Український мілтек: особливості пошуку людей і враження від спільноти та ринку технологій

Привіт! Мене звати Олексій, я є співзасновником дефенс-стартапу Frontline та працюю там у ролі Head of Software Engineering. У цьому блозі я розповім про враження від спільноти та ринку військових технологій, про особливості пошуку людей, торкнуся тем фінансування та просування софтових рішень. А почну з власної історії знайомства із цим напрямом.

Про перші контакти та переїзд

«Як максимізувати власну граничну корисність?» — переконаний, це питання багато хто собі почав ставити, хоч трохи відійшовши від шокових подій напочатку повномасштабного вторгнення. Воно контроверсійне, адже десятки й сотні тисяч кваліфікованих у своїх сферах фахівців опинилися в нетипових для себе ролях в армії та несуть відповідні ризики без змоги обирати: де доведеться служити й з ким. Величезна повага тим, хто одразу чи згодом долучився до Сил оборони України, волонтерських організацій, інших структур, що напряму працюють над спільною великою задачею.

Особисто ж мене лютий 2022-го застав у Берліні, де, звільнившись з однієї програмістської роботи, я починав шукати іншу. Можете уявити, який «перформанс» було продемонстровано на березневих співбесідах :)

У всій тій двіжусі волонтерських закупівель, логістики, мітингів і всього іншого, окремо стоїть спогад про майстра-татуювальника з Києва, який, без жодного релевантного досвіду, на третій день поїхав додому після багатьох років відсутності, бо «не міг інакше дивитися на себе в дзеркало». Броньовані засоби індивідуального захисту нам тоді в поліцейському магазині на Александерплац продавати відмовилися, до речі (за відсутності спеціального посвідчення, авжеж), а у в’єтнамському воєнторзі того вечора зібралася цікава публіка: серйозного вигляду мовчазні хлопці (по яким одразу не зрозуміло, чи то не русня) та локальні німецькі косплеєри, трохи розгублені.

Мені ж їхати до Києва було в той час відверто страшно, тож, згідно з якимось підсвідомим алгоритмом, було вирішено накопичувати ресурси та поступово розбиратися (хоча б поверхово) у тому, що відбувається.

На щастя, я вже декілька років стежив за публічною стороною діяльності ГО «Аеророзвідка». Але ніколи не ставив у пріоритет отримання практичних навичок, які могли би знадобитися в їхніх проєктах. Усе, що було в моєму арсеналі, — це картографічне програмування, диплом з криптографії та невеликий менеджерський досвід (за який я неймовірно вдячний усім тодішнім колегам).

Минуло декілька місяців, моя зацікавленість їхньою роботою поступово зростала. А в Україні тим часом відбувся Слобожанський контрнаступ, який став свого роду емоційним переломом, після якого вже неможливо було не шукати шляхів власної реалізації у сфері оборонних технологій.

Команда Центру інновацій МО тоді якраз зняла вимогу наявності офіцерського звання, стала активніше публікувати матеріали про себе та розмістила вакансії до підрозділу, що займається розробкою та підтримкою системи «Дельта». Враження від співбесід у мене лишилися якнайкращі (до речі, спеціалістів там набирають і зараз), та сталося так, що інша дотична до «Аеророзвідки» структура шукала PM-а в свою команду та була готова мене запросити значно швидше.

Про пошук людей

І тут я хотів би підкреслити оцей аспект «неідеальної відповідності профілю», з яким потім довелося самому стикатися під час найму. На відміну від «класичної айтішки», де кандидати часто багато уваги приділяють комфортним умовам роботи, а роботодавці — фільтрують за вмінням обходити дерева та досвідом з конкретними технологіями (які насправді між собою досить подібні), ситуація з ринком праці в комерційній оборонці інша. Спробую описати різницю тезово:

  1. Люди, які мають серйозний релевантний досвід в робототехніці й суміжних галузях — або вже задіяні на відповідних проєктах, або не готові розглядати перехід у військову розробку.
  2. Перша категорія — дуже мотивовані, але часто дуже втомлені класні професіонали. Які не можуть відмовити своїм друзям-військовим, працюють в декількох місцях одночасно, допомагають одне одному, активні в ком’юніті.
  3. Другі ж очікують підвищення рівня компенсації в цій сфері та, у кращому випадку, готові безкоштовно (але спорадично) залучатися на волонтерських засадах. За що їм теж велика подяка, я на власні очі бачив як суттєвий внесок можна зробити й у такому режимі.
  4. Велика затребуваність зараз у хардварщиках, які вміють шукати та дружити між собою різноманітне електронне залізяччя — ту саму компонентну базу, орієнтуватися в якій досить непросто. Складається враження, що ринок не має спеціалістів у достатній кількості — для тих потреб, на які зараз виходить розробка й виробництво дронів, наземних та водних роботів, інших спеціальних засобів.
  5. Відповідно, роботодавці змушені робити ставку на кандидатів, які замість повного набору навичок для певної посади, мають лише частковий. Але головна вимога лишається — вміння швидко вчитися та, як би дивно це не звучало — бути одночасно і достатньо самостійним, і ефективним командним гравцем.
  6. Компенсуючи невідповідність ринковим зарплатам, компанії часто лояльні до часткової зайнятості. Стартапи готові обговорювати частку власності, яка «веститься» значно швидше, ніж у стабільних ринках.

Коли людина таки приходить в цю сферу, особливо без попереднього досвіду «на заводах», вона може бути здивована особливостями побудови процесів та інженерної культури в міксованих командах, де хардкорне виробництво й логістика поєднуються з дослідженнями й написанням софту, а приймальним тестуванням взагалі займаються військові. І добре, коли багу вони знаходять на полігоні, а не в гарячому продакшені.

Окремими напрямами йде робота із замовником та користувачами ваших розробок, бо першим виступатиме профільне міністерство в колаборації з представниками Генштабу, а другими — хлопці й дівчата безпосередньо в підрозділах. І одна справа — розробити й розповсюдити якесь інженерне рішення «горизонтально», зовсім інша — документально його оформити й пройти квести узгоджень, спільних випробувань, засідань відомчих комісій щодо допуску в експлуатацію тощо.

Але то менеджерський біль, а на інженерів чекатиме: зоопарк версій прошивок, які потрібно підтримувати, складнощі з відтворюваністю, димок з плат, обмеження з використання й розповсюдження опенсорсних залежностей, пошуки пролюбленого дрона в полі, невідомо хто в спеціалізованих технологічних чатах та купа інших пригод. Та воно того варте, нижче поясню чому.

Про безпосередню роботу

На прикладі ролі програміста-робототехніка, розповім, з чим доведеться мати справу, коли ви з колегами розробляєте, скажімо, наземну колісну платформу. Уявімо, що мови та екосистеми C/C++, Python вам відомі, також є досвід з мікрокомп’ютерами та інтеграцією сенсорів (наприклад, камер). Звісно, конкретні задачі залежатимуть від етапу проєкту та складу команди, та найбільше — від продуктових вимог до власне робота.

У військовій сфері користуються поняттям ТТХ — тактико-технічних характеристик. Причому буває так, що їхні рамки сформовані заздалегідь, коли замовник більш-менш знає чого хоче, а буває навпаки — коли R&D-команда має достатньо простору для реалізації власного уявлення про те, що краще працюватиме в певних сценаріях. Останній варіант, звісно, романтичніший, але має суттєвий недолік у вигляді невідповідностей військовим реаліям.

Так чи інакше, основні характеристики виробу, як-от: час автономної роботи, прохідність, швидкість, вантажопідйомність, дальність та завадостійкість зв’язку, сумісність протоколів керування — матимуть своє відображення у софтових вимогах. Наприклад, цільові радіуси повороту в русі за певних швидкостей та кутів підйому вже створюють задачу з обрахунку керування моторами (навантаження, синхронізація), підбору режиму й різноманітних коефіцієнтів в контролерах, опрацювання помилок.

Вам доведеться розібратися й у фундаментальних поняттях та їхніх реалізаціях (ПІД регулятор, фільтрація сигналів), й і у більш високорівневих, пов’язаних з цілісною роботою пристрою (збирання / трансляція / інтерпретація телеметричних даних, fail-safe-сценарії, стандарти безпеки).

Від розробника очікують певний рівень розуміння фізичних процесів, дуже помічним буде вміння самостійно (або з невеликою допомогою) сетапити робоче оточення та відлагоджувальні стенди, емулювати ланки в ланцюжках сигналів — це має велике значення для швидкості прототипування, коли нормальною є ситуація, за якої ваш колега-електронщик розробляє плату, а ви — пишете софт для сусіднього з нею обчислювального модуля. Щоб не блокувати один одного, ви можете домовитися про інтерфейси та написати програмні «заглушки», які ще й знадобляться для модульного тестування.

Для тих, хто прийшов з веброзробки та звик до контейнеризації та інших комфортних штук, специфічним може здатися інструментарій збирання Linux з мінімально необхідним набором софту (наприклад, Buildroot). Але розібратися в цьому теж дуже важливо для відтворюваності ваших сетапів.

Окремо хочеться згадати популярне нині поняття accessibility. Певно, існує спеціальний натівський стандарт і для цього, але простою мовою — не можна забувати, що ваш користувач перебуватиме в умовах надзвичайно сильного стресового та фізичного навантаження, втоми, у слабо передбачуваних умовах бойової або гуманітарної місії. Тобто технічні системи мають бути максимально надійними, враховувати можливість неочевидних людських помилок та відмов суміжного обладнання.

Тепер уявіть, що після кількох ітерацій, тестуваннях на столі та в цеху до справжнього outdoor-випробування готовий і ваш код, і прошитий ним колісний робот. Це справді прекрасне відчуття — тримати в руках пульт, керувати рухом залізної машини, бачити, як вона долає перешкоди. Для злагодженої команди розробити й виготовити платформу середнього розміру, довести її до етапу дослідного зразку — задача на декілька місяців.

Це непростий шлях, але зрештою ви можете створити власний малий електромобіль, здатний виконувати важливі логістичні задачі — евакуйовувати поранених, підвозити боєкомплект, бути основою мобільної системи ведення вогню або збору розвідданих. Переконаний, ви бачили не одне відео, де ситуація могла би розвиватися геть іншим способом, якби замість людей небезпечну роботу виконували спеціалізовані роботи.

Про спільноту

Тут би я хотів мати змогу розписати, яка вона велика і дружня, але поки впевнено можна говорити лише про другий аспект. Бо кількісно, на жаль, на цьому етапі компаній-розробників мілітарних рішень надто мало. З іншого боку, ситуація нагадує початок свого роду хвилі — про це не лише звітує Brave1, заворушилися і міжнародні компанії та інвестори.

Вони розуміють, що мати партнерство в Україні — важливо не лише в плані престижу, а навіть з практичної точки зору, бо тут:

  1. Швидко тестуються технології в умовах протидії різноманітного РЕБ-у, зокрема передового російського (гадаю, що в мирний час роздобути відповідні дані — непросто).
  2. Контекст масштабних операцій не змодельований, а реальний. Є прямий фідбек від екіпажів з поля бою та відповідних ситуаційних центрів.
  3. Відсутні жорсткі вимоги з натівських стандартів.

Відповідно, для нових розробок — значно коротший time to market та реалістичніша валідація.

Повернусь до власної історії. Після восьми місяців моєї роботи з великою командою, її частина вирішила відділитися для заснування власного стартапу — з інакшим продуктовим фокусом та більшим ухилом в софт.

Бути кофаундером — дуже незвично, але я за неповних чотири місяці познайомився з великою частиною екосистеми, послухав виступ цифрового міністра якраз перед власним пітчем для журі з найактивніших венчурних фондів, долучився до народження нових продуктів з перших днів, відчув гіркоту непорозуміння після невдалих контактів та радість від «кліку» зі своїми людьми, святкував залучення перших інвестицій, отримав доступ до пулу кваліфікованих і реально мотивованих кандидатів (проводити такі співбесіди — це щось незрівнянне). І все це у щоденній співпраці з людьми, які працюють саме в цій сфері ще з часів Майдану, куди своїм волонтерським корінням йде чимало сучасних успішних розробок.

Рівень українських спеціалізованих івентів, до речі — дуже високий. Тут я кажу не тільки про досвід відвідувача, але й про велику роботу з підготовки учасників, про підтримку й комунікацію після. Є всі ознаки того, що з’являтиметься все більше акселераторів з фокусом саме на мілтек. І тут ми переходимо до теми фінансів, які рухають цю всю історію.

Про гроші та задачі

Звідки взагалі береться фінансування на ранньому етапі? Якщо у вас нема дружнього приватного інвестора, що сповнений віри із самого початку, джерела залучення коштів такі ж, як і в цивільному стартаперському світі: заощадження кофаундерів, спеціалізовані грантові програми, відкриття pre-seed раунду для ангелів та венчурних фондів, акселератори. Останні можуть надати непогану експертизу та допомогу із закриттям раунду в обмін за відсоток з його обсягу або за частку в компанії.

Особливістю мілтекового світу є запит на чітку валідацію продукту — інвестори та їхні представники не вимагатимуть амбітних заявок на explosive growth чи disruption, але для них дуже важливою є експертна оцінка різних рівнів (зокрема, державних), наявність працюючих прототипів, досвід операційної діяльності в цій предметній сфері. Їхня задача — зробити ставку на команди, що здатні не лише розробити класний продукт, але й забезпечити його масштабування (з врахуванням компонентної бази) та впровадження.

Взагалі, як програміст я не можу згенерувати притомний аналіз ринку, та ще й такого специфічного. Але можу поділитися парою посилань. Наприклад стаття The Math: A Venture Capitalist Breaks Down Investment In Defense Startups розповідає про неочевидні вимоги деяких венчурних фондів щодо прибутковості, а з Building a defence startup: 6 lessons I’ve learned мені просто сподобалась цитата:

The space is dominated by physical stuff and budgets seem to be there to buy things that are made of metal and go boom.

І це є правдою: нині держава не надто розуміє, що таке софтові продукти, як формулювати до них вимоги. Відповідно, не може їх придбати (є винятки, і в кожному випадку це непростий процес). Але у складі хардварних рішень, особливо коли софтова компонента відносно дешево наділяє залізо цікавими якостями-мультиплікаторами, — починається зовсім інша історія.

Окрім софту, що розробляється всередині державних структур, існує цілий спектр сторонніх корисних програмних продуктів — від тренажерів зі стрільби у вигляді мобільного застосунку до рішень з агрегації та аналізу потоків медійних та сенсорних даних. Окремими гілками є системи ситуаційної обізнаності, балістичні калькулятори, різноманітні симулятори, моделі розпізнавання та трекінгу об’єктів.

Навіть якщо держава сьогодні не готова бути замовником для таких продуктів, умовно завтра це може змінитися. А тим часом такі рішення вже мають своїх користувачів безпосередньо у війську.

Прикінцеві завваги

Завершити статтю хотілося б короткою проповіддю про те, чому перекваліфікація у мілтек — це перспективний шлях, вигідний і для одної людини, і для колективу. Тезово:

  1. Просто цікавенні задачі. Для прикладу: керування рухом роботів, стійкий зв’язок, фізично розподілені системи, синхронізація станів в умовах завад та затримок, різноманітні геоприв’язки, штучний інтелект з дуже конкретним застосуванням.
  2. Робота з однодумцями, які функціонують у спільному з вами ціннісному базисі. Це фокусує неймовірно, прибирає необхідність витрачати ресурси на різноманітні заходи з корпоративної культури. Місія досить чітка й усім зрозуміла і так.
  3. Відчуття того, що ваші розробки збережуть життя нашим захисникам — воно безцінне.

Цікавий нюанс ще й в тому, що в маленькому світі українського мілтеку компанії-конкуренти — вони одночасно й партнери. Ми допомагаємо одне одному в пошуку людей та інвестицій, в консультаціях з бюрократичними квестами, з інженерних, логістичних та юридичних питаннях. Прекрасно працюють ланцюжки рекомендацій, але ними одними не закрити всі ролі.

Шукайте та відгукуйтеся на вакансії, розпитуйте знайомих, розвивайте свої вміння, зараз прекрасний для того час. Цілком може статися так, що триватиме він не так вже й довго. Бо якщо ми не зможемо перемогти інтелектуально й технічно, то страшно собі уявити ціну іншого способу.

👍ПодобаєтьсяСподобалось16
До обраногоВ обраному7
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Дякую Олексій за те що ти ділишся таким цінним знанням та досвідом. Сподіваюсь це послугує відповідною мотивацією та поштовхом для подальшого розвитку.

Дуже цікавий інсайт про конкурентів які одночасно є партнерами, однозначно компанії вирішують схожі проблеми що в свою чергу може вилитись в те що компанії обʼєднаються навколо вирішення цієї проблеми. Можливо є ідея як можна було підвищити рівень навчання потенційних майбутніх фахівців? Чи то курси чи то матеріали або проєкти з якими інженери могли б більше зануритись в світ hardware, robotics, embedded engineering.

О, привіт, Вадиме! Дякую за коментар!

Насправді, конкуренти різні — я бачив як тих, хто з пересторогою ставиться до обміну досвідом (через безпекові питання або небажання прискорювати розробку того, хто не вклав власні кошти в страждання-дослідження), так і тих, хто щиро вважає, що здорова конкуренція почнеться через три роки після перемоги, а зараз — треба максимально підтримувати одне одного, щоб підвищити загальні шанси на народження класних продуктів.

По навчанню в мене нема якихось кейсів універсальних. Я просто бачу окремих програмістів, які хобійно електронікою займалися (машинки на пульті робили, наприклад), або колись давно стикалися по роботі з чимось таким (на automotive чи healthtech проєктах, особливо). Але зараз вони можуть за пару тижнів (особливо, з кимось більш досвідченим кооперуючись) розібратися в необхідному мінімумі, щоб починати контриб’ютити в нетипові для себе задачі. Було би бажання, щоб виділити на це час, зібрати собі пет-проджект на столі.

По прикладним курсам, я довіряю Victory Drones (мають на Prometheus багато контенту). Також, є великі бази знань на зразок STM32 MOOCs, впевнений що у американських та британських університетів на популярних майданчиках також є по роботікс як галузі більш цілісні добірки.

Цілком може статися так, що триватиме він не так вже й довго.

Саме так. Війна триває майже 10 років, хвиля мілтеку, як на пряме державне замовлення, так і у вигляді приватних стартапів, у нас вже була. На жаль, навіть при сотні баксів доплати за суміжну інженерну позицію при кафедрі і трьох сотнях баксів у стартапі, попит на людей виявився короткочасним, розробки разових прототипів не доходили до серійного виробництва через нетехнічні причини і не давали відчуття користі своєї праці, а бізнесу той досвід продати було неможливо.
Сумно, що з тих пір схоже нічого не змінилось, хоча бронювати відповідні кадри по чіткій, донесеній до широкого загалу процедурі, наприклад, не є рокет сайнсом, а мотивацію могло б дати хорошу.

а бізнесу той досвід продати було неможливо

а чому, до речі? Всетаки мілтек стартап — як і стартап узагалі — зазвичай знаходиться на передку технологій, тож досвід не має бути тягарем, а навіть навпаки.

Бо не розробляють у нас електроніку на галерах, і навіть у ембеддеді знання англійскої іде значно вищим пріорітетом. Так, бувають виключення, але навіть у кращі часи під це не наймали людей ззовні, а довішували хардварні задачі на когось з добровольців, яких вистачало.

стартап узагалі — зазвичай знаходиться на передку технологій

На передку технологій знаходяться окремі ключові компоненти, у випадку стартапу, взяті десь ззовні, а решта технологій беруться подешевше і подоступніше.
Скажімо, дрон 10 років тому — це видатне досягнення у першу чергу хіміків що розробили тягові батареї, у другу — винахідників магнітних матеріалів і оптимізаторів конструкції електродвигунів, і лише після цього можна приступати до розробки алгоритмів керування дроном, щоб він міг стабільно літати і виконувати задачі. І навіть тоді, контролери для цих речей вже для прототипів купувались готові, і плани на їх самостійне виготовлення були вже на наступних стадіях, якби був попит.

Електроніку розробляють скрізь: і хобійно вдома у вільний час, і в аутсорсі (особисто бачив приклади в Україні), і в продуктових великих компаніях, і особливо — у мілтекових «гаражах». Знання англійської — це просто база, дуже дивно, якщо людина ніколи не хотіла довести свій рівень хоча б до середнього. Хоча б для того, щоб прибрати бар’єр між собою та великою професійною спільнотою.

Технологічний передок для стартапів, на мою думку — це зібрати продукт, який буде нормально працювати (з невисоким відсотком відмов), мати конкурентні переваги (щоб обрали саме його, із зоопарку варіантів), адекватну ціну та можливості для масштабування. Дехто дійсно може собі дозволити занурення у глибші дослідження, і це класно. Та частіше мова йде про підбір компонентів, які можна знайти та інтегрувати, зібрати все разом так, щоб воно не конфліктувало та вирішувало головні задачі користувача. Із софтом — приблизно так само: щось оупен-сорсне, щось придбане, щось самописне. Але архітектурно та продуктово — стартап народжує власне цілісне рішення, яке пропонує ринку. Це правда, що ринок специфічний, з моно-замовником. Та потреба величезна, замовник зараз сам трансформується та готовий розглядати багато варіантів.

Тому хвиля зараз значно більша. А з першої, про яку ви вище говорите, дехто не злетів, і зараз успішно працює вже у стабільніших компаніях.

Знання англійської — це просто база

Люди, які на ще вцілілих оборонних заводах, скажімо, реставрують НВЧ-тракти для РЛС котрбатарейної боротьби і так мають чим займатись, щоб на свою зарплатню і у віці за 50 ще ту англійську вчити. За межами ІТ-аутсорсу просто немає задач, де був би потрібен рівень вищий, ніж читати документацію з гугл транслейтом, закордон, скажімо, такі люди або і так не виіздні, або не мають грошей.

Є купа свічерів з тих хардварних і наукових світів у ІТ, але у зворотній бік їх буде непросто замотивувати просто мішном і віжном, вони там вже були. Відповідно і питання задають по найбільш болючих питаннях у коментарях нижче, я додам ще свого власного: чи є якісь покращення з боку держави, щоб купувати по-людськи компоненти подвійного призначення, чи треба і досі як русні, володіти навичками прикладного контрабандизму і/або водити відповідні знайомства, щось видумувати для експортно-контрольних декларацій і маскуватись за скажімо університетами? Це буквально, по закону, має бути державною справою, так само як скажімо розробка реального озброєння без ліцензії державою може бути оцінена не як волонтерська допомога, а кримінальною статтею.
З цими регуляціями у нас відбулись якісь позитивні зрушення, чи імпорт мікросхем не на часі?

Не зрозумів фразу «не мають грошей». Навіть в сусідній педерації зарплата в середньому хто конструктор від 200к деревʼяних для початківця .
А в нас заїхав на кафедру а в інституті НЕмає опалення, сидить професор в дубленці :)))), три студенти і охоронець. Яка електроніка інститут топ по цій темі виглядає наче закинута промзона.

Не знаю, що там у росіян, а у мене додаткова інженерна ставка на оборонній хозтемі в аспірантурі у мене була десь 3к гривень, приблизно такі ж стартові умови на держпідприємствах пропонувались, хто туди йшов після радіофізики чи приладобудування.
Серед знайомих, саме інженери, не аналоги айтішних техлідів і ПМів, більше 20к гривень навіть з десятками років досвіду не отримували, 10-15к було більш типовим значенням.

Не хочеться починати офтопік про англійську, але про відсутність задач для вищого рівня володіння нею, це ж неправда. І за межами аутсорсу, і в його межах, це необхідна умова для повноцінного спілкування — з колегами, партнерами, користувачами, на співбесідах. Для власного навчання того ж — єдиного способу підвищення своєї конкурентноздатності як спеціаліста. Я не пишу навіть вимогу по володінню англійською у вакансіях, це за замовчуванням.

Щодо закупівель компонентів державними структурами — так, цим займаються, є процеси. Інша справа, що для малого R&D-стартапу ці процеси не є такими вже доступними чи підходящими по часу та паперовому супроводженні. Але є компанії в Україні, які ці ланцюжки налагодили, можна закуповувати окремі штуки через них.

на співбесідах
підвищення своєї конкурентноздатності як спеціаліста

Я б дуже хотів вірити, що ситуація змінилась, але коли нещодавно цікавився станом справ у НДІ і на виробництвах, не побачив жодних зрушень з «довоєнних» часів.

Наприклад, як Ви собі взагалі уявляєте «конкуренцію» у хай навіть такому вестернізованому домені як IC Design, якщо на всю країну буквально є дві компанії і десь сотня спеціалістів, у кожного з яких треба вбухати фізико-математичну базу, спеціалізовані знання фізики напівпровідників, пропрієтарного тулінгу і специфічних «проектних знань», якщо скажімо компанія займається автомобільними сенсорами? Навіть коли стається ринковий хайп на суміжних сферах, типу популярності ASIC для криптовалют, абсолютна більшість спеціалістів і не поворухнеться, бо доповнювати знання до потреб нового домену треба довго, метод проб і помилок в інженерії не працює на відміну від ІТ, а стабільне нинішнє робоче місце може зникнути.

Ще більше це стосується загальної інженерії, скажімо, спеціаліст у розробці антен ту англійську у кращому випадку у профільних пакетах для моделювання буде бачити (скоріше не буде, бо вони на рутрекері куплені будуть), ну може ще інколи читати іноземні публікації (але прориви у інженерії стаються рідко, і навіть коли стаються, через відсталість матеріальної бази і финансування часто все одно неапплікабельні до практичних задач), а спілкуватись де і з ким тою англійською йому? В Україну не заводять подібні розробки скажімо виробники мобільних телефонів, вона вся іде на нечисленні внутрішні ж продукти у внутрішніх компаніях, яка у нас державна мова?

Більше того, ті спеціалісти не менш упереджено думають про стартаперів. Ну, умовно кажучи, вони там хоч рівняння Максвелла і дифракційне розходження променя від параболічної антени напишуть без гугла, перед тим як до всіляких РЕБів підступатись?

У мене немає керівного досвіду, тому поради будуть такі самі дилетантські, але при необхідності людей «на вчора» з технічною експертизою, я б думав би, як залучати вже наявних технічних спеціалістів і узгодження їх майндсету з потребами розробки, аніж пробувати маючих звичний майндсет класичних айтішників пробувати свічити у залізо, останнє буде погано працювати як через принципово різну значимість інженерії і попереднього планування на противагу аджайлу і самонавчанню на помилках по ходу справи, так і через велику складність інженерних доменів самих по собі.

а спілкуватись де і з ким тою англійською йому?

Я про софтверних спеціалістів взагалі говорити починав, бо ними мої компетенції обмежуються. Але ті ж електронщики широкого профілю, з якими стикався в Україні за останній рік — усі вміють програмувати та нормально володіють англійською. Коли до їхньої команди приєднається закордонний спеціаліст, коли прийде іноземець на дзвінок чи в гості, коли треба опрацювати англомовний документ — купа випадків, де мова потрібна.

Більше того, ті спеціалісти не менш упереджено думають про стартаперів.

Це от велика проблема, насправді — дуже, дуже багато людей, які вважають себе найрозумнішими, а інших — знайдуть якийсь критерій, за яким поставити нижче за себе.

Дискусії про майндсет та складність доменів — це цікаво, брав участь у таких кілька разів. Та принципове тут — гнучкість людини, готовність сприймати різні підходи. Всякі аджайли та інші релігійні питання сьогодні на другий план відходять, так само як і нема часу особливо, щоб довго танцювати навколо інженерних самородків, які не можуть прилаштуватися працювати на результат в команді з різних за бекграундами людей.

Щодо попереднього планування — звісно, із залізом свої довгі цикли, не вийде просто раз на два тижні зрізати собі таски з вершини беклогу. Але це не суперечить аж ніяк постійному самонавчанню на помилках, експериментам, ранній валідації гіпотез. Повторюся, для стартапів (які не зазіхають на deep tech) — мова не йде про глибинні дослідження з горизонтом в роки, вони збирають та вдосконалюють життєздатний цілісний продукт. Іноді в цьому процесі треба задизайнити власну плату чи механічний вузол, але набагато частіше мова йде про підбір та інтеграцію.

Стосовно того, кого куди світчити, я покладаю надію на величезну кількість випускників «не програмістських» інженерних спеціальностей (радіофізиків, авіа-, приладо-, кого там тільки не продукують тисячами наші університети), які встигли якийсь час попрацювати на заводах, держпідприємствах чи ще десь «руками», потім перейшли в «класичну айтішку», побачили там нормальну командну роботу та цивілізовану інженерну культуру, а тепер мають нагоду застосувати весь спектр отриманого досвіду в мілтекових чи просто хардварних компаніях.

Але ті ж електронщики широкого профілю, з якими стикався в Україні за останній рік — усі вміють програмувати та нормально володіють англійською.

Справа у тому, що подібний електронщик — це приблизно як веб-мастер у світі ІТ. Людина з доволі широкими оглядовими знаннями, підвищеною орієнтованістю на бізнесову сторону і потреби клієнта, але з дуже поверхневим знаннями у технічному стеку, і хоч чисто на бізнес-орієнтованості і можливі історії початкового успіху, але у подальшому розвитку продукту неминуче почнуться проблеми з недостатньою експертизою, якщо не розподіляти обов’язки і не поглиблювати експертизу в окремих доменах.

Зібрати готові модулі з Arduino разом, чи навіть розвести плату де все буде інтегровано з окремих компонентів так, багато хто може. Зробити, скажімо, власний завадостійкий GPS-приймач, чи якийсь передавач для глушіння чогось ворожого — ні, не зможе, це потребує спеціалізованих знань НВЧ-техніки і елементної бази, можливостей ту елементу базу добути і певного виробничого обладнання (причому знову ж таки, вміння розробляти подібну техніку, і вміння робити прецизійних розмірів доріжки на кераміці чи фторопласті — це зовсім різні домени) приблизно як веб-мастер з сайтами на вордпресі буде непридатний для веб-бекенду на расті чи написанні драйверів під ядро лінуксу без тривалого перенавчання, а якщо планувати повноцінний перехід у іншу сферу — то і без певного зламу майндсету.

Це от велика проблема, насправді — дуже, дуже багато людей, які вважають себе найрозумнішими, а інших — знайдуть якийсь критерій, за яким поставити нижче за себе.

Є певний відсоток людей з поганим характером, але зазвичай, таке відношення породжується невзаємним розумінням задач і складнощів. Наприклад, багатьох дратує технооптимізм класичних ІТшників, для яких звично що проблеми майже завжди розв’язні при закидуванні достатньою кількістю девелоперів і обчислювальних ресурсів. З фізичним світом все трошки не так, багато задач нерозв’язні через закони фізики в принципі, або потребують повноцінних наукових досліджень з негарантованим результатом. На жаль, подібний фідбек менеджери вислуховувати часто неготові, що породжує подальше упереджене ставлення.

встигли якийсь час попрацювати на заводах, держпідприємствах чи ще десь «руками», потім перейшли в «класичну айтішку», побачили там нормальну командну роботу та цивілізовану інженерну культуру

Як представник подібної категорії, відмічу, що це проблемна стратегія.
По-перше, світчаться у першу чергу через кратний, а подекуди і на порядок розрив у компенсаціях, причому часто питання поставало не у контексті несправедливості, що трейні фронтендер отримує більше ніж інженер, а у контексті нестачі грошей на житло і базові потреби. Коментарі нижче на цьому так зациклені неспроста.
По-друге, подібний перехід потребує доволі серйозної ломки особистості, це перехід у щось невідоме, необхідність фактично викинути на смітник свою освіту і попередній досвід роботи, мати молодше, енергійніше і маюче профільну освіту оточення, навіть Вами згадана англійска, як сама по собі, так і у внутнішньокомандному спілкуванні з тоннами англіцизмів. Виникають чисто психологічні захисні реакції, щоб виправдати необхідність подібних жертв і не повертатись, потенційний сором перед екс-колегами тощо.
По-третє, хоч інженерні знання застарівають значно повільніше за ІТшні, але перерва у 5-10-20 років дасться взнаки, скажімо софт для моделювання і проектування з часом сильно змінює UI, окремі низькорівневі навички забуваються, і таке повернення виявляється непростою справою.

Можливо, ефективніше було б залучати саме студентів профільних спеціальностей, у яких зазвичай і так дефіцит працедавців, а для керування ними все ж шукати одиночних якісних спеціалістів за конкурентні з ІТ компенсації.

Коли людям щось дійсно потрібно — вони готови платити. А коли пропонують 1.5$ та купу бюрократії та поліграф людям з досвідом, то грайте самі в такі ігри. Потрібна програма розвитку мілітарі R&D, без кучи паперів та пафосних заяв. Маємо те що маємо......

Тут може вийти незручна ситуація, коли спершу від держави (чи якогось іншого стейкхолдера) очікують якихось програм розвитку, а потім обурюються суттєвому регулюванню галузі. Наразі компанії фінансують себе як можуть. Є навіть приклади команд, де якась частка людей служить, продукує так би мовити контент з бойової роботи власних розробок, який одразу генерує донати як джерело фандрейзингу. Це працює для них, і прекрасно.

До того ж, нагадую — мова йде переважно про малі продуктові компанії. Які не можуть просто взяти, і перекласти витрати по ЗП на замовника, ще й додавши туди власну прибутковість. Стосовно надлишкової бюрократії — я особисто не стикався з таким.

Олексію добрий день, є питання, тому постукався до вас в LinkedIn

Добрий день! Напишіть на [email protected], будь ласка. Ми обов’язково відповімо. В Лінкедіні складніше вести комунікацію.

Це так, має бути простіше спосіб — мобілізація по лінкедін, кмб, поліграф і далі мілтех компанії мають можливість набрати собі ресурсу у шарашку. Зп платить держава, 20100, ніякої бюрократії, гуртожиток, зручний коворкінг та одяг нахаляву.

Ми до того прийдемо, якщо індустрія власними силами не стане на ноги. Взагалі, в авторитарних країнах військові контори, мабуть, за таким принципом і працюють. Хіба, без зручного коворкінгу та з купою бюрократії :)

Так я не жартую, це зараз єдиний механізм конкуренції з галерою, бо коли не можливо мати ринкову норму прибутку продаючи щось МО, то вочевидь оплата праці має бути теж не ринкова. Для деяких проектів у самому МО це вже працює.

Шукайте та відгукуйтеся на вакансії, розпитуйте знайомих, розвивайте свої вміння, зараз прекрасний для того час.

Увы но это прекрасний час, чтобы потерять кучу времени и потом работать за еду. Как там вообще заработать те же 5к$ которые имеет сеньйор формошлеп в IT? Сейчас там денег нет, а после войны и подавно никому это ненужно будет

Пропоную вам арифметично-бізнесову вправу — накидати в екселі кілька сценаріїв бюджетування вашого уявного хардварного стартапу, не обов’язково мілітарного. Цікаво, якою буде ціна вашого виробу, та чи буде вона конкурентною, якщо ви одразу почнете з такої компенсації розробникам. Особливо тим, хто опановує предметну область прямо на роботі, а не прийшов з багажем вузькоспеціалізованого досвіду. Та відповідно, доведе розробку до продакшену не так швидко, як вам би того хотілося. З тими ж, хто може дійсно зробити якісний внесок у стислі терміни, компанії готові обговорювати різні умови, в тому числі — вищу ЗП.

Або в іншій площині вправа — поставити на уявні терези ціннісні поняття, такі як корисність продукту зараз та в горизонті планування, в порівнянні з можливістю заробити більше грошей за давно відомою формулою. Також, цікаво як ви дивитиметеся на це все ретроспективно, «послє войни», який сценарій вважатимете вартим вашого часу.

Ви написали правильні речі, але питання автора коментаря все ще лишається без відповіді. Думаю, тут багато хто готовий би йти працювати в мілтек, але не за втричі менше, ніж зараз заробляють

В кожного свої фінансові можливості та цілі. Комусь хочеться заробити більше тут і зараз, а хтось може розвиватися і за певний час стати цінним спеціалістом у новому для себе напрямку. Тоді й платитимуть більше. Це як ставка на свої власні можливості та на траєкторію ринку. Уявимо просідання в ЗП на рівні 1-2K$/місяць та поступове її відновлення за рік-два. За цей час людина могла би накопичити (або витратити) пару десятків К$, їй вирішувати — чи це принципові гроші, у порівнянні з іншими факторами.

накидати в екселі кілька сценаріїв бюджетування вашого уявного хардварного стартапу, не обов’язково мілітарного

Ну так я и говорю что хардвар мертв и денег там нет, ни сейчас, ни тем более потом, так что пристроенному айтишнику нет смысла пинать эту дохлую корову, ни годичному джуну, ни тем более сеньору с ~30-40$/час. Терять в зарплате и перспективах можно только в одном случае- если в обозримом будущем есть возможность получать значительно больше, чем то, что имеешь и сможешь иметь при своем текущем карьерном росте.

Наше щастя в тому, що важливі речі створюються не руками «прістроєнних айтішнікав». Якась їх частина буде нескінченно сидіти в комфортних умовах, заспокоюючи себе «економічним фронтом» чи ще якимось дивним формулюванням.

Стосовно кар’єрного зростання та змішування його з поняттям «получять», уявіть собі спектр — від тих, хто повністю сконцентрований на грошах (до речі, я серед таких людей не зустрічав дійсно розумних інженерів, чесне слово), до тих, хто працює виключно за світлу ідею (науковці, волонтери). На кінцях спектру будуть невеликі групи, яких нема сенсу в чомусь переконувати. А от посередині — велика група більш гнучких спеціалістів, які можуть свої підходи змінювати, в залежності від середньострокових перспектив.

Якщо ж ви провели аналіз та дійшли висновку, що хардвар раптово вмер — ок, дуже цікаво та глибоко, не затримуйтеся біля нього, продовжуйте займатися чимось живим.

Цілком можливо що в якійсь індустрії немає грошей (менше ніж у конкурентів). Але тоді ця індустрія має пропонувати якісь безкоштовні для неї бенефіти, щоб заохотити людей. Наприклад повністю гнучкий графік і ремоут, якісь державні бенефіти типу пенсій, довших відпусток (за чим люди добровільно йдуть в західні держструктури), медальку гєрой труда через 20 років роботи, і тому подібне. І навпаки не повинні додавати зайву бюрократію і тим тим більше не додавати рабство (що армія обожнює) — сюди входить можливість звільнитись, можливість змінити роботу, змінити місце проживання і так далі. Але щоб таке трапилось треба щоб директор такого державного виробництва мав хоч трохи самоусвідомлення і розумів що його контора це виробництво другого ешелону, вона неконкурентоспроможна і що йому особисто не можна влаштовувати в конторі феодальні правила для власної розваги, а навпаки, заохочувати працівниців за власною ініціативою ще більше ніж в компаніях першого ешелону, щоб заманити до себе людей. Але так в реальності не буває, і в компаніях другого ешелону і директори відповідно такі самі.

Что то нашим компаниям, включая харварные, вполне комфортно «успокаивать себя экономичным фронтом», это при том что в того же ajax есть все кадры с опытом для разработки с нуля fpv, включая видеолинк, и денег хоть Ж жуй, но лучше фаундеру купить себе бизнес джет, а работать за идею и терять деньги должен именно разраб.

від тих, хто повністю сконцентрований на грошах (до речі, я серед таких людей не зустрічав дійсно розумних інженерів, чесне слово),

Ну разраб же не пошел в бизнес? Это призвание... ©

до тих, хто працює виключно за світлу ідею (науковці, волонтери).

папа-папа что у на сегодня на ужин? Светлая идея, сынок.
Работать за светлую идею могут себе позволить разрабы гугл, взяв вместо офера на 1лям$, «простолюдинский» на 140к$, с надежной что выстрелят его опционы. Идти с 3-6к$ на пособие Бомжа в США, или пол зп студента в Макдоналдс чтобы смотреть акции в АТБ такое себе удовольствие.

що хардвар раптово вмер — ок, дуже цікаво та глибоко, не затримуйтеся біля нього

Я это понял еще 12 лет назад в универе, получил свои два диплома за 9 лет и часы, отнекнулся от офера системотехника в госконтору на ~200$ от представителей в составе комиссии и пошел в ИТ. Ни разу же было бы не унизительно инженеру с ВО получать столько же как вчерашний школьник, выучивший реакт за пол года.
Единственная возможность для милитари хардвара, это продукт двойного назначения, то есть основное коммерческое крыло с потребительским продуктом, хотя судя по тому же богатому аяксу зарплаты там все ровно дно относительно ит, так что кроме денег нужно еще и фаундерам не скупится, а так как конкуренция за железячника в Украине нулевая, то и могут платить похлебку.

Та нікому Український мілтек, не потрібен. Був запит, потрібен реб. Зібрали ідею, залізо — в цьому розуміємось. Почали шукати клієнта щоб доробити софт і тут виявляється що ми візьмемо але на ваших волонтерських засадах бо коштів не має. Погрались, поглушили на районі мобілку та вайфай, розібрали і забули.
Зрозуміли що замовникам потрібна вже готова річ на 100 відсотків щоб продати.
Військових цікавлять теж тільки вже серійне.

Й так, й ні. Це правда, що в МО поводяться як у магазині, купують лише те, що є на полиці, бо умовний «Міноборонпром» відсутній, а Україна, як країна, не зацікавлена у нових розробка. Але правда також, що за наявності високих контактів у ЗСУ й фондах, можна робити нові й цікаві розробки. У мене, як й у Вас, також негативний досвід «волонтерських розробок», але знайомі змогли пробитись й працювати далі — тому це не неможливо.

Країна — вона ж неоднорідна. Вона як дивний такий організм. Якщо Мінстратегпром із завданням не впорався (хоча я не знаю напевно, як саме їм воно було сформульовано), доводиться іншим приймати на себе це навантаження. «Високі контакти» — це добре, мабуть, та в першу чергу потрібен продукт — який одночасно: потрібен (завалідована потреба у користувача), працює (характеристики підтверджено, метод тестування нормально описано), адекватно коштує (тут я не беруся казати, який критерій, окрім того, що хтось готовий купувати це для окремих підрозділів) та є можливість налагодити його виробництво. Тоді пан з міністерства гляне на продукт, спитає ще чиєїсь думки, і є нормальні шанси, що замовлення на нього сформують.

Взагалі, проблема з координацією тих всіх процесів — вона відома, в тому числі — на державному рівні. Такі структури як Brave1 та Акселератор МО, працюють над нею. Та це не означає, що всі інші мають просто чекати, поки ідеальні умови буде створено.

Саме так, повністю погоджуюсь

Ви знаєте, дуже класно, що ви хоча б спробували та зіткнулися з проблемами, відчули які вони насправді (а не просто послухали чужий досвід). Це вже набагато краще за багатьох, хто серйозно пробувати і не думав. Я згоден, що і з замовником непросто, і з фінансуванням. Але настільки вже узагальнювати би не став. Якщо вам потрібні «докази» з оптимістичнішого табору — зайдіть в той самий «Miltech-путівник» на DOU — це публічна верхівка айсбергу. Тобто є компанії, котрим так чи інакше вдалося подолати перші складнощі. Їм допоміг досвід (в тому числі такий як у вас — негативний), крупніше власне чи залучене фінансування (якого вистачає не на одну спробу, а на декілька), знайомства, лобіювання тощо.

Мілтек — він як явище потрібен. І в умовах війни — в першу чергу. Бо як інакше швидко валідувати ідеї, не запрошувати ж офіційно R&D команду з умовного Rheinmetall робити прототипи в якомусь гаражі та наймати для них перекладачів для контактів з екіпажами, готовими ці прототипи тестувати прямо на фронті. Хоча такий підхід, може в інших формах, теж працює — є інтерес у західних компаній — як до «великого полігону» у вигляді нашої країни, так і до ринку праці тут у нас.

На справді практичто все що закуповують це Китай рівня алі в різних корпусах. Наприкладі РЕБ взяли свайп і підсилювач запхнули в коробку і все. Далі проблема того хто використовує на ощуп оприділити частоту і нажати кнопку і якщо повезе вижити. А головне все це можна закупити через свої копанії в 10 разів дорожче і як писали «поделіть» .
Розробка нормальних пристрроїв потрібна тільки РФ які рискають і платять адекватні кошти за цікаві ідеї і моделі. А бо частіше якась невелика європейська компанія шукає зареєстрована на КІпрі (а під капотом це РФ).
Насправді зібрати щось адекватне це великі кошти не посильні невеликій команді навіть прототип в середньому коштує 20-30 тис уе.
Хто в темі знає скільки коштує осцилограф, генератор, аналізатор хочаб до до 4 ггц, а далі синтезатор і тому подібне.
Такщо переходити в цю тему треба подумати. Я радіолектронікою займався років з 10, кружок потім навчання і робота розробником. Потів зрозумів що їсти я хочу не тільки хліб і змінив профіль. Електронікою займаюсь в задоволення постійно. І тут думав шанс повернутись звісно треба багато чого підтягнути але це не з нуля. Але якщо переглянути вакансії то таке відчутя що шукають якогось чарівнівка (вміня кодити, схемотехніка широкого спектру, трасіровка, збірка , бажано щей продавати і зібрати з запчастин які є на радіоринку в павільйоні № 9)

Хардварний сетап зібрати — це дійсно дорого. Вирішується це по-різному. Щось можна взяти в оренду, хтось готовий принести своє, десь допомогти можуть партнери, а інше — доводиться закладати в бюджет повною мірою та від того відштовхуватися.

Стосовно вакансій, то може це й не пишеться явно, але роботодавець буде радий, якщо ви чесно вкажете — що знаєте, що — ні, з чим готові розібратися у стислі терміни. Мало хто готовий витратити вічність на пошук ідеальних чарівників, люди більш прагматично налаштовані. Я би сказав, порівнюють умовний вектор ваших скілів та уявного ідеального кандидата. Потім додають туди суб’єктивні враження від способу ведення комунікації, намагаються сформувати очікування від того, як швидко та якісно разом зможуть досягти цілей.

Хоча у ранніх стартапів дійсно можуть бути досить широкі вимоги, бо вони мають народити MVP дуже обмеженими ресурсами. Хай воно матиме явні недоліки в перших ітераціях, але розробка не буде заблокована відсутністю в команді якогось принципового вміння.

Тому якщо ви серйозно налаштовані стосовно пошуку такої роботи — сміливо одразу питайте: «якого саме спеціаліста ви в першу чергу шукаєте на цю роль?».

Ви там обережно бо укрчастотнагляд може виставити притензію))

Так и не понял, почему переквалификация в этом направлении «выгодный шаг».
Зарплаты, судя по статье, существенно ниже рынка.
Вход сугубо самостоятельный, трейни не нужны, инфы в свободном доступе понт,.стековерфлоу не завезли, как говорится. То есть времени и сил на переквалификацию уйдет масса.
Война закончилась — нужда в джунвх-мидлах, считай, отпала.
Моральные аспекты, соглашусь, но выгода сомнительна.

Є такий ультимативний фільтр, називається «крива навчання». Хто нею видерся — молодці, мають доказ, що вони це змогли. Отже, з ними говоритимуть. В першу чергу — про вміння вчитися, як про фундаментальний скіл.

Щодо «война закончілась — нужда отпала», я не знаю як на це відповісти, навіть. Давайте зосередимося на тому, щоб перемогу пришвидшити та здобути її більш прийнятною ціною, а після того багато хто візьметься за проблему свого працевлаштування в якійсь комфортній сфері. «Оборонка» ж матиме місце і після активної фази протистояння, уявіть яких зусиль треба буде докласти, щоб стримувати уявну русню майбутнього стратегічно.

250 миллиардов поделили, а на зарплаты денег всё еще нет.

Життя непросте — доводиться платити зарплати згідно ринкових умов, очікувань кандидатів та власних можливостей. А не з коштів, які «падєлілі» у вашій уяві.

по-перше, хочу подякувати що ви всім цим таки займаєтеся. це реально круто.
Але я почитав коменти ( в тому числі і ваші відповіді) і настій трохи зіпсувався.
особливо про науковців та сівітлу ідею.
тому запитаю прямо.
Скільки конкретно ви отримуєте на руки кожного місяця за свою діяльність.
У доллларах, ось таке питання руба, так би мовити.
просто якщо ви закликаєте людей перевчатися і отримувати зп 1-1.5 замість 5, то в очевидь ви так і зробили.
Бо інакше буде виглядати не дуже.
Дякую

Про науковців я писав просто для прикладу — тих, хто готовий займатися дослідженнями заради відповідних результатів, всупереч умовам праці. Я не кажу, що це класно, навпаки — було б набагато краще, якби рівень компенсації для них був значно вищим. До речі, є багато прикладів, коли люди з науки йдуть в індустрію (в тому числі, на заході), особливо в так званий deep tech.

Стосовно моєї власної ЗП — її рівень визначається етапом стартапу, це рішення кофаундерів — скільки самим собі платити, а скільки розподіляти між іншими статтями бюджету. Щодо питання руба, то коментарі на ДОУ — не місце для обговорення моїх доходів. Приходьте на співбесіди, не обов’язково до нашого стартапу, в мілтек-путівнику вдосталь компаній. Там ви зможете відчути, які навички затребувані та скільки готові платити за них.

Я закликаю людей усвідомити, на якому етапі війни ми знаходимося та яку роль зараз відіграють технологічні рішення. Відповідно, можна оцінити, наскільки суттєвим може бути їхній особистий внесок як контриб’юторів.

Мені теж трохи зіпсувався настрій, коли я бачу, що 80% коментарів — виключно про гроші. З точки зору кандидата — я би в першу чергу про свою відповідність вакансіям думав, і коли вона висока — гроші платитимуть відповідні. Навіть 5К$, які тут чомусь якимось бенчмарком виступають. Це ж не медіана по ринку, а просто цифра, на яку звикли орієнтуватися в абсолютно інакшому контексті. Але знаєте, з особистого досвіду — справді класні кандидати розуміють бізнес-модель та формують свої зарплатні очікування відповідно.

дякую за відповідь.
я знаю людей, які зараз в Збройних силах, та по кваліфікації вам би підійшли.
чи є якісь зв’язки та дововленості з МО, щоб людина ,військовослужбовець працювала у вас.
чи є якийсь алгоритм дій з вашого боку?

Таких механізмів нема, нажаль. Проте, є вакансії всередині структур самого МО. З переведенням там все непросто, але успішні випадки є, про них писали на ДОУ декілька разів.

Trainee не можемо собі дозволити на даному етапі, на жаль. Списки навичок є у вакансіях, але тут можу хіба додати, що завжди класно — мати або свій сайд-проєкт «в залізі» чи симуляторі, або внесок у відкриту розробку (наприклад, можна писати тест-кейси для автопілоту).

А загалом, чи існують якісь курси, чи ще щось типу того, що б навчитись основ для trainee.
Досить цікаве направлення і потрібне, але з навчанням спеціалістів глухо.
Якщо їх зараз не вистачає, то звідки їх брати для масштабування?

Особисто я вірю в самостійне опанування основ. Якщо знайдете грамотного ментора або команду однодумців для спільного проєкту — теж класно. Щодо курсів, то є ініціатива «Народний FPV» від Victory Drones, вони також публікують багато матеріалів на Prometheus.

Ось тут є деталі про онлайн-курс зі збирання FPV-дронів: dou.ua/...​making-fpv-drones-course

Підписатись на коментарі