IT vs армія #5 . Секрет успіху

Бажаю всім здорового і наповненого змістом суботнього вечора!

В ефірі анонімний програміст, який уже майже два роки не вилазить з армії. І мій цикл топіків де я даю відповідь на питання: «чим служба в армії відрізняється від роботи в ІТ?»

До вашої уваги уже готові

• Вступний топік про базові, вбудовані відмінності
• Розповідь про передумови (причини) довбоїбізму
• Топік про конкретні побутові приклади довбоїбізму
• Топік про кріпосний підхід

Там я багато нехорошого сказав про наявні закони. Казав, що їх багато, дуже багато. Що вони запутані. Суперечливі. І часто суперечать здоровому глузду.

Питання: як при цих ідіотських законах ЗСУ змогли показати такий результат?

А от так!

Просто ЗСУ виконували вимоги закону лише там, де вимоги закону збігались з вимогами здорового глузду.

А де вимоги закону суперечили здоровому глузду — там військові забивали болт на закон і робили як знали.

І навіть зараз продовжують «петляти» і «вертітись».

Нехтування правилами в ІТ

В ІТ ця традиція майже відсутня. В більшості випадків ІТвці роблять все так, як і домовились.

Більше того. В ІТ це носить різко негативний характер. В ІТ нехтування вимогами закону асоціюється з чимось темним, схематозним:
— оптимізація податків;
— ухиляння від служби;
— обман на інтерв’ю, обман на звітах.

В ІТ всі звикли, що закон порушують рідко, та і то лише з корисливих мотивів.

В ІТ з цим все просто, особо й розказати нема про що.

Традиція нехтування правилами в армії

В армії це ціла традиція. Є цілий девіз: “забитий х*й - залог успєха”.

А ще в армії є цілих три причини із-за яких нехтують законом:
1. банальне незнання закону
2. вибір [вимоги закону] vs [совість і здоровий глузд].

3. теж корисливі мотиви, але ця причина трапляється в рази рідше чим два попередні.

Розглянемо детальніше ці аспекти

Незнання закону

Законів дось прям страшно багато. Дось вони запутані й суперечливі.

Щоб в них розібратись треба мінімум кілька років. Кілька років не просто служби. Кілька років щоденного колупання в цих законах.

Звісно ж ніхто такої можливості не дає. Тебе просто оформляють в армію і кажуть: ось, на сайті zakon.rada.gov.ua опублікована купа всяких законів, інструкцій, постанов, наказів. А ще стільки ж непублічних законів, інструкцій, постанов, наказів і роз’яснень розіслані до військових частин, можеш спитати в штабі вони поскидують.

І кароч вот осьо на, вони осьо є. І якщощо ти зобов’язаний знати всі ці закони і діяти згідно їх вимог. А як ти їх вивчиш нас не їбе.

Тому такого щоб «я прям розбираюсь в законах» — цим не може похвалитись ніхто.

Навіть контрактники дуже слабо розбираються в законах. Навіть офіцери хто пройшли військовий ліцей і військову академію дуже плавають в знанні законів. Бойові офіцери, дуже часто розбираються в них значно гірше за небойових.

Якщо хтось і розбирається прям глибоко — це окремі буквоїди в високих штабах хто спеціалізуються на цьому вже довгі роки. Та і то..

Враховуючи, що основна задача — воювати. Часу на колупання в законах нема. То ти ідеш і воюєш. І робиш це як вмієш.

По закону vs По совісті

Дуже дуже дуже частий вибір.

Конкретні приклади вимог закону я вже казав в топіку про приклади довбоїбізму.

Власне там я розказував про те, що такого поняття як відгул офіційно нема. Офіційно відгул — це самовільне залишення частини (стаття 407 кримінального кодексу). В тому числі відгул для поїздки на похорон до товариша.

Так от в коментарях писали «автор брехун, військові їздять на похорон до товаришів. в армії є така можливість».

Я ж не казав, що не їздять! Їздять.

Я казав, що це незаконно.

Бо знаєш як це працює?
Командир роти тебе відпускає. Хоч і не має на те повноважень.
Ти їдеш. На блокпосту тебе зупиняють. По хорошому на блокпосту в тебе повинні би питати документи які надають тобі право їхати в тил.
Якщо в тебе їх нема (а в тебе їх нема, бо тебе відпустили втиху) — тебе повинні затримати.

Але замість показати документи ти кажеш поліцейському на блокпосту: «друже, зрозумій, їду на похорон до товариша». І поліцейський тебе пропускає навіть без документів. Поліцейський чинить по совісті, але не по закону.

Класичний, буденний вибір «поступити по закону» vs «поступити по совісті». Де в більшості випадків ми (військові) авжеш обираємо «поступити по совісті».

Принизливий. Огидний вибір. Але який є.

Нехтування дибільними вимогами закону — це один з ключових секретів успіху.

Невже все настільки невинно і навіть героїчно?

Так!
Принаймні в бойових бригадах, більша частина порушень закону стаються або через його незнання, або через довбоїбістичність вимог закону..

Ми відбили бліцкриг, відвоювали північ, Харків і відвоювали Херсон не тому, що в нас армія реформованіша.
НІ! Наше законодавство, правила системи, все таке саме совкове лайно як і на болотах.

Секрет в першу чергу в людях. Які попри ввесь цей дурдом намагаються бути ефективними.

З моральної сторони мої товариші, і навіть деякі начальники, сильно вищі за моїх колег яких я мав в ІТ.

ВСЕ САМЕ НАСТІЛЬКИ ГЕРОЇЧНО, ТАК!

Авжеш. Епізоди коли військові іноді порушують закон для власної корисливої вигоди теж на жаль бувають.

Іноді трапляються Поворознюки нашого часу які звикли жити як в колгоспі: «не красти напряму в людей, але красти в держави». Такі теж трапляються.

На жаль порушення закону із корисливих мотивів теж мають місце. АЛЕ! Це винятки. Принаймні в бойових бригадах. За тили я мало знаю, тому стверджувати не буду.

НАГОЛОШУЮ
Найчастіша причина порушення закону — його недосконалість.
Корисливі мотиви хоч і теж мають місце, але НАБАГАТО РІДШЕ.

Боротьба з корупцією

В ІТ з цим все класно.
По-перше зарплати конкуренті, спокуса набагато нижча.
По-друге розміри компанії набагато менші. Всякі такі деструктивні дії набагато швидше призводять до банкрутства компанії. Особо не розгуляєшся.
По-третє механізми так збудовані, що набагато страшніше красти. Якщо колеги зрозуміють, що ти розкрадаєш бізнес, тобто що із-за тебе їм скоро доведеться шукати нову роботу — колеги будуть тебе обмежувати в кражах.

А в армії дось зарплати низькі впринципі. Дось ти добротну частину з тої зарплати тратиш на державні нужди (купуєш екіпіровку, ремонтуєш машини, всяке інше). Спокуса підмутити набагато вища..

Дось розміри армії такі, що уф. Щоб така махіна як ЗСУ збанкрутувала — це треба красти дуже багато й дуже довго і всім зразу. В приватному бізнесі ти добре відчуваєш зв’язок: «сьогодні мій колега украв, завтра мені не матимуть з чого заплатити премію». А тут ні.

Дось коли один військовослужбовець краде — в іншого військовослужбовця нема можливості то припинити. Це основна проблема.

На прикладі.
У мене в бригаді тендера на закупку запчастин проходять через фірму родича одного з заступників комбрига. Якість тих запчастин гівно. Ціни завищені в кілька раз. Дивний збіг.

Я про це знаю. Що я можу зробити?
Майже нічого. Чому?

1. Складно доказати.
«Дивний збіг » - це ще не доказ. Чутки — це ще не доказ. Навіть якщо хтось сам хвалиться в курілці, що і як він підмутив — в суді він скаже зовсім протилежне. Щоб справа дійшла до кінця — треба зафіксовані на відео/папері докази. Збір саме доказів — це довга тяжка робота. А роботи зазвичай вистачає і без того.

2. Можливість доїбатись навіть до дерева. І виходяча з неї кругова порука.
Я особисто відпускаю підлеглих і на похорон, і у відгули (абсолютно безплатно якщощо). І ще багато де порушую закон. З моральної сторони я чистий, да, я порушую закон лише з благих мотивів. Але з формальної сторони яка різниця? Порушую ж? Ну от і все.
Якщо я натравлю органи на того замкомбрига — він натравить органи на мене. Це сильно зв’язує мені руки. Такий стан справ змушує мене копати під нього дуже обережно (а це довго. Тому покищо він все ще краде сотні тисяч на закупках).

І що, всі так просто порушують закон?

Ні. В нинішній армії просто нема нічого. Тут все складно і запутано.

В армії крім «роботяг», тобто людей чия робота робити роботу. Є ще контролери-перевірятори. І от ці контролери-перевірятори постійно контролюють роботяг.

На початках повномасштабки, як і в 2014 році, був хаос. Фронт активно рухався. Була загроза існуванню держави. Перевірятори були зайняті думкою «куди тікати» і боялись навіть близько наближатись до фронту. Тому на початках роботяги працювали як могли, творилась повна свобода, хто як міг — так і воював. За закони думали в останню чергу. Головне було робити все в ім’я перемоги, а не в ім’я збагачення. Бо за збагачення могли зняти штани і прив’язати скотчем до стовба.

З часом фронт ставав стабільнішим і передбачуванішим. Увага перевіряторів переключалась з «куди тікати» на «пора ходити перевіряти».

І зараз перевірятори знову активізувались. Зараз коли приймаєш рішення — не стоїть питання: «що я можу зробити щоб перемогти війну?».

Зараз стоїть питання: «що я можу зробити щоб перемогти війну? Але зробити це так, щоб не відхопити п*зди від перевіряторів».

Точного набору за що провірятори дають п*зди, а за що ні — нема.
Списку законів які можна порушувати в ім’я здорового глузду, а які нізя — нема.
Конкретики нема. Повно непердбачуваності навіть в прогнозуванні поведінки караючих органів.

Якось все прям складно...

Ага
Це тобі не задачки на літкоді розв’язувати :)

Тут от якось воно так:
З одного боку стоїть вимога «перемогти війну, врятувати країну».
З іншого боку стоїть вимога «діяти згідно законів, наказів міністерства оборони і генерального штабу».

Дуже часто одна вимога суперечить іншій. Дуже часто рішення яке ефективніше для досягнення перемоги — суперечить статутам й інструкціям. Авжеш «перемогти війну, врятувати країну» пріоритетніша. Але є контролери-перевірятори хто не дають повністю забити на вимогу «діяти згідно законів».

І ти от кожен раз коли приймаєш рішення мусиш прям пихтіти. Оцінювати наскільки це рішення наблизить перемогу і при цьому оцінювати наскільки сильно ти за нього отримаєш пиздюлів. І наскільки той рівень користі від цього рішення вартий того, щоб пережити той рівень пиздюлів. Шукати цей шлях щоб пройти поміж крапельок.

Та й таке

Питання з залу:

А чого не зробили так, щоб вимога «що зробити щоб наблизити перемогу» і вимога «при цьому не порушити закон» не суперечили одна одній? Чому не зроблено так, щоб «діяти згідно закону» і «наближати перемогу» доповнювало одне одного?

Бо не зробили.

Точних причин я не знаю.

З гіпотез

1. Є багато людей хто зацікавлені щоб все працювало саме так як працює.
Я вже говорив про замкомбрига який краде сотні тисяч і якому ніхто з його підлеглих не може нічого зробити, бо в нинішній системі «доїбатись можна і до дерева». Можливість легко доїбатись до-кого хочеш з підлеглих, задушити неугодних — це дуже потужний інструмент, від якого багато хто не хоче відмовлятись.

2. Дефіцит компетентності. Багато людей, в тому числі в високих органах (хто мали б розробляти реформи), просто надто тупі щоб осмислити проблему. І надто ЧСВшні щоб визнати свою тупість і дати дорогу компетентним. Вони якось там краєм серця розуміють, що щось не так. Але комплексного розуміння що саме не так у них нема. Вони просто в міру своєї некомпетентності не здатні придумати щось краще. І в міру своєї ЧСВшності нездатні допустити до реформ людей хто розбираються.

3. Небажання щось міняти. От постав себе на місце якогось полкана який працює якимось там важним хером десь в штабах в Києві або в міністерстві оборони. Він ходить на службу, робить свою непильну роботу, для нього війни нема, йому все окей. Його все влаштовує, він хоче спокійно дожити до пенсії, він не хоче змін, оце щось думати старатись. Аналогічно більшість нардепів. Аналогічно добротна частина суспільства. «Працює — не чіпай». Щось думати будемо коли в кінці кінців поламається.

* доповнення від автора від 31.12.2023: ну от, почало ламатись. Людей перестало вистачати.

Що слід зробити щоб закон допомагав перемагати?

Питання не за адресою.

Я перед собою ставив задачу «розказати як все працює і по можливості розказати чому так працює». Задачі «розказати що зробити щоб воно працювало краще» я перед собою не ставив і не обіцяв.

Можливо. Якби в нас в держапараті була культура зворотнього зв’язку. Якби перевірятори їздили не щоб доїбатись, а щоб допомогти. Якби верха не лише розкидали задачі з криками «ХОЦЮ ХОЦЮ ХОЦЮ, ЗРОБИ ЗРОБИ ЗРОБИ, nobody серед вас довбойобів не знає як перемогти так як класно знаю це я». А й деколи слухали і ЧУЛИ що кажуть низи. Йшли нам на зустріч. Давали нам що ми просимо. То була б якась здорова дискусія, були б пропозиції. Були б реформи. Були б кращі результати.

А так все просто є як воно є. А будь-які розмови про «зміни не на часі». На часі «помовчати до перемоги». Яка буде через 2-3 тижні або до кінця 2022 року або весною 2023 року або до кінця 2023 року або взагалі хер зна коли (це поки остання офіційна оцінка).

Повний зміст циклу:

— IT vs армія #1 . БАЗОВІ відмінності
— IT vs армія #2 . Відмінності правил і законодавства
— IT vs армія #3 . Приклади ДОВБОЇБІЗМУ з поясненням причин
— IT vs армія #4 . КРІПОСНЕ ПРАВО
— ІT vs армія #5 . Як це все досі працює? В чому секрет успіху?
— IT vs армія #6 . ЦИФРОВІЗАЦІЯ і папери
— IT vs армія #7 . Можливості для розвитку
— IT vs армія #8 . МОТИВАЦІЯ. Чому люди тут служать?
— ІТ vs Армія #9 . МОТИВАЦІЯ. Чим людей мотивує сама армія?
— IT vs армія #10 . Чим відрізняється культура й атмосфера
— IT vs армія #11 . Неупереджено про БРАТЕРСТВО, дружбу і соціалізацію
— IT vs армія #12 . Чим відрізняються ЛЮДИ в армії і ІТ?

* Ніхто не може змінити світ одним рухом пальця.
Але всі можуть відправити лінк на цей топік в флуділку компанії, в чат з одногрупниками чи й навіть просто другу в особисті.