Вища освіта в зоні бойових дій, або Як я писав диплом у бліндажі

Вітаю, друзі. Мене звати Віктор, позивний Гідеон. Я працював Java/DevOps Engineer та служив військовим капеланом від ГО в минулому. Уже майже рік як я добровільно мобілізувався до війська. Наразі служу бойовим пілотом в бригаді спецпризначення. У мене є свій телеграм-канал. Долучайтесь.

У цій статті я розповім, як мені вдалося отримати бакалавра «Компʼютерних наук», перебуваючи безпосередньо в зоні бойових дій.

Як завжди, я не претендую на стовідсоткову правоту. Усе, що написано нижче, цілком і повністю моє розуміння обставин та подій.

Процес написання диплома

Перший курс. Навіщо це було треба. 2020 рік

У 2020-му я тільки влаштувався програмістом на свою першу роботу і розмірковував над тим, що мені потрібно, щоб в майбутньому нормально заробляти в західних країнах.

Відомий факт, що профільна вища освіта суттєво не впливає на дохід програміста аж до рівня Senior.

Набагато важливіші твої хард і софт скіли та рівень англійської мови, що насправді теж можна ототожнити з софт/хард скілами.

Вища освіта здалася чудовим доповненням до мого майбутнього досвіду, щоб підійматися карʼєрними сходами десь в США (планувалось, що я підтверджу диплом на заході та вивчусь на магістра).

Тому вирішив обрати університет, який загально визнаний в Україні та світі.

Вибір пав на Сумський державний університет (СумДУ). Я не планував ходити на пари очно, тому вибрав дистанційну форму навчання. Здавши ЗНО разом з випускниками одинадцятих класів, в тридцять два роки я вступив на бюджетне місце на перший курс. Вищу освіту я почав отримувати вперше.

Другий курс. Повномасштабне вторгнення. 2022 рік

Навесні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, всій моїй групі запропонували взяти академічну відпустку. Усі погодились, крім мене. Тому другий курс я довчився один з групи. Зараз мої одногрупники продовжують навчання, але тільки на третьому курсі.

Наголошую: це були складні часи, тому що я служив військовим капеланом від ГО та працював програмістом на американську продуктову компанію. Часу на навчання не вистачало, але я впорався.

Багато дисциплін були морально застарілі та непотрібні мені в майбутній роботі. Але це не є проблемою, тому що давалися вони нормально, а викладачі завжди йшли на зустріч.

Пораджу юним здобувачам вищої освіти ніколи гучно не хейтити те, що вам викладають, або тих, хто викладає. Це не допоможе вам, скоріш за все ніяк не покращить чинну систему, але дуже сильно може занизити ваші бали та зашкодити вашій освіті. Мене все влаштовувало. Більшість знань я отримував в реальному світі, разом з тим закриваючи лаби та курсові.

Паралельно з навчанням та роботою майже весь 2022 рік я служив капеланом та готувався до вступу в лави Сил Оборони України.

Третій курс. 2023 рік

Оскільки система навчання була дистанційна, графік можна було вільно менеджерити. Вдавалося поєднувати навчання, роботу програмістом та служіння капеланом.

Початок року в мене минув під час поїздок в Бахмут в той час, коли бої точились біля центру та в районі літака. Їздити туди було досить складно через постійні прильоти. Ці поїздки були контрверсійними. Я допомагав цивільним в Бахмуті та військовим на околицях. Після розмови з місцевими, котрі чекали на «рускій мір», вирішив сконцентруватись на допомозі тільки військовим. Так почався мій шлях на позиції без БР, зарплатні та захисту від держави у разі мого поранення або загибелі.

Навесні я провалив КМБ в один зі спецпідрозділів. Про це можна почитати тут. То був цікавий досвід. Але не минуло й трьох місяців після цього, як я добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України. До вибору підрозділу поставився мудро. У мене було декілька варіантів. Я вибрав той, що був найзручнішим. Це була розвідка бригади ТРО.

Там я отримав друзів та справжніх побратимів. Ми були як родина, і дуже сумно було їх залишати. Але вони були на ротації, а мені дуже хотілося вже бойової роботи саме на фронті.

Взимку я перейшов до бригади спецпризначення і потрапив на передову.

Всім своїм досвідом і тим, ким я став, як пілот, можу завдячити людям та командуванню, що оточують мене. Водночас я намагаюсь максимально «не пускати армію» собі в голову. Я хочу повернутись до цивільного життя в майбутньому, в стані ментальному або кращому, або максимально близькому до того, яким я був раніше.

Четвертий курс. Бакалаврська робота. 2024 рік

Дипломну роботу я почав писати в березні 2024 року. Це був божевільний період моєї служби. Я проживав день, як місяць.

У мене здетонував дрон на взльотці — я вижив, бо встиг спуститись до бліндажа. КАБ-500 прилетів в тридцяти метрах від нас, залишивши гігантську вирву. Стався землетрус, і я подумав, що це вже кінець, але ніт.

Під час поїздок «дорогою смерті» я звик до постійних прильотів. Багато разів міни падали в десятках метрів від мене, жодного разу не завдавши шкоди.

Але за декілька днів після подій з КАБом, нас обстріляли на дорозі настільки сильно, що ми евакуювались звідти в стилі, як показують у фільмах — «напакувавшись» в кузов пікапа. Один на одного. Це був потрясний досвід. Перший і поки останній раз мені було справді страшно. Кузов був відчинений, ми «летіли» на дорозі вирвами від вибухів. Я тримав за плитоноску побратима, щоб він не випав. Здавалося, що він зламає мені ногу своєю вагою, підстрибуючи на ямах.

Листування з науковим керівником дипломної роботи в той період часу

Вишенькою на торті стало влучання ворожого FPV в автівку, коли я був за кермом. Позашляховик загорівся, ми ледь встигли вистрибнути неушкодженими. За хвилину він підірвався. Це було справжнє чудо та другий день народження в нашому житті.

Слід зауважити, що всі ці події ніяк не впливали на моє бажання служити і тим більше вчитись на четвертому курсі в університеті. Сам дивуюсь, чому так. Це справжня благодать від Бога та характер. Ланцюжок подібних ситуацій будь-кого виб’є з колії.

Тема мого диплома: «Система діагностики стану серверної інфраструктури на основі мережевого моніторингу»

Грубо кажучи, я взяв досвід, котрий набув під час роботи програмістом, та втілив його в бакалаврській роботі. Вийшло доволі непогано, з дуже високим рівнем аутентичності.

Дозволено мати 25% за КП 1 та 5% за КП 2. У мене вийшло 5,15% та 2.13% відповідно. Більша частина з цього — це схожість оформлення роботи.

Дві третини диплома написав у бліндажі. Ночами. Під час обстрілів. У перервах між бойовою роботою. Разом з цим складав підсумкові тести, лаби та курсові роботи. Пам’ятаю момент, коли побратими вже відпочивають, і мені теж так хочеться спати, але я не можу, тому що потрібно писати.

Я запланував свою щорічну відпустку так, щоб була можливість спокійно дописати та захистити дипломну роботу. Тому замість відпочинку більшість днів я писав та готувався.

Робота була написана, всі папери заповнені. Залишався захист. Сам захист був онлайн і тривав 15 хвилин. Комісія вислухала мою презентацію, поставила запитання. У підсумку я отримав 92 бали, що рівноцінно оцінці «Відмінно».

Дописувати диплом в умовах війни в довгоочікуваній відпустці з родиною було справді жертовно. Але воно того варте. Чотири роки навчання в надскладних умовах, відмова від академічної відпустки на другому курсі заради «фінального забігу». Тепер я офіційно бакалавр комп’ютерних наук.

Нічого з цього не було можливим без мого наукового керівника Владислава, який постійно мені допомагав та полегшував мою роботу.

Чи зможу я служити програмістом під час війни? Питання залишається відкритим.

Я хочу наголосити ще раз — якщо ви вважаєте, що вам тяжко вчитись, працювати або просто жити, пам’ятайте, що є хтось, кому набагато важче, ніж вам. Не опускайте свої руки. Усе переживемо, всіх ворогів переможемо.

Слава Україні.