IT vs армія #3. Red tape

* red tape означає довбоїбізм, просто англійською і типу як не матюк :)

Несмішний анекдот для плавнішого вступу

Приїжджає якось молодий офіцер який недавно закінчив офіцерську академію під новий рік у відпустку. Ну батько його питає:
— що там сину? Як там зараз в армії?
— тааа, довбоїбізм
— що ти маєш на увазі?
— тату, тобі справді цікаво знати що це?
— цікаво, розкажи!
— це довго розказувати. Ти хотів завтра в ліс по дрова з’їздити? От завтра на практиці покажу.

В 6 ранку син будить батька з криками «підйом, вставай, нам скоро в ліс їхати».
Батько здивований, ніч на дворі. Але експеримент є експеримент, встає. Разом за півгодини умились, вдягнулись, склали інструмент. Сидять чекають поки зійде сонце.
Батько питає:
— І нащо так рано розбудив мене? Можна ж було б поспати.
— Так треба. В керівних документах взагалі написано вставати в 5:00. Я й так тебе пожалів. Тому відставити пиздьож.

Батько трошки в ступорі, сонний, але ну блін. Наказ є наказ. Так і сидів одягнений ще годину чекав поки сонце зійде.

Зійшло сонце, склали інструмент в мотоблок, сіли. Завели мотоблок, поїхали.
Проїхали 300 метрів. Син глушить мотоблок. Каже: «перевірити інструмент!». Батько каже:
— ми ж тільки перед самим виїздом складали інструмент?
— а може щось випало, хто його знає. Ось є закон, там є вимога: з метою недопущення втрати майна постійно перевіряти його наявність. А ось є норматив від міноборони: кожні 300 метрів руху. Такий порядок, такий закон, отже відставити задавання тупих питань.

Перевірили наявність інструменту. Заповнили акт перевірки наявності інструмента. Завели мотоблок, поїхали. Через 300 метрів знову перевірка інструменту, знову заповнення акту. І так всю дорогу.

На під’їзді до лісу річка. За 500 метрів є міст. Але син не їде в сторону моста, син їде напряму через річку.
Батько кричить:
— Ти довбанутий??!! Он міст, поїхали через міст!
— Відставити розмови! Через міст маршрут довший. Як я потім аудиторам поясню чому я спалив пального більше передбаченого нормативом? Поїдемо через річку! Через річку коротше!

На річці цілком очікувано провалились під лід.

Добре річка неглибока, то не втопились. З купою болю і страждань таки витягнули той мотоблок. До лісу вже так і не встигли. Дров ніяких не взяли.

Приїхали брудні намокші серед ночі додому.
Батько втомлений ледве живий іде до ліжка. А син каже: «відставити спати! Пішли на нараду».

Сідають за стіл, починають нараду:
Син питає:
— що із поставлених задач ми сьогодні досягли?
— нічого!
— правильно. Все чому?
— тому, що мій син, придурок, кожні 300 метрів зупинявся, а потім так взагалі поїхав через річку і ледь не втопив!
— хаха! Видно, що ти тату в академії не вчився. Нічого не розумієш. Ось читай керівні документи. Згідно-відповідно керівних документів, ми тату нічого не встигли саме тому, що ми пізно прокинулися. Тому завтра пробуємо все заново, але підйом не в 6, а в 5 ранку!

Що взагалі таке довбоїбізм?

Довбоїбізм — це таке явище.

Коли ти знаєш, що можна зробити значно краще. Але мусиш робити гірше. Не хочеш, але мусиш робити гірше. І мусиш не для своєї корисливої вигоди (егоїзму), і не заради спасіння друзів чи ще якоїсь благої мети (альтруїзму). Ні! Мусиш, бо так прийнято, такі закони, такий наказ. Во імя послушанія і одебілювання.

Причини я розказав в попередньому топіку цього циклу — про передумови довбоїбізму в армії.

В ще попереднішому, найпершому топіку цього циклу я розказував про базові відмінності служби в армії від роботи в ІТ.

Ну а сьогодні буде про довбоїбізм на конкретних прикладах.

Конкретні приклади

З дровами і мотоблоком все звісно ж прикольно. Але здається якимось сильно гіперболізованим, перебільшеним. Здається перебільшеними. Але не є таким.

Ремонт техніки

Щоб відремонтувати машину — є два шляхи:

1. Швидкий, зручний, надійний, але незаконний: загнати машину приватним евакуатором на приватне СТО до досвідчених приватних механіків. Зразу ж замовити запчастини з приватного складу (які прийдуть навіть на Донбас за добу). І через пару днів забрати відремонтовану машину

2. Довгий, геморойний, ризикований, але законний: роблю заявку на автослужбу. Чекаю поки машину затягнуть на рембат. На рембат, тобто в підрозділ людей, кому чхати на результат (вони служать за години, а не за результат), і людей, хто часто понабирали кого як, хто часто і не вміють того ремонтувати, не мають кваліфікацій. При відправці машини на рембат я готую, друкую і їжджу підписую в членів комісії акт прийому-передачі машини на рембат. Далі роблю заявку на запчастини. Далі чекаю поки автослужба зробить запит на Київ. Поки там відкриють тендер. Поки по тендеру куплять запчастину. Поки вона приїде. Поки її ті тіпи з рембата встановлять. І ще дай Бог щоб встановили правильно. І дай Бог щоб ніхто на рембаті не вкрав з моєї машини акумулятор і колеса поки машина стоїть безхозна чекає тих тендерів того всього. Ітого пів року їботні (а їздити ввесь цей час на чомусь то треба). Але все по закону, не треба скидуватись грошима, не треба клянчити в волонтерів гроші, не треба давати заробляти цим буржуям капіталістам, не треба порушувати закон.

Особистий транспорт

З ростом армії і відстаней між підрозділами — виросла кількість аварій за участі військових. Це цілком логічний передбачуваний «побічний ефект».

Звісно ж у нас круті експерти в високих штабах взялись боротись з цією проблемою. Що похвально. Але що не похвально — це їхнє «рішення». Вони не придумали нічого кращого, чим просто заборонити користуватись на службі особистим транспортом.

І от виходить я (тобто конкретний приклад). Купив собі машину. Буквально. Я просто взяв і купив собі машину. За власні гроші. Яку заправляю за власні гроші на заправці. Яку ремонтую за власні гроші на приватному сто. При цьому використовую виключно в цілях служби (повезти хлопців в перукарню, відвезти боєприпаси, повезти до лікаря, забрати людину з вокзала після відпустки, документи завезти, всяке таке). Тобто я цим рішенням економлю державі ресурс і приношу при цьому багато користі. Здавалося б, це супер. Розумна ініціатива, всі діла. Не зайвим було б навіть подякувати.

Але ні. Це злочин. Я цим вчиняю діяння, передбачені статтею 402 кримінального кодексу (і мені за це передбачено від 5 до 10 років позбавлення волі). Бо я сякий такий нехороший відкрито відмовляюсь виконувати наказ начальника логістики про заборону використання особистого транспорту. І Боронь Боже я таки попаду в аварію, навіть якщо не з моєї вини — мені тюрма.

Про постановку транспорту на баланс держави

Уважний читач заперечить: ну раз автор такий щедрий і вирішив купити машину для свого підрозділу за свої гроші. Чому він не оформить її на баланс підрозділу?

По-перше. Щедрість — це будучи в окопі дістати свій турнікет і вдягнути його на пораненого товариша (і самому лишитись в окопі, де ти й сам можеш ось зараз отримати поранення, без турнікета). От це щедрість. А покупка машини для службових потреб своїми силами — це масове явище в армії. Військові за свої гроші купують подекуди навіть більше, чим просять у волонтерів. Купити машину/генератор і ще повно всього сумарно на десятки якщо не сотні тисяч гривень з власної кишені — це не щедрість, це нормальність. Принаймні в воюючих підрозділах це звична справа.

По-друге. Бо це дуже довга і часозатратна процедура, яка триває ± півроку — рік. Сенс проходити через цю всю волокіту є лише якщо машину приганяють цивільні і їм обов’язково треба документальна фіксація, що вони віддали цю машину військовим. І тільки якщо це якась вантажівка в хорошому стані або пікап в прям ахуєнному стані (бо якщо це якийсь корчуган, то на її оформлення і ремонт піде більше ресурсу чим той корчуган принесе). Якщо ж ти і так ось уже й так купив машину, вона вже в тебе на руках і так, ти вже ось можеш її використовувати — то нема сенсу тратити сили і час на її оформлення, коли є інші більш важливі напрямки куди подіти свої сили і час.

По-третє. Щоб машину оформити — її треба кудись оформити.
На до прикладу танкову роту, передбачено 13 одиниць техніки: 10 танків, 2 вантажівки і 1 пікап. Тобто ти можеш поставити на баланс підрозділу лише 1 пікап. А бусик чи жигуля то взагалі ніяк. Дуже часто навіть коли ти хочеш оформити машину на баланс бригади — місць в штаті нема.

По-четверте. Коли моя машина серйозно зламається — я відвезу її знайомим і ті заберуть її в мене на запчастини. Якщо я згоду її настільки що не буде що забирати, вижену на полігон, намалюю зетку, і буде тренувальна мішень для стрільби з РПГ. Коли машина на мені, то щолк і позбувся машини.

Якщо ж я поставлю цю машину на баланс частини — я буду змушений витратити сотні людиногодин щоб оформити документи на списання цієї машини. Місяці. Буквально. Щоб списати зношену поламану машину. А якщо я спробую продати її на запчастини — мене посадять. Бо з моменту коли я оформляю машину на баланс частини — вона стає державним майном, яке можна продавати лише через спеціальні аукціони.

МАЄ БУТИ КОМІКСОМ СЛАЙДБАРОВСЬКИМ! ЩОБ ГОРТАТИ МАЛЮНКИ

Похорон — це злочин

От помирає в мене підлеглий. Смертю хоробрих. І кілька його найближчих товаришів, теж моїх підлеглих, хочуть поїхати до нього на похорон.

Які мої (як їх командира) варіанти дій?

Законний: нікого не пускати. Бо в законі не передбачено жодної можливості відпустити військових на похорон.

Людяний: вчинити ТЯЖКИЙ ЗЛОЧИН, передбачений статтею 426 КРИМІНАЛЬНОГО кодексу України, за який передбачено від 7 до 10 років позбавлення волі. Тобто в щоденних звітах на штаб доповідати, що ці хлопці нібито в строю в наявності. А фактично втиху відпустити їх на похорон.

А чому ж нізя офіційно оформити як такі, що поїхали на похорон?
А от патамушта патаму. Як і ще дуже багато чого в армії. Просто патамушта іді н*й нє задавай глупих вапросав. Тому, що колись так визначили, прописали, і все, такі закони.

Саме так. Забити болт на захист країни, ухилитись від призову — від 3 до 5 років. Зґвалтувати жінку в парку — від 3 до 7 років. А от прийти в армію і служачи вірою правдою в арміїі відпустити підлеглих на похорон іншого підлеглого який загинув в бою — від 7 до 10 років. Геніально. Як то кажуть «з турботою про наших героїв».

І на жаль в мене в бригаді був епізод коли командир відпустив підлеглих на похорон, і автобус яким вони їхали попав в аварію. Зараз по цьому командиру триває кримінальне провадження. Суд то скоріше всього дасть умовно, в тюрму не сяде, але судимість (приниження) гарантована. І от за що? За що?!!!!!!!! За те, що відпустив підлеглих на похорон іншого підлеглого. І самим підлеглим, тим хто поїхали на похорон до товариша, теж передбачена кримінальна відповідальність, за статтею 407 кримінального кодексу, від 5 до 10 років. За що?? Чому?? А от бл*ять патамушта патаму, патамушта спадок, інерція радяуснявого союзу з усіма його кріпосними приколами. Детальніше про які я теж розкажу, але в наступному топіку.

Ну як?
Анекдот про дрова, мотоблок і річку все ще здається перебільшеним?

Наркомани

З армії майже неможливо звільнити наркомана.

Єдиний легальний спосіб — це через висновок ВЛК про непридатний.

Але по-перше начальнику ВЛК похер, не йому з наркоманом на штурм ходити.
Всі «квоти» на непридатність він вичерпав на бубочок-забашлянців, тому змусити його визнати наркомана непридатним — та іще епопея.

Більше того. Це ще треба доказати, що наркоман — це наркоман.

В наших лабораторіях нема достатньо реагентів щоб виявляти всі види наркотиків. Дуже багато випадків є коли ти привозиш людину, от видно, що людина під чимось, але аналізи показують «наркотичних речовин не виявлено». І все. Все! Докажи, що він під чимось!

Більше того, навіть якщо буде виявлено наркотичні речовини в крові, психіатр скаже: завісімасть характєрізуєца сістємнастью. Я нє маґу паставіть чєлавєка в наркадіспансер проста патаму, што он адін раз курнул. Как ґаварят, адін рас нє під.. кхм кхм. Нє наркаман. Нужна штоби ви єво нєскалька раз в разниє дні в таком састаяніі паймалі і прівєзлі.

І навіть коли ти з ним покатаєшся, і наркомана таки поставлять на облік, його не звільняють з армії. Його спершу забирають на примусове лікування на пару місяців. І якщо це лікування боронь Боже дало позитивний результат, то цього наркомана спершу повертають в підрозділ з фразою «авось він тепер буде служити нормально». І ти маєш знову слідкувати за цим чудом-юдом, везти його під дозою в наркодиспансер, щоб його знову забрали на примусове лікування. І можливо аж після цього визнали непридатним.

Увесь цей ресурс, а саме свої сили і час, сили і час людей хто тобі допомагають, транспорт, пальне, ввесь цей ресурс ти мусиш забирати в нормальних людей. ПІД ЧАС ВІЙНИ! Ніби командиру (тобі) більше нема що робити крім як кататись з наркоманом по диспансерах.

Принаймні чисто законно позбутись наркомана можна лише так.

На щастя, можна забити болт на закон. Як то кажуть «включіть смєкалачьку». І ні, не застрелити, є елегантніші способи. Наприклад
Виставляєш за наркоманом двох солдат хто будуть поряд з тим наркоманом 24/7, навіть коли той іде в туалет. Щоб вони слідкували за ним і не дали наркоману дістати собі дозу. Через тиждень-два без дози наркомана плющить. Після цього ти пропонуєш наркоману дезертирувати. Для наркомана в цей момент дезертирство — це хоч якийсь шанс знайти дозу, і він з радістю погоджується. Йде додому і більше ніколи до тебе не приходить. І це прекрасно.

Але. Знову ж таки. Це погано працюючий костиль. Бо пропонувати підлеглому щоб він дизертирував — це теж кримінал. А ще його можуть піймати на блокпосту і завернути тобі назад. Навіть якщо цей підлеглий наркоман.

А як же кримінальна відповідальність за невиконання наказу? Або за недбале ставлення до служби? Можна ж наркомана «перевести» з армії в тюрму?

В теорії можна. В теорії за шкоду, яку приносить наркоман своїми діями (та і не тільки наркоман), передбачена кримінальна відповідальність.

Є стаття 402 — відмова виконати наказ. Є стаття 403 — невиконання наказу, тобто коли підлеглий сказав: «так, я виконаю», але не виконав. Є стаття 425 — недбале ставлення до військової служби.
Але. Є два нюанса.

Щоб можна було посадити людину за невиконання або за недбале ставлення — це невиконання або недбале ставлення має призвести до тяжких наслідків. А це по-перше хай Бог милує настання цих наслідків, бо тяжкі наслідки це або втрата майна на дуже багато грошей (ми не настільки багаті), або ще гірше — поранення/загибель людей. По-друге й до тебе самого (командира) будуть виникати питання: «а куди ти дивився? Як ти контролював? Чому не запобіг? Значить ти теж недбало ставився до своїх обов’язків!».

З непокорою трохи простіше. Відкрита вперта відмова виконати правомірний наказ (тобто непокора) карається навіть якщо ця відмова не призвела до будь-яких наслідків. Але наркоман не дурак і він просто скаже: «слухаюсь». Знаючи, що до чогось серйозного його боятимуться підпускати щоб якраз таки не настали тяжкі наслідки.

Та все ж уявімо наркоман таки відмовився виконати наказ. Або своєю бездіяльністю все ж довів до тяжких наслідків.
Що відбувається після того?

Після того свідки дають пояснення, збираються докази, всі діла. Потім все це направляється в ДБР, ВСП і прокуратуру. А потім минають місяці, іноді більше року, поки хтось із цих органів нарешті береться розслідувати цей злочин. Потім вони розслідують, потім направляють в суд, суд розглядає. І аж потім нарешті дає вирок, і аж потім нарешті людину забирають в тюрму. З моменту скоєння злочину до моменту коли людині виносять вирок проходять місяці, а то й більше року. І ввесь цей час поки нема вироку — наркоман не сидить в СІЗО, а продовжує нести службу (приносити проблеми).

Оподаткування нагород

Одним з видів заохочень які може командир вручити воїну є «цінний подарунок».
Мало того, що цей цінний подарунок — це не якась там квартира чи машина, а всього лиш футболка з логотипом бригади або китайський ножик з гравіюванням.
Так більше того, після отримання такої нагороди боєць ще має сплатити з неї податок.
Ти от воюєш, та ще й воюєш не як-небудь, а так, щоб аж нагороду дали. І от тобі дають нагороду — вручають суперцінний подарунок — кружку з логотипом бригади. І ти потім ще ідеш платиш 30грн податку, бо ця нагорода проходить по податковій як дохід. Такі закони.

Тепер же про хороший приклад:

Васі, який сам з Волині, на Донбасі осколками «порвало» п’ятку.

Акцентую увагу: травма не яка-небудь, а саме серйозне пошкодження ноги. Бригада воює на Донбасі (в одному кінці країни), а домівка його аж на Волині (в іншому кінці країни).

Спитаєш: що в цьому хорошого?

Спойлер. Мем розкриває лише половину відповіді на вище задане питання. Дочитай до кінця щоб дізнатись пр..

Так от цьому Васі відірвало п’ятку. Його евакуювали спершу в одну лікарню, звідти перевезли в іншу, потім в іншу. І так опинився він аж у Львові.
У Львові його підлікували, дали висновок ВЛК «потребує відпустки за станом здоров’я на 30 днів» і виписали з лікарні.

Які подальші дії Васі?
Правильно. Береш виписку (бумажку таку), їдеш з нею зі Львова на Донбас, на костилях. Акцентую: зі Львова на Донбас на костилях. На Донбасі показуєш виписку, береш іншу бумажку — відпускний квиток. І тоді з відпускним квитком їдеш у відпустку на Волинь. Акцентую: проїжджаєш більше 1000км, привозиш одну бумажку, забираєш іншу, і їдеш назад. Все це на костилях.

Ще раз! Ти на костилях мусиш їхати з лікарні у Львові на Донбас, щоб звідти поїхати на Волинь у відпустку. Проїжджати цих зайвих 2 тисячі км, з костилями, мусиш просто заради 2х нещасних бумажок.
Квитки якщощо купувати за власний кошт.

Еем.. то що ж в цьому хорошого?
Хорошого, що це в минулому.

Десь півроку назад, нарешті, цей баг доїбав людей достатньо сильно, ГО Принцип й інші небайждужі люди за це прям вперлись (за що я їм дуже і дуже вдячний), проблема набула серйозного розголосу, суспільство почало тиснути на законодавчу гілку влади. І депутати нарешті внесли зміни в статут внутрішньої служби. І тепер якщо ВЛК написала потребуєш відпустки — то зразу ж з лікарні їдеш додому проводиш там відпустку.

Тепер не треба їхати зі Львова на Донбас щоб з Донбасу поїхати на Волинь. Тепер можна зразу ж зі Львова їхати на Волинь.

Особливості відсіювання людей

Що буде з людиною в ІТ, хто не відповідає вимогам вакансії?

По-перше в ІТ такі ситуації дуже велика рідкість. Бо в ІТ тебе ще на етапі відбору прям відбирають. І це не тільки зараз. Це було навіть в «жирні» часи коли в ІТ був ринок кандидата.

По-друге якщо тобі на етапі відбору обманом вдалось попасти на роботу. Але на практиці ти з тих чи інших причин погано перформиш — то там все просто: або тебе легко й просто без всяких там заморочок і бюрократій понижають в посаді. Або якщо нема куди понижати — звільняють взагалі, та й все.

Це в ІТ.

А в армії з цим все туго.
Ти не можеш людину вигнати з армії. От не дає тобі закон такої можливості.

Максимум можеш кудись перемістити на якусь іншу посаду. Але це по-перше дуже довго тяжко геморно. В армії переміщення людей — це прям геморойний геморой. Ти то зможеш цього добитись, але витративши мегабагато зусиль і часу.
По-друге переміщення має хоч якийсь сенс якщо людину є куди перемістити. Якщо є якась інша посада/підрозділ де й справді з людини буде більше користі.

А от наркомана чи подібну істоту, куди переводити? На якій посаді потрібен закінчений нарком? Де? Куди? Кому? ..

А звільнити не можеш.

Такі закони :)

Примітки

1. Це не всі баги закону. Їх є ще дуже дуже дуже дуже дуже дуже дуже дуже дуже дуже дуже дуже дуже багато, ще прям дуже багато.
Це я так, що перше згадалось з того, з чим особисто стикався.
Хто хоче більше прикладів. Та ще й у вигляді історій, коміксів і мемів — є канал Стандарти хотівших в НАТО.

2. Хто хоче розібратись в причинах довбоїбізму. Хто хоче копнути в корінь проблеми — ось є попередній топік, про особливості українського військового законодавства.

Зміст циклу:

— IT vs армія #1 . БАЗОВІ відмінності
— IT vs армія #2 . Відмінності правил і законодавства
— IT vs армія #3 . Приклади ДОВБОЇБІЗМУ з поясненням причин
— IT vs армія #4 . КРІПОСНЕ ПРАВО
— ІT vs армія #5 . Як це все досі працює? В чому секрет успіху?
— IT vs армія #6 . ЦИФРОВІЗАЦІЯ і папери
— IT vs армія #7 . Можливості для розвитку
— IT vs армія #8 . МОТИВАЦІЯ. Чому люди тут служать?
— ІТ vs Армія #9 . МОТИВАЦІЯ. Чим людей мотивує сама армія?
— IT vs армія #10 . Чим відрізняється культура й атмосфера
— IT vs армія #11 . Неупереджено про БРАТЕРСТВО, дружбу і соціалізацію
— IT vs армія #12 . Чим відрізняються ЛЮДИ в армії і ІТ?

* Ніхто не може змінити світ одним рухом пальця.
Але всі можуть відправити лінк на цей топік в флуділку компанії, в чат з одногрупниками чи й навіть просто другу в особисті.