Встає о шостій ранку, працює по 13 годин на день. Михайло Федоров розповів DOU про свій тайм-менеджмент і пріоритетні проєкти
Під час конференції IT Arena керівник Мінцифри Михайло Федоров зустрівся з журналістами та відповів на низку питань, які зараз цікавлять айтівців. Після брифінгу команда DOU поспілкувалася з міністром особисто й дізналася, як виглядає його робочий день, як вдається координувати кілька проєктів одночасно та що він робить для того, аби не відчувати вигоряння. Пропонуємо найважливіші тези з розмови.
📌 Про робочий день і тайм-менеджмент
Упродовж робочого дня орієнтовно 12 годин я перебуваю в офісі. Також можу робити якісь дзвінки вже вдома, коли, наприклад, дитина спить або ж коли вигулюю собаку. Після роботи телефон я не вимикаю, тож можу сказати, що працюю і по 13 годин на добу.
Прокидаюся о шостій ранку. О 7:30 дорогою на роботу комунікую з командою, слухаю їхні новини і статуси щодо різних напрямів. Такі стендапи бувають двічі на тиждень. Це як «вільний мікрофон»: команда розповідає, що зробила за ці дні, але в цей час ми не обговорюємо проєкти. Якщо є якісь проблеми, то я їх вихоплю і ми розглядаємо їх згодом.
Якщо глянути у мій календар, то робочі тижні й дні схожі між собою. 70% мого графіку — це регулярні зустрічі щодо пріоритетних проєктів. Решту 30% свого часу я розподіляю на нові виклики. Наприклад, візит на IT Arena — це новий виклик, і я не можу за два місяці знати, де буду в цей час. Але загалом у мене прогнозований графік і нехаотичний менеджмент.
Для мене графік — основа ефективності. Розумію: що більше буду відволікатися від регулярних справ, то більше мій час і увагу захоплюватиме хаос. Команда знає, що поїздка на IT Arena — це для мене був стрес. Я до останньої ночі думав: «Скажу, що захворів». Жартую, я так не кажу, звісно, але настрій був саме таким. Загалом я намагаюся нікого не підводити, навіть якщо хворію. Я не часто їжджу у відрядження і навіть тоді намагаюся перекинути на когось свої завдання заздалегідь.
Є книжка, яку я вже радив, — «Як керувати урядом» (повна назва — «Як керувати урядом. На користь громадян і для спокою платників податків», автор Майкл Барбер — редакція). Там на початку розповідають, чим відрізняється управління в бізнесі від державного управління. Останнє передбачає, що хтось постійно прагне забрати твій час і використати для інших завдань. Але я побудував таку команду заступників, що можу на зустрічі, де потрібен міністр, відправляти саме їх або ж менеджерів певних проєктів. Таких людей є орієнтовно 40. У мене немає бажання бути на всіх зустрічах (навіть на тих, які мають топлевел), я не прагну насолоджуватися владою.
Я маю помічницю, яка координує мій графік. Ми маємо таблицю, де розписані пріоритети на найближчий період, а також вказано, скільки часу я хочу витрачати на той чи інший проєкт. Все пораховано у відсотках. Раз на квартал я роблю концепцію свого графіку на наступні три місяці, а помічниця його контролює. Ця людина також присутня на зустрічах, готує підсумки, розкидає задачі відповідальним і контролює їх виконання. Також є практика, що на зустрічі зі мною люди мають прийти підготовленими, мати структуровану візуалізацію. Класна презентація — це фундамент якісної підготовки до зустрічі.
📌 Про проєкти, які в пріоритеті
Зараз я зосереджуюся на топпроєктах. Це «Армія дронів», РЕБ, «Дія», «Мрія» та освіта загалом. У цих питаннях досить глибоко розбираюся. Наприклад, коли мова про реформу освіти і те, як обирати ректорів, я можу детально розповісти про підходи в різних країнах світу. Якщо говорити про проєкт «Мрія», то розумію, яка там архітектура, як СТО наймає команду, якими є вимоги, коли буде MVP. А беклог «Дії» можу розкласти за трьома пріоритетами...
Це не означає, що я «керую руками». Я ставлю питання і намагаюсь розібратися, в чому можуть виникнути проблеми. Зазвичай рішення самостійно пропонують менеджери. Наприклад, кажуть, що є три варіанти і якийсь із них, на їхню думку, найкращий. Зазвичай я погоджуюся і лише в крайніх випадках буває, що кажу «ні» й пропоную щось інше.
Найважчі проєкти для мене — освітні. У мілтеку було легко розібратися, я там вже добре орієнтуюся. В освіті я ж керую через міністра (йдеться про міністра освіти й науки Оксена Лісового — редакція). Намагаюся не займатися ручним управлінням, тож багато часу витратив на створення стратегії. Для цього потрібно було розібратися в багатьох деталях: форми власності, моделі фінансування, як обирають керівників, чим компетентності відрізняються від компетенцій, що таке НУШ (Нова українська школа — редакція) і як цю реформу впроваджували... Усе це в мене зайняло
📌 Про вигоряння, а ще про хобі, на яке немає часу
Не знаю, як можна вигоріти, якщо ти займаєшся справою, яку любиш. Іншого рецепта не маю. Я щоразу беру все більше проєктів, і воно нібито мало б зламатися. Але знаходжу потрібних людей, які чудово справляються, — ці люди мене мотивують. Саме я найслабша людина у своєму оточенні — вони всі круті менеджери, сильніші за мене. А я маю свою суперсилу — вмію обʼєднувати людей. Я використовую різні методи управління: у деяких проєктах допомагаю як наставник, часом — як консультант, а в деяких — і як авторитарний керівник.
Мені дружина подарувала Sony PlayStation 5. Приставка простояла в мене пів року, а потім хлопці з Офісу президента, з якими я нормально спілкуюся — відеографи, фотографи — щось про «соньку» говорили. І я запропонував: «Давайте я вам свою подарую». На цьому й закінчилась моя історія ігор.
Я в школі грав активно. Наприклад, у TimeZero, була така онлайн-гра. Ну й у Counter-Strike, звичайно, грав. У команді нашого маленького містечка був. Хоча це був такий рівень, навіть не Запоріжжя, це була Василівка. Але ми грали, перемагали. Я там зі «слоном» (снайперська гвинтівка Accuracy International L96A1 — редакція) бігав".
55 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів