Навіщо менеджеру C-рівня викладати — і чому це більше, ніж особистий бренд

Привіт! Мене звати Олександр Іванов, я співзасновник і COO в Projector. Сьогодні хочу розповісти про свій досвід і про те, навіщо менеджеру C-рівня викладати.

Мій досвід: від проблеми на ринку до близько 300 випускників-спеціалістів

Моя історія викладання почалася з роботи в ЛУН. Десять років тому ми активно шукали перших дизайнерів, і це стало моїм першим досвідом співбесід таких спеціалістів. Процес виявився довгим і безуспішним, бо нам потрібен був продуктовий дизайнер, а на українському ринку тоді навіть не існувало такого поняття. Кандидати вміли малювати, але ми вимагали від фахівця вміння проаналізувати дизайн, зробити висновки, працювати із цифрами й опитуваннями. Тоді я вирішив: якщо не можемо знайти таку людину, значить треба її навчити.

Я прийшов до викладання з проблемою своєї компанії та насправді проблемою ринку. Був готовий провести курс, де ділитимуся технічними знаннями з дизайнерами, а опісля — можливо, запропонувати випускникові роботу.

Познайомився із Сашею Трегубом, дізнався про запуск Projector, зацікавився його підходами й приєднався до старту сам. Так з’явився мій курс із використання аналітики для продуктових дизайнерів. Цей курс існує й досі, за вісім років після заснування школи, а тепер — інституту.

Спочатку я «підписувався» тільки на одну групу та ще не мав бажання перетворювати викладання в постійну справу. Але після першого ж випуску ми домовилися продовжувати. Думав, яку ж глобальну ціль поставити для мотивації — і вирішив змінювати підходи в продуктовому середовищі в Україні.

Конкретно на моєму досвіді — це було навчити дизайнерів використовувати продуктові інструменти. Порахував, що кількісно це може бути 100 випускників, на той час — одна п’ята ринку продуктових дизайнерів. Якби така кількість спеціалістів пройшли навчання, на рівні ком’юніті відчувались би зміни. Після 15 групи я вже не рахую випускників.

Загалом я навчав продуктових менеджерів і продуктових дизайнерів. Вони вчилися, як використовувати підхід до роботи з даними та з результатами аналітики — і це давало змогу створювати кращі рішення для продуктів. За десяток років серед моїх випускників були й такі, що змогли з часом створити власні компанії, де ці підходи вже є базовими.

Як менеджерський досвід допомагав навчитися вчити

До Projector моїм єдиним досвідом педагога була університетська практика, коли я кілька місяців викладав у старшокласників інформатику. Тому опановував навички я вже в процесі власного курсу, через що багато запозичував та порівнював зі своєї професійної сфери — менеджменту.

Для початку, у менеджменті головна ціль — досягти бажаного результату для команди чи компанії, а у викладанні — допомогти пройти шлях до власних навичок. Це головна відмінність, яку легко розпізнати. Але їх чимало.

Наприклад, я був і є переконаний, що студентам не потрібна інформація, якщо вони не бачать її практичне застосування. Це саме те, чого бракує освітнім закладам (наприклад, вишам), які обіцяють навчити професії. Тому підхід, який ми обговорювали до запуску мого курсу — не обмежувати студентів у рішеннях до завдання.

Якщо відомі їм методи не спрацьовують, аж тоді ти як викладач можеш допомогти, підказати інструменти, які пасуватимуть краще. Так студенти розуміють на власній практиці, чому потрібен той чи інший підхід і як використати відповідний інструмент ефективніше. Отже, бачать цінність нової інформації, отримують мотивацію та бажання поглиблювати знання далі.

Звісно, існують загальні дисципліни, та ж математика. Її застосовують у багатьох сферах, та чи потрібно викладачеві математики використовувати ці знання на практиці? З одного боку, ні. З іншого, якщо незрозуміле практичне застосування своєї дисципліни, — як можна вдало її пояснити, зацікавити, залучити студента? Якщо ж людина застосовує апарат у роботі, вона зможе його й викладати. А ще вдало пояснити іншим, навіщо цей апарат потрібен та як приносити ним користь.

Інший важливий підхід — студентам необхідні справжні кейси. Найкращий варіант, звісно, залучати до навчальних проєктів реальних замовників, коли у бізнесу чи організації є проблема, а студенти шукають для неї рішення. З моїми студентами ми робили проєкти для EVO, prom.ua, ЛУН, flatfy, eda.ua, doc.ua, Telegraf, Bird in Flight, Kyiv Post, Forbes тощо. А ще ж були два професіуми з продуктового менеджменту, де запускали проєкт для Unisender та новий бізнес для мережі ресторанів Pivna Duma.

Це історія, коли приходить бізнес і студенти видають такі результати, які не видають навіть нішеві агенції. Банально тому, що студенти приділяють проєкту багато часу, мають бажання зробити щось неймовірно класне і працюють у вмотивованій команді. Я навіть знаю проєкти, які формували беклог майже повністю з інсайтів студентів та використовувати їхні поради, щоб змінити й покращити продукт.

Напевно найбільша моя зміна за вісім років кураторства — вимогливість до студентів. Що більш скілові фахівці приходять на курс, то до більшого їх слід спонукати. Це як у тренажерному залі: іноді потрібно тягнути ту кількість кілограмів, яку не осилюєш, але хоч раз мусиш спробувати. Якщо немає тренерів, дуже важко себе морально налаштувати на цей ривок. Тому роль куратора чи ментора на програмах мідл-рівня в тому, щоб не тільки розказати нове, а й змотивувати до більшого. Тоді вмикається здоровий егоїзм, відчуття конкурентності й віра в себе.

Викладання — це про вміння шукати персональний підхід. Цей процес не можна запрограмувати: ти чуєш фідбек від кожної нової групи, розумієш, що зробив правильно й де помилився, що врахувати наступного разу, орієнтуєшся на рівень своїх студентів — новачків чи сіньйор-спеціалістів. Інколи це навіть потребує від викладача здобути базові навички психології.

Але важливо, що підходи й практики у викладанні змінюються й повинні змінюватися. Жодна моя група не схожа на іншу, з кожною свій вайб. Тому викладачеві потрібно налаштовуватися під кожен курс, приходити на допомогу, якщо студенти зневірились і опустили руки, допомогти шукати вихід із глухого кута — і все на максимальній потужності залучення.

Це не підхід до менеджменту, адже тоді людина може вигоріти. Натомість короткотривалі навчальні програми цілком нагадують спринт, де реально зробити великий стрибок у розвитку.

Зараз у нас у Projector власна освітня методологія та окрема команда, яка нею займається — впроваджує і покращує. Ми назвали її вільною освітою, та публічно говоримо про неї кілька років. Ця ідея отримала увагу і на рівні держави. Наприклад, ви почуєте про ці цінності від міністра освіти Оксена Лісового чи міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, з командами яких ми запустили чимало проєктів.

Мої власні відкриття у викладанні — теж елементи цього підходу, адже вільна освіта гнучка. Вона про сфокусованість на людині у її власному прогресі, персоналізованості, шляху до власної кар’єри, мотивації через інтерес, про постійну практику, технологічність і постійні оновлення. А ще про децентралізованість та тривалість протягом усього життя — гостру потребу в цьому ми бачимо останні кілька років, тому й так активно беремось вільноосвічувати.

Як викладання вплинуло на моє професійне життя

  • Найперше, багатьом спеціалістам та ейчарам слід зрозуміти: викладання — не обов’язково є логічним етапом у професійному рості. Так, це поширена практика для професіонала продовжувати шлях викладанням, але не варто братися за це зарано — ризикуєте розчаруватися. Тільки коли ви розумієте, що самоствердились у сфері, тоді переходьте до викладання — і це дійсно стане новим професійним бустом.
  • Другий корисний урок для мене — я краще розумію, як менторити людей. Бачу, чому в роботі виникають ті чи інші ситуації, спостерігаю за результатами команди й маю уявлення, які навички їм варто підсилити. Це дає багато бусту в житті й роботі. А дехто з моїх студентів навіть стали моїми колегами ще в ЛУН та пізніше в Projector.
  • Зрештою, зараз освіта для мене — це вже операційна діяльність для зміни цілої системи. Мабуть, це ще й найбільша зміна мого життя: ідея ділитися реальним досвідом настільки масштабувалася, що ми з командою пропагуємо її в державі й навіть за кордоном. Адже у такій синергії студент за короткий час отримує прогрес у скілах, викладач — досвід роботи з людьми, а компанія, організація чи навіть держава — корисні проєкти для власної ефективної роботи.

Здається, до всього цього тексту напрошується висновок: перш ніж викладати, подумайте, чому ви цього хочете. Зазвичай відповідь одна й та ж: допомогти іншим. Коли ви ставите собі таке запитання, то бачите, що й ціль — не здобути певну нагороду чи досягнення, а пройти шлях, приєднатися до процесу. Після цього й знайдеться фокус того, що справді важливо. У моєму випадку це було бажання вплинути на ринок, а переросло у масштабну справу, якою займаємося з Projector.

👍ПодобаєтьсяСподобалось1
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

можно написать статью зачем менеджеру c-level вязать крючком... типа нужна медитативная активность, чтобы лучше работать в целом...

Если я зарегистрирую ООО ВойтиВОйти, я уже C-level manager?

Подивився досвід.
Відношення до ІТ нульове

Синтетичний мегеджер

Для багатьох це також підтримка activity профілю в linkedin і збирання лайків від студентів (ладно, це був жарт, в кожній правді доля правди)

Підписатись на коментарі