IT vs армія #4 . Кріпосне право

Добрий день

В ефірі знову вимушено анонімний кріпак програміст. Який вже майже два роки служить і нарешті взявся вичерпно і всебічно відповісти на питання: «що змінюється в житті ІТвця після його приходу на службу в армію?».

Раніше я вже писав про вбудовані відмінності (які просто неможливо нікуди подіти й змінити). Робив огляд законів (які цілком можна змінювати). Наводив конкретні приклади довбоїбізму (явища, яке є наслідком наявних законів).

В наступних топіках цього циклу планую розказати і про діджиталізацію в армії, і про систему мотивації, і про можливості для розвитку, і про людей.

Сьогодні ж розкажу про найболючішу і найтабуйованішу з тем. Яка на жаль все ще є і яка роз’їдає все зсередини.

5 відтінків кріпосного права в силах оборони України

Відтінок 1: підбір і зміна посади можлива, але дуже трудозатратна і не гарантована

От як працює зайнятість в межах ІТ?
Перед тим як прийти на роботу — тебе всіляко оцінюють, визначають де і як тебе краще всього задіяти. По приходу ти стаєш на бенч. І починається пошук наскільки можна вдалого місця в проекті.
Тебе не кидають просто щоб хоч кудись аби пошвидше вивільнити місця на лавці запасних. Тобі шукають справді вдале місце.

В процесі роботи. Якщо ті чи інші речі тебе не влаштовують — ти завжди можеш обговорити свої консьорни з менеджером. І дуже часто твої потреби врахують.

Навіть в процесі роботи на тому проекті. Якщо з тих чи інших причин ти хочеш змінити проект — в тебе завжди є можливість.

Або ж. Якщо в цій компанії неможливо знайти тобі місце яке тебе влаштує — ти можеш піти підшукати собі нову.

Це в ІТ.

А от в армії..

По-перше.
Система відбору збудована відірваними від реальності людьми, і не працює на практиці. Якщо ти не знайшов собі вакансію сам, то тебе скоріше всього кинуть просто рандомно куди-небудь. І скоріше всього це буде непідходяща тобі вакансія.

* Примітка. Тут умисно ніхто тобі погані посади не підшуковує, умисно ніхто не шукає щось аби погірше. Тут просто працює рандомайзер, який цілком математично в більшості випадків викидує слабо підходящий варіант.

(придумай підпис)

По-друге.
Закон не дає командиру можливості нікого звільнити, навіть довбобоів непридатних за морально-діловими якостями чи обмежено придатних за станом здоров’я. Максимум що дозволяє — перевести на бенч (в запасну роту). Тому місця на бенчі займають або нікому не потрібні біби-боби типу наркоманів (і всеодно отримують гроші, їжу і т д, з твоїх податків якщощо). Або ж майже нікому не потрібні обмежено придатні. І ті люди так і сидять на тій лавці запасних місяцями і ніхто нічого не може з ними зробити. А лавка запасних то не резинова! Кількість місць фіксована. І всі вони постійно зайняті.
Тому нормальних і при цьому боєздатних людей ніхто на лавці запасних не тримає, ніхто часу на підбір посад не дає. Свіже поповнення зразу ж пихають куди-небудь де є вільне місце (зазвичай де недавно були найбільші втрати). Просто щоб тебе кудись та й подіти що б ти не висів у повітрі.

По-третє.
В армії нема djini, dou, ebanoe it, всяких тематичних чатів, середовищ які допомагають будувати нетворкінг і шукати собі краще місце сарафанним радіо. В армії набагато важче знайти собі інше місце.

По-четверте.
Навіть якщо сталось чудо і ти знайшов собі більш підходящу вакансію — твій нинішній менеджер може тебе не відпустити. От просто взяти і сказати: друже, ти мені потрібний. І мені поуй. Ніякого переводу не буде. Все.

По-п’яте.
А навіть якщо чудо сталось ще раз. І ти дось знайшов собі кращу вакансію, дось при цьому вмовив свого нинішнього командира тебе відпустити. Ти маєш дочекатись погодження всіх інших командирів по черзі вгору. Переміщення в межах бригади займає +- місяць. Переміщення в іншу бригаду може тривати й пів року.

От ти солдат в якійсь з механізованих бригад і хочеш перевестись в якусь із бригад морської піхоти. Ти подаєш рапорт на ім’я командира відділення, той його розглядає і передає на командира взводу, той розглядає і передає на командира роти, той розглядає і передає на командира батальйону, той розглядає і передає на командира бригади, той розглядає і передає на командуючого сил ОК, той розглядає і передає на командувача Сухопутних військ, той розглядає і передає на головнокомандувача. Головнокомандувач ставить резолюцію «погоджую». Тоді в генеральному штабі готують проект наказу про переміщення. Тоді головнокомандувач ще раз розглядає і підписує наказ. Потім цей наказ реєструють і розсилають для доведення.

Перевод дуже часто триває місяць і більше. А за цей час ту вакансію може зайняти хтось свіжомобілізований, кого туди призначили просто аби кудись його подіти.

По-шосте.
В міру останніх змін до закону. Тепер неможливо людину оформити напряму у військову частину. Спершу людина топає в РТЦК та СП, а звідти не факт, що направлять саме туди, куди ти хотів. Тебе цілком може перехопити «покупець» з іншої бригади. І усьо. Йшов служити в підрозділі де служать перевірені тобою друзі, а тебе взяли й перехопили і призначили кудись до аватарів бо в них високі втрати були і їм сильно невистачає людей. Гарантій, що тебе призначать саме туди, куди ти домовився - нема.

Відтінок 2: Нема свободи переміщень

В ІТ ти навіть в робочі години зазвичай можеш працювати ремоут звідки завгодно.
А в позаробочі години і на вихідних — так взагалі можеш знаходитись де-завгодно. В ІТ максимум свободи переміщення.

В армії ж по-перше. Вихідні і вільні від роботи години є лише в воєнкоматах і різних глибокотилових підрозділах. Та і то не завжди.
А в воюючих і околовоюючих підрозділах ти на службі ПОСТІЙНО, 24/7/365, уже більше року. В воюючих підрозділах нема вихідних і нема позаробочого часу. За дуууже рідкісними винятками.

По-друге. Навіть в кого бувають вихідні. Ти не маєш права кудись там їздити. Ти повинен знаходитись виключно в межах гарнізону. Ти не можеш не те щоб потусити чи хоча б сім’ю відвідати. Ти навіть поїхати кудись на співбесіду чи на якусь мілітарну конференцію не маєш права. Навіть якщо тебе є кому підмінити.
Ба більше, навіть в межах гарнізону кудись пересуватись ти можеш лише з дозволу командира.
Якщо ж ти поїдеш — це стаття 407 кримінального кодексу, самовільне залишення частини, від 5 до 10 років.

По-третє. Навіть відпустка не є гарантована. Тільки уяви собі. Ввесь 2022 рік командири не мали права відпускати своїх підлеглих у відпустку взагалі. Аж на початку 2023 з’явилась можливість відпускати раз у рік на 10 днів. І тільки в другій половині 2023 з’явилась можливість відпускати 2 рази по 15 днів. МОЖЛИВІСТЬ, А НЕ ОБОВ’ЯЗОК! Командир може пустити, а може й не пустити.

Відтінок 3: не маєш гарантій збереження посади

Уяви ситуацію коли ти працюєш android-розробником. А потім начальство щось собі передумує і ти раптово стаєш UX дизайнером. Ідіотизм з розряду фантастики.

А в армії це цілком нормально.
Тебе можуть перемістити куди-завгодно навіть не спитавши чи ти згоден і не подумавши чи це доцільно.

Знаю особисто ситуацію коли круті навчені досвідчені артилеристи попали стрільцями у піхоту, бо їх артпідрозділ реорганізували і їм місця не лишилось. Їх перекинули НЕ на бенч, НЕ в якусь іншу артилерійську бригаду де якраз дефіцит людей. А в зовсім інший по направленості підрозділ на зовсім інші по направленості посади.

А ось є взагалі класика. Усунення принципових і неугодних. Є прям публічна історія з комбатом в ДШВ. Досвідчений бойовий авторитетний комбат, впав в немилість начальству. І як наслідок командувач ДШВ не спитавши ні самого цього комбата, ні його підлеглих, просто взяв, і заслав цього комбата в навчальний центр аби там без зайвої уваги ЗМІ задовбати всяким дрочевом. Це був навіть не мобік, не солдат. Це був досвідчений контрактний командир батальйону. Бойовий і адекватний. По*уй. Знайшлись достатньо крупні шишки кому правдолюбство не сподобалось, щолк, і заслали к єбєням. З солдатами таких історій я чув сотні, буквально, сотні. І був свідком десятків таких переміщень особисто. Це тільки я особисто. Скільки десятків якщо не сотень тисяч таких випадків на масштабах всієї армії уявити важко.

Знаю ще ситуацію. В одній з бригад в міру організованого через сраку забезпечення і відсутнього планування та злагодженості, були високі втрати серед піхотинців. Екстренного поповнення свіжомобілізованими вище командування давати відмовилось. То що придумав комбриг?) Правильно. Наказав командиру батальйону матеріального забезпечення «віддати» 5 людей. І ніде не дінешся. От прийшов ти служити водієм. Все добре робив. А тут херак, і тобі кажуть: «ми під час безлаберного застосування військ втратили сильно багато людей. З воєнкоматів нових не дають. То тепер ти будеш заміною тим людям».

Відтінок 4: ти не маєш права не виконати наказ. Навіть коли він ідіотський

Що може зробити ІТвець якщо йому дають ідіотський наказ?

Я особисто не знаю. В ІТ мені не давали наказів. В ІТ мені пропонували зробити роботу. Зі мною радились чи робити це і як краще і що краще. Людям був важливий максимальний результат і мене навпаки заохочували проявляти розумну ініціативу. В ІТ мене поважали, зі мною рахувалися.

А якщо ставились до мене як бидло, то я казав допобачення. І ніхто мене не зміг змусити робити позбавлену сенсу дрочь.

Єдиний виняток — це хитро складений контракт. Там можуть санкції бути, там доведеться терпіти. Але й там. Який ризик від виконання ідіотської задачі в ІТ? Ніякий. Зробив собі дибільну таску, гроші отримав, і пішов чілити.

А в армії ідіотський наказ загрожує смертю або каліцтвом. Якщо не твоїм особисто — то смертю або каліцтвом когось іншого.
І тим не менш, права просто взяти й відмовитись виконувати ідіотську вимогу в тебе нема.

За відмову виконати наказ передбачена тюрма. Від 5 до 10 років. Навіть ідіотського.
В армії непокора вважається тяжким злочином (за зґвалтування передбачено від 3 до 7. А за відмову виконати ідіотський наказ від 5 до 10).

Є виняток — якщо наказ явно злочинний.
Але ще спробуй довести, що наказ явно злочинний. Якщо не зможеш (а ти скоріше всього і не зможеш), то тобі тюрма.

Якщо що, шикувати роту в один і то й же час, в тому ж місці, щодня, на відкритому полі за 5 км від лінії зіткнення — це не є злочинний наказ. Пустити батальйон на м’ясний безтолковий штурм без будь-якої розвідки, планування і злагодженості — це не є злочинний наказ. Це явно ідіотські, м’ясні накази, але не злочинні.
І от права відмовитись виконувати явно ідіотський наказ нема.

Отак от.

Гірше того. Крім формальних способів примусу, є ще ряд неформальних засобів примусу. В умовах коли ти можеш відібрати в людини телефон, коли людина знаходиться фіг зна де на фронті де ні поліції не сусідів, де ти можеш заборонити людині покидати визначений квадрат. Детальніше буде в топіку про способи мотивування.

Але з тизерів:
Якщо ти попав у підрозділ де виродок не лише командир, а і вся його команда. То тебе можна запросити на КСП чи в штаб. Там своїм дружним колективом вбити і закопати десь в покинутому полі. А офіційно оформити, що ти нібито дезертирував. І хай хтось докаже, що ти не дезертирував (тіло то ніхто всеодно не знайде). Скажуть «він ІТшнік, талановитий і комунікабельний малий був. То напевно десь нарішав і звалив за кордон в Аргентину». І хай твої родичі докажуть, що це не так.

Примітка:

Для об’єктивності й чесності мушу уточнити:

Сама наявність можливості ставитись до підлеглого як до раба — ще не означає, що командир цю можливість використає.

Багато кому гидко і совісно бути самодуром. Принаймні до певної міри. Виховання і світогляд командира дуже багато значать.

А ще є багато костилів які певною мірою, зовсім трошки, та все ж захищають підлеглого від начальника-довбойоба:

Бюрократія (притягувати до кримінальної відповідальності теж треба по спеціальній процедурі, треба ряд паперів оформити. Це та іще епопея).

Страх смерті. Високий погон не робить лоб броньованим. Командира теж можна убити. Підірвати гранату в штабі всяко краще чим померти безтолку виконуючи ідіотський наказ. Особливо якщо в тебе сім’я забезпечена або якщо сім’ї нема взагалі (тоді тобі пофіг чи ти помреш як безводний раб, але в бою (законно, сім’я матиме виплати). Чи як герой, підірвавши гранатою конченчого командира (незаконно, сім’я не матиме виплат). Якщо ж є можливість розстріляти командира залишившись живим самому — це взагалі супер. Сісти за умисне вбивство виродка всіляко краще чим сісти за невиконання наказу цього ж таки виродка. Тим паче строк не сильно то й відрізняється. А якщо з’їхати на статтю 116, тобто «умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», то там взагалі відповідальність до 5 років позбавлення волі. Це вдвічі менше як за непокору.

Яка не яка гаряча лінія. Нестабільна (дуже часто до них неможливо дозвонитись), з голосами які вже своєю інтонацією кажуть: «шо ти, галава? нащо ти дзвониш, ми всеодноне нічим тобі не допоможемо». Але якщо почнуть дзвонити десятки солдат з одного підрозділу і достатньо часто, то оператори гарячої лінії натравлять аудит і хоч ситуацію це не виправить. Але аудит просто самим своїм приїздом зробить командиру боляче і він буде обережнішим.

Начальник начальника. До якого теж можна звернутися. І іноді навіть допомагає. Рідко. Дуже рідко. Але іноді допомагає.

«Крєатівчік»: можна знайти у фейсбуці групу села звідки твій начальник і там розказати про його «звитягу». Гидкі криси кому не гидко бути самодуром — дуже бояться коли їх публічно викривають.

Можна так само Юрі Бутусову написати, ще якось підняти розголос (хоча коли тема стосується прав військових — то якось не сильно суспільство загоряться. Часто це з’їжджає на «сикуни слабаки фуу»)

Ба більше, гидкі криси кому не гидко бути самодуром — дуже часто не чисті на руку і їх навіть за самі лише вимаганя грошей за відпустку чи за продаж солярки можна взяти за яйка.

Так чи інакше, принцип «борітеся — поборете», ніхто не відміняв. І самодури це знають, і вони цього бояться. Особливо бояться коли зал*упається не хтось один, а цілий підрозділ.

Певні запобіжники є.

Але всі вони лише трошки послаблюють право на деспотію. І обмежують в ній лише дуже слабкодухих деспотів. Справді ж надійного запобіжника який би захищав підлеглого на випадок коли його начальник вимагає якусь тупорилу ху*ню — нема!!!

Може й не на всі 100%, а тільки на 99%. І тим не менш в армії кожен є рабом свого начальства. Рабом буквально.

Відтінок 5: Дорога на волю сповнена схематозів і страждань

В ІТ дуже і дуже просто звільнятись. Я думаю навіть розказувати не треба.

А які є варіанти припинити службу в армії?

1. Померти.
2. Будучи у відпустці ампутувати собі яєчка. Або ногу. Пофіг що з собою зробити — головне втратити здоров’я до критичного рівня. До справді дуже критичного рівня. І придумати якусь красиву легенду щоб це не підвели під самокаліцтво (від 5 до 10).
3. Зробити злочин і ще добитись щоб тебе за це перевели з армії в тюрму. Та й то, коли вийдеш на свободу — можуть призвати знову.
4. Звільнитись за сімейними обставинами (якщо вони в тебе є).
5. Підгодувати корупцію: купити висновок ВЛК. (Але це принизливо).
6. Витончено схематознути: створити собі сімейні обставини, типу там одружитись на сусідській бабусі з інвалідністю 2 групи.
7. Дезертирувати і потім або відсидіти, або все життя ховатись, або ж екстремально перетнути кордон і більше ніколи не вертатись. Хоча й тут можуть подати в міжнародний розшук.
8. Дослужитись до 60 років, і звільнитись за граничним віком.

Опції як от «просто звільнитись за власним бажанням» не зарелізили і невідомо чи зарелізять хоч коли-небудь впринципі. Навіть строків якихось типу «рік відслужив — два роки броні» не зробили.

Та й навіть якщо в тебе є довідка ВЛК чи сімейні обставини. Командир при бажанні може максимально затягнути твоє звільнення, на місяці.

В армії нема опції «розвернувся і пішов». «Розвернувся і пішов» називається дезертирував. Навіть якщо ти перед тим пів року не вилазив з боїв.

Та й навіть коли командир і сам хоче тебе відпустити на відпочинок щоб ти річок посидів дома відновився. Або коли хоче тебе вигнати з армії. Всеодно нема опцій.

В армії рабство чимось навіть жахливіше за рабство в давньому Римі.
Бо в армії командир може робити з підлеглим майже що-завгодно, крім як дати йому свободу.

Мдаа..

Якось так. В мене доречі теж цей стан справ викликає подібну реакцію. Вже майже 2 роки тут, а досі не можу з цим змиритись.

Тепер про то сьо

Список відтінків я закінчив. На цьому можна було б розходитися.
Але не хочу закінчувати на поганому і тому дам відповіді на кілька підсвідомо виникаючих питань:

Чому все настільки сумно?

Топік справді вийшов прям сумним сумним.
Бо рабство — це і справді дуже сумно.

Настільки сумно, що самі розмови про це викликають підозри про ІПсО і бажання закрити вкладку. Мені й самому не хочеться вірити в написане. Я дуже хотів би щоб це все було брехнею. Я щиро мрію одного дня написати: «все написане більше неактуальне».

Але а що ти з мене (автора) хочеш?
Я ще з самого початку сказав: моя місія розказати що і як. Розказати чесно. Без ниття, але й без шапкозакидування.
Я не ставив собі за мету нагнати смутку. Але й не ставив за мету кричати ура ура. Я ставив за мету просто чесно безпристрасно проінформувати про стан справ.

І це вже не до мене питання чому все настільки сумно.

А в тому числі до тебе. До тебе як мого тилу, як частини громадянського суспільства: якого х*я військовослужбовець європейської країни в 21му столітті мусить жити по законах і традиціях радянського союзу? Де зміни? Скільки ще чекати? Коли почнеться громадська дискусія? Коли будуть не маленькі багфікси, а фундаментальні зміни законодавства? Коли ми подумаємо про права військовослужбовців?

Зараз тобі це питання може бути неприємним. Я це розумію, хоч і не люблю робити людям боляче. Та росіяни не лишають вибору. Вони пруть і пруть. І будуть перти ще довго.

Такими темпами ти і/або твої близькі рано чи пізно теж опиняться на моєму місці. Ти не менше мене зацікавлений(а) щоб до того моменту стан справ фундаментально змінився на краще.

Тобто позитивчику сьогодні не буде?

Буде! Я для того й почав говорити про то-сьо щоб цей топік не загнав у відчай, а надихнув на конструктив.

Увага щось надихаюче: в кожного з нас є можливість впливати на зміни (може не так сильно і швидко як нам хочеться, але можливість всеодно є. Ниття про «я маленький вінтік» і «за нас уже всьо рєшилі» не більше за ниття. Ми нація людей хто навіть при такій гнилій системі робимо неймовірне. Ми багато чого можемо. Коли хочемо).

Що саме робити — дам розлогу відповідь в коментарях.

Для чого заманюю в коментарі?

Кількість коментарів — це основний критерій, по якому dou ранжирує топіки. І я хочу щоб саме цей топік dou ранжирував на максимум.

Це не перший мій подібний топік. Я вже розказував про довбоїбізм і про його причини. В майбутніх топіках не омину й бюрократію. Але всі ті проблеми будуть дуже швидко вирішуватись як тільки-но вирішиться проблема рабства.

Тому інші топіки я просто опублікував і все. Особо й не піарячи. А це й же я хочу щоб прям запалав. Цей я хочу прям розкрутити. В ідеалі настільки, щоб обговорення піднялось на рівень всеукраїнських ЗМІ. Я хочу нарешті підняти вседержавну дискусію про права військовослужбовців. Подібно дронам і плитці на стадіонах. Бо проблема прав військовослужбовців може й не така очевидна, але не менш важлива.

А це точно не ІПсО?

ІПсО — це інформаційно-психологічні операції, спрямовані на послаблення України.

А от чесне визнання проблеми. І конкретні конструктивні пропозиції як їх вирішити. Це мобілізує суспільство, дає вектор руху. Дає надію. Надихає. В результаті люди діють і роблять країну сильнішою.

Навідміну від тупих заколисуючих од про «завтра буде перемога, а після перемоги все саме якось раптом реформується. Тому хто піднімає дискусію і озвучує проблеми — той не мужик, неправильний якийсь військовий, та й взагалі агент кремля».

Нагадування

Якщо тема прям зацікавила і хочеш копнути глибше — дивись інші топіки з цього циклу.

Ну і напиши будь ласка коментар

Можеш задати питання. Зокрема що смішного в мемчику про тіпа в оранжевій робі або хто зображений на мемчику про третю дитину. Можеш висловити незгоду. Можеш закинути мемчик. Можеш дати свою оцінку написаному. Або дати оцінку мемчикам. Можеш дати свої пропозиції що з цим робити. Можеш поділитись емоціями які пережив(да) читаючи. Можеш поділитись досвідом (своїм або когось з друзів).

Якщо взагалі не знаєш що написати — напиши просто «дякую було пізнавально» або «фу, автор ПТСРнутий пі*ор сіє зраду». Просто хоч щось напиши (хоча подяка в пріоритеті звісно ж).

Можеш ще лайк поставити і поділитися з друзями. Поєднання комента й шера буде взагалі космос.

Наперед дякую ♥️

Ну і не прощаюсь. Далі ще буде.

Настільки трешових розповідей як тут то вже не буде. Далі будуть м’якші теми, навіть буде позитив. Але від того буде не менш цікаво

І хоч який би покищо не був би совок
В наших силах зробити щоб все було Україна!