«Випускайте Кракена», або Звільнення Куп’янська від російських окупантів

Навряд чи сценаристи фільму «Битва Титанів» (2010 рік) могли собі колись уявити, що частина фрази «випускайте Кракена» використовуватиметься як назва одного з найбільш загадкових українських військових підрозділів. Більше того, сама фраза стане легендарною і автоматично асоціюватиметься зі значними проблемами для русні. Тож, як можна здогадатися, у теперішньому блозі я трохи ближче познайомлю тебе, дорогий читачу, з деякими бійцями цього підрозділу та їхніми звитяжними історіями.

Унітаз як символ російської культури

Різка зупинка. Противно заскреготали гальма. Колеса заблокувалися. Усі, хто сидів в колісному броньовику Roshel, ледь не повбивалися від екстреного гальмування десь на півдороги між Куп’янськом та прилеглим селом Подоли. Військовий підрозділу «Кракен» з позивним «Скеля», заливаючись від сміху, знаком запросив мене вийти з броньовика на вулицю. Він поспіхом натягнув балаклаву на обличчя — такі інструкції для бійців ГУР МО.

«Скеля» підійшов до краю дороги та голосно промовив, вказуючи рукою на край лісопосадки: «Дивись, ось там стався наш останній бій з росіянами за Куп’янськ в його східній частині. Треба сказати чесно, ворог намагався тримати цей рубіж до останнього. До речі, ти не повіриш, але саме тут відбувся й один з найбільших трагікомічних епізодів цієї війни особисто для мене. Ми вибивали росіян з крайніх хат цього села, і вони тікали в різні сторони: хто на чому. Звичайно, намагалися прихопити із собою все награбоване».

«Скеля», який показує, як бійці «Кракену» перебиралася на ліву сторону Куп’янська

Дехто з інших військових, що теж вийшли з Roshel, теж почали посміхатися. «Скеля» продовжив говорити, раз по раз давлячись сміхом: «Й ось там розташований пам’ятник, найголовніший символ росіян — вкрадений унітаз. Зараз це один екземпляр, насправді їх там лежали десятки». І правда — за 20 метрів від дороги, посеред лісопосадки, одиноко стояв унітаз.

Побратим «Скелі» з позивним «Зима» досить роздратовано додав: «Російські солдати справді втікали тут, з усім тим, що встигли забрати в місцевих. Всією лісопосадкою, окрім унітазу, були розкидані килими, телевізори, кухонне приладдя, жіночі труси та багато чого іншого. Унаслідок перестрілки багато з них зустріли тут свою смерть.

Місцеві все позабирали, але унітаз залишили стояти як справжній символ того, за що направду воюють росіяни. В принципі, скажу так, нам не треба розповідати про вєлікую русскую культуру: музику, літературу, балет — ось їхній справжній символ — унітаз».

Одинокий унітаз як символ російського окупанта

«Зиму» різко перебив інший військовий: «Ми закопали трупи вбитих росіян, щоб їх не з’їли собаки та дикі кабани, які тут водяться. А місцеві справді позабирали собі все, що росіяни не встигли забрати. Лише один унітаз так і лишився стояти. І сміх і гріх, але це не прикол. Вони серйозно тягли з собою унітази».

В десяти метрах від унітазу я побачив кілька свіжих могил: там були встановлені імпровізовані дерев’яні хрести. «Скеля» підізвав мене до себе й говорить: «Бачиш, он розвалена стіна гаража». Я ствердно відповів. Він далі продовжив: «Коли росіян вибивали звідси, вони інколи пробували контратакувати, а деякі з них просто не знали, що ми вже тут.

Так-от, у цьому лісі ми організували засідку... Бачимо, на всіх парах мчить „мотолига“ з десантом (тягач МТЛБ). Ми її спочатку пропустили, а коли вже вона неслася назад, підбили з гранатомета. Вона якраз і врізалася в цю стіну. Там одного росіянина, як виявилося, офіцера з Костроми, придавило залишками стіни. Ми його звідти дістали. Декілька інших росіян втекли на подвір’я. Один з них заховався в туалеті, але не закрив за собою двері. Я це помітив і завалив його».

Так почався мій ранок у щойно звільненому Куп’янську. Це місто я відвідав у супроводі бійців «Кракен». Але про все по черзі.

Історія створення Кракену

«Останній свій військовий вишкіл для цивільних ми провели 18 лютого 2022 року, коли всі навколо вже були впевнені, що повномасштабне вторгнення російських війська відбудеться 100%», — говорить Костянтин Немічев, один з засновників підрозділу «Кракен».

Я зустрівся з ним в потаємному місці в Харкові. Такі заходи безпеки необхідні, адже російські спецслужби полюють на Немічева та інших командирів Кракена 24/7. Відразу після свого звільнення з лав полку «Азов» в 2014 році Костянтин разом зі своїми побратимами створили тренувальну систему для звичайних громадян, де навчали людей основам поводженню зі зброєю, порядку дій під час обстрілів, тактичній медицині.

Костянтин Немічев в бункері

За всі роки кілька тисяч людей пройшли через цю систему. «Своєму створенню „Кракен“ має завдячувати винятково росіянам, які вторглися на нашу землю. У перші ж години російського наступу до нас в Харкові масово пішли сотні людей. Це були й ветерани АТО, і звичайні люди», — говорить Немічев.

Підвал, у якому ми спілкувалися, різко здригнувся від вибухів. (У день, коли ми зустрілися, росіяни масово обстрілювали українські міста). «Величезну роль у створенні „Кракену“ зіграло Головне Управління Розвідки Міністерства Оборони України. Це була допомога в створенні ефективної системи управління підрозділом, тренувальної системи, надання необхідного спорядження. Саме завдяки цьому „Кракен“ вважається одним з найбоєздатнішим підрозділом Збройних Сил України», — сказав Немічев.

Бої за Куп’янськ

«10 вересня наша штурмова група почала свій перший бій за місто. Це було ось тут», — розповідає «Зима» і показує на залишки цеху машинобудівного заводу в Куп’янську. До нього приєднується «Скеля», додаючи: «Росіяни тоді досить швидко відступили з правого берега Куп’янська, адже 92 бригада ЗСУ досить потужно зайшла та витиснула їх звідси. Але на лівому березі вони вирішили триматися до останнього».

Після цього ми під’їхали до відділення місцевого відділення Укртелекому. «Зима» виразно показує рукою на цю пошкоджену артилерійським обстрілом будівлю. Як виявилося, тут базувалися російські ОМОНівці. «Тут в нас була коротка перестрілка з росіянами, вони кинули справний танк, усі свої речі. Найсмішніше те, що після нашого бою сюди зайшли бійці з Інтернаціонального Легіону.

Вони переночували, а вже зранку з підвалу почулися приглушені голоса. Як виявилося, це були росіяни, в кількості 16 чоловік. Вони вирішили перечекати активні бої та добровільно здатися в полон. Реально такі мразоти. Я з ними спілкувався. Як людей наших калічити — так вони герої. А як по-чоловічому воювати — так всралися і „рєбята, нє бєйтє“. Вони постійно нили, що не хотіли йти на війну.

Але місцеві люди потім вказали на те, що вони від них хапнули біди. Ненавиджу їх. Мене аж злість розбирає», — емоційно висловився «Зима». Він запросив мене зайти всередину будівлі.

Як заведено в росіян: у підвалі була катівня, а на верхніх поверхах... Там була, як би так м’якше сказати... Словом, це були сральні. Реально всі кімнати приміщення були захаращені якимось непотребом, у деяких кімнатах були організовані туалети — прямо на підлозі. Кімнати були розмальовані написами «ОМОН», «Рязань», «Я — русский». Досить символічно, що прямо під цим написом була величезна купа лайна.

Фото з приміщення, де базувалися російські ОМОНівці, що потім здалися в полон

Далі перед «Кракеном» постало дуже складне завдання — захопити східну частину Куп’янська, там, де, власне, й розташований ключовий логістичний хаб російського військового угруповання. Це — залізнична станція Куп’янськ — Вузловий. Росіяни міцно закріпилися на протилежному березі Осколу, а єдиний міст, який поєднує дві частини міста, вони підірвали під час відступу.

Але, на щастя, після вибуху на мосту залишилася невелика смужка дорожнього покриття, якою проходили цивільні. Уночі одна штурмова група «Кракену» почала відволікаючий штурмовий маневр у зовсім іншому місці. Паралельно із цим понад 20 бійців по одному потайки проповзли залишками мосту на лівий берег річки й розпочали раптову атаку російських позицій.

Це стало повною несподіванкою для ворога. Але варто зазначити, що російські підрозділи тут чинили запеклий опір. Росіянам дуже допомогла їхня артилерія та авіація, які масово обстрілювала Куп’янськ. На певний період часу їм вдалося затримати просування «Кракену», але бійці підрозділу знайшли слабке місце в обороні росіян. Ця позиція розташовувалася біля автомобільного мосту неподалік місцевого

«Під час штурму автомобільного мосту загинув мій побратим з позивним „Варшава“», — очі «Скелі» різко наповнилися слізьми.

«Його група намагалася пробратися на територію залізничного депо, що під нами. І там потрапили в засідку. „Варшава“ загинув майже відразу, а декілька його солдатів зазнали тяжких поранень», — витираючи сльози, продовжив «Скеля».

Проте, як би це не звучало жорстоко та безсердечно, але атака «Варшави» допомогла виявити російські позиції. Зрештою ще одна штурмова група «зачистила» залізничне депо. Далі «Кракен» за допомогою квадрокоптера встановив, що росіяни обладнали свої наступні лінії оборони вже за територією місцевого м’ясокомбінату та перед заїздом на станцію АЗС «Укрнафта».

«Ми спробували штурмувати позиції росіян відразу, але вони досить міцно окопалися, тому вирішили взяти невелику оперативну паузу. Необхідно сказати, що росіяни досить грамотно побудували нові позиції. Вони вміють закопуватися», — говорить «Зима».

Наступного дня вранці бійці «Кракену» почали штурм російських позицій. Але знову змістили акцент атаки. Штурмували росіян не в лоб, а з боку м’ясокомбінату. Це був менш очевидний варіант, але бійці обрали саме його. За декілька годин жорстокого бою вороги почали відступати.

«Бій стихнув. Ми готували до евакуації своїх поранених. Тут бачимо, що абсолютно в спокійному темпі до прохідної м’ясокомбінату наближаються три російських солдати... Вони побачили нас теж... Відкрили вогонь по нам... Короткий бій... Три трупи... Шкода, що не захотіли здаватися в полон. Були б живі!» — сказав «Скеля».

Але не встигли українські військові зайняти позиції росіян, як передова група повідомила, що прямо на них рухається КАМАЗ з російською символікою. Бійці «Кракена» взяли в полон росіян, як виявилося, вони взагалі не знали, що на лівому березі Куп’янська відбуваються запеклі бої. Росіяни заїжджали в місто на повному розслабоні, пили пиво. Тож бійці «Кракену» затрофеїли акумулятори до БТРів, колеса до вантажівок тощо.

«У такий же спосіб ми витискали росіян й із залізничної станції Куп’янськ — Вузловий. Ми постійно підрізали їм фланги. Вони були змушені відходити. Підкреслю, що через цю залізничну станцію проходило 90% вантажів для російського угруповання військ на Донбасі», — розповідав «Зима».

Хочу сказати, що весь час, що я був в Куп’янську, росіяни постійно обстрілювали місто з артилерії. Декілька снарядів падало неподалік. Так, коли ми були в селі Подоли, унаслідок обстрілу загинула жінка, яка в цей час порпалася в себе на городі. Просто уявіть собі звичайний сільський город — там і близько не було жодного українського військового чи техніки... Росіяни просто так вбили жінку.

Ми приїхали на місце, де бійці «Кракен» влаштували засідку та зрештою знищили бронегрупу ворожих морських піхотинців. Українські війська звели понтонний міст якраз неподалік станції Куп’янськ — Вузловий.

Спочатку росіяни намагалися знести його авіацією та артилерією, а потім послали своїх морпіхів. Один з бійців «Кракену» повідомив, що це були морпіхи із Севастополя. Тут, на місці бою, повсюдно валялися металеві частини від БТРів, патрубки, величезні калюжі моторного масла, спалені рештки людських тіл і шматки поплавленого російського камуфляжу. Словом, видовище не для людей зі слабкими нервами.

Частина знищеного російського БТР

Бійці «Кракен» діляться деталями операції. Аж раптом до нас на велосипеді під’їхала місцева жінка. На вигляд уже пенсіонерка. Вона зупинилася і почала голосно дякувати бійцям. Я ж запитав у неї, як, власне, їй жилося під час окупації.

Жінка розвела руками та злісно промовила: «Та як жилося... Страшно було. У нас всі добровольно сотруднічали з руськими: мерія, міліція, врачі, пожарні, вчителя, желєзнодорожніки. Всі сразу стали руськими. Я імєю ввіду начальство. А обичних же людей... Багато хто був протів... То рускіє хватали таких на вулиці й потом іздівалися.

Ви знаєте, до мене рускіє, як і до других, приходили часто. Вони вродіби щось шукали, а на самом дєлє... Ця мерзота. Кацапська. Вєчно голодні, вонючі, обісрані, обригані... Завжди шукали шось пожрать. Вони нас, українців, ненавидять за те, що лучше живемо. Вони так прямо в очі й казали.

Один з них показував мені відео свого рідного краю і ржав, як дебіл. Він сам з Чіти — так там цілі райони живуть без світла та каналізації. Вони, вибачте, ходять у туалет у відра, а потом це все виливають на вулицю одне одному на голови. На відео, шо він показував, це видно. І він це мені показує, сміється такий.

Я ужаснулася від такого. Я була в шокє. Як так може буть. Я в нього питаю: „Так а чому ж ти прийшов мене учить жить, а сам в туалет на горшок ходиш?“. А він сказати нічого не може. Це дикі люди. Просто дикарі. А потом цей дикарь мені каже про Бандеру та нациків, а я йому кажу, в тебе оно город весь у дєрьмі плаває, а ти нациків в Куп’янську шукаєш. Скажу чесно, я більшої мразоти в житті не бачила. Але ми з сімʼйою будемо отсюда уїжать. Ці виродки не дадуть нам тут в Куп’янську жити. Постоянно гатять».

Справді, виїжджав я з міста під звуки прильотів. Я їхав на зустріч з легендарним командиром «Кракен», колишнього офіцера-спецпризначенця з позивним «Vito». У нас була дуже ґрунтовна розмова, але про це розповім якось іншим разом.

«Скеля» — Олександр Заколодний — загинув 20 січня 2023 року в боях за село Парасков’ївка (неподалік Бахмуту). Він був майстром спорту з альпінізму. Працював тренером в харківському скелелазному центрі «Вертикаль».

Друзі, я знаю, що зараз всім важко. Повірте, на фронті найтяжче. Ворог суне з усіх щілин. Нашим важко, бо «п*дари» беруть числом та кількістю бронетехніки. Я чітко усвідомлюю, що ви кожного дня бачите інформацію про збори та заклики задонатити. Я не хочу писати дурню та принизливе про чашку кави... У спільноті DOU всі розумні люди, і я не буду вас стимулювати подібними примітивними закликами. Тому єдине, про що благаю — це не бути байдужим та не стояти осторонь. Моє прохання: донатьте, якщо є змога. Донатьте тим, кому довіряєте. Підтримуйте психологічно тих, кого можете. Допомагайте одне одному — не важливо, як. Ми маємо перемогти це зло. Інакше... Про цей варіант я не хочу говорити.
Тому я візьму сміливість у вас попросити задонатити прийнятну суму на дрони для аеророзвідки ТРО. Щиро та уклінно дякую наперед.
🎯 Ціль: 300 000.00 ₴
🔗 Посилання на банку
💳 Номер картки банки
5375 4112 0806 9828

P. S. Ми вже з вами зібрали понад 200 000 грн. Це неймовірний результат. І це вже все працює на оборону, купили дрони, ремонт авто тощо. Я не стільки майстерно володію словом, щоб висловити кожному з вас свою вдячність, але повірте: вона безмежна. Я хочу подарувати за найбільші донати 3 комікси від ССО (це справді штучні екземпляри): два — про бої за Бородянку, а один про бої кіборгів в ДАПі, а також підписаний прапор від 3 полку ССО (легендарного «Фенікса» про якого я ще писав в 2015 роках, а зараз збираюся написати блог про його звитяги. До речі, спільнота DOU вже допомагала його підшефному підрозділу).

Дякую!

Сподобалась стаття? Підписуйтесь на автора, щоб отримувати сповіщення про нові публікації на пошту.