«„Тиква“ назавжди в строю». Пам’яті бойового медика та інструктора з тактичної медицини Даниїла Жмуйдова

Даниїл був воїном, для якого війна почалася задовго до повномасштабного вторгнення. З початку вторгнення «Тиква» (прим. «Тиква» — позивний Даниїла) допомагав як доброволець спецпідрозділу Національної поліції «Схід», а з жовтня 2022-го долучився як бойовий медик до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ).

Як згадують побратими та посестри, Даниїл своїм прикладом показав, що свобода виборюється в бою. Його вкрай бентежила несправедливість в тилу, тож він активно брав участь у громадській діяльності й намагався направити країну в краще русло.

Цим матеріалом ми хочемо вшанувати пам’ять Даниїла Жмуйдова — воїна, бойового медика, побратима, колеги, друга. Ми зібрали спогади побратимів та посестер Даниїла з ПДМШ, «ТакМед Харків» та його колег із ZONE3000. Цей матеріал — ще один спосіб пережити нашу спільну втрату, а теплі слова допоможуть запам’ятати Даню Людиною з великої літери.

Цією статтею ми хочемо нагадати, що тактична медицина рятує життя кожного з нас, незалежно від того, перебуваємо ми близько чи далеко від фронту, в Україні чи за кордоном. А підтримка справи Даниїла Жмуйдова, ГО «ТакМед Харків», стане збереженням вічної пам’яті про нього.

Повномасштабне вторгнення. Шлях до бойового медика ПДМШ ім. М.Пирогова

Повномасштабне вторгнення Даниїл зустрів, заздалегідь підготувавшись, бо відчував, що воно неминуче. У перший же день вторгнення разом з друзями він вирушив на базу спецпідрозділу «Схід», щоб допомогти як доброволець (прим. спецпідрозділ Національної поліції, який отримував накази безпосередньо від керівництва Національної поліції Харківської області).

Даниїл брав участь у боях 27 лютого біля обласного управління поліції в центрі Харкова. У жовтні 2022-го спецпідрозділ «Схід» мали перекинути на Лиманський напрямок. Даниїл був добровольцем, тому приєднатися до побратимів він не міг — це суперечило правилам набору до спецпідрозділу.

Утім Даня знав, що може бути корисним в іншому напрямі — у рятуванні життя бійців. Того ж місяця він приєднався до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ) (прим. добровольче формування, об’єднання цивільних та бойових медиків, які надають медичну допомогу на передовій з 2014 року).

ПДМШ — це неурядовий проєкт, проте рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного від 24 червня 2022 року ПДМШ ім. Миколи Пирогова офіційно залучений до сил оборони України для здійснення медичної евакуації та надання медичної допомоги бійцям сил оборони України. Фактично медики ПДМШ підсилюють медичні сили ЗСУ в тих напрямках, де необхідна медична допомога.

Даниїл з побратимами та посестрами брали участь в евакуації бійців з позицій до стабілізаційних пунктів і звідти до тилових шпиталів. ПДМШ — це суто добровольче формування, і як казав Даниїл: «Якщо зброя військових — це автомати, гранатомети, наша зброя — турнікети, скальпелі й так далі».

Друзенко Світлана («Лана»), медичний директор ПДМШ ім. Миколи Пирогова

— Даню, привіт. Ти стикався з такою оклюзійкою?

— Вітаю, так. Китай, який не тримається на тілі.

Такий діалог з другом «Тиквою» був не рідкістю. Він чудово розумівся на всіх засобах тактичної медицини, дуже переймався, щоб на фронт не потрапляли підробки, які вартують життя нашим захисникам.

Тактична медицина була його життям. Він не зупинявся на досягнутому, весь час удосконалював свої навички та знання, які б дали можливість врятувати більшу кількість життів.

— Друже, без тебе не впораємось. Немає кому тренувати нову ротацію. Допоможеш?

І «Тиква» ніколи не відмовляв. Включався в роботу у будь-який момент. Так само, як і не ховався від небезпек.

З першого дня повномасштабного вторгнення він став на захист Харкова, приєднавшись до загонів поліції. А потім було багато ротацій з ПДМШ на схід, де «Тиква» у складі медичної бригади вивозив поранених бійців з точок евакуації до стабів (прим. стабілізаційний пункт).

Крім того, Даня брав безпосередню участь у допомозі нашим саперам у розмінуванні звільнених територій. А між ротаціями не вщухали запити на тренінги від військових та цивільних. «Тиква» намагався відстоювати високі стандарти навчання тактичної медицини та — понад усе — забезпечення якісними розхідниками захисників на фронті.

А ще йому дуже боліло те, що відбувається в рідній державі та, особливо, в українській патріотичній спільноті: чвари, розбрат, намагання знищити одне одного за відмінність поглядів, корумпованість...

Спочивай в мирі, друже «Тикво»! Нам тебе дуже не вистачає.

Даниїл Жмуйдов пояснював, що не ототожнює себе з парамедиком, адже парамедик — це фах, який отримують, закінчивши відповідний заклад. На його думку, термін «бойовий медик» — ближчий до реальності, в якій працював Даниїл.

У його розумінні бойовий медик — це людина, яка не має медичної освіти, втім має всі необхідні знання домедичної та медичної допомоги. У складі ПДМШ медиків-добровольців готують перед виїздом на ротацію, проводячи заняття з тактичної медицини та психологічні тренінги. Після прийняття присяги, вони вирушають на фронт рятувати життя.

Ріпна Дарʼя («Дорі»), директор з комунікацій ПДМШ ім. Миколи Пирогова

Ми завжди говоримо, що ПДМШ — це сім’я. Насправді це так і відчувається. Я відповідальна за набір наших ротацій, по суті займаюсь рекрутингом добровольців ПДМШ, медиків, водіїв та допоміжного персоналу.

В ПДМШ «Тиква» потрапив як і багато інших — заповнив заявку в добровольці. 16.09.2022 Даниїл її відправив, додавши коментар: «Маю бойовий досвід парамедика, пройдені курси Stop The Bleed, курси від ОЗСП „Азов“, курси від ГО „Білі Берети“. Також маю свій рюкзак медика, амуніцію, форму...».

Нам якраз потрібен був бойовий медик на ротацію. Нам сподобалась анкета Дані, і вже в жовтні ми вийшли з «Тиквою» на контакт, почали оформлювати необхідні документи.

Перша ротація «Тикви» в ПДМШ — листопад 2022.

Під час першого нашого спілкування я зрозуміла, що мені досить комфортна ця людина. У ньому не було зайвого пафосу, він був простим, готовим допомогти, але при тому мав свій характер і стрижень, а ще постійно розповідав якісь «харківські жарти», він любив Харків.

Він дуже «горів» такмедом, був готовий йти в бій, а головне — рятувати життя. Мені здається, якщо Даню розбудили б посеред ночі — він без проблем прочитав би лекцію з такмеду, і йому це було б у радість.

Ми з ним досить швидко зблизились і могли говорити на різні теми, не тільки про такмед, а й про особисте. З часом він став насправді близьким другом, якому можна було довіритись, який завжди міг підтримати.

Він дуже любив свою організацію «ТакМед Харків» і багато в неї вкладав. Для нього дуже важливо було, щоб якомога більше цивільних знали, як надати собі допомогу, як накласти турнікет, що робити при пораненнях, як допомогти собі та іншим, які турнікети якісні, а які ні й т. д.

Даня дуже переживав за нашу країну. Він хотів, щоб більше людей активніше залучались до нашої спільної справи на шляху до перемоги — вступали в Сили оборони України, донатили, робили бодай щось, що може сприяти перемозі.

Для нього ця тема була досить емоційна. Він завжди робив дуже багато: тренінги, курси, лекції, виїзні тренінги, благодійні тренінги, участь в ротаціях. Але він казав мені: «Мені здається, що я роблю замало...».

А робив він більше за деяких з нас...

Даниїл називав діяльність таких підрозділів як ПДМШ і «Госпітальєри» унікальним явищем в історії, бо до них не існувало суто медичних підрозділів, які ще й інтегровані у систему Збройних Сил України.

Даня зазвичай працював на «екіпажах короткого плеча», тобто проводив евакуацію бійців з позицій до стабілізаційних пунктів. Разом з побратимами та посестрами медики перебували на відстані близько 1-1,5 км від позицій, і коли до них приносили пораненого, команда везла його до стабпункту, надаючи в дорозі всю необхідну медичну допомогу.

Білик Анна («Білка»), лікар-інтерн анестезіолог ПДМШ ім. Миколи Пирогова

«Тиква» горів такмедом, намагався всіляко і повсякчас розвиватися в цій сфері й доносити до інших. Не цурався підказок від інших і завжди цікавився думкою колег з приводу нової інформації. Завжди підтримував кіпіш, якщо треба було експериментувати (накладати різні турнікети, бандажі), ще й охоче брав участь.

Міг пояснити важливі речі простими словами й підказати за нагоди. Сам не пропускав ні дня, щоб вдосконалювати навички до автоматизму (що є дуже важливим для тактичної медицини) і залучав всіх охочих.

Завдяки Дані та його команді тисячі військових і цивільних навчилися надавати таку необхідну першу допомогу як на полі бою, так і в цивільному житті.

З першого дня нашого знайомства ми знайшли спільну мову у вигляді такмеду й медицини загалом, музики, подорожей, переживань. Даня був людиною, яка вміє підтримувати, і на яку можна покластися в будь-чому.

Восени, на ротації, ми багато грали у настільні ігри, дискутували за турнікети й тазові бандажі, за препарати, за музику, татуювання та багато іншого.

Ще в лютому того року (здається) пам’ятаю, як збиралась спати на базі, у холі, бо не було вільних місць у кімнатах, а тут хтось всівся за стіл працювати, та й ще доволі голосно й емоційно.

Я повернулася, щоб щось сказати, а там це чудо сидить, каже: «Я ненадовго, просто так буває, коли намагаєшся толково відео змонтувати». І якось засіли до півночі говорити...

З «Тиквою» було легко — гарний співрозмовник, відданий друг, надійний побратим.

Герелес Мирослава («Мара»), статистик ПДМШ ім. Миколи Пирогова

Ми з Данею познайомились в ПДМШ і якось одразу зійшлися на темі тактичної медицини. Я — інструкторка з такмеду, він — інструктор з власною організацією, яка навчає військових наданню домедичної допомоги. Пам’ятаю, коли він розповідав, як у них курси проходять, я одразу подумала — ого, якісні курси, це дуже круто.

Було видно, що Дані було важливо якісно навчити військових рятувати одне одного, аби збільшити кількість тих, хто доїде до стабіка, потрапить у руки медиків.

Ми ділились історіями й смішними випадками з навчань, обговорювали останні нововведення і новини зі світу тактичної медицини. Із цього і почалось фактично знайомство.

Ми не те, щоб прям були дуже близько знайомі, але поруч з ним було відчуття, що я поруч з другом. Даня створював навколо себе таку атмосферу, комфортну. З ним було просто. Мені досі не віриться, що я його більше не побачу.

Авякян Сурен («Армані»), охоронець ПДМШ ім. Миколи Пирогова

Тяжко! Пусто! Брате «Тикво», ми з тобою могли дозволити обговорювати все!!! Ми сміялись і розмовляли кожен день. Ми з тобою пройшли короткий, але насичений шлях. Ти мені був братом, другом та сином теж... Ми з тобою так не домовлялися.... Мені завжди не вистачатиме тебе!!!!! Гідний УКРАЇНЕЦЬ!

Єлена («Сола»), парамедик ПДМШ ім. Миколи Пирогова

— Тренажеру для постановки венозного доступу мало. — Даня закатав рукав. — Став на мені.

Ти простягнув руку. І я вчилася. Я поставила тобі у вену свій перший катетер. Завдяки тобі я впевнено допомагала бійцям на сході. Відносно впевнено, наскільки взагалі подібне могла б зробити людина без медичної освіти й жодної практики. Бо ти простягнув свою руку.

Імовірність нашої зустрічі не в контексті війни зведена була нанівець. У нас був різний побут, різні звички. Різні міста. І десятиліття різниці у віці. Та за 10 хвилин розмови у Слов’янську нас об’єднала війна.

Дивно. Але вона спершу об’єднала, а потім вона ж і розсварила. Через дурниці, пов’язані з протоколами та статистикою. Та це не має значення. І насправді ніколи не мало.

Єдине, що справді мало значення, це те, чим ти пишався. «Я пишаюся, що я — доброволець». Ці твої слова викарбувалися в мені на все життя. Бо можна йти на війну, як на роботу. А можна боротися лише тому, що не боротися ти права не маєш.

Ми говорили про смерть. Про те, що можемо просто колись не повернутися. Але чомусь поверталися. Цілими й не ушкодженими. Принаймні, зовні.

І я б могла розказати безліч історій. Як ти допомагав рятувати вагітну кішку. Або як привозив речі для поранених. Могла б цитувати твої надірвані емоційні вірші.

Та ти про себе вже все сказав сам. Тим, що лишив. Тим, що зробив. Тим, чим жив і навчив жити інших. Тими, кого навчив. Тими, кого рятував.

Ношу твій годинник і читаю твою книгу. Дякую, що був. Дякую, що завжди житимеш. Житимеш у тому, у що вклав себе до останку — в інших. За те, що віддавав. Завжди. За те, що доброволець. І за те, що завжди в пам’яті та завжди в строю.

Квач Микола («Майкл»), лікар-хірург ПДМШ ім. Миколи Пирогова

Перше знайомство з «Тиквою» було в машині під час транспортування зі Слов’янська в Лиман. Я був з ним не знайомий, але він умів привертати до себе увагу — молодий, спортивної статури, здавалося б, звичайний черговий хлопчина, який шукає себе, але водночас відчувалася сила, внутрішня впевненість, досвід.

З небувалою легкістю він давав нам, здавалося б, прості поради, щодо мобільного зв’язку, власної безпеки, пересування, харчування тощо.

На моє запитання «Хто ти?» він коротко розповів свою історію: мирне життя, початок війни, участь в бойових зіткненнях із противником у складі бойових підрозділів, волонтерство, служба в ПДМШ. За ці пару хвилин я зрозумів — переді мною справжня людина, УКРАЇНЕЦЬ, патріот.

Але за весь час спілкування з ним на стабілізаційному пункті я бачив не суворого мовчуна, який хизувався своїм досвідом (а його досвіду вистачило б на декілька життів), — я бачив веселого позитивного хлопця, який не цурався будь-якої побутової роботи.

Він будував плани на майбутнє, яке він пов’язував тільки з можливістю комусь допомагати — захищати, навчати, лікувати.

Пишаюсь знайомством з ним. Він не пішов в небуття, він з нами, він спостерігає, як ми продовжуємо боротися, допомагати та лікувати.

Ріпна Дарʼя («Дорі»), директор з комунікацій ПДМШ ім. Миколи Пирогова

В ПДМШ Даня відпрацював п’ять ротацій, мав їхати на шосту — січневу. У нього мав бути день народження 2 січня, тому я заздалегідь попередила кухаря на Сході, щоб зробили для нього тортик. Я планувала подарунок на його день народження, на ньому було два шеврони — «ПДМШ» і «ТакМедХарків», тому що він вважав ці організації своєю сімʼєю.

У вечір перед ротацією, 27 грудня, я писала всім, щоб перевірити, чи всі встигають вчасно приїхати на місце зустрічі.

— Привіт. Ти завтра будеш о 15:00? Усе за планом?

— Привіт, так точно.

Але вже через п’ять годин після цього повідомлення ми отримали звістку від побратима «Тикви», яка назавжди все змінила: «Ребята, у меня плохие новости. Наш побратим „Тыква“ умер».

Саме в цей момент, я готувала посвідчення всім добровольцям на ротацію. Можливо, це був знак чи просто випадковість, але саме в ту хвилину, коли мені повідомили цю новину, в моїх руках було саме його посвідчення.

Напевно, всім нам на якийсь час здалось, що це якийсь дуже невдалий жарт, що хтось зламав акаунт побратима «Тикви»... Ми всі почали дзвонити «Тикві», але, звісно, слухавку ніхто не взяв.

У мене не було сил плакати насправді, це був ступор і повне нерозуміння «Чому?», «Як?»... Цей біль не передати словами. Але найбільше тепер я хвилювалась за його дружину та найближчих друзів. Що вони зараз відчувають? Як я можу їх підтримати?

Напевно, буде не перебільшенням сказати, що ми оплакували його смерть всім ПДМШ. Він став для багатьох відданим другом, гарним знайомим, для когось — наче старшим братом, для когось — наче сином.

Це велика втрата не тільки для нашої великої родини ПДМШ, а насправді для всієї України, бо він був людиною, яка готова на серйозні вчинки заради Батьківщини та її майбутнього.

• Він на шиї набив тату — шеврон ПДМШ. Думаю, коментарі тут зайві. Він багато разів казав мені: «Я тобі вдячний, що ти звернула увагу на мою анкету, вдячний Світлані та Геннадію, що погодили мою участь у ротаціях... я радий бути в ПДМШ, це реально друга родина».
• Ще він дуже кохав свою жінку Лізу, казав, що щасливий, бо зустрів її.
• Він не любив, коли його називали «Данило».
• Він любив колір койот.
• «Тиква» дуже хотів, щоб на харківських станціях метро встановили дефібрилятори, як у Києві. Казав, що планує лобіювати це питання, бо ці дефібрилятори неодноразово рятували життя в метрополітені.
• Він був вдячний нашій з ним дружбі, у такі важкі часи це важливо. Буквально за місяць до смерті він мені сказав фразу: «Сподіваюсь, що серед людей, яким ти можеш довіряти, є моя гарбузяча морда». Мені дуже боляче це згадувати, тому що він насправді був один з небагатьох, кому я могла довіряти.
• Чисто випадково я дізналась, що він виступав у рок-групі з моїм двоюрідним братом. Світ тісний.
• За 10 днів до смерті «Тикви» я їздила з ним забирати песика, якого передали волонтери з Херсону. Далі цей песик мав поїхати до мами «Тикви», яка займається перетримкою тварин. Ми забрали цього малюка, їхали в метро і всю дорогу сміялися, бо ця малеча кусала нам пальці. Це був по-справжньому щасливий момент. Люди навколо дивились на нас і теж усміхалися, бо щенята завжди всім піднімають настрій. Боляче розуміти, що через 10 днів після цього моменту Дані вже не буде з нами.

Підтримати діяльність ПДМШ ім. М.Пирогова можна переказом через PayPal, на картку або банківський рахунок. Деталі для здійснення переказів — на сайті підрозділу.

«Вчи такмед! Задовбав!». Заснування ГО «ТакМед Харків» та діяльність в напрямі тактичної медицини

Це сьогодні ми знаємо, що турнікет — краще за джгут і які засоби обов’язково мають бути в аптечці цивільного. Це сьогодні бізнеси замість тімбілдингів проводять тренінги з надання першої невідкладної допомоги. Проте так було не завжди.

Даниїл Жмуйдов був людиною, яка левову частку свого часу та зусиль віддавала на розвиток напряму тактичної медицини. Здається, мало хто не чув про громадську організацію «ТакМед Харків», засновником та керівником якої був Даниїл.

Трохи передісторії. Коли Жмуйдов допомагав як доброволець спецпідрозділу «Схід», він активно сприяв Світлані Фурсовій у заснуванні проєкту Tac Squirrels (прим. «Тактичні білочки»). Даниїл з іншими медиками проводили тренінги з тактичної медицини — для волонтерів, військових, цивільних.

Після переходу зі «Сходу» у ПДМШ, Даниїл не мав можливості продовжувати роботу над цим проєктом, тому разом з друзями вирішив заснувати свій. Так і народився проєкт «ТакМед Харків».

Певний час проєкт співпрацював із Центром готовності цивільних, але наразі продовжує свою роботу як самостійна організація. Даниїл був співзасновником і керівником, а окрім того — інструктором з першої домедичної допомоги для цивільних і тактичної медицини для військових.

Тренінги для військових. More sweat — less blood

«ТакМед Харків» регулярно отримує запити від різних підрозділів на заняття з тактичної медицини для військових. В організації дотримуються принципу More sweat — less blood (англ. Більше поту — менше крові).

Що більше занять з тактичної медицини, що активніше люди беруть участь у навчанні, то менше крові буде пролито в бою й більше життів буде врятовано. Задача «ТакМед Харків» — навчити захисників рятувати своє життя та життя побратимів і посестер.

На сторінці у Facebook команда «ТакМед Харків» періодично ділиться звітами й світлинами з тренінгів. Бійці з різних підрозділів, добровольці, навіть поранені захисники не втрачають можливість отримати життєво важливі знання, аби вміти рятуватися й рятувати інших.

«Цивільні, які вивчають такмед, роблять Харків безпечнішим»

На заняття до інструкторів «ТакМед Харків» часто приходять звичайні цивільні люди, які хочуть навчитися першої невідкладної допомоги.

Даниїл вважав, що таким чином Харків стає більш безпечним місцем: що більше людей вивчають такмед, то вище шанс, що в будь-якій критичній ситуації на вулицях міста будуть люди, які зможуть надати першу допомогу.

Були випадки, коли випускники курсів «ТакМед Харків» рятували життя, і це, на думку Даниїла, — найкраща винагорода за їхню роботу.

У подкасті «Герої Харкова», на радіо «Накипіло», Даниїл згадував, що один з їхніх курсантів врятував життя постраждалому в ДТП. Після тренінгу хлопець придбав собі аптечку й турнікет і завжди носив їх з собою. Ставши свідком ДТП, він зміг вчасно відреагувати й зупинити масивну кровотечу у постраждалого пішохода.

Медики швидкої тоді відмітили, що саме вчасне накладання турнікета врятувало постраждалому життя.

Даниїл усім радив завжди носити з собою аптечку (рукавички, турнікет, бинт та інші засоби, якими пересічна людина вміє користуватися). Не тільки через те, що в країні війна, а й тому, що будь-якого моменту може статися критичний випадок, що загрожує життю, — будь-то ДТП чи побутова ситуація.

Він завжди брав з собою свою аптечку, навіть на короткі прогулянки із собакою або до магазину.

Наразі всі члени ГО «ТакМед Харків» є офіційними інструкторами американського курсу Stop the bleed (зупинка масивних кровотеч). Це тренінг Американської колегії хірургів, спрямований на навчання цивільних навичкам зупинки масивних кровотеч.

Записатися на тренінги до «ТакМед Харків» можна через сторінки організації у Facebook та Instagram. Після завершення тренінгів курсанти отримують сертифікати міжнародного зразка.

Раз на місяць команда Даниїла проводить благодійні заняття на підтримку певних підрозділів. У такий спосіб вони підтримують діяльність ПДМШ, «Госпітальєрів», волонтерського фонду «Міжнародний легіон допомоги», медичної служби «Ульф» 67-ї механізованої бригади, «Добровольчого українського корпусу» тощо.

Людина «вогню і вітру»

Побратими Даниїла з «ТакМед Харків» згадують його як людину, яка мала жагу до знань — він любив навчатися і передавати свій досвід.

«ТакМед Харків» був для нього справді важливим проєктом — він мріяв, щоб міста України ставали безпечніше, щоб люди вміли надавати домедичну допомогу та рятувати життя, аби запобігти трагічних смертей. Він завжди наголошував на тому, що важливо не тільки перемогти ворога, а й вміти зберегти себе.

Ян Чекмарьов, «ТакМед Харків», побратим Даниїла

З Данею ми познайомились на початку повномасштабної війни. Як курсант й інструктор я був у нього на заняттях з тактичної медицини. В той момент він був добровольцем у спецпідрозділі «Схід», а у вільний час разом з другом проводив тренінги з такмеду, на які мені пощастило потрапити.

Моє перше враження про нього як про інструктора — відповідальна людина, яка «горить» своєю справою. Для нього було важливо навчити курсанта знанням та поділитися своїм бойовим досвідом. На той момент мені здалося, що такмед — це справа всього його подальшого життя.

Згодом ми зблизились і потоваришували, а приклад Даниїла вплинув і на мій подальший вибір — я вирішив долучитися в ролі бойового медика або до Збройних Сил України, або добровольчого підрозділу. В мене вже були певні знання та практичні навички, тож для мене було важливо стати корисним на цій війні.

Даня був другом, який ніколи не відмовить, якщо тобі потрібна допомога. Він ніколи не казав «Ні». Натомість завжди говорив: «Не переживай, ми щось придумаємо... Подумаємо, як це зробити». Я міг зателефонувати йому в будь-який час дня і ночі й він завжди знаходив слова підтримки.

У нашому вузькому колі Даня був людиною, про яку зазвичай кажуть — «за будь-який двіж». Для мене він людина «вогню і вітру» — він «горів» своєю справою та нічого не боявся. Він брався за будь-яку роботу, на будь-якій ділянці фронту, будь-то медична евакуація чи робота на реанімобілі — для нього це було справді важливо.

У критичних, стресових ситуаціях Даня жартував. Пам’ятаю, як одного разу ми їздили проводити тренінг для однієї з бригад в зоні бойових дій. В один момент ворог почав сильно «накривати» нас ракетами з установок. Була ніч, обстріли були все ближче, прилетіло десь зовсім поруч.

Я розбудив Даню, кажу: «Нас накривають. Ти як, нормально?..». На що він посміхнувся і відповів: «Ну а шо ти хочеш?! Це війна, брате».

У всіх інтерв’ю Даня наголошував на важливості такмеду для цивільних — розказував про засоби, наповнення аптечки, протоколи тощо. Він хотів, щоб такмед став, так би мовити, модним у суспільстві. Щоб люди ходили й хизувалися турнікетами ніби якимось модним брендом. Бо це на часі.

Його креативний підхід у розвитку тактичної медицини сприяв тому, що в суспільстві став поширюватися інтерес до набуття навичок надання першої медичної допомоги, принаймні в Харкові.

Для нас із командою вкрай важливо продовжити справу Даниїла — це мінімум, що ми можемо зробити, аби вшанувати його пам’ять.

За спогадами побратимів Даня був справжнім патріотом, людиною, для якої війна почалася задовго до повномасштабного вторгнення. Вони згадують, що в перший же день вторгнення він взяв зброю і став на захист Харкова.

Ян Чекмарьов, «ТакМед Харків», побратим Даниїла

Він розказував багато історій з «повномасштабки». Для мене був справжнім прикладом мужності, хоробрості, сильного стрижня той випадок, коли Даня надавав поміч постраждалим під час боїв біля будівлі ГУНП в Харкові (прим. бої в перші дні повномасштабного вторгнення, коли росіяни заходили в Харків).

У той момент по них прилетіла ракета. Даня нікуди не відійшов, а продовжував виконувати свою роботу чітко й злагоджено.

Для мене він завжди був як старший брат і був прикладом. Прикладом того, що ніколи не можна залишатися осторонь у спільній біді — треба максимально докласти зусиль, задіяти всі свої можливості, щоб запобігти цій біді.

Тактична медицина — на часі. Тактична медицина рятує життя. Важко оцінити внесок Даниїла Жмуйдова у розвиток тактичної медицини — він неоціненний. Він жив мрією про те, щоб його рідне місто Харків та вся Україна ставали безпечнішими.

Ми віримо, що пам’ять про Данила має втілюватися в його справі. ГО «ТакМед Харків» — сенс життя нашого Героя, тож продовжуючи його справу, ми будемо завжди його пам’ятати.

Як можна наразі підтримати справу Даниїла, ГО «ТакМед Харків»:

• записатися та пройти тренінги з тактичної медицини (запис через сторінки організації у Facebook та Instagram);
• підтримати благодійні тренінги та збори ГО «ТакМед Харків» на підтримку захисників та бойових медиків (інформація на сторінках організації у соціальних мережах).

Людина зі стрижнем, різнобічна особистість, свідомий громадянин і талановитий рок-музикант. Спогади колег

Даниїл співпрацював з IT-компанією ZONE3000. Здається, більшість колег його знали навіть без особистого знайомства.

Даниїл брав активну участь у зборах військовим та на підтримку тактичної медицини, а в компанії подібні збори активно підтримуються фахівцями. Тому в корпоративному чаті Даниїла знали майже всі.

До того ж він завжди був відкритий та міг допомогти порадою чи підказкою, особливо якщо питання стосувалося такмеду.

Аліна Алясова, Team Lead команди Даниїла в ZONE3000

Я запам’ятаю Данила як людину зі стрижнем, різнобічну особистість з активною громадянською позицією, справжнього патріота своєї землі, для якого не стояв вибір, чи захищати свою землю, чи ні.

Він знав, як треба вчинити правильно. Даниїл брав участь в захисті нашої країни ще до 24 лютого 2022 року, пішов боронити нашу Україну з перших днів вторгнення, активно проводив збори для допомоги побратимам і віддав найцінніше — своє життя.

Він любив не тільки слухати рок, але й грати його. Йому був важливий саморозвиток. Він мріяв, щоб всі люди могли надавати першу медичну допомогу, чому присвятив значну частину часу. Він любив свою дружину і завжди дуже ніжно говорив про неї. Він любив нашу землю. Таким я його і запам’ятаю — героєм.

Марина Танько, People Partner Даниїла в ZONE3000

Коли я у ролі People Partner познайомилася з Данею ще на початку його шляху в нашій компанії, одразу зрозуміла, що переді мною людина з чіткими сформованими принципами й орієнтирами та власною позицією. Даня завжди себе проявляв і не боявся висловлювати свої думки.

Ще до початку повномасштабного вторгнення Даня завжди казав, що він любить свою Батьківщину і просто не бачитиме іншого варіанту для себе, аніж іти й захищати її. Так і сталося.

Він був одним з перших добровольців, дуже багато для цього робив і вкладав усього себе. Здається, не було людини в нашій компанії, котра хоча б зі сторони не була знайома з Данею, тому що він був дуже активний у наших робочих чатах і всіляко продовжував шлях захисту і підтримки нашої країни та нас.

Не менш талановитий поза воєнним життям, творчий хлопець, який мав власний рок-бенд і відігравав концерти у Харкові. А скільки ще нерозкритих талантів в ньому крилося — залишається тільки здогадуватись.

Тож хочеться сказати Дані велике сердечне Дякую! Він залишається у наших думках і серцях назавжди. Вічна памʼять Герою!

Олександр Залозний, TechOps в ZONE3000, колега Даниїла

Коли я прийшов на тренінг до Даниїла, це не був мій перший раз на заняттях з такмеду. Я хотів лише оновити знання і згадати все на практиці.

Але із самого початку тренінгу стало зрозуміло, що «Тиква» зміг зібрати круту команду і достойних однодумців. Було видно, що для нього це важлива частина життя.

Він був добрий, веселий і завжди радий відповісти на будь-яке, зокрема й жартівливе, питання. Команда «ТакМед Харків» також надала багато матеріалу для самостійного вивчення до і після тренінгу.

Даня був достойною людиною, свідомим громадянином і справжнім патріотом. Це велика втрата для нас. Назавжди в строю!

Музична кар’єра в гурті iliDan

Даниїл був різносторонньою людиною. Він був одним із засновників та вокалістом харківського музичного рок-гурту iliDan. Музиканти заявили про себе на українському музичному просторі у 2021 році, з дебютним треком Helvetes Orkester.

Свій стиль гурт визначає як Ukrainian Metal, близький до стилю Black Metal. У музичні роботи музиканти закладають сенси боротьби проти несправедливості, пошуку особистого шляху та духовності в буремні часи в суспільстві.

Даня казав: «Мої інструменти — це голос, ручка, папір та нерви оточуючих. Немає для мене кращої музики, ніж блек-метал, готовий слухати його постійно та воювати за нього разом з нашим гітаристом».

Даниїл з друзями мріяли записати дебютний альбом, який би, за словами Дані, мав нести True Ukrainian Metal. Вихід альбому був запланований на 2022 рік, але повномасштабна війна внесла свої корективи.

У перший день вторгнення музиканти гурту стали на захист Батьківщини й робота над випуском альбому була призупинена. Утім хлопцям вдавалося випускати нові символічні треки, присвячені боротьбі проти загарбників і захисту рідної землі. Один з них — «І все на світі треба пережити», написаний на слова Ліни Костенко: «І все на світі треба пережити, / І кожен фініш — це, по суті, старт, / І наперед не треба ворожити, / І за минулим плакати не варт».

Послухати музикальні твори iliDan можна на YouTube-сторінці гурту та на стрімінговому сервісі Spotify.