Які в мене враження від фільму «Перший код»


Коротка рецензія на побачене в українському фільмі «Перший код».


Давнішня моя подруга запросила мене на перегляд цієї фундаментальної (не побоюсь цього слова) картини про українське ІТ в «Жовтень», в суботу.

Я спочатку погодився, а потім прочитав опис. Ніколи так не робіть. Спочатку опис — потом погоджуйтесь.

А ще, як на зло, десь за пару годин до сеансу я, переглядаючи свіже інтерв’ю Маска у Лекса Фрідмана, відчув, що починаю засинати на моменті про штучний інтелехт, встановив будильник, і віддався в солодкі обійми Морфея... На пів годинки.

Ну а що, субота, погода ге.., та і я щось втомився за тиждень продуктивної праці...

Прокинувся.
Полежав трохи.
За 10 хв до сеансу я приїхав в Жовтень. Взяв попкорн (солона карамель, це важливо) і 0.5 пепсі. Думаю: буде скучно, а я сиджу з пустими руками, як дурень. Як подруга.

Трохи передісторії

Цей фільм почали знімати ще до вторгнення, і його основна мета була просування ще однієї айти-асоціації, для більш дрібних компаній.

Владислав Савченко — ІТ-підприємець, продюсер, автор сценарію, та щось мені підказує, він же і автор всіх жартів фільму.

Так, в фільмі були жарти, на них ми зупинимось окремо.

Перші кадри фільму — в напівтемряві в центрі порожньої великої будівлі (здається це бібліотека Вернадського), стоїть один Владислав (автор, продюсер, засновник міжнародної групи компаній «Powercode», телевізійний експерт в питаннях IT та кризового менеджменту, президент «Європейської Асоціації Програмної Інженерії», переможець премії «Людина року» в номінації «Менеджер року»).

На жаль, без джедайського мечу, тому образ лишився незавершений.

Забігаючи вперед, помітно, що у зв’язку зі вторгненням, фільм перетерпів багато змін, а саме перші 10 хвилин присвячені кібервійні української айті-спільноти з державними сервісами рф.

Сатирично, і навіть гротескно були показані росіяни, які недолуго сідають в калюжу, бачачи на екрані своїх дерев’яних комп’ютерів наслідки хакерської атаки.

Місцями дзеркало гротеску настільки викривлено, що в його відображенні проглядаються розмиті сілуети саміх авторів кіношедевру.

Далі історія про кібервійська різко обривається і починається матеріал, знятий до вторгнення — а саме серії інтерв’ю з
засновниками великих аутсорс айті-компаній України.

Падіння совку, дикий ринок підприємництва 90-х.

Радянщина

Цікавий епізод з сумним радянським інженером перших ЕОМ, який скаржиться на те, що всі вітчизняні розробки були просто викинуті на смітник. Натомість людство масово і бездумно копіює західне. А в цьому копіюванні немає душі... (десь в березовій рощі ця сцена б добре зайшла)

З одного боку автори фільму радіють, що совок рухнув з його плановою економікою, з іншого — зітхають по вітчизняному неконкурентно-спроможньому продукту, який виявився нікому не потрібен ні в світі, ні в рідних тенетах.

Стартап без стартапу

Фільм-інтерв’ю сповнений художнім забарвленням емоцій молодих інженерів, підприємців, які робили свої перші кроки на ринку айті.

Десь з перебільшенням, бо гра акторів і емоції можна порівняти з фільмом про засновника Фейсбуку («Соціальна мережа»), а по суті показує процес реєстрації першої ТОВ-ки в Україні.

Врешті, цей фільм про минуле. Не про майбутнє. Є якісь патріотичні лозунги про «другу кремнієву долину», а по факту реалії такі, що в Україні 90% (а може і більше) це послуги аутсорсу. Майже жоден продукт світового рівня не має української реєстрації та рахунків, відкритих в Україні (хіба що для операційної діяльності виплат своїм ФОПам)

Дніще

І на останок, як і обіцяв, про жарти в фільмі. 4 або 5 «жартів» про зайву вагу одного зі співзасновників стартапу. Дивитись це було огидно.

Після закінчення сеансу (вибачте за подробиці) в чоловічій вбиральні я почув діалог батька і сина. Батько пояснював дитині, що (цитую) — жарти про fat-shaming це дуже недоречні пережитки з минулого, і зараз це просто ганьба.

Я нічого не очікував від цієї картини, і мої очікування повністю виправдались.
👍ПодобаєтьсяСподобалось8
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Фільм ще треба буде подивитися. Але сама тема — доволі цікава. Якщо подумати — то саме ІТ стало «зрізом поколінь». Тут за якісь 40 років можна побачити:
— Покоління «радянських інженерів» у білих халатах і які боролися тільки за «машинний час» (на великих комп’ютерах). Хто читав «Понеділок починається в Суботу» чи у кого батьки працювали у НДІ (НИИ).
— Покоління ІТ — задротів, які починали з Z80 Spectrum. Паяльник, схеми у книгах, ігри на касетах, уся «документація» — роздруки на англійський (+ товстий словник де є технічні терміни). Мамкін светер з оленями на усе життя. Зараз бородаті діти з пивними пузами.
— Покоління «хіпстерів» — «вайтішники», виїбщіки, оболтуси. Золота молодь яку замість юристів мамки почали відправляти в ІТ. Культ «яблок», світшоти, смузі, мітболи, гіроскутери. Деякі з них потім навіть стали непоганими девеллоперами. Інші — пішли у менеджмент і кидають свої понти там.
— Покоління «світчерів» — серозні мужики, якім довелося змінити професію бо треба годувати родину. Романтика та фан зникають — тепер ІТ це серйозна робота, яку роблять за гроші. Тим більше що ринок в ІТ розвернувся і став як усюди: хазяїн — пан який може нагодувати, а може і копняка під зад дати.
— Ну і майбутнє ІТ можна легко передбачити почитавши про «Героїв Крут»: решта юних українських девелоперів героїчно загине намагаючись зупинити чергову навалу орків.
У України справді був шанс: була незалежність і було покоління яке ще вчилося у школі. Москалі знищили нашу освіту, знищили наших спеціалістів, знищили нашу молодь. «Золоте покоління» кращих українців зараз добивають на війні. Параша котиться назад у 19 сторіччя і тягне нас разом із собою.

Тобто люди які знають теорію графів закінчились приблизно після першого покоління.

Сьогодні ходив на фільм, фільм сподобався, бо я побачив там саме те, що очікував побачити після трейлеру — історію розвитку українського ІТ з моменту незалежності. Як людина, яка вкотилася в ІТ лише в 2014 році, коли долар дуже стрімко летів з 8 до 25, мені було дуже цікаво побачити всі ті проблеми і складні стадії, через які проходили «тру-айтішники» в окулярах і розтягнутих светрах у 90-х, нульових і на початку десятих.

Дивлячись на сьогоденне ниття типових смузіхльобів, яким то масові скорочення здаються кінцем світу, то вихід замовників з України, то ще якісь дрібниці, я розумію, що у дев’яності-нульові ці люди б просто не вижили в ІТ сфері, коли умовно треба було ставати в чергу, щоб пописати код вночі на чужому компі або за 2 тижні вчити абсолютно нову для себе мову програмування.

У фільму є недоліки, згоден, проте як художньо оформлена історична хроніка — він чудовий. Оцінювати його з точки зору того, що він «про минуле, а не про майбутнє», це всеодно що від фільму про братів Райт і перші літаки очікувати, що вони покажуть реактивні стелс винищувачі з ядерними ракетами.

Єдиний яскравий спогад про ті мохнаті роки як уперше потрапив на день адміна в Дніпрі. Тоді на колишній площі леніна пускали по колу 5 ти літрову баклагу з пивом ... потім вже погано пам’ятаю, ще була бійка, розбиті морди, менти...
Взагалі ми ж тут не Apple чи Facebook засновували, а тушки за кордон продавали. Тому звичайна індустрія. Я не кажу що ні чого знімати — є цікаві люди і цікаві історії. От якби кіно про людей де наприклад на афтерпаті якоїсь конфи люди розповідають свої історії було б круто кіно. А про галери? Бєєє

У фільмі хоч раз згадали про меморандум та SoftServe?

3. При обращении сотрудника одной КОМПАНИИ с вопросом о трудоустройстве в другую КОМПАНИЮ необходимо:
3.1. Поставить в известность руководство Компании, от работника которой произошел запрос
4 або 5 «жартів» про зайву вагу одного зі співзасновників стартапу. Дивитись це було огидно.

Впевнений, що 99% проблеми тупо в тому, що ті сценки (як і все кіно, мабуть) були просто хріново зроблені. Приблизно як в корейських фільмах, де все начебто нічо, але як почнуть вставляти жарти про секс (а-ля американські комедії нульових), то одразу оцінку фільму хочеться знизити. Не тому що я такий вокє-прогресивний і модний, а просто тому що конкретно в них це виглядає аж надто тупо.

В нас в роті є побратими, яким 50+.
І от один з них, зазвичай інтроверт, нещодавно під градусом мені розказав, що не так давно переглядав «Halt and Catch Fire» в українському перекладі. Ми ні про що подібне з ним ніколи не розмовляли.
Дуже розхвалював він цей серіал.
Я його теж дивився. Ще тоді, коли він тільки виходив.
Я йому розповів, що серіал заснований на реальних подіях і деякі сцени ну дуже схожі на те, як такі самі речі відбувається в реальному житті.
Він в свою чергу розповів мені про своїх давніх знайомих, які так само колись збирали комп’ютери, паяючи їх з дрібних компонентів, а не купуючи цілі плати, корпуси та інші готові, зібрані деталі.
Отже рекомендую саме «Halt and Catch Fire» або ж «Silicon Valley» тим, хто не дивився.

Зовсім не обов’язково підтримувати українське імпортозаміщення, особливо якщо воно по всіх параметрах програє західному продукту.

У мене таке сильне бажання підтримати відчизняного виробника, що навіть на «Королі репу» ходив. Але на це не піду принципово бо це все ж таки моя професія і ступінь кринжу потроється.

Картинок не видно (((
Sorry, you have been blocked
You are unable to access planetakino.ua

Походу айпишник не украинский. Меня с немецким не пускает тоже)

Перепис ухилянтів утікачів :-)

Я зі свого Ватафону ходжу по українських сайтах, які закрилися від ддосів.

Підписатись на коментарі