Боги війни, або Як я поїхав у гості до артилерійської бригади

Поки військові експерти гаряче сперечаються, чи є російсько-українська війна Третьою світовою, гібридною, конвенційною, війною четвертого чи п’ятого покоління, один факт точно ні в кого не викликає сумнівів: артилерія з обох сторін прямо впливає на результат боїв.

Це і є саме той критичний фактор, від якого безпосередньо залежить перебіг війни. Отже, як можна вже здогадатися, наступний мій блог — про артилерію. Невипадково саме представників цього роду військ називають «богами війни». Чому? Відповідь на це питання можна отримати далі.

І знову на Харківщину

За декілька тижнів після своєї попередньої поїздки на Харківщину я знову отримав відрядження. Як ви думаєте, куди?

Правильно, знову на Харківщину. Цього разу я поїхав у гості до артилерійської бригади, яка несе бойове чергування на одному з найгарячіших відтинків фронту. Цей підрозділ відомий тим, що використовує самохідні гармати з романтичною назвою «Піон» калібру 203 мм. Можете повірити мені на слово, це дуже потужна та смертоносна зброя.

Я вперше зустрів цих монстрів у Києві, коли вони мчали пустим Берестейським проспектом (раніше Перемоги) в кінці лютого 2022 року в напрямку Гостомеля. Важливо зазначити, що «Піони» відіграли одну з ключових ролей в обороні Києва.

Якщо чесно, коли я побачив ці «Піони» то трохи був у шоці від їхніх велетенських розмірів. Ця гармата важить понад 50 тон. Уявіть, як ця груда металу рухається на своїй повній швидкості.

Отже, не буду далеко відходити від теми. Я та мій колега з позивним «Кучер» чимчикуємо на джипі до Харкова. Там ми планували заночувати у нашого бойового товариша. До речі, коли ми припаркувалися біля будинку, то разом з нашим товаришем стали свідками досить неоднозначної ситуації.

Біля одного з під’їздів ми побачили, як харківські волонтери, які розносили їжу та ліки, почали сперечатися з групою жінок. Причиною стала газета, на головній сторінці якої була зображена російська співачка Іріна Аллєгрова (прости Господи, що я пишу про це лайно) з підписом «русская імпєратріца».

Як виявилося, одна з волонтерок зробила зауваження жінці, яка гордо тримала в руках цю газету, що мовляв Аллєгрова підтримує Путіна і, відповідно, війну в Україні. У цієї жіночки трапився істеричний приступ ненависті до волонтерки. Вона кричала, що волонтерка немає права говорити погано про цю, так би мовити, співачку, буцім це справжній діамант російської музики, і в неї душевні та «жизненные песни», і взагалі — це Україна винна у війні.

Дівчина не розгубилася: жорстко і з матюками відповіла, вихопила газету та розірвала її на шматки на очах в шокованої жіночки. Один з волонтерів резонно запитав, якщо ці жінки так люблять росію, то чому вони перші, розштовхуючи інших людей ліктями, прибігають за волонтерською допомогою від українських організацій, чому вони не переїздять в росію. Відповідь шокувала нас всіх: вони хочуть, щоб росія була тут.

Росія мала легко виграти цю війну. Усі розрахунки вказували на це...

Наступного дня ми виїхали до Барвінкового. Доїхали без пригод. На в’їзді на блокпості нас зустріли артилеристи. Після короткого привітання ми, невеличкою колоною в декілька автомобілів, реально вкрай путаними дорогами поїхали на позиції артилерійської бригади. Скажу відверто, нам просто пощастило, що ми їхали на джипі, інакше шанс туди доїхати був би мізерний.

Артилерійська батарея «Піонів» розташовувався в добре замаскованому місці в густому сосновому лісі.

Видно, що польові дороги накатували артилеристи власними вантажівками. Колії були глибокими. Я побачив, що були викопані глибокі ями для чотирьох «Піонів», які були накриті величезними маскувальними сітками, повністю зливаючись з навколишнім ландшафтом.

Ця батарея прикривала українських військових на ізюмському напрямку. Завдяки Starlink артилеристи були на постійному зв’язку з окремим підрозділом аеророзвідки, який в онлайн-режимі надавали інформацію про ворожі цілі та за потреби коригували вогонь «Піонів».

Нас зустрів офіцер артилеристів з позивним «Ганс». Першим, що він запропонував, — поснідати та випити кави. Черговий на кухні акуратно наливав нам в пластикові тарілки гороховий суп з тушківкою. Його неймовірний аромат наповнював простір навколо. Хоча ми й не були голодні, але відмовлятися від такого сніданку було гріх.

Ми сиділи на імпровізованій кухні, наче в якомусь літньому кафе. «Стільці та стіл передали волонтери, взяли з якогось лєтніка», — сказав «Ганс», похлопуючи хазяйски рукою по спинці пластмасового стільця.

Я думаю, нікому не потрібно пояснювати, що українська і російська армії застосовують артилерію на полі бою відповідно до своїх, прямо кажучи, діаметрально різних стратегій. Водночас треба зазначити, що на початку війни обидві армії мали практично однакові артилерійські системи, єдина різниця полягала в тому, що в росіян було значно більше артилерійських одиниць та боєприпасів до них.

Так «Ганс», дмухаючи цигаркою, зазначив, що «На початку війни росія мала п’ятикратну перевагу в кількості ствольної артилерії і семикратну — в реактивних системах залпового вогнюю. А перевага в кількості боєприпасів взагалі виглядала величезною».

Більше того, варто підкреслити, що українська артилерія була значно виснажена кровопролитними боями на Донбасі в 2014-2016 роках. Зношуваність артилерійських стволів була значною, та й російські диверсанти підірвали декілька крупних артилерійських складів. Тож обидві країни підходили до цієї війни в різних стартових позиціях з точки зору потужності артилерії.

У перші місяці війни Збройні Сили України використовували артилерію в основному для знищення російських конвоїв з постачанням. І потрібно зазначити, що українські артилеристи робили це досить успішно, бо російські конвої рухалися великою кількістю техніки без розвідки місцевості та без прикриття.

А самі росіяни не змогли ефективно використати свою величезну перевагу в артилерії. Причина цьому одна єдина — відсутність залізниці. Адже відповідно до своїх військових традицій, росіяни використовують артилерію для створення так званого вогневого валу — величезна кількість випущених боєприпасів просто перетворюють в попіл усе навколо. «Вогневий вал» мав рухатися попереду військ, що наступають.

Технічно, за словами «Ганса», це виглядає так: росіяни використовують залізницю для доставки боєприпасів якомога ближче до лінії зіткнення, і тоді «засипають» ними ворога. Звичайними дорогами та за допомогою автомобільного транспорту створити «вогневий вал» надзвичайно проблематично.

Через відсутність контролю над залізницею і, відповідно, неможливість постійного поповнення артилерійськими боєприпасами, їм і довелося повністю відступити з північних областей України.

А от вже на Донбасі, де росіяни встановили контроль на територіях, які вони захопили в 2014-2015 роках, вони змогли на повну використати свій величезний артилерійський потенціал за допомогою залізниці. І тут вони почали досягати бажаних результатів.

Мабуть, зрештою їм би вдалося значно посунути українські війська на Донбасі, але в гру вступили США та західні союзники, які передали Україні системи HIMARS. За допомогою цих систем Збройні Сили України почали масово знищувати артилерійські склади росіян всією лінією фронту. І все — наступ росіян суттєво захлинувся. «Вогневий вал» припинився.

Проте не HIMARSами єдиними

Далі в нашу розмову з «Гансом» втрутився ще один офіцер, який, сьорбаючи каву, сказав, що «треба бути чесним: не лише HIMARS Україна має завдячувати призупиненню наступу росіян на Донбасі в кінці червня 2023 року. Україна теж володіє крупнокаліберною дальнобійною артилерією. І це якраз „Піони“. Взаємодія з дронами приносить чудові результати».

Його підтримав ще один з артилеристів, який сидів поряд: «Ми працюємо 24 на 7. Російські окупанти відчувають на собі це дуже гарно. Працюємо наразі дуже активно. Частіше всього вдень.Тому що вночі росіяни краще нас засікають. Ми їм даємо „прикурити“ вдень, вони вночі приходять до тями. Стикаємося з тим, що противник дає вогонь у відповідь швидко. Дуже швидко. Особливо, коли літає їх дрон. Ми частіше змінюємо місце».

«Це така гра з ними в шахи. Вони намагаються нас вирахувати і знищити. Адже лише наша батарея знищила девʼять крупних російських артилерійських складів. Я вже мовчу про кількість танків, БМПшок та особового складу. Ми ж дістаємо їх на 35 км. Знищуємо все, що можемо дістати».

Як кажуть: «Піт артилериста береже кров піхотинця». Військові цього підрозділу не мають вихідних, перепочинку чи планових ротацій — вони постійно в роботі: якщо це не бойовий виїзд, то ремонт та налаштування техніки.

«Як би грізно не виглядали ці гармати, але все ж вони 80-х років виробництва. У них є свій ресурс, який вичерпується. Зараз ми його використовуємо максимально, тому що стрільба інтенсивна. І все одно, з часом стає зрозуміло, що хочеться більшої точності. Тому дуже шкода, коли ти помітив колону танків, і тобі треба ще снарядів пʼять, щоб попасти точно».

«Звичайно, нам потрібна сучасна зброя, яка інтегрується з безпілотними апаратами, автоматичними системами наведення, коригування вогню. Тому, мабуть, наші гармати — це все ж таки застаріла зброя», — із сумом констатував командир батареї.

Виїзд на стрільби

До «Ганса» підбіг один з військових з планшетом в руках і дуже інтенсивно почав нашіптувати на вухо, показуючи щось на девайсі. Офіцер уважно слухав та одночасно активно працював з планшетом. Як виявилося, біля села Бражківка почала формуватися потужна танкова колона для атаки на позиції українських військ.

Це була ідеальна ціль. «Ганс» віддав планшет солдатові, який його приніс, взяв до рук рацію і запустив процес... На батареї запанував робочий хаос.

За кілька хвилин артилеристи заскочили у два «Піони». Самохідні гармати різко почали рух на місце, звідки відбувається стрільба. Це зроблено спеціально, щоб ворожі дрони не могли швидко встановити, звідки ведеться вогонь. Один «Піон», вириваючи шматки землі, помчав у напрямку галявини; за ним виїхав ще один.

Я ніколи не думав, що ці величезні гармати можуть розвивати таку швидкість. Команди готували «Піони» до стрільби. Хлопці буквально як в мурашнику обліпили САУ. Кожен виконував якусь важливу функцію. До них на галявину почала спускатися вантажівка, яка привезла власне самі снаряди та порохові заряди. Військові акуратно поскладали їх біля гармат.

«Піони» готові до бою. «Ганс» запропонував «Кучеру» здійснити перший постріл. Мій товариш не міг відмовити... Після фрази: «триста тридцять три» пролунав надзвичайно оглушливий постріл. І за мить я вже пожалкував, що не взяв в джипі свої тактичні навушники.

Мене повністю оглушило. «Піони» продовжували по черзі випльовувати смертоносні снаряди. Після декількох пострілів навідники скоригували вогонь гармат. І все почалося заново. Снаряди знову полетіли на «орків».

Через кільканадцять хвилин пролунала команда припинити вогонь. І «Піони» знову помчали в ліс. Наробивши великої куряви, вони зупинилися, а потім змінили маршрут заїзду на замасковані позиції. Таким способом намагалися збити потенційних російських дронів з пантелику.

«Ганс» показував результати вогневого враження. На відео було чітко видно, як перші снаряди падають неподалік колони танків, які стоять на пустій вулиці. Далі видно, як один зі снарядів падає зовсім поряд, створюючи велику воронку. Наступний потрапив ще ближче. Зрештою перші танки були вражені та охоплені великим вогнем.

В одного з них від вибуху боєкомплекту відірвало башту. З іншого виліз мехвод, він був охоплений вогнем. Поранений «орк» різко качався на землі, намагаючись збити полум’я, але марно. Вогонь пожирав його. Зрештою його хаотичні конвульсії припинилися. Інші танки та БМП пробували уникнути враження, намагаючись від’їхати від зони враження.

Але вони наштовхувалися один на одного, і це заважало їм розвернутися та втекти. Один з танків з усього маху влетів в хату, на нього обвалилися стіни, і його тут же було вражено снарядом. Від вибуху утворилася величезна хмара пилу, яка повільно осідала.

Зрештою, колону було ліквідовано. На відео видно, як язики полум’я вириваються з остовів танків та БМП. Обгорівші трупи росіян лежали поряд. «Ганс» був надзвичайно задоволений.

Так я став свідком знищення російської колони бронетехніки. Це було приголомшливо та переконливо. Симбіоз «Піонів» та аеророзвідки справді дав гарний результат. Наступ росіян захлинувся на цьому відтинку.

Але за декілька годин «Піонам» знову доведеться виїжджати на стрільби, адже тоді росіяни сунули масштабним фронтом. Така вже робота в «богів війни».

P. S. Словосполучення «Боги війни» часто використовувалося в радянських пропагандистських матеріалах, однак у цій статті не йдеться про щось спільне з ними. Іронія в тому, що зброя 80-х років тепер допомагає нам нищити окупантів.

Збір
Друзі, я хочу уклінно подякувати кожному з вас за донати. Завдяки вам було зібрано 160 000 грн, що є неймовірним результатом. За ці гроші був куплений дрон, додаткові батареї та комплекти запасних пропелерів. Вже зараз цей дрон виконує бойові завдання на херсонському напрямку. Проте, на жаль, дрони на війні закінчуються швидко. Тому я знову звертаюся до вас з закликом задонатити посильну суму на дрони для підрозділу аеророзвідки ТРО. Чесно, я в захваті від спільноти DOU. Фотографії докладаються.
Збираємо на дрони для аеророзвідки Сил ТРО:
🎯 Ціль: 1 000 000.00 ₴
🔗 Посилання на банку
💳 Номер картки банки
5375 4112 0806 9828