мого віку 22 років, яку шеф назначив самі розумієте чому великою директрисою — почала розносити чоловіка менеджера відділку років 30 навмисно при всіх. Той миттєво пішов з’ясовувати стосунки із шефом, та звільнився. На його місці швиденько з’явився якийсь друг молодої. Щоправда це бачив на власні очі весь відділ і маже повним складом його не стало десь за 3 місяці, пішли до конкурентів працювати. Хоча відділок схоже просто хотіли розформувати якось, висилали чомусь репорти де в кінці шеф писал що от як добре по фінансам себе показує web відділок, багато замовлень швидко закривають їх, і от як усе не добре у геймдеву, де по року і більше роблять аутстаф замовлень мало і т.п.. В Японії система дійшла до того, що власники бізнесів почали всиновлювати тих кого хочуть підвищити. Що комічний маразм коли 45 річний мужик всиновлює 50 річного.

я погоджуюсь що іноді дійсно у когось з них могли включатися корисні мотиви. Але думаю що в більшості випадків це просто неусвідомлена автоматична поведінка в стилі «а що такого? Я ж по доброму сміюсь/я ж для того щоб він виправився». Тобто це таке поєднання педагогіною неграмотності і вивченної поведінки через покоління совка, принижень і образ.

Дивись, такі речі зазвичай закінчуються як тільки станеться розмова з батьками і порішають. Те так працювало, працює і буде працювати. Вчителі ще з універу вчать як керувати дитячим колективом і вони насправді не погано на цьому знаються. Якщо батькам до лампочки, то через певний час дитини позбудуться вона потрапить в якись Я клас, потім десь до школи в іншому районі. Або десь батьки схаменутися і відправлять десь в технікум. Вчителі теж люди, які так само роблять роботу, в яких усі ті самі мрії, бажання та потреби, яким теж треба на щось жити і ще хочеться у відпустку, квартиру, машину, дачу і це нормально. В дорослому житті, де вже люди трохи більше розуміють своїм розумом та меньше наївні, трохи по іншому воно тут вже комсомол та більш жорсткі підлянки та політика. Та насправді усе те саме. Ця уся хрін зазвичай через те, що люди не кажуть прямо те що думають і хочуть, а займаються токсикою. Скажімо чи може бути повністю «безкоштовна» освіта, тобто не дотації — а усе з податків ? Повністю «безкоштовна» медицина, тобто не дотації чи страхова як в німеччині — а повністю з податків ? Наскільки ефективний загальний призов до армії юнаків 18 років ? І т.д. і т.п. На це нема чіткої відповіді. Так само в бізнесі, в геймдеві де я пропрацював не довго не йшов бізнес. Шеф замість того щоб щось зробити з підлеглими, зробити план як заробляти, рекламу і т.п. що зробив — публічно принизив голову відділку, при чому інтриганством не сам — а спитав свою пассію, тобто ще і продемонстрував зневагу.

На всяк випадок, всі згадані блага, це було виключення з правил, бо школа була в селище яке забезпечувало видобуток золота, грошей там було як у дурня фантиків. Я трохи вчився в інших школах, інших міст, коли батьки засиджувалися в відпустці, в тому числі в столиці срср городі москва. Там школа була типу елітна але такого як в нашому забутому богом селищі й близько не було. То були звичайні засрані школи. Ніякого совкового раю.

Вчитись було легко.
Уважно слухаєш на уроці — достатньо щоб розібратись в темі навіть без виконання ДЗ.
А так, активне шкільне соціальне життя: друзі, футбол, дівчата, тусовки.
Було класно

Спочатку навчався у звичайній школі, а останні роки (8-11 класи) у економічному ліцеї, бо це був єдиний навчальний заклад у тому районі бандитського Миколаєва де я жив, і де навчалися (вибачте) не бидлани/наркомани/алкоголіки. Дуже подобалася алгебра, геометрія та фізика, решті предметів, які особливо не цікавили — приділяв мінімум часу/зусиль, просто щоб отримувати 7 і вище за 12-бальною шкалою і не бути трійочником.

Любов до математики і фізики змотивувала йти вчитися на інженера у кораблебудівний університет, а економічний бекграунд потім допоміг здобути ще другу вищу освіту — економічну.
В універі було прикольно, якось я просто для розширення світогляду прийняв участь в університетській олімпіаді з БЖД (безпека життєдіяльності) і зайняв там 1 місце. Потім мене відправили на міську, обласну, Всеукраїнську де я також позаймав 1 місця і нарешті топ-5 людей з Всеукраїнської сформували у збірну команду України і відправили на міжнародну олімпіаду у Словаччину, де ми також зайняли 1 місце))

Чи шкодую, що майже не торкався програмування у шкільні/університетські роки і лише потім занурився у цей світ, вже після універу? Мабуть трошки так, але в основному лише під час технічних співбесід, коли я на деякі питання не знаю відповідей саме через брак ІТ-освіти. Проте не шкодую, що шкільні/університетські роки були досить насиченими різноманітними заняттями і вдалося спробувати багато чого, щоб потім зрозуміти, що тобі подобається, що ні і чого ти взагалі хочеш у житті.

У школі гадав що буду крутим барабанщиком, тому не вчився. Добре було лише з англійскою. Переїхав у Київ поступати та згодом кинув перший універ, згодом і другий. Вивчив python та тепер працюю на фрілансі. Все ж таки англійска стала у нагоді)

Ще в офісі прикалувався розповідаючи молодим, як в дитинстві ми плавили на кострах свинець у дворі, метою металургів було відлити костет, щоб мати перевагу в бійках. А також дюбелем і цеглиною підірвали фосфор з сирників, в асфальті чи бетоні. Карбід, особисто я не палив, бо він воняв дуже сильно. Та як це усе скінчилось мало не одразу з появою приставок (для того щоб керувати Денді чи Сега, навідміну від спектрума не треба було питати батька під’єднати та запустити складну халабуду із телевізора комп’ютера та магнітофона. Та і по тех характеристикам навіть NES був на голову кращім від спектрума).

авідміну від спектрума не треба було питати батька під’єднати та запустити складну халабуду із телевізора комп’ютера та магнітофона

— Ну можна ще пограти?
— Ні, зараз мій серіал починається
— А тепер можна?
— Тато новини буде дивитись
— ... пів години гри
— Ну а тепер що?
— Приставки кажуть телевізори садять. Досить на сьогодні.

Потім ще dial-up модеми з’явились, а разом з ними батли за лінію з мамою, яка хоче поспілкуватись із бабусею/ тіткою / жеком.

Набагато раніше то було до усяких модемів і тим більше інтернет для усіх бажаючих. Приблизно тоді з’явилась така штука як серіал де показували таку собі Маріанну з Мексики. Навіть більше за те, ефір на телебаченні не був весь день колись і каналів було штуки 4 усього, що зараз неможливо собі уявити навіть. Перший «комерційний» канал був за гроші, треба було приєднувати до телевізора якусь халабуду під назвою «декодер», інакше воно йшло біло-чорним. Там показували піратські американські фільми о одноголосним перекладом з VHS.

в школі і політеху 1-2 трійки псували червоний диплом, в коледжі декан таки примусив мене перездати одну трійку і отримати червоний диплом.

за 4 роки у коледжі: фізика, математика, радіотехніка — завжди призове 1-3 місце, також обласні по математиці — з 4 років у коледжі три роки призові. викладачка з математики одного разу сказала, що всі інші роботи вони перевіряли по моїй.

у політеху: двічі олімпіади з радіотехніки з призовим місцем і навіть одного разу відрядження на всеукраїнську олімпаду. регулярно прогулював лекції і грали з одногрупниками у карти на пеньку біля корпуса.

Ви таки спитали — і старий сивий Kurva Bobr Unchained готовий поділитися з вами своїми мемуарами.
Почнемо здалеку — у садочок я не ходив. Тому що по-перше багато хворів, а по-друге це загадкове щеплення «Манту» у мене роздувало на пів-руки. Отже я був завжди на реєстрації у туб-диспансері, хоча Туберкульозом на щастя не хворів ні разу (а може це у мене такий хронічний Туберкульоз — біс його знає). Отже соціалізація з дітьми у мене була ніяка.
Зато була чудова «соціалізація» з дорослими! 2 рідних діда та 2 рідних бабусі (не рахуючи двоюрідних) — були раді балувати єдиного онука!
У школу я пішов у 7 років — у цей час я вже охоче сам читав казки і вмів рахувати до 1000. Отже у школі я здебільшого ридав тому що мене забрали з дома. Красиво писати я так і не навчився — зате усьому іншому, чому навчають у перших 3х класах, мене вже вчити було непотрібно.
Треба сказати що й надалі у школі мені було доволі нудно. Я читав наступні глави підручника і писав олівцем відповіді до завдань, вирішуючи їх «усно».
На жаль, мені довелося 3 рази міняти школу. Отже майже в усіх класах я був «новеньким» — і не вмів стати «своїм». Усюди мене вважали «розумником», «білою вороною», а «бики» просто кликали «лохом».
Єдиний предмет, який я ненавидів — був фізкультура. Легке навантаження — і я починав задихатися. При цьому вчитель завжди думав що я симулюю і «допомагав» мені стусаном під зад. На щастя від фізкультури я був звільнений за станом здоров’я 90% часу.
Зрозуміло, що усі олімпіади з будь яких предметів — були мої. Пам’ятаю я лише математику та фізику (там треба було щось рахувати). Питання на інших олімпіадах були якісь занадто очевидні.
Можливо допомогою мені була пам’ять кращу за середню. У мене нема феноменальної пам’яті (число Пі до 100500 знаків), але я навіть зараз можу пригадати архітектуру свого першого проєкту, які модулі там були і за що відповідали. Я навіть зараз напам’ять можу прочитати вірші, які вчив ще у школі. Така пам’ять — корисний дар, але вона ж повинна у тому, що я здебільшого живу минулим. Бо яскраві події у житті для мене трапилися ніби учора — і дуже важко усвідомлювати що вже нема навіть тих людей, яких пам’ятаєш так добре.
Мені дуже допомогло, що на старші класи мене узяли до математичної школи. Я був просто у шоці коли після відмінника почав отримувати погані оцінки з математики. Але математика тут була на проста — а Сканаві щонайменше 3 рівня складності! Зрозуміло що через пів-року я вже знову був відмінником. А допомогли мені у цьому «бики», яких не мало б бути у математичному класі. Але у цьому класі вчився синуля з однієї відомої Харківської династії мусоров — садистів (погугліть «Председатель чеки») а і потім депутатів.
Отже на кожній контрольній я вирішував завдання спочатку 10 «бикам» з бригади (це були 90ті) садиста — а потім вже собі. Мотивація була просто екстремальна! (Враховуючи мій «синдром відмінника», що усе що не 5 — то погано).
Отже до ВУЗа я був прийнятий по результатам олімпіади без іспитів. Насправді я ходив по багатьом ВУЗівським олімпіадам аби допомогти іншим поступити. Отже вибір куди іти у мене був великий. Я пішов у ХІРЄ бо тільки там був факультет Комп’ютерних Наук і спеціальність «програмування». Відповідно «синдром відмінника» нікуди не подівся: я був старостою і більшість часу проводив у читальному залі (там були халявні книги з програмування на англійській в одному екземплярі і їх не можна було виносити з зали), а решту — на ВЦ (бо придбати свій PC за сотні баксів тоді годі було і мріяти). Відповідно закінчив я з червоним дипломом — але на той час вже рік як працював на найвідомішу ІТ компанію Харкова. Куди мене теж узяли після перемоги на олімпіаді — вже з програмування.
Ось така казка малята — хто дочитав, той молодець!

на той час вже рік як працював на найвідомішу ІТ компанію Харкова

Validio?
я вже працював з вихідцями з цієї контори =)

Ні, тільки щось чув за Харківський Університет Інформатики

То називається підмазалися під чужий бренд

Це якась шара ) В нас не було автоматів ні в Тарана ні в Деменко.
А було таке що після першого курсу відрахували відсотків сорок з потоку. Автомат у Тарана ха ха, це ж треба )
Загалом було багато прізвищ якими студенти лякали один одного.

Обох нема вже як я знаю, за їх справи прибрали.

Теми, які ми заслужили на ДОУ...

ну як не подобається давайте про айтівців на пенсії. Хтось знає куди діваються інженери після 40, бачив на доу сумну статистику, що їх кратно меншає з віком.

Раніше була байка, шо вони після 40 будують дерев’яний човен і сплавляються на ньому по Дніпру де їх і чекає кривавий ентерпрайз (одне з цих тверджень вірне)

думаю вони релокуються в ельфію і забувають про доу...

Як можна забути про такий source of lulz, як доу?

Їх повний форум тут, щоправда після 24-го, минулого помовкують здебільшого. Емігранти мають доволі специфічну психологію. Спілкування з ними на форумі, мені доволі багато чого прояснило і по роботі.

За кордоном вони діваються. А взагалі, ще 15 років тому контора на 100 людей вважалась дуже великою.

Ніколи особливо добре не вчився, ні в школі ні в універі.
Хоча й не погано, середньо, в шкільному атестаті бали 8-12, в універі С-А.
Періодично ходив на олімпіади з географії та біології, любив це лайно поки вчителі не відбили повне бажання цим займатись.
± айтішкою лише в 10-11 класі зацікавився.
В універі підорг-фізик вигнав(фізика не була моєю спеціалізацією), довелось на контракт переводитись.

Усвідомлення про необхідність навчання(а не просто здав-забув) прийшло десь у 25 після ~2 років роботи і вже закінченої на той час магістратури. З тих пір постійно навчаюсь і підвищую кваліфікацію.

1 клас — згоріла дупа з того, що однокласники не вміли читати і рахували на пальцях, через що мій клас на відміну від паралельного не перевели одразу на рік вперед
2-4 класи — ходив на олімпіади з математики і з української мови, друге мене взагалі дивує враховуючі мої подальші жахливі оцінки з мови та й взагалі розмовляв російською
5-7 класи — скотився конкретно, крім інформатики, взагалі були не цікавими більшість предметів і школа в цілому, думаю там же десь було зародження соціофобії
8-9 класи — в середьному просто нормально, але інформатика, хімія і біологія давались так легко що на уроках я спав і прокидався лише щоб дати правильну відповідь

,хто той занурений у код і звідки взявся?

Був круглим відмінником, займав призові місця на обласних олімпіадах з історії, географії, економіки, фізики, також від району їздив на обласні олімпіади з хімії, інформатики і біології, та призових місць на обласних олімпіадах з цих предметів не отримав.
Ще отримав призове місце на всеукраїнській малій академії наук з історії.
До певного часу вважав себе дуже розумним та талановитим, але з часом зрозумів, що якби дійсно був настільки талановитим як себе вважав, то призові місця мав би отримувати також як мінімум на всеукраїнських олімпіадах, а не лише на обласних, а ще краще на міжнародних.
Взагалі вважаю, що шкільні роки для становлення розробника ПЗ грають ще більшу роль, ніж університетські.
Я думаю, що для того щоб взяти максимум з шкільних років для становлення професіонала в області розробки ПЗ, бажано навчатися у фізико-математичному ліцеї з топ-20 рейтингу ЗНО, учні якого ставали призерами міжнародних олімпіад з інформатики, фізики та математики.

Да-да, и температура океана 23 градуса, знаем.

26 же, і в радіусі 800 метрів, 23 це мало

А, ще з математики від району на обласну олімпіаду їздив, та також не здобув призового місця.

Распиздяем был, желание что либо учить было отбито системой напрочь. На последних курсах универа начал заниматься самообразованием, вообще не по специпльности, через год устроился на первую работу, с зп 1.5k$

Був трієчником, і одночасно олімпіадником з фізики та хімії, вчив і активно експериментував вдома з тим що подобалось, і на ІТ зі своєї бульбашки (спілкування зі шкільними олімпіадниками з інформатики, хаками комп’ютерних ігр за допомогою Artmoney і інформацією про будову комп’ютера з точки зору цифрової електроніки) дивився як на інший різновид інженерії. Ну, тобто що це складно, матаноємко, про якийсь веб-фронтенд мав уявлення як про аналог демосцени, що там доведеться костиляти вручну алгоритмами з аналітичної геометрії візуальні елементи і тримати в голові і художню складову, і хардкорну ресурсну оптимізацію одночасно, і що будь-яка апка — це про складні обчислення і математичні моделі, одним словом, це все цікаво, але надто складно і неінтуїтивно, не моє.

Як виявилось, мої уявлення на 100% були справедливі для програмування при наукових досліжденнях не в ІТ, де справді саме так постійно і перевинаходяться велосипеди під відповідні задачі, переважно направлені на моделювання фізичних явищ, але зовсім далекі від промислового програмування, яке на контрасті з таким бекграундом здавалось радше гуманітарною дисципліною типу юриспруденції — ремесло зі своїми середньовічними цехами і їх напівсекретними практиками, домінуванням практичного досвіду над фундаментальними знаннями і великою роллю софт-скіллів і роботі з клієнтом.

Тож коли на 2му курсі аспірантури вирішив зайнятись чимось, що приносить більше за 2700 грн стипендії + 3000 грн за хозтему, значення ця передісторія і освіта особливого не мала, скоріше навпаки — на вакансіях, де математичний і науковий бекграунд був би корисний відразу завалювали через відсутність досвіду програмування, зате стрибок у практично повністю незнайомий embedded linux виявився успішним.

Відмінник із золотою медаллю, фізико-математичний клас. Найкращі спогади про старші класи: чудові викладачі та однокласники — з багатьма спілкуємось досі (школу закінчив у 1996р.), кількох з них вважаю дуже близькими мені друзями. Любив зарубіжну літературу, приходив додому після уроків і першим ділом щось читав, домашку з решти предметів робив вже пізнім вечором, в т.ч. задачі з математики та фізики — я тим не горів, просто воно давалось мені легко.

я был панком. слушал Гражданскую Оборону, бесил педколлектив и родителей выстриженными висками и хвостом до плечей и глумился над советским строем на уроках истории
впрочем, мне хорошо давалась математика и физика, мог принести грамоту с городской олимпиады, что для нашей быдлошколы в пролетарском раёне было большим и редким праздником, так что приходилось меня терпеть

Нести грамоту в городские низы — это благородно. Мое почтение, коллега.

щоб здобути гарну базу перевівся зі звичайної школи в фізмат ліцей (із мінусів — 6 денка)
ще й їздив по неділях на підготовчі курси з іншого міста в ХНУРЄ в 10-11 классах.
а вже будучи студентом трохи скотився, і завжди висів в списках на відрахування =)

Сільська школа 8-ми річка. Не вчився майже ніхто і нічому не навчали.
А я вчився трохи гірше за тих, хто навчався погано. На школу було начхати. Поза школою ходив на компьютерні курси та курси англійської. Інформатики у нас не було — там нікому знання показати, англійської не знала і вчителька англійської тому на її уроках спав. У 9-му класі витягнув усі предмети на рівень не нижче 7ми балів щоб проскочити у технікум на програміста по співбесіді (бо на екзамени йти було лінь)
Хуліганом чи відмінником був? Скоріш пофігістом, який щоб не з’їхати з глузду від оточення просто замкнувся у собі.

До 4-го класу любив природознавство.
5-му — метеорологію,
6-му — фізичну географію,
7-11 — фізику, алгебру, геометрію, хімію.
Погані оцінки з англійської і української.

так, це було класно, початкові навички роботи з даними, це мені допомогло як Дата Саєнтісу потім.

Заповнювати щоденникиі календар не моє і досі

Як і твори писати
Ліньки
Математика там знання
А гуманітарні то гепогодини

Підписатись на коментарі