Чи готові українські компанії до найму ветеранів?

Кожен роботодавець обирає для себе бульбашки свого сприйняття реальності: по-перше, продовжувати працювати в умовах кризи і чекати на перемогу; по-друге, думати, що треба змінюватись в підходах колись потім, а не зараз.

Насправді, реальність виглядає так: ветерани і ветеранки вже є, вони повертаються після фронту, і їм треба адаптуватися, а разом з ними — і нам. Кількість ветеранів буде обчислюватися мільйонами людей, тобто не вийде просто стояти осторонь. Це двостороння кропітка робота, яка почалась з учорашнього дня і залишиться тут назавжди.

Я і моя колега Катерина започаткували ініціативу «After Front: до професійного життя після фронту», мета якої побудувати містки між роботодавцем і ветераном. Ми прагнемо допомогти компаніям в розробці програм ре-інтеграції та адаптації ветеранів до професійного життя, в розбудові екологічного спілкування та створенні інклюзивних і безбар’єрних просторів. І тут ми зіштовхнулися з реальністю, яка виглядає дещо дивно:

  • хтось не розуміє, що ветерани — це головний локомотив як сьогоднішнього, так і майбутнього робочого потенціалу
  • хтось ловить ілюзію, що інклюзія і безбар’єрність — це про щось, що торкнеться маленького проценту компаній (на привеликий жаль, це не так)
  • хтось виділяє бюджети на рекламу ветеранських проектів, але далі гарних заголовків діло не йде.

Звісно, є й усвідомлений, соціально відповідальний бізнес, який знає цифри мобілізованих і демобілізованих людей на сьогодні. Він розуміє, що від цього не треба бігти, а навпаки — робити корінні зміни в базових налаштуваннях свого підприємництва.

З іншого боку, ми також спілкуємося з ейчарами та рекрутерами. Деякі з них не знають, як донести власникам бізнесу, чому треба впроваджувати програми адаптації ветеранів вже сьогодні, створювати окремі соціальні пакети підтримки, ініціювати групи підтримки сімей ветеранів та військовослужбовців.

Опитувальник щодо програм адаптації для ветеранів в компаніях

Чесно кажучи, інколи ми також відчуваємо себе в глухому куті, тому наші тези зараз теж змінюються. Ми приходимо до того, що нам, як професійній спільноті, треба працювати з власним колективом, аби зняти стигматизацію, упередження, зрозуміти і самим адаптуватися до ветеранів, і вже потім почати змінювати бізнес.

І почати ми вирішили з наступного. Наприкінці 2023 — початку 2024 ми командою After Front вирішили провести опитування і дізнатися, чи готові компанії до найму ветеранів, що вже зроблено і чи планують вони ще щось змінювати. Частково за допомогою IT Cluster Kharkiv, частково власними силами ми опитали IT-компанії. В опитуванні взяли участь близько 80 компаній Дніпра і Харкова.

Навіщо це нам? Аби подивитися, яку ситуацію маємо зараз, і прийти з цими ж питаннями в кінці 2024. Головне — мотивувати роботодавців вже зараз включатися в роботу над розбудовою цілісної системи адаптації та реінтеграції ветеранів в професійне житті після фронту.

Тож, опитувальник дав нам розуміння, що вже сьогодні більше половини співробітників компаній служать в лавах ЗСУ (і цей процент ще буде зростати). Тобто, майже 70% компаній відповіли, що мають мобілізованих співробітників.

Якщо ж ми поглянемо з точки зору готовності компаній і наявності програм адаптації, то маємо ще досить низький процент залученності. Процентна частка компаній, хто вже розробив та імплементував програми адаптації для ветеранів, складає 11,1%. Можливо ви хочете запитати, чому такий розрив? Бо «це буде колись, а не зараз». Тобто, питання стратегічного підходу поки немає, є тільки рішення.

Найкраще, що компанії можуть зробити тут і зараз, це співпрацювати з існуючими ветеранськими організаціями, які допоможуть розробити адаптаційні програми, або ж брати за основу бізнеси, котрі вже імплементували ці процеси. Не завжди треба вигадувати з нуля — піддивіться на існуючі моделі роботи і впроваджуйте у себе. ветеранам не потрібна унікальність ваших програм, їм потрібна їх імплементація в реальних робочих ситуаціях.

Також ми бачимо, як багато точиться розмов про культуру ветеранства. Ми готові обговорювати, які ми вдячні, брати відповідальність за військові збори на потреби наших захисників... Але що далі? Далі вони повертаються, і треба вже адаптувати не тільки ветеранів, але й людей, які будуть співпрацювати з ними. Запитавши у компаній, чи проводять вони адаптаційну та інформаційну підготовку персоналу, ми отримали тільки близько 20%, які вже провели такі заходи.

Роботодавці чомусь вважають, що персонал де-факто повинен вміти співпрацювати з ветераном. За їхнім планом, все ляже на плечі HRів, і ті будуть гасити всі фактори, що спливатимуть в процесі. Але по суті, краще почати з команди, підготувати і адаптувати в першу чергу їх, пояснюючи больові точки спілкування та створюючи екологічні засади вашої політики. Подумайте, як буде краще впровадити нову політику екологічного спілкування, переглянути ціннісні орієнтири компанії, розробити відповідні корпоративні правила. І ці правила мають включати реалії країни, яка перебуває у стані війни.

Останнє питання — воно ніби й про гроші, але більше про повагу, визнання, відчуття вдячності. Ми уточнили у компаній, які саме напрямки адаптації, допомоги та окремих бенефітів почали впроваджувати для ветеранів. Звісно, що все буде упиратися в бюджети, гроші та дохідність бізнесу. Але ми з вами вже проходили тенісні столи та «м’ясо білої акули», то тепер, сподіваємось, питання додаткових плюсиків для ветеранів не стане для нас якоюсь утопією.

Ветерани відгукуються, що важливіше навіть не на те, що саме включено у програму, і можливо вони цим не скористаються, але сам факт, що вона є як така. Це показує ваші реальні цінності і пріоритети, це викликає довіру до вашого бізнесу загалом.

Є ще одне важливе питання, яке треба вголос проговорювати, але, прикро, що воно стигматизоване і суспільством, і бізнесом, а також відсутнє розуміння важливості цього аспекту нашого життя. Це — інфраструктура для ветеранів. Дивлячись на те, де ми зараз і куди ми хочемо йти, здається, що саме час займатися розбудовою інклюзивного та безбар’єрного середовища для ветеранів та здорового відношення до людей з інвалідністю. Звісно, питання більш широке та потребує фінансового залучення, але це саме те, що гучно промовляє про вашу компанію, яка стоїть (або не стоїть) на порозі ціннісних змін.

Рушійні зміни в компаніях як основа розвитку

Доречі, цього року наша команда After Front мала змогу співпрацювати з Харківським ІТ- Кластером, і, на нашу думку, це один з найкращих прикладів свідомого та стратегічного підходу до розбудови ветеранської культури як такої в нашому суспільстві. Вони не просто створюють періодичні проекти чи точкову допомогу, а закладають основи гармонійного розвитку бізнесу в умовах, де ветерани відіграють не другорядну, а ключову роль.

Для цього матеріалу ми взяли коментар у виконавчої директорки Харківського ІТ Кластера Ольги Шаповал. Вона дала нам впевненість, що свідомий бізнес вже зараз робить все можливе для інтеграції ветеранів у професійному середовищі:

«Ми в Kharkiv IT Cluster завжди підходимо до реалізації ініціатив з точки зору розвитку екосистеми. Ініціатива RazomTech не стала виключенням. Ми стартували з нею у 2023 році, та бачимо її не як окремі курси навчання для ветеранів чи заходи для ейчарів, а як комплексну системи розбудови нової культури в ІТ-бізнесі та в суспільстві.

Ми не хочемо чекати, поки держава прийде до нас з проханням взяти на роботу ветеранів як „соціальну відповідальність“. Ми вважаємо, що наша українська реальність вже змінилась. Ми разом маємо проактивно діяти, щоб трансформувати культуру спілкування в компаніях, фізичні простори, комунікації в суспільстві, підходи до навчання та адаптації, інформаційну політику тощо. Все це ми плануємо робити в рамках нашої спільноти в проєкті Razom Tech, у співпраці з партнерами та мемберами Kharkiv IT Cluster. На стратегічній сесії нашого кластеру у 2023 році цей проєкт отримав найбільшу підтримку від учасників спільноти, тож запрошуємо долучитись до нього всіх, хто має бажання розвивати екосистему разом з нами.»

Ольга і вся її команда дуже надихнула нас у After Front. Ми не тільки готові разом розвивати екосистему, ми хочемо рухати ці зміни усіма своїми силами. Ми стукаємо в усі двері і готові розповідати, навчати, адаптувати, консультувати як роботодавців, так і допомагати ветеранам повернутися до професійного життя після фронту.

Що нам хочеться сказати наостанок? Український бізнес завжди намагається протистояти усьому: і державі, і кризам. Але зараз, мабуть, саме той момент, коли краще очолити цю революцію в змінах, не триматися за архаїчні моделі і звіти, навіть не конкурувати, але об’єднуватися і ділитися позитивним досвідом в розбудові ветеранської еко-системи як невід’ємної частини розвитку бізнесу.

Разом ми точно зможемо більше!

👍ПодобаєтьсяСподобалось13
До обраногоВ обраному3
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Боже, люди, що ж ви такі добрі всі? Ви взагалі статтю читали, чи одразу після назви пішли коментарі писати? Дуже крута ініціатива After Front, цікава стаття і бажаю, щоб до вас долучилося якомога більше компаній!

Щось із DOU не так. Багато зустрічаю дублей коментарів

Боже, люди, що ж ви такі добрі всі? Ви взагалі статтю читали, чи одразу після назви пішли коментарі писати? Дуже крута ініціатива After Front, цікава стаття і бажаю, щоб до вас долучилося якомога більше компаній!

На початку війни хлопцям, які пішли в ЗСУ з ІТ, обіцяли зарплатню виплачувати. Багато лишилось компаній, які досить це роблять?
Всі ми ввічливі, гарні і усміхняні коли нам немає чого ділити і це не шкодить нашим інтересам. А потім почнеться «я тебе туди не посилав». І це гірка правда, яку треба засвоїти.

Щодо ЗП хз. У компанії де я працював було декілька людей що пішли у АТО. Виплачували ЗП до кінця служби. Декілька повернулись працювати потім, один пішов у іншу компанію одразу після служби і в принципі без образ. Звичайне звільнення.
Щодо гіркої правди — ну ветерани не потрібні у цивільному житті як ветерани. Просто треба стати цивільним і продовжувати працювати як цивільний. Ніхто не буде тобі надавати особливих привілей якщо ти ветеран (хіба що в цілях піару/пропаганди ну або допомога повернутись у цивільне життя як тут) . Це не прям гірка правда, а прям «кеп очевидність»

Так, з одного боку згодна з вами, бо працюю з ветеранами ще з 2019 року, та і сама є дружиною ветерана, який воював і в 2014-15 і в 2022-2023. Тому знаю, з якими викликами вони стикаються.
Але ми з командою Афтер Фронт прагнемо все ж таки сприяти розбудові ветеранської культурив Україні, і вносити свій внесок у те, щоб бізнес все ж таки ставав більш відкритим до ветерана.
Ця ветеранська культура, на наш погляд, зараз знаходиться на самому зародку, але ми все ж таки бачимо бажання і прагення бізнесу змінювати свої підходи. Та і ми не єдина організація, яка працює в цьому напрямку.
Тож все колись з чогось починається. І перший крок — це називати все своїми іменами і підіймати в суспільстві це питання.

Есть и одно и второе. Есть те, кто комуницирует: «Наші сміливі захисники.» Но и есть те: «Это дополнительные риски для бизнеса». По этому, слышал о том, что приходится иногда скрывать свою причастность. Ухилянтам некомфортно.

Все може бути. Але стаття трохи не про це. Хоча я розумію, про що ви. І добре, що ви озвучуєте цю гірку правду, яка теж має місце бути.

І ми з командою (і не тільки ми, а і інші ініціативи та і сам бізнес) прагнемо розвивати ветеранську культуру в Україні. І, головне, в результаті щоб слова не розходились з ділом.
На це піде якийсь час. І думаю, що немалий. Але ж треба з чогось починати.

Все залежить чи будуть ветерани! А то зараз вихід інвалідом або трупом. А інвалідів нажаль ніхто не хоче брати.

Ветерани є ВЖЕ. Вони виходять на ринок праці.
В мене на карʼєрних консультаціях з 2023 року побували десятки ветеранів, яких списали і вони зараз виходять на ринок і шукаю роботу. І статус «людина з інвалідністю» часто не стає барʼєром для того, шоб людина ефективно працювала. Про це в тому числі і артикулюємо ми з командою Аfter Front.
І це люди, в більшості які до 2022 року не мали жодного відношення до війни (так, хтось із них воював ще з початку війни 2014, так званого АТО, але це не більшість) — вони працювали айтішниками, інженерами, науковцями, менеджерами, будівельниками і т.д.

Врядли это случится когда можно нанять человека без проблем и доп затрат — это бизнес ничего личного.

Имхо: будут вынуждены. Потому, что ветеранов будет большинство. А по поводу адаптации — я так понял сейчас работают либо списанные, либо непригодные — как непригодные к службе работают без инклюзивных туалетов? 8)))

Не всі ветерани, які списані, поголовно пересуваються на кріслі колісному і їм більшій їх кількості не потрібні такі туалети. Але дійсно, наявність інклюзивних туалетів (та і інших невідʼємних атрибутів безбарʼєрного середовища) на сьогодні це вже про «стандарт» і цивілізацію більше, аніж про виключення.

Як влучно написано! Дякую

Підписатись на коментарі