IT vs армія #12. Чим відрізняються люди? Фінальний допис

Доброго всім ранку!

Це уже дванадцятий, завершальний допис з циклу IT vs армія.

Протягом кількох минулих місяцяв я говорив і про базові відмінності, і про довбоїбізм, і про кріпосне право, і про мотивацію, і про діджиталізацію, і про братерство. І про багато іншого. (Зміст додав внизу).

А сьогодні,
як і годиться для завершального топіка — поговоримо про найважливіше — про нас і про вас.
Поговоримо про людей!

Як відрізняється відбір? Як відрізняються люди, які приходять в армію від людей, які приходять в ІТ?

В армії нижчий поріг входу за освітою.

Фахівці й експерти тут теж треба. І теж трапляються.
Але по-перше, система так збудована, що фахівці й експерти приходять сюди ПОПРИ, а не завдяки. Фахівці й експерти йдуть сюди набагато менше.
По-друге, профі отримують найважчі задачі, тому вони вибувають зі строю раніше всіх (якщо говоримо про воюючі підрозділи).
По-третє, навідміну від ІТ, в армії є робота для всіх. Тому беруть сюди всіх, в тому числі дуже тупих людей. Трапляються воїни хто навіть писати не вміють, хто буквально бояться щось там нажимати на тому компуктері, хто все життя сидів дома пас корову. Навіть такі трапляються. Буквально, без перебільшень.

В армію іноді попадають навіть наркомани і психічно хворі.

(Приклад реального оголошення в тематичному чаті від діючого військовослужовця хто раніше був громадським активістом)

Якщо людина просто адекватна (тобто здатна співіснувати з іншими й учитись) — її знайдуть куди задіяти, навіть якщо людина дуже дуже тупа.

В ІТ таких не беруть, в армії ж якщо на якусь невибагливу посаду — беруть і аж бігом.

Це ще не значить, що в ІТ одні інтелектуали, а в армії інтелектуалів нема взагалі.

Це ще не значить, що серед військових багато поганих людей. Безграмотність сама по собі ще не робить людину поганою.

Це не дає підстав знецінювати подвиги людей які вони роблять. Бо проблеми з освітою не є причиною проблем з мужністю і рішучістю. З моїх спостережень навіть навпаки.

ДУЖЕ СИЛЬНО НАГОЛОШУЮ. Хоч середньостатистичний військовий менш освічений за середньостатистичного ІТвця, але при цьому мужності і людяності йому не позичати.

В армію приходять затянутіші люди

Хейтери скажуть, що ІТ в цьому ніяк не відрізняється. І я не знаю.

Можливо я працював в якомусь не тому ІТ, можливо мені щастило з колегами і людьми кого зустрічав на різних заходах. Можливо. І тим не менш. З моєї особистої статистики:

70% ІТвців відкриті до нового, відкриті до інших поглядів. 70% ІТців кого я зустрічав — це люди, хто готові вислухати навіть брєдові ідеї. А якщо ж ти запропонуєш щось варте уваги, вони тобі ще подякують і кинуться впроваджувати.

При цьому. В армії. Можливо мені просто не щастило. Не знаю. Але з моєї особистої статистики.

90% людей в армії затянуті, задубівші. Багато хто з них стали такими вже в самій армії. Але багато хто з них прийшли в армію уже затянутими ще з мирного життя. Затянуті тобто зациклені на своїй правоті, на своїх старих звичках, на собі самих. І нездатні чути (не просто слухати, а саме чути) щось, що виходить за їх звичну картину світу. Закриті від будь-чого нового, навіть якщо це могло б зробити їх ефективнішими і живучішими. От задубулі, затягнуті. Ти пробуєш їх чомусь навчити, пробуєш щось підказати. А вони не хочуть чути, їм біль від змін і перевчання переважає страх за життя.

В армію приходять люди різного віку

В ІТ приходять зазвичай люди до 30. Навіть світчери світчаться в молодості. Дуже рідко хто в 40 чи 50 починає ІТ кар’єру (так, трапляються і такі люди. Але в процентному співвідношенні дуже мало).

Натомість в армію ідуть і в 20, і в 40, і в 55. Кого в скільки війна застала, той в стільки і прийшов.

В ІТ є певний ейджизм. Неофіційний, але тим не менш є. В армії ж і хлопці 20 років, і чоловіки 30-40 років, і діди 55 років, усі перемішані і всім пофіг кому скільки років.

В армії ширший набір задач

Більшість вакансій в ІТ — технічні або довкола технічні. ІТ, вона ж tech — це галузь для інженерів. Причому лише причетних до комп’ютерів.

Тут дуже мало місця людям типу людина-людина (або працюєш ейчаром, або сейлзом. Все). І взагалі нема місця монотонним людям хто буде щасливий все життя клепати 10 однакових стільців щодня. Людям хто любить природу. Людям хто любить щось носити тягати. Та навіть інженерам, але хто любить проектувати будинки або машини.

ІТ — вузька галузь.

Армія в рази об’ємніша, в рази ширша. Тут набагато більший асортимент вакансій. Та й під час масової мобілізації беруть представників усіх професій. В армію ідуть дуже різні люди.

В армію приходить менше всякої пи*здоти

Шахраї теж лізуть в military, особливо зараз коли military на хайпі. Але для цього придумують собі образ military-tech стартапера або ж волонтера.

В саму ж армію в якості саме військовослужбовця іти не поспішають, бо тут як повезе. Можна попасти до совісного принципового командира і з ним тємки-схемки мутити не вийде. Та й воювати — це ризик, померти можна. За людиною в армії набагато більше контролю. Та ще й так просто звільнитись звідси не вийде.

Аналогічно не поспішають ставати в стрій порожні вийобщики. Бо якщо будеш служити в тилу і вийобуватись — засміють. Ситуацій де треба проявити героїзм і професіоналізм більше як вистачає. І ти або його проявляєш, або не проявляєш і не пі*диш. Якщо ж просто пі*диш — ніхто тебе всерйоз не сприйме, будеш чисто клоуном-пи₴здаболом про якого всі все знають і постійно стібуться. А якщо будеш справді воювати, справді проявляти героїзм, то це ДУЖЕ ризиковано.

Так, на жаль в армії теж трапляються шахраї і скажімо так погано виховані люди. Хоча б трошки такі люди є всюди. Особливо Поворознюки нашого часу.

Але в армії їх відчутно менше чим в ІТ. І чим ближче до нуля — тим менше.

В армію приходять мужніші люди

Люди з скажімо так середнім рівнем мужності ідуть і в армію, і в ІТ. Є всюди. Але.

Прям адреналінові, прям ризикові люди в ІТ майже не йдуть, бо їм в ІТ надто нудно, вони надто непосидючі щоб сидіти писати код. Вони «народжені двіжнячити» (зокрема воювати).
При цьому люди хто аж надто боягузливі, хто прям взагалі не можуть переборювати страх — вони в рази рідше йдуть в армію (причини зрозумілі). Та й то ідуть примусово. Та й після примусового приходу або добиваються переводу в тил, або дезертирують.

Через це в армії крім звичайних людей, легко зустріти прям «відбитих», і важко зустріти прям «сикунів».

Через це середньостатистичний військовий більш мужній за середньостатистичного ІТвця.

Але. Важливий нюанс. Більшість людей. Основна частина. Навіть в армії. Це звичайні люди з звичайною психікою. Це не якісь там народжені для війни вікінги. Більшість — це такі самі прості звичайні люди хто бояться так само як і всі інші звичайні люди. Просто вміють переборювати страх (це і є сміливість). Так само, як це вміють і більшість ІТвців.

В армію жінки ідуть ще рідше чим в ІТ

Причин тому є багато. Щоб не давати додатковий привід для срачу в коментах — наводити ці причини не буду. Просто констатую мої спостереження. Чомусь, з якихось покищо невідомих людству причин, жінок в армії ще менше чим в ІТ. І ще якщо в медичних підрозділах, в штабах, в тилах, в підрозділах забезпечення, якось більш менш трапляються. То зустріти жінку в окопах, яка вся брудна в болоті риє траншею. От саме жінку яка от саме на нулю, і не просто прийшла подивитись що тут як, не приїхала когось евакуювати, а от прям вся спітніла кіркою довбає собі окоп. Або ж вся от брудна після дощу лопатою вичерпує болото з траншеї. Я чув про таких, і вірю, що такі жінки є. Але їх в рази менше чим чоловіків. Принаймні я жодної такої не зустрічав особисто (натомість чоловіків таких зустрічав сотні, не просто чув про їх існування, а зустрічав особисто, сотні).

(Я в даний момент нікого не засуджую, нікого не знецінюю і ні до чого не змушую . Просто чесно і неупереджено ділюсь моїми суб’єктивними спостереженнями).

Стереотип про «балконних ботанів, хто нездатні до служби»

Розкажу одну історію про як я отримував автомат.

Стоїть черга на склад. Люди заходять по черзі отримувати зброю. Заходжу і я. В ящику лежать автомати щойно зняті з консервації. Дають мені один з тих автоматів.
Ну я само собою перед тим як підписуватись про отримання починаю його перевіряти. Пробую перевести перевідник вогню в одиночну стрільбу. Для цього його треба посунути трохи вниз.

(Ось оцей ричажок треба вниз посунути).

А він прилип до корпусу. Автомат дось новий, «не обкатаний», дось стояв десятки років на зберіганні, присохло до корпусу. Я пробую, воно не опускається, не виходить зрушити з місця.

Даю автомат мужикам цим що їх видають, кажу: «хлопці, він заржавілий, навіть запобіжник не знімається, я такий автомат не прийму».
Цей мужик взяв попробувати, трохи піднатиснув — щолк і пішло. Потім пробує ще раз — все, щолк вниз, щолк вверх, щолк щолк щолк щолк, все ок все легко ходить. Дає мені.

Беру. Пробую. Не виходить. Пробую ще раз, пробую трохи сильніше. Не виходить.

Цей мужик ще раз бере, ще раз пробує, в нього в руках все знову щолк щолк щолк щолк.

Беру я ще раз. Вже ну типу питання принципа. Тисну, палець болить, тисну, дуже болить, але тисну. Херак, перевів. І тут же бачу пішла кров. Дивлюсь — пушка пальця порвалась. Шкіра порвалась. Шкіра ніжна, незагартована.

Ті мужики на тому складі почали ржати мол «офіцер єба запобіжник зняти не може хахаха». Вони то вже роками носять там ті ящики, колупають ті автомати, в них шкіра стала твердою, їм норм. Я ж чисто офісна людина, в мене палець до крові порвався.

До чого ця історія?

На початках, особливо на посадах де треба груба фізична сила, де погана погода, де треба грубий характер і т д — ІТвці й справді, на початку, виглядають марсіанами. Такими собі іспанцями з літньою резиною під час снігопаду.

Умовний лісник. Який багато років працює на відкритому повітрі, в мороз і в спеку. Працює тяжкою фізичною працею, ріже ті дрова, вантажить їх на машину. Працює в грубому чоловічому колективі з мужиками хто часто злі і грубі. Цей умовний лісник на початку буде в рази адаптованішим за ІТвця. В нього і загартованість до погоди є, і сухожилля міцні, і характер грубий, для нього це все не в новинку.

Певна доля правди в цьому стереотипі є. ІТвці працюють в офісах. А офіс відрізняється від окопа набагато сильніше чим ліс, чим ферма, чим завод. На початках ІТвець реально «балконна людина».

Але!

1. Чим далі ІТвець від окопа і чим більше інтелекту потребує посада — тим придатнішим до неї виглядає ІТвець і тим непридатнішим умовний лісник.

Середньостатистичний ІТвець звик думати. В ІТвця голова розвиненіша. Не хочу сказати, що всі лісники примітивні і що серед робочих на заводах нема інтелектуалів. Бувають різні ІТвці, бувають різні робочі на заводах. Але я про середньостатистичних кажу.

Більше того. ІТвці виділяються на фоні більшості неІТвців здатністю стримувати емоції.
Я тисячі раз був свідком ситуацій коли щось пішло не так. Надивився на різні реакції людей. І от з того, що я бачив. Багато «мачо» коли щось пішло не так починають просто бездумно верещати, всіх навколо звинувачувати, принижувати. Приймають якісь тупі емоційні рішення. Питаєш цю людину: «ти ж цим тільки гірше робиш, нащо ти кричиш?» — «я хочу викричатись, мені так стане легше».
В багатьох «мужиків» установка: «Хочу срати — сру! Хочу кричати — кричу! Головне щоб мене всередині нічого не тиснуло. А які від того наслідки мені пофіг.».

ІТвці не єдині хто вміють стримувати емоції, але одні із. Цей софт-скіл стримуватись, думати як досягти конструктиву, як домовитись, а не просто викричатись — воно в довгостроковій перспективі дуже допомагає.

2. ЗДАТНІСТЬ ШВИДКО УЧИТИСЬ І АДАПТОВУВАТИСЬ!

Лісник просто прийде, уже накачаний прокачаний, і буде просто робити як звик. Щось змінювати в житті буде тільки під сильним тиском, і то, швидкість змін буде менша чим в ІТвця.
Лісник буде виїжджати на міцних сухожиллях і адаптованості до холоду.

ІТвець нарішає собі грілки, піджопник, якісні берці, термуху. Випросить в інженерів окопний заряд (щоб самому менше копати треба було). Буде більше вимагати від начальства, в т.ч. коротших ротацій (щоб частіше можна було відігріватись), адвокату в разі чого подзвонить, сам розбереться в чомусь і т д. ІТвець проведе knowledge sharing — порозпитує досвідчених колег порад (поки лісник буде з солідним обличчям робити вигляд, що він не боїться і все знає, і що він прям моцний перець, ІТвець буде як губка всосувати досвід), які є поради, як правильно копати, що прикупити, що можна зробити, і т д. І так одне за другим. Середньостатистичний ІТвець навіть до окопа за місяць-два стане пристосованішим чим середньостатистичний неІТвець.

ІТвці нічим не гірші за інших навіть для окопів. Особливо якщо пройдуть якісну підготовку.

М’яка шкіра на пальцях з часом грубішає навіть в ботанів. І характер грубішає. І м’язи міцнішають.
При цьому в ботанів нікуди не пропадають їх ботанські переваги.

Що ще важливіше. Більшість ІТвців до окопа не доходять. Навіть якщо по розподілу ІТвця направили в піхоту, його вже на місці «вихоплюють» і переміщають на посади, де критично важливо швидко вчитись і багато думати.
Принаймні якщо говорити про мої спостереження.

Це неправда, що нібито ІТвці лунтіки, ні на що не здатні і і вони непотрібні в війську.

ІТвці потрібні війську! Все сильніше й сильніше треба!

ПІДКАЗКА МОЖНОВЛАДЦЯМ І ЗМІНОТВОРЦЯМ

(КОМУ НЕ ЦІКАВО — ПРОСТО ПРОЛИСТУЄМ ДАЛІ)

(пишу, бо можливо це читають люди які мають вплив на прийняття рішень. Хоча б у фінальному топіку буде чесно з мого боку дати їм трохи підказок)

Тож. Що робити зокрема щоб заманити ІТвців в армію?

Якщо ви хочете добитись чогось від людини, якщо хочете про щось з нею домовитись, якщо хочете «продати» цій людині якусь ідею — поцікавтесь що заважає цій людині прийняти пропоноване вами рішення.

Знаєте що заважає ІТвцям піти в армію? Принаймні тим, кого я про це питав.

ІТвці надто розумні щоб не стати тєрпілою.
І недостатньо жертовні щоб стати мучеником.

Хто знали що тут робиться, але хотіли захистити ближнього настільки сильно, що готові були піти на мученицький подвиг — пішли на мученицький подвиг уже. Вони вже тут.

Хто повелись на брехню або не змогли сховатись і були піймані — ті теж уже тут.

Ті, кого наявний баланс за & проти служби в армії влаштовував — ті уже тут служать.

Як міняти?

Тупий варіант 1: Можна пробувати одебілювати ІТвців. Щоб більше ІТвців можна було зробити терпілами.
Але спроби одебілювання тривають уже майже 2 роки. В 2023 на сам лише телемарафон витратили 2 мільярди гривень. І що як результати? Що як? Сильно результат? Ні результатів, ні 2 мільярда. Тільки перегріті очікування і розчарування.

Тупий варінат 2: Посилити виховання в дусі усвідомлення обов’язку, жертовності і так далі. Щоб ІТвці були більше схильними до мученицького подвигу. Але цим ви теж займаєтесь, зокрема на тому ж телемарафоні. І що? Як результати?

Тупий варіант 3: Закрутити гайки.
Дати за ухилення від служби не 3-5 років, а довічне. Або смертну кару. Виставити більше патрулів. Все оце репресивне. Що ж. В такій ситуації ІТвці будуть сидіти по хатах ховатись не вилазити і валити хто якими тільки щілинами куди тільки зможе. І не тільки ІТвці. А кого прижмуть — буде чинити опір, можливо навіть збройний. Авжеш, когось та й вийде закабалити, процент виконання плану мобілізації трошки зросте. Соціальне напруження наростатиме ще сильніше, так до громадянської війни недалеко. Економіка точно буде сипатись. А нових грошей випросити в Заходу при такій внутрішній політиці буде ще важче. Тобто певний результат звісно ж буде, але ще не ясно чи буде він вартий затрат і побічних наслідків.

Тобто. Всі три варіанти до яких ви вдаєтесь зараз — ху_ня.

Так що ж робити?

Змініть співвідношення:

1. Додайте цінності Україні, додайте причин захищати Україну.

2. Зменшіть ризики й нестерпність служби. Зменшіть рівень необхідної жертовності, на яку треба йти.

Змініть баланс за службу & проти служби. Збільшість кількість причин за службу і зменшіть кількість причин проти служби.

Тобто

1. Зробіть все можливе щоб ІТвці хотіли жити в цій країні.

Зробіть Україну європейським Ізраєлем. Або хоча б закладіть міцний фундамент такого майбутнього (щоб українця надихало те, куди ця країна рухається). Свобода слова, здатність влади чути (та сама культура зворотнього зв’язку. І не лише її видимість, і не лише перед виборами, а справжній постійний зворотній зв’язок), верховенство права, рівність перед законом, економічна свобода, людиноорієнтована держава — це все не порожні слова. Це те, що несе цінність. Реальну цінність, яку реально хочеться відстоювати. Навіть при відкритих кордонах.

Супроводіть процес досягнення цих цінностей грамотною комунікацією. Не шапкозакидальними криками і порожнім піздєжом як для психічно хворих. Гівняний контент для дурників знайдеться кому зняти. Державна ж комунікація має бути грамотною, розрахованою на зрілих медіаграмотних думаючих вимогливих громадян. Має бути чесною відкритою комунікацією як з дорослими освіченими людьми. В стилі «ось, ми провели таке то дослідження. Виявили такі й такі інсайти, такі й такі точки для росту (проблеми). В першу чергу спробували оцево і оцейво. Оцево не вийшло зробити, але ми зробили висновки і спробуємо знову з новим підходом. А от оцейво вийшло зробити, бачте, рухаємось. Далі ми плануємо таки завершити оцево і також реалізувати оцейвого. Приєднуйтесь, допомагайте». Якщо люди вам кажуть «чуваки, ви в ході вашого інвестігейшена виявили якусь дічь, реальні точки для росту отакі і отакі. І найпріоритетнішим зараз є не те, що ви обрали, а оце оце оце, тому що аргумент аргумент аргумент». То ви маєте або аргументовано відповісти чому ви маєте рацію. Або ж прислухатись, а не просто публічно демонструвати свою відірваність від реальності і небажання в ту реальність вникати.

Ще раз. Дайте людям надію. Зробіть щоб ця країна була такою і її майбутнє було таким, заради якого не так шкода жертвувати своїм комфортом чи навіть життям і здоров’ям. Зробіть щоб звідси нехотілось виїжджати навіть при відкритих кордонах!

Все на поверхні!

Я не сказав нічого нового, нічого екстраординарного. Це банальні очевидні речі. Якщо ви достатньо компетентні і розуміли це без мене, просто вам треба було благословіння «злого ПТСРнутого зрадойоба» — благословляю, дійте!

Якщо ж ви надто некомпетентні щоб усвідомити ці очевидні істини — так дайте місце компетентним! Покличте їх собі на допомогу. Створіть умови щоб я легально і без страху за свободу життя і здоров’я зайнявся агітацією і через короткий проміжок часу зайняв чиєсь з ваших місць. Не хочете виборів — ну то хоча б прислухайтесь до громадських активістів хто уже роблять частину вашої роботи. Переступіть через гординю. Якщо ви самі нездатні вирішити проблему — покличте на допомогу, дайте кермо тим, хто компетентний.

Зараз ви виглядаєте як ЧСВшні ідіоти, які вже кілька років пробують вирішити надскладні як для вас задачі. А коли сеньйори збоку пропонують допомогу — ви або ігнорите, або кричите «йдіть нахер, самі розберемось».
Повно різних профільних громадських організацій, повно різних грамотних людей кожен по своєму профілю готовий допомогти. Так прийміть цю допомогу. Зніміть корону, переступінь через свою гординю — де не тямите — прийміть допомогу!

Заради нашого і вашого майбутнього, заради майбутнього країни!

2. Зафіксуйте строк служби.

Мобілізовані готові воювати щоб жити.

Але не готові жити щоб воювати.

І не в стилі «3 роки служби — 90 днів відпочинку». Після 3 років служби має бути хоча б 6 років перерви. Навіть не 2, а мінімум 6 років.

Ще раз:

Мобілізовані готові воювати щоб жити.

Але не готові жити щоб воювати.

Нема ким замінити? Так зробіть країну й армію ефективнішою. Зробіть щоб потреба в людях була менша.

Проста арифметика. Якщо підвищити ефективність армії хоча б в 5 раз — для досягнення цих же результатів вам вистачить 20% наявної кількості людей.

3. ЗМЕНШІТЬ РИЗИКИ ВІД СЛУЖБИ В АРМІЇ І РІВЕНЬ ТРУДНОЩІВ ВІД СЛУЖБИ В АРМІЇ!

Одне діло коли тебе просять 2 роки пожити в бетонованих бліндажах які хер чим проб’єш, час від часу відстрілюючи залишки росіян з кулемета (бо основну масу росіян знищило мінне поле, арта і дрони). Да, далеко від сім’ї, займаючись неприємною роботою. Але з достатнім рівнем комфорту, без гриж, обморожень, застуд і т д, і майже гарантованим збереженням життя і здоров’я. Та й з гарантованою відпусткою хоча б 90 днів на рік. Такі умови служби це одне.

Зовсім інше коли тебе просять тримати оборону в голій посадці в якій сам же нарив ті нещасні окопи ціною гриж і простужених суглобів. Тобто гарантовано віддати частину здоров’я. І з розрахунку, що вернешся або калікою, або мертвим. Або в 60 років, але вірогідність дожити до того мізерна. Форму й екіпіровку купляти переважно самому, і то лиш коли пощастить попасти на нову пошту або донбасяцький воєнторг з накрученими в два рази цінами. Оті пів року доки до загибелі або каліцтва (середній строк боєздатності піхотинця з моєї особистої статистики), брудному промокшому рити вручну хоч якісь укріплення навіть після кількох гриж, а в перервах між тим їбашитись з кацапами в стрілецькому бою, і никатись від їх арти і дронів. Дома бувати максимум 30 днів на рік, і то тільки якщо буде воля його святійшиства завждиправого сонцесяйного комбрига. Якщо сонцесяйний не захоче — то й можеш взагалі не мати відпустки. І при цьому ще слухати від командира який ти підарас і чмо. І не могти йому нічого зробити (крім застрілити).

Є різниця?

І перший варіант гірший чим робота в ІТ. І другий варіант гірший чим робота в ІТ. Що то війна, що то війна. В обох варіантах треба йти на жертви.

Але в першому випадку це невеликі жертви, а в другому (нинішньому) випадку це віддати майже все що маєш.

Відчуваєте різницю?

Як можна зменшити ризики і зменшити труднощі?

Знову ж. Все на поверхні. Ось тільки найбільш очевидні кроки:

3.1 Займіться інженерними укріпленнями. І не лише на півночі, а по всьому фронту. Особливо тих напрямках, де найбільша загроза. В першу чергу на тих напрямках, де найбільша загроза!
Це дуже сильно полегшить роботу військовим, це зменшить жертви + вивільнить людей для навчання і відпочинку. Можна буде менше вмирати і більше відпочивати + більше тренуватись.
Надійні бетонні укріплення будуть стояти десятки років, на майбутнє пригодиться. Куди сильніше чим бруківка.

3.2. Організуйте підготовку людей. Не таку як в Десні. А таку як в 3ошб. Хоча б таку як в 3ошб.
Не знаєте як? Так зверніться до 3ошб, спитайте, попросіть у них допомоги. Камон! Не вмієте самі — зверніться до людей хто вміють.

3.3. Забезпечте дронами, ребами, боєприпасами. В достатній кількості щоб можна було воювати дронами і артилерією, а не людьми. Створіть умови для бізнесу коли вони будуть хотіти й могти виробляти це, й могти й хотіти виробляти багато.

Я навіть не чіпаю Ф-16 і ППО. Бо то справді тривалий високотехнологічний процес. В якому ми ще й майже повністю залежимо від Заходу. Почніть хоча б з простіших пріоритетів, які ми (як країна) можемо реалізовувати й самі. А там і захід побачить, що ми не «бідний непутьовий сусід», а справді потужна добре організована держава яка може виступити сильним срюзником. І більш охоче даватимуть ті ж Ф-16, Атакамс і все інше.

3.4. Оптимізуйте закони і діджиталізуйте їх.
Причому спершу оптимізуйте, а потім діджиталізуйте.
Бо неможливо діджиталізувати повну суперечностей кашу законів, яку ми маємо зараз. Якщо просто втупу перенести всю цю кашу в код — цей код не запуститсься.

Швидкість прийняття рішень і їх якість дуже важлива. Пришвидшіть прийняття адекватних рішень. Оптимізуйте правила і цифровізуйте інструменти.

3.5. Поміняйте культуру.

Поміняйте культуру як в країні, так і для початку хоча б в армії.

Дозвольте людям почуватись не одиницями живої сили, а особистостями. Не насєлєнієм, а суспільством.

3.5.1 Подумайте про ветеранів. Подумайте що можна зробити щоб військовий знав «коли я тимчасово або й назавжди втрачу здоров’я — про мене подбають, мені допоможуть жити повноцінне життя».

Не знаєте як? В цьому напрямку уже ведеться потужна робота на приватній ініціативі — просто загугліть «ГО Принцип» і прийміть допомогу.

3.5.2 Подумайте про сім’ї загиблих і ветеранів. Подумайте що можна зробити, щоб військовий знав «якщо я помру — про мою родину подбають».

3.5.3. Продумайте правові механізми щоб підлеглий мав реальний захист честі і гідності.
Щоб коли підлеглого вафлять (хуєсосять), щоб він мав право розвернутись і піти, і ніде не було зобов’язань в цього підлеглого слухатись цього командира після криків про «ти підарас, далбайоб». Бо зараз начальник може вафлити підлеглого скільки влізе, навіть безпідставно (а це якщощо тільки додає нестерпності службі), і ніякого працюючого захисту від цього нема.

Хочете лідерства в армії — створіть передумови. Створіть правила в яких ростуть по посадах люди виходячи з їх авторитету, а не близькості з начальством. Знову ж. Не знаєте не вмієте самі — спитайте в 3ошб. Спитайте, дізнайтесь і зробіть. Не красивий звіт про «було проведено бесіду, обговорили все хороше проти всього поганого, прийняли якусь чергову розмиту ідіотську постанову». Ні. Зробіть реальні зміни.

3.6. Дайте людям більше свободи в зміні посад.
Це неподобство коли людина не може сама перевестись. І навіть коли командир погодився відпустити — бюрократичне пекло триває місяцями — це пздць.

Це заважає підлеглим покидати поганих командирів і приходити до авторитетних командирів. Це заважає армії займатись природнім відбором управлінських кадрів. Це сповільнює природній відбір підрозділів і командирів. Це заважає всім бригадам стати хоча б такими як 3ошб.

3.7. Дайте більше гарантій в збереженні посади, щоб не можна було отак просто херак і перевести тебе в інший підрозділ бо ти сказав комбату неприємну правду (не обматюкав комбата, а стримано, аргументовано, по фактах, вказав комбату на його помилки і пояснив чому ти комбату не довіряєш, не слухаєшся і слухатись не збираєшся).

3.8. Дайте більше свободи в відмові від виконання наказу.
Можна ж створити спеціальний військовий суд, де військового будуть судити інші військові, і вже будуть визначати наскільки наказ був мудрим, і наскільки доцільно було той наказ невиконати. Не просто наскільки той наказ відповідає вимогам застарілого статуту (як зараз). А наскільки він реально був мудрим той наказ, враховуючи всі нюанси. Наскільки це було очевидно в тій ситуації. Наскільки доцільно було відмовитись виконувати саме в тій ситуації.

Можна також створити традицію довіри до командира.
Якщо командир каже: «зробіть оце і оце», він має казати до яких результатів згідно його прогнозу це має призвести. Чим частіше задум цього командира не спрацьовує — тим нижчий в нього має бути рейтинг, тим менше він має мати повноважень.

3.9. Дайте людям більше відпочинку (навіть зараз можна вивести мою бригаду поміняти на якусь з тих, що на кордоні з Білоруссю чи Придністров’ям).

3.10. Прив’яжіть пріоритет забезпечення до ефективності. Щоб нові пікапи їхали не тим, хто ближче до кормушки і чий комбриг краще наїбав у звітах або підлизнув начальству, а туди, де ці пікапи справді нагальніші.

3.11. З покарань. Зробіть покарання гнучкішими. Бо зараз або догана, або тюрма. І майже нічого між ними. Треба продумати більше проміжних відтінків між цими двома крайнощами.

3.12. Прив’яжіть винагороду до співвідношення результат/складність. Не просто 0/30/100 незалежно від імпакта.
Зробіть спостережні комісії (не аудиторів-доєбаторів-недолікошукаторів), а спостерігачів хто будуть їздити по різних підрозділах. Просто спостерігати (не в паперах ритись, а реально їздити, в т.ч. в окопи, дивитись що там як. Спілкуватись з людьми що там як, порівнювати наскільки офіційні доповіді відповідають реальності), узагальнювати побачене і доповідати начальникам щоб ті могли виходячи з цього оцінити реальну складність поставленого завдання і реальну результативність цього підрозділу. І виходячи з цього розприділити ту чи іншу суму на інші підрозділи. При чому щоб все це було відкрито. Щоб всі бачили хто чому скільки отримав грошей, нагород і т д плюшок.

Знову ж таки. Очевидні широкообговорювані теми. Нічого нового. Треба просто взяти, дослідити, продумати рішення і зробити.

Якщо не справляєтесь самі — кличте на допомогу.

Вернемось до опису що і як.  

Що по профдеформації? Як армія змінює людей?

Інші навички і звички

Все те ж саме, що й при зміні професії.
Ти починаєш робити роботу, яку раніше не робив. І перестаєш робити роботу, яку робив раніше.

Банально міняються звички. Старі не зникають, але перезатираються новими.
Як і навички. Старе не вилітає з голови повністю, але притуплюється.

На що саме змінились звички і які навички розвинулись дуже залежить від чим людина займалась в армії. В армії дуже багато різних ролей. Як штатних, так і позаштатних. Ось список лише документально зафіксованих ролей в армії, можеш оцінити розмаїття.

Єдина універсальна звичка, яку виробляють у всіх військовослужбовців на всіх посадах — не возбухати до начальства. Все інше сильно залежить від конкретної посади.

Багато випробувань

Як для тіла, так і для духу.

Наслідки сильно залежать від того, чи переважили ці випробування той рівень, який ти здатен витримати.

Якщо навантаження було більшим чим людина змогла витримати

Грижі. Обмороження. Запалення суглобів. Загострення хвороб які були раніше. Ослаблення імунітету. Поява нових хвороб.

Це що стосується тіла.

Що стосується психіки і нервової системи, то з’являються різні розлади. Як класичний ПТСР про який всі вже чули. Так і різні депресивні стани, тривожність, кошмари, сіпання ока, тремор рук і всякі такі речі.
Підвищена агресивність. Притуплена здатність радіти. Постійне відчуття небезпеки. В кожного індивідуально.

Якщо військовий повертається в мирне життя з усім цим букетом, то для багатьох він здається дивним і незрозумілим, навіть небезпечним. Від цього йому стає ще гірше (бо він хоче почуватись людиною серед людей. Іноді так взагалі рексом-шпексом. А до нього ставляться як до якогось ПТСРнутого довбойоба. Неприємно). Він замість потихеньку вилікуватись і соціалізуватись починає ненавидіти цивільних нерозуміючих його людей. Від цього цивільні починають боятись його ще більше. Від цього він починає їх ненавидіти ще більше.

І так аж поки не застрілиться або доки не помре від передозування алкоголю. Або доки не збереться з силами і не почне лікувати свої травми.

Це все якщо травмування перетнуло межу того, що людина здатна витримати.

Якщо навантаження не перетнуло межу

Тоді людина вертається сильнішою, стійкішою, свідомішою. Навіть харизматичнішою.

На війні люди частіше задаються фундаментальними світоглядними питаннями «в чому сенс життя?», «заради чого я живу і заради чого не шкода померти?». На війні люди частіше бачать самі себе в стресових ситуаціях. Краще себе вивчають. Починають краще розуміти чого вони справді хочуть від життя, а що всього лиш нав’язане суспільством лушпиння.
На війні кожен бачить інших людей в стресових ситуаціях, починає краще розуміти й інших людей. В ІТ ти можеш 2 роки працювати з людиною в тиші спокої по онлайну, і не знати про людину стільки, скільки можна узнати про людину на війні за тиждень.

На війні постійно переборюєш страх і постійно долаєш труднощі.

Тому кого війна не зламала — тих вона зробила сильнішими і усвідомленішими.

А ще?

Навіть оцих відмінностей відбору і цієї профдеформації достатньо щоб різниця між оточенням в армії vs ІТ була на рівні двох різних світів.

І щоб окрема людина хто пройшла армію, від того змінилась настільки, що при поверненні в ІТ здавалась зовсім іншою людиною.

Я правда рефлексував, згадував, намагався виділити якісь ще відмінності. Але з загального знайшов тільки ті, що описав вище.

Прощальне слово

Станом на зараз я відповів на всі питання, які вважав цікавими і потрібними. На всі питання, на які хотів би знати відповідь якби був на місці читача.

Якщо все ще залишились питання — передивись попередні публікації, або ж задавай питання в коментарях. Поскільки знатиму, поскільки могтиму і поскільки можна буде говорити — розкажу. Я стараюсь бути максимально активним в коментарях.

Про що ще писати самому — я не знаю.

То ж дякую всім хто читав. І цей топік, і всі попередні.

Особливо дякую всім хто читав вдумливо.

Також хто ставив лайки, писав коментарі і ділився з друзями. Особливо хто робив це під оцим топіком. Бо описане там то прям жах, про який я вважаю всі повинні гудіти і хотіти якнайшвидше виправити.

Дякую dou за право опублікуватись. Не дякую за шедовбан, вважаю це рішення необґрунтованим і що ви могли б зробити набагато більше. Але ви могли й взагалі забанити цей цикл, тому дякую хоча б за право опублікуватись.

Радий бути корисним якщо зміг прояснити, просвітити в чомусь, що раніше було розмитим невідомим.

Прошу вибачення якщо розбив рожеві окуляри, якщо аж надто різко вилив цей холодний душ.

Прошу звернутись до лікаря якщо досі вважаєш мене зрадосієм й іпсошником. Навіть офіційні особи країни з часом почали говорити про те ж, що і я. Хоча ще 2 місяці назад таких як я називали агентами кремля.

І прошу всіх всіх всіх! Хто і як може!

Робіть з цим щось!

Просто впасти у відчай, скласти лапки і чекати смерті — це поганий варіант. Краще боротись, змінювати нинішній стан справ:

Надавайте розголосу проблемам війська і країни. Впливайте на лідерів думок і політиків до яких можете дотягнутись. Спонукайте їх звертати побільше уваги на реформування війська. Не колись фіг зна коли після перемоги яка буде фіг зна коли і яка такими темпами навряд взагалі буде. А уже тут і зараз, щоб ця перемога прийшла якнайшвидше і стала реальною впринципі.

Тратьте гроші не лише на себе й закупки для війська. А й на розвиток громадянського суспільства. Зокрема й на організації які займаються саме військовою тематикою як от ГО Принцип і Юридична сотня.

По можливості залийте їх грошима, щоб вони могли рости. І не одноразово, а на стабільній постійній основі. А всі їх потенційні конкуренти хто думають «міняти країну це звісно ж потрібно, але й сім’ю чимось треба годувати». Щоб всі хто так думає бачили і знали: «можна і країну міняти, і при цьому сім’ю годувати».

Що можете зробити щоб вплинути — те робіть. Впливайте. Лупайте сю скалу.

Всім любові, взаємної поваги, взаємного розуміння, здоров’я, переможного миру і мудрості!

Повний зміст циклу:

— IT vs армія #1 . БАЗОВІ відмінності
— IT vs армія #2 . Відмінності правил і законодавства
— IT vs армія #3 . Приклади ДОВБОЇБІЗМУ з поясненням причин
— IT vs армія #4 . КРІПОСНЕ ПРАВО
— ІT vs армія #5 . Як це все досі працює? В чому секрет успіху?
— IT vs армія #6 . ЦИФРОВІЗАЦІЯ і папери
— IT vs армія #7 . Можливості для розвитку
— IT vs армія #8 . МОТИВАЦІЯ. Чому люди тут служать?
— ІТ vs Армія #9 . МОТИВАЦІЯ. Чим людей мотивує сама армія?
— IT vs армія #10 . Чим відрізняється культура й атмосфера
— IT vs армія #11 . Неупереджено про БРАТЕРСТВО, дружбу і соціалізацію
— IT vs армія #12 . Чим відрізняються ЛЮДИ в армії і ІТ?