Вигоряння в ІТ. Розповідь психолога

Всім привіт!

Мене звати Ольга, і я була software розробником в одній з українських ІТ компаній. Минулого року я на власному досвіді зіткнулась з вигорянням на роботі і хотіла б поділитися своїм досвідом.

Після початку війни ми з сином емігрували в Болгарію. Перше літо тут я провела на адреналіні, намагаючись встигнути все, і з відчуттям, що це якась шалена і довга відпустка, і ми ось-ось повернемось додому.

Але ближче до осені прийшло розуміння, що це надовго... І в мене почалась депресія. Я перестала відчувати задоволення і радість від того, що мені подобалось раніше, а згодом мене наздогнав ПТСР.

Проти депресії допомогли антидепресанти, але втома нікуди не зникла. Від того, що я постійно мала робити вибір — дитина чи робота, і вся відповідальність за малого була тепер лише на мені, я почала не витримувати.

Якість роботи знизилась. Я буквально чула у себе в голові, як мій мозок благає: «тільки не це, я більше не можу» кожен раз, коли я сідаю за комп’ютер і намагаюсь зосередитись на задачах. І це швидко стало помітно всім в моїй команді.

Після відчайдушних спроб вичавити з себе те, чого вже не було, ми припинили співпрацю. І хоча це було дуже сумно, десь в глибині душі я зраділа, бо більш за все хотіла просто лягти і лежати, хоча б 4-5 місяців.

З мого останнього робочого дня пройшов майже рік, і за цей час ці події перетворились у досвід, що можна втратити ТАКУ роботу з ТАКОЮ платнею, і продовжити жити.

Нарешті з’явився час озирнутись навколо і побачити, що ще існує в світі, крім айті, і зазирнути в себе у пошуках бажань, чим ще мені б хотілось займатись? Найцікавішим з усіх варіантів виявилась психотерапія :)

UPD. Мала на увазі роботу психотерапевтом.

А у вас був досвід професійного вигоряння? Діліться в коментах, як це було і як ви з цим впорались.