«Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове». Досвід волонтерства та створення власного благодійного фонду

Всім привіт! Мене звуть Анатолій Тухтаров, я iOS Technical Lead у Ciklum та співзасновник благодійної організації «Жовтий скотч».

Моя особиста історія волонтерства розпочалася в перші дні повномасштабного вторгнення — тоді ми з дружиною возили продукти та воду до волонтерського штабу. Зараз у мене за плечима збори на загальну суму понад 10 мільйонів гривень, «Валькірії» для «Птахів Мадяра» і власна благодійна організація.

Моя історія

Початок повномасштабної війни ми з дружиною зустріли у Дніпрі. Як і всі, відчували паніку, страх і нерозуміння, що робити далі. Щоб якось відволіктися і зосередитися хоча б на чомусь, окрім новин, ми спробували волонтерити.

Недалеко від місця, де ми жили, був координаційний штаб волонтерів Дніпра. Ми з дружиною побачили у них на вході оголошення зі списком необхідних речей. Запити були переважно на продукти харчування, теплий одяг, воду. Ми взялися допомагати, їздили магазинами, купували все потрібне і везли назад до штабу. А ночами знову залипали в телефони.

У певний момент усі прості запити були закриті, і зʼявилася потреба працювати над складнішими. Першим з багатьох став запит на тепловізори на другому тижні війни. Інтернет-магазини тоді зовсім не працювали, але мої знайомі порадили, де можна купити техніку офлайн у Дніпрі. Тепловізори коштували досить дорого — близько 75 тисяч гривень за одиницю, — тож потрібні були кошти. Я долучив до зборів знайомих і колег, зокрема Петра Поддубняка, Android Technical Lead у Ciklum, і нашого колишнього колегу з компанії Олексія.

Тепловізори, з яких усе почалося

Завдяки спільним зусиллям нам вдалося швидко закрити збір і викупити тепловізори. Тоді ми зібрали 300 тисяч гривень менш ніж за півгодини. Це дало нам розуміння, що ми можемо робити дещо більше, ніж просто їздити супермаркетами. Тож ми почали працювати над більш масштабними запитами на спорядження. Спершу купували джерела енергії, генератори, зарядні станції, придбали інверторну зарядну станцію із сонячною панеллю. А вже далі пішли дрони, авто, буси.

Запитів ставало більше, аудиторія росла. Тоді Петро, Олексій і я стали міркувати про наступні кроки.

На будівництві блок-посту на підʼїзді до Дніпра. Згори донизу: Петро, Олексій, я та наш друг Максим

За крок до «Жовтого скотчу»

Утрьох ми спочатку проводили збори як фізичні особи на особистих сторінках у Facebook та Instagram. Далі виникла ідея зробити ще й канал у телеграмі. Це мав бути простір, який обʼєднає людей та оперативно сповіщатиме про всі наші новини та збори. Ідея для назви каналу з’явилася у Петра. Йому тоді дуже подобалася пісня «Жовтий скотч» гурту Yurcash. Вона була написала кілька років тому, коли ще тільки почалася війна. У пісні йдеться про вторгнення росії та про наших захисників, головним пізнавальним знаком яких був жовтий скотч на рукаві.

Тож, як кажуть, пазл зійшлося: жовтий — один із кольорів українського стягу, скотч — скріплює речі. А українцям нині важливо обʼєднуватися і триматися разом.

Між собою ми жартуємо, що скотч — це те, що «тимчасово» вирішує проблеми. Але, як ми всі знаємо, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.

Власна благодійна організація

Однойменну благодійну організацію «Жовтий скотч» ми створили не так давно. На наше рішення сильно вплинув факт, що загальна сума зборів перевищила 10 млн грн, — це стало сигналом оформити діяльність офіційно.

Перший проєкт «Жовтого Скотчу» на 10 мавіків для «Ведмедів». Коптери вже виконують бойові завдання

З появою благодійної організації в нашій роботі змінилося кілька речей. Насамперед ми почали працювати з військовими частинами лише за офіційними запитами. Раніше до мене міг прийти знайомий і сказати «треба тепловізор», і ми одразу б відкривали збір. Зараз ми можемо це робити тільки після офіційного запиту від частини, з актом прийому-передачі та іншими документальними підтвердженнями.

Крім цього, нам стало легше закуповувати за кордоном. Останнім часом ми працюємо з переважно великими запитами. Оскільки фізичні особи мають обмеження на валютні операції, в певний момент нам стало досить важко проводити закупівлі. Для юридичних осіб таких обмежень немає.

І останнє: робота в форматі фонду забезпечує більш системний та масштабний підхід, а відтак і вагоміший вплив.

Закулісся БО

Усі збори починаються з того, що я отримую запити від військовослужбовців — від ротного до комбата. Я розпитую, що саме потрібно конкретному підрозділу, а потім військові готують офіційний лист на наш фонд. Найбільший підрозділ, із яким ми зараз взаємодіємо, — мотопіхотний батальйон «Ведмеді», що існує від 2014 року.

Перша «велика» партія коптерів для «Ведмедів». Чотири dji Mavic 3 Fly More Combo

Нині ми купуємо переважно дрони, автомобілі та тепловізори, бо найважливіше для військових на цей момент — це «очі» та техніка для пересування. Потрібно дуже багато ресурсів, адже лінія фронту величезна, противник — потужний, і в бою все швидко перетворюється на розхідний матеріал.

За роботу з аудиторією відповідає Петро: він створює письмовий контент для зборів, графіку, монтує відео. Весь контент ми узгоджуємо завчасно, щоб після старту збору одразу його розповсюджувати. Після цього намагаємося підтримувати активність на сторінках.

Наприклад, під час одного з недавніх зборів ми поїхали на пункт постійної дислокації «Ведмедів» та зняли три інтервʼю з розвідником, артилеристом і піхотинцем. У кожному інтервʼю хлопці пояснювали, для чого їм потрібні дрони і чому їх треба так багато.

Петро також працює в інстаграмі з різними медійними особами, переважно з коміками: зокрема з Антоном Тимошенком, Василем Байдаком, Амілем з гурту «Курган & Agregat». Вони нам дуже допомагають.

«Валькірія» для «Птахів Мадяра»

Один з наших найкрутіших і найбільших проєктів — закупівля безпілотного авіаційного комплексу «Валькірія» за 800 тисяч гривень для «Птахів Мадяра».

З Олексієм розпаковуємо «Валькірії» для «Птахів Мадяра»

Для такого великого збору нам, звісно, потрібні були документи. Отримати їх виявилося складно через медійність спецроти і самого пана Мадяра, а також велику кількість шахраїв довкола них. Це була наша перша співпраця і цілком зрозуміло, що назву підрозділу та конкретні імена ми згадувати ніде не могли.

Тоді «Птахи Мадяра» були прикомандировані до 59-ї бригади і нам вдалося оформити збір саме через неї. І лише у вересні ми отримали дозвіл говорити, для кого саме був збір. Хоча відбувався він ще у червні.

Збір закрили досить швидко, десь за півтора тижні. Зараз це більше виняток, ніж правило. Можливо, спрацювало те, що це був величезний проєкт. А може, час був вдалий. У нас є постійні донори, які якраз у цей момент зробили великий внесок і закрили майже третину збору.

Виклики сьогодення

Зборів — більше, донатів — менше. Зменшення підтримки від цивільного населення видно навіть по роботі великих фондів: збори, які раніше закривалися за кілька годин, тепер можуть «висіти» днями і тижнями. При цьому кількість зборів в нашому інфопросторі невпинно зростає. Від маленьких запитів від друзів чи знайомих — до багатомільйонних проєктів для цілих військових частин. Підтримка потрібна всюди. Через це виникає певна конкуренція за увагу людей, але варто памʼятати, що всі зусилля зараз важливі та спрямовані на одну мету.

​​

Перша поїздка до наших підлеглих з 60 ОПБр

Техніка розлітається, як гарячі пиріжки. Знаходити техніку в хорошому стані та за адекватною ціною через 1,5 роки повномасштабної — ще той виклик. Нещодавно ми збирали на автомобілі для «Ведмедів», і на пошук машин, оформлення документів та ремонти пішло більше часу, ніж на закриття самого збору. Звісно, що більший бюджет, то менше проблем із закупівлями. А от коли бюджет обмежений, то доводиться витрачати великий ресурс на пошук хорошого співвідношення ціни та якості.

Замовлення онлайн — кіт у мішку. Будь-які замовлення в інтернеті — це ризик. Нещодавно ми, наприклад, купували машини з Польщі. Військовим зазвичай потрібна механічна коробка передач, бо вона легша в обслуговуванні та ефективніша у використанні, тому ми розглядаємо винятково авто на механіці. Наш колега Олексій поїхав забирати вже куплену машину — сів у неї і зрозумів, що там автомат. Такі ситуації неможливо передбачити і дуже дорого виправляти, але вони все одно трапляються повсякчас.

Останнім часом бійці самі забирають допомогу. На фото Олексій та Петро передають багатостраждальний пікап-автомат

Застарілі стандарти. Іноді ми стикаємося із застарілими стандартами стосовно техніки. Наприклад, в одного з підрозділів, якому ми допомагали, за штатним розпорядженням може бути або важка техніка, або безпосередньо військова — ніяких пікапів і бусів там не передбачається. В іншого є власне внутрішнє правило — техніка має бути випущена пізніше 2011 року. Такі умови значно збільшують бюджет зборів і вимагають більше часу та зусиль на пошук необхідного спорядження.

Ефективний розподіл ресурсів. Як маленькій БО, нам потрібно весь час думати про співвідношення коштів та їхнього використання. Раніше за 600 тисяч гривень ми могли купити два нормальних автомобілі з притомним ремонтом. Зараз один буде коштувати близько 400 тисяч. За ті ж гроші можна купити пʼять дуже крутих тепловізорів або купу планшетів, або декілька дронів, які будуть ефективніше використовувати кошти. Один автомобіль покращить життя відділення, тобто 5-10 людей. А 10 дронів забезпечать одній роті ситуаційну обстановку у їхній зоні відповідальності протягом тривалого часу, залежно від того, які засоби ураження має противник.

Одна з поїздок ближче до лінії фронту. На жаль, більшість з людей на цьому фото загинули під час Бахмутської операції на початку 2023 року

Будь-яка допомога важлива

На жаль, зараз ми спостерігаємо значний спад у динаміці зборів. Найбільш прикро те, що не тільки донатів стає менше, але і медійної підтримки. Існує чимало причин, через які люди стають байдужими до зборів. Хтось забуває, що йде велика війна, коли немає страшних обстрілів тилових міст або довго не публікують жахливі новини з фронту. Інші всюди бачать «зраду» і не хочуть скидати волонтерам гроші, бо політики закуповують бруківку на бюджетні кошти. А хтось ще досі не зрозумів, що його це теж стосується. Бо стосується ця війна кожного.

Я досі часто чую від людей, що вони бояться донатити мало. 50, 10, 5 гривень — чомусь багато хто думає, що такі суми ні на що не впливають. Але якщо люди щодня скидають гроші на різні фонди, хто скільки може, то зрештою ці кошти стають вирішальними. Потрібно напрацювати цю звичку і допомагати ЗСУ щодня: коли є змога — допомогти фінансово, коли немає — зробити репост і розказати знайомим про збір.

Варто памʼятати, що наша підтримка потрібна військовим щохвилини. Ми не можемо заплющити очі, кліпнути і все забути, як попередній епізод серіалу. Війна триває, і ми маємо робити все, аби допомогти захисникам.

Якщо ви хочете підтримати «Жовтий скотч», переходьте на наші сторінки та підтримуйте актуальні збори за посиланнями нижче.

Telegram | Instagram | Сайт

Усі звіти є тут.