Біблейське чудо в Страхоліссі, або Як рибалки врятували понад 2000 людей
Привіт! На звʼязку військовослужбовець-айтівець Анатолій Шара, і я хочу поділитися історією про рибалок зі Страхолісся, з якими мав нагоду поспілкуватися у квітні 2022 року.
Друзі, не поспішайте сміятися з заголовку! Адже я переконаний, коли ви прочитаєте цю історію до кінця, то зрозумієте всю емоційну наповненість ужитих слів.
Історія
На початку квітня 2022 року я приїхав в Іванків відразу після його звільнення від російських окупаційних військ. Це селище на півночі Київщини відоме як місце, близьке до Чорнобиля, а також тим, що тут є музей видатної української художниці Марії Примаченко.
Саме в парку біля цього знищенного музею я почув захопливу історію від одного з місцевих чоловіків. Мовилося про те, як рибалкам з села з містичною назвою Страхолісся вдалося врятувати його родичів та багатьох інших людей від «орків». За словами чоловіка, рибалки на власних човнах переправляли людей з правого берега Київського водосховища на лівий. І кількість людей вимірювалася в тисячах! Не буду приховувати, мене дуже зацікавила ця історія.
За декілька днів я взяв із собою фінського журналіста, і ми вирушили в Страхолісся. Перед цим я роздобув контакти місцевої жительки Альони, яка пообіцяла нам організувати зустріч з рибалками-рятівниками. Наш шлях пролягав через дуже мальовничі краєвиди. Фінський журналіст сказав, мовляв природа тут наскільки велична і вражаюча, що він уявляє себе в голлівудському фільмі, у якому герой проїжджає через якийсь американський національний парк під хіти зірок пост-року Mogwai чи God is an Astronaut.
Але водночас ці милі оку пейзажі були спаплюжені спаленою російською бронетехнікою. Десятки згорілих БМП та танків з намальованими літерами Z валялися вздовж дороги. Десь біля Прибірську, коли ми проїжджали повз імпровізований блокпост, нас зупинили прикордонники — вони якраз облаштовувалися на новому місці. Потеревенивши трохи, я запропонував воякам цигарок, вони радо погодилися. Натомість вони наполягли попити з ними чаю. Проходячи до їхнього місця розташування я помітив спалений російський танк. Цікавість взяла своє: я вирішив заглянути всередину і відразу відсахнувся — там були муміфіковані тіла російських солдатів. Прикордонник відразу повідомив: «Це позавчорашні. Згоріли заживо... Як-то кажуть „згоріли на роботі“... ССО відпрацювали їх танчик з Javelin. Сьогодні цих мумій мають забрати звідси. Я вже разів 10 телефонував... Я їб*в стояти, поки тут такий запах».
Залишки російського танку по дорозі з Іванкова на Страхолісся
Росіяни та Рудий ліс
Попивши чаю з прикордонниками, ми поїхали далі. Треба чесно сказати, що дороги тут як у Нідерландах — шикарні. Біля села Оране ми знову зустрілися з військовими. Цього разу це були українські гірські піхотинці. Українські вояки розповіли як «п*дари» (так в ЗСУ називають росіян) окопувалися в так званому Рудому лісі в Чорнобильській зоні. Один з військових коментував фотографії, зроблені власноруч: «Цей ліс був дуже заражений після катастрофи на ЧАЕС — тисячі рентгенів. Сосни, що тут стояли, просто вигоріли від шаленої радіації. Ліс випромінював багато радіації. Його заливали смолою, ще чимось — нічого не допомагало. Тоді ухвалили рішення спиляти до чорта цей рудий ліс і закопати під землю. Тому зараз на цьому місці лісу нема — все зарито на глибині до 5 метрів. І от приїхали „п*дари“ і почали копати. Вони відкопали все, що було закопане. Там же п*здець яка величезна доза опромінення» — підсумував вояка, постійно дмухаючи цигаркою.
Рятівники з Страхолісся
За певний час ми заїхали в Страхолісся. Видно, що тут не відбувалося бойових дій: не було зруйнованих хат, блокпостів посеред села, знищених танків. Ми повільно просувалися центральною вулицею. На вулиці не було жодної живої душі. Я зателефонував Альоні...
Нас привітно зустріли та привезли на місце зустрічі з рибалками. Двері огорожі відчинилися, я побачив групу людей. У них на обличчях були скромні посмішки. Це і є ті самі рибалки з Страхолісся, які рятували людей у на початку війни. Як виявилося, село було повністю оточене російськими військами в перші дні вторгнення. Відповідно, місцеві жителі не могли ані виїхати, ані дістати їжу чи медикаменти.
«Треба сказати чесно: поліція і прикордонники просто раптово зникли. Ще в перший день війни. І ми не відразу зрозуміли, що потрапили в російське оточення. Лише потім, коли почали спілкуватися з жителями інших сіл, зрозуміли, що повністю оточені на суходолі. Невизначеність була найгіршою проблемою, адже ми не знали, що буде далі», — розповідає Альона. До слова, як виявилося, Альона потрапила в Страхолісся випадково — приїздила колись на відпочинок. Але залишилася тут надовго.
Так як в Страхолісся почали масово прибувати жителі, які втікали від окупантів з навколишніх сіл, його населення значно виросло в кількості. «Орки», за словами Альони, не заходили в Страхолісся, оскільки були зайняті наступом на Київ. Після двох тижнів блокади стало зрозуміло, що село не зможе прогодувати таку кількість людей. До того ж, серед прибулих були вагітні, хворі люди, які потребували медичного догляду та медикаментів. Тож ці фактори змусили місцевих рибалок наважитися на рішучі кроки.
«Ми розуміли, що потрібно ризикувати і намагатися вивозити людей з Страхолісся на неокуповану територію. Бо іншого виходу просто не було. Ми були приречені або на голодну смерть, або рано чи пізно „орки“ всіх постріляли б», — говорить колоритний чоловік на ім’я Анатолій. «На загальних зборах ініціативних рибалок села вирішили не тягнути... Першу вилазку на лівий берег домовилися робити 12 березня», — продовжив Анатолій. Власне він і очолив перший рейс на неокуповану територію. На борт рибацького катера спочатку взяли вагітну місцеву жительку та немісцевих жителів, які намагалися сховатися в Страхоліссі від російської навали.
Рибалка не без гордощів зазначає, що на той час на водосховищі ще був лід, і його доводилося буквально проламувати під час руху. Люди в катері читали молитви. Анатолій дізнався згодом, що вагітна жінка успішно народила хлопчика в Києві. Тож він справедливо зараховує собі це як ще одне врятоване життя.
Рибалки Страхолісся чудово розуміли, що якщо й вдасться вивезти всіх із заблокованого села, то точно не завтра, бо рибацькі катери мають обмежену кількість місць. До того ж у цій частині Київського водосховища активно літала ворожа авіація, тому не можна було здійснювати скільки завгодно рейсів. Тому рибалки ловили рибу і роздавали її всім, хто потребував. Необхідно сказати, що багато людей, які перебували в селі, не мали великих запасів їжі. Тому ця риба по суті врятувала багатьох від голодної смерті. Альона втручається в розмову: «Звичайно, однієї риби було замало. Закінчувалися інші продукти харчування. Ми зателефонували друзям у Київ, і вони привезли на ту сторону через Вишгород муку і олію. Ми тоді все це забрали на човні і роздали людям».
Із часом рибалки встановили відносно надійні маршрути: з Страхолісся вони вивозили людей, а назад, для тих, хто ще залишився в селі, доставляли продукти харчування та медикаменти.
Імпровізований риболовецький пірс рибалок з Страхолісся. Тут пришвартовані їх рибацькі катери, сітки, реманент
Я помітив, як один із рибалок замріяно дивився на водяне плесо. Його звати Андрій. Він раніше жив у центрі Києві. Але через проблеми зі здоров’ям (в нього періодично відкривалися виразки шлунку) він переїхав до Страхолісся. Тут колишній киянин забув про свої болячки: він філософськи зазначає, що тутешня природа суттєво зміцнила його імунітет. Окрім всього іншого, Андрій розповів про чудодійні властивості настоянки власного виробництва з дивною назвою «Струя бобра». На цій фразі значно оживився фінський журналіст. 😀 Але я попросив не педалювати питання з настоянкою, бо потім я б ніколи не вивіз фінського журналіста зі Страхолісся!
Андрій детально розповідає про те, як інколи доводилося перевозити людей через штормову погоду. «Бувало таке, що люди цілували землю, коли перебиралися на лівий берег. Настільки був великий стрес. І так це було справді складно й подекуди дуже страшно, коли ми пливли по водосховищу», — говорить Андрій. Кожен такий рейс тривав у середньому десь годину.
Рибалки-рятівники зі Страхолісся,: ліворуч Анатолій, поседині Олександр, праворуч Андрій
«Хтось називає те, що ми робили, волонтерством. Не знаю... Ми вважаємо, те, що ми вивозили людей на нашу територію, таким собі внеском у спільну українську перемогу. Ми не могли зробити інакше. Ми ж не „орки“ — не можемо кинути в біді своїх». За підрахунками рибалок вони вивезли зі Страхолісся приблизно 2 000 людей, і ще Бог зна скільком вони роздали риби та іншої їжі.
Уся команда рятівників, які брали активну участь в евакуації населення зі Страхолісся. Альона стоїть у верхньому ряду, крайня праворуч
До розмови доєднуються й інші рибалки, які деталізують свої рейси. Ці розповіді різняться одна від одної, але їх об’єднує одне: допомогти іншим, не залишити нікого наодинці з бідою. Із цього можна сміятися, але в історії таки щось є біблійське. Ми ще довго стояли на краю імпровізованого річкового пірсу й просто говорили. Не хочеться писати нічого пафосного, переконаний, що кожен сам зробить свої висновки із цієї розповіді.
Збір
Я маю сміливість попросити кожного з вас задонатити прийнятну суму грошей на дрони для Інноваційного підрозділу аеророзвідки Сил ТРО, який допомагає знищувати русню на Херсонському напрямку. У цьому підрозділі воює мій близький товариш, який пішов на війну як і я — з самого початку. Ці аеророзвідники ефективно коригують вогонь української артилерії та допомагають підрозділам ССО здійснювати дуже ефективні рейди. Але дрони, на жаль, закінчуються, і їх потрібно постійно закуповувати. Буду уклінно вдячний за будь-який донат. Серед донатерів я розіграю подарунки від інноваційного підрозділу аеророзвідки Сил ТРО та ССО.
Збираємо на дрони для аеророзвідки Сил ТРО:
🎯 Ціль: 1 000 000.00 ₴
🔗 Посилання на банку
💳 Номер картки банки
5375 4112 0806 9828
4 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів