У мій дім влучила ракета. Як жити далі

Мене звати Одарка, я рекрутинг-директорка у Brightgrove. Маю великий досвід у наймі, фанатка своєї справи, менторка. Упевнена, що серед читачів є девелопери, яких я хантила чи вже схантила.

Я вирішила поділитися з вами своїми відчуттями, думками — можливо, в мене вийде донести хоча б клаптик важливої та корисної інформації.

Я народилася та живу в Києві, так само, як мій чоловік і вся моя сімʼя. З перших днів повномасштабного вторгнення росії ми вирішили залишатися в рідному місті та допомагати країні, як зможемо. Ми добре розуміли, що залишаючись, продовжуємо жити в екстремальних умовах. Працювали, допомагали, донатили.

І так було до 2 січня 2024 року, до 7 години ранку 40 хвилин... у двох метрах біля мого будинку, саме біля мого підʼїзду влучила ракета.

Говорять, що «своєї» ракети ти ніколи не почуєш, — так усе й було. Перше, що я відчула: дім здригнувся і ніби взлетів, пил, холодній вітер, скло, рами, які несуться на обличчя. Мене відкинуло до стіни, по всьому тілу осколки скла, в роті пил, якесь листя, земля... Дихання перехопило, я не могла говорити, це був панічний шок.

Чоловік та син кричали: «Ми живі, мамо! Вставай, ти жива!». Мій чоловік тверезо й чітко розумів, що потрібно робити, бо я навіть не усвідомлювала, що і як... На момент вибуху ми були в спальні, яка виходить на проїзну частину, а ракета влучила у двір. Я повернула голову на решту частину квартири... там нічого не було, нічого... Почався вибухати газ... навколо все горіло, дим — дихати ставало нічим.

Ми просиділи годину на балконі, допоки наш знайомий Артем допоміг нам вибратися. Він увірвався в палаючий, зруйнований будинок, піднявся на восьмий поверх, допоміг вибити двері, які заклинило, та ще придавило дверима від сусідів.

Безмежно вдячні за спасіння! Ми, а також наш собака. Він прийшов за 30 хвилин до вибуху до нас, — якби не це, наш песик загинув би. Правду кажуть: тварини відчувають зазделегідь. Це все, про що ми могли думати, — ми врятувались та вижили.

Укриття! Це єдине надійне місце, що може вас врятувати. Будь ласка, ходіть в укриття.

Я не пішла, оскільки тривога в ту ніч була вже кілька разів, і ми вже втомилися, вирішили залишитися вдома. Зараз мене часто питають: може все-таки у ванній безпечно? Ні. Якщо ви все ж залишилися дома, обирайте коридор, а також залиште відчиненими вхідні двері. Але укриття — саме під землею — то єдине місце, що може вас врятувати.

Зберігайте дома декілька вогнегасників. Під рукою мають бути завжди всі документи, телефон. Декілька бутлів з водою.

Якби влучання трапилося на два-три метри в сторону, нас би вже не існувало. Як і всіх інших людей у будинку. Усвідомлення, що ти живий, що врятувався, приходить тільки через певний час. Мені здавалося, наче я в кіно та це все не зі мною.

Шкода, що вже майже на другому році війни немає певного алгоритму дій того, як бути далі, що робити, куди йти. Ми розбиралися покроково, зі спілкою будинку, які документи, заяви, протоколи, — чого взагалі чекати.

Поки я не маю офіційної інформації щодо будинку — чи будуть його відновлювати. Але зважаючи на досвід інших, тих, хто пережили таке жахіття, майже всі будинки відновлені. Звісно, сподіваємося, що ми так само зможемо повернутися до свого рідного міста, будинку, де я народилася, провела дитинство, зустріла свого чоловіка та народила дітей. Наразі я тимчасово в друзів за Києвом.

Ми пережили пекло. Після такого ти починаєш цінувати миті свого життя, ненависть переповнює, і кидаєш ще більше донатів на ЗСУ! Так, життя ділиться на «До» та «Після». Я залишилася жива, отже маю ще попрацювати, побачити перемогу нашу! Я вірю!

Від мого життя лишилося пару мішків вцілілих речей, але я згадую, як там нашим хлопцям на передовій, — то мені ще норм. Потрібно не жаліти себе, а робити добрі корисні справи!

«Жити, потрібно жити», — так я собі казала вже на другий день. На третій я відкрила побитий осколками ноут (мій маленький ЕВМ-друг вижив), зробила два офери, за декілька днів ще офер. Другого січня — влучання, з восьмого січня я вже працюю фултайм.

Про український народ, про його доброту, небайдужість можна писати нескінчено. Допомагали всі: колеги, друзі, знайомі й незнайомі, волонтери, — безмежно всім дякую! Моя компанія Brightgrove дуже допомогла мені й продовжує це робити. Найголовне, що допомогає мені прийти до тями, — це працювати далі (що я і роблю), донатити та допомогати тим, кому потрібна поміч.

А поки я залишаюсь у своїй країні: жити та працювати, донатити, платити податки! Я вірю в нашу єдність, тільки в єдності наша перемога, наша міць! Слава Україні!