IT vs армія #10. Дві фундаментально різних культури

Шалом алейхем!

В ефірі анонімний програміст, який уже майже два рочки не вилазить із українського ЦАХАЛа. І я продовжую розказувати про відмінності роботи в ІТ від служби в армії.

Раніше я намагався давати максимально вичерпні відповіді, конкретику, все таке.
Тут же тема філософська, тут так не вийде. Але хоча б приблизно спробую.

Суть

Є от в тебе патерни мислення, мисленнєві звички, переконання. Сукупність цих патернів мислення, мисленєвих звичок і переконань я маю на увазі під словом культура.

Так от є канібальські культури: Носії таких культур глибоко переконані, що всі люди парочьниє. Що всє вакруг ліба враґі, ліба нєнадьожниє і врємєнниє саюзнікі.

В колективах де більшість людей є носіями канібальської культури — там ти коли когось зустрічаєш — ти в ньому бачиш або небезпеку, або можливість наживи: або пахана який зараз тобі дасть п*зди, або ж лоха, якого можна розкрутити.

В таких колективах є лише поверхнева видимість довіри і лише поверхнева видимість взаєморозуміння. Довіри й взаєморозуміння ж нема. Такі колективи іноді навіть здатні об’єднуватись і діяти воєдино якщо в них всіх з’являється відчуття зовнішньої загрози. Окремі недосвідчені члени таких колективів можуть деякий час навіть сприймати це гадюче кодло за братерство, за те саме плем’я. Але то тимчасові відчуття, з часом воно проходить (про як впливає стрес і безальтернативність на єдність буде трохи далі)

В колективах де переважає людоїдська культура, більшу частину часу кожен член колективу почувається в самотності і відчуває фоновий не даючий спокою тліючий страх й небезпеку. Причому страх й небезпеку не лише ворогів. А й страх своїх.

Дуже крута ілюстрація. Дуже рекомендую подивитись. Він не просто показує, він занурює в атмосферу, ти сам відчуваєш все те що відчувають люди там. Фільм «Груз-200». Це й же фільм пропоную скидувати іноземцям кому цікаво відчути російську культуру.

І зробив цей фільм не якийсь там каварний амєріканєц даби ачєрніть расію матушку. Зняв його один з топових російський режисерів. І що сам цей фільм, що тим паче режисер, був багато раз нагороджений самими ж росіянами.

Фільм геніальний і дуже добре передає ці відчуття, цю атмосферу ниючого доконуючого страху і ненависті.

Це було про канібальські культури.

А є культури взаєморозуміння, взаємоповаги — культури гуманізму.

Носії таких культур глибоко переконані, що в більшості з людей добра більше чим зла. Носії таких культур з терпінням ставляться до людей з іншими поглядами, до інших людей. Носії таких культур і самі не бояться бути іншими, думати й знати як вони собі знають. Носії таких культур відкриті світу. Ними рухає бажання творити й дружити. А не бажання вбити/втікти.

Ти коли оточений носіями гуманістичної культури — ти розквітаєш. Ти відкриваєшся як особистість, ти починаєш любити людей і любити це життя.

Так от.

ІТ цих 30 років тісно активно взаємодіяла з заходом. І випередила будь-яку з галузей України. Не так зарплатами, скільки культурою. В плані культури, ІТ найгуманізованіша, найлюдяніша, найпередовіша галузь України. Не ідеальна, але набагато ближча до ідеалу чим всі інші.
В ІТ сама система спонукає тебе ставитись до оточуючих з повагою. В ІТ тобі все, що є навколо — спонукає тебе вірити «в людях добра більше чим зла». В ІТ сама система закликає тебе довіряти іншим і робити все щоб не підривати їх довіру до тебе. Поважати інших і вимагати повагу до себе. В ІТ якщо ти прийшов людяним, то скоріше всього людяним і залишишся. І навіть якщо ти прийшов в ІТ підрасом, то скоріше всього в ІТ станеш трохи людянішим підарасом.

Армію ж до 2014 системно знищували. Старі російські людожерські закони ніхто особо не реформував, та і кадрова політика була .. кхм кхм.. ще гірша як при союзі. Ми нашу армію свідомо і системно знищували. Свідомо і системно, знищували . Робилось все можливе щоб залишити лише нездатних чинити опір. Всіх хто мав якісь хоч трохи принципи, людяність і здібності — притісняли і витісняли. Залишалися або тупі й лояльні, або вперті і хитрі хто могли зображати лояльність. Ми закинули армію настільки, що у війну з рф ми вступили коли наш Верховний Головнокомандувач і міністр оборони були громадянами країни ворога (я про 2013 рік і Януковича з Лєбєдєвим якщощо).
З початком війни ми (суспільство) нарешті почали хоч щось там трохи розвивати. І з 2014 по 2022 щось навіть трошки покращилось. Щось там трошки десь капочку чуточку наче як напевно покращилось.

Але цього капочку трошечки — цього недостатньо. І в армії досі штинить запах комунізму. Досі панує цей дух конаючої ненависті. Дефолтної ненависті до себе і до оточуючих, запах дефолтного відчуття небезпеки і подляни від оточуючих. Сама система так зроблена. Наша армія досі збудована так, що хто прийшов підарасом — той опідарашується ще більше. А хто прийшов людяним — або постійно відчуває дискомфорт і тиск системи, постійно бореться з системою і страждає, або не витримує і стає підарасом.

Я думаю навіть хто не служив в українській пострадянській армії — всеодно знає про що я. Всі ми вчились в українській пострадянській школі, вчились в українських пострадянських університетах, звертались до українських пострадянських державних органів. Відчули і регулярно відчуваємо на собі що таке людиноненависна система.

І сподіваюсь кожен мав досвід роботи в здоровому ІТ колективі де все збудоване на довірі, повазі, комунікації і кооперації.

Думаю кожен хто це читає хоча б приблизно розуміє про який контраст я розказую.

Це дуже розмита, метафізична, філософська відмінність. Я не можу коротко і вичерпно її пояснити. Доводиться отак розмито пояснювати.

Це от як відмінність між опинитись в центрі подій фільму Груз 200 і фільму Сам Удома.

Цю відмінність важко пояснити словами. Але вона є і з нею стикались всі мої друзі з ІТ хто пішли служити. Тому хоч і не можу пояснити цю відмінність коротко і вичерпно, але й пропустити не можу.

Так от

Коли приходиш в армію із ІТ, то це прям як цеглиною по голові. Багато нового й неприємного. Але це не тільки втрати друзів, важкий побут, ненормований робочий день, далекість від сім’ї, ризик життю, здоров’ю і т д. В очі кидається також культура ненависні, зневаги, злоби. Не братерства, не взаєморозуміння, а зневаги, злоби, ненависті. Десь більше, десь менше. Але кидається.

Перехід з ІТ в армію — це не лише про зміну побуту і сфери діяльності. Це також про перехід з майжезахідної культури в пострадянську культуру. З людиноорієнтованої системи в людиноненависну систему.

Це тяжко описати. Але гріх не згадати.

Доповідь закінчив.

Повний зміст циклу:

— IT vs армія #1 . БАЗОВІ відмінності
— IT vs армія #2 . Відмінності правил і законодавства
— IT vs армія #3 . Приклади ДОВБОЇБІЗМУ з поясненням причин
— IT vs армія #4 . КРІПОСНЕ ПРАВО
— ІT vs армія #5 . Як це все досі працює? В чому секрет успіху?
— IT vs армія #6 . ЦИФРОВІЗАЦІЯ і папери
— IT vs армія #7 . Можливості для розвитку
— IT vs армія #8 . МОТИВАЦІЯ. Чому люди тут служать?
— ІТ vs Армія #9 . МОТИВАЦІЯ. Чим людей мотивує сама армія?
— IT vs армія #10 . Чим відрізняється культура й атмосфера
— IT vs армія #11 . Неупереджено про БРАТЕРСТВО, дружбу і соціалізацію
— IT vs армія #12 . Чим відрізняються ЛЮДИ в армії і ІТ?

* Ніхто не може змінити світ кількома рухами пальця.
Але всі можуть відправити лінк на цей топік в флуділку компанії, в чат з одногрупниками чи й навіть просто другу в особисті. І все це кількома рухами пальця.