Мій розквіт і занепад як програміста

Написати цю статтю мене надихнули думки і переживання мого хорошого друга С, який на момент написання знаходився в пошуках роботи.

Почнемо з того, хто я.

Моє ім’я Віктор і працюю я на одну з компаній по продажу авто у Північній Америці. Зараз обіймаю посаду старшого розробника, хоча тайтлів як таких у нас нема. Почав я свій шлях в такому далекому і одночасно не дуже 2018-му році з ІТ департаменту Fujikura у Львові.
Далі був звичайний аутсорс, де ми пиляли все, за що платили гроші і виходило у нас добре.

Я доволі швидко біг по східцях кар’єри і не маючи навіть 2х років досвіду попав на посаду Middle розробника у компанію ELEKS. Сказати, що я був амбітним, це не сказати нічого. В свої молоді роки (мені на той момент 23 роки) і відносно невеликий досвід я вже викладав на курсах і навіть отримав підвищення до лектора. Працював я весь час. У світловий день я працював «на контору», з приходом вечора перетворювався на лектора, а вночі перевіряв ДЗ, вчив нові фічі і навіть трішки відпочивав. Як у мене тоді був час на особисте життя зараз я не уявляю, але і воно у мене також було.

Справи йшли не те що б прекрасно, але і поганим теж не назвеш. У мене почали з’являтися гроші, я зміг дозволити собі відкласти на перший внесок на таку бажану в ті часи нерухомість. Життя налагоджується.


COVID-19, спроби та помилки.

І тут приходить він. COVID. Весь світ сідає на «удальонку», якісь проекти закриваються, якісь злітають. Всі оффлайн бізнеси переходять в онлайн і роботи на фрілансі з’являється якась неймовірна кількість. Як казав один з моїх хороших друзів в ті часи «Зараз свою компанію не має лише лінивий».
Чи був я лінивий? Однозначно ні!
Тоді ми пробуємо відкрити свою компанію. Справи починають йти в гору. До усіх моїх попередніх активностей додається ще й ведення маленького, але бізнесу. В нас з’являються перші стабільні клієнти і ми вимушені наймати людей. Вибрати завжди було з кого, так як я досі викладав на курсах і міг підібрати для себе кращих з кращих за доволі демократичну ціну. У нас з’являється свій мерч, рюкзаки, худі, футболки, блокноти. Навіть була пропозиція від інвестора викупити половину компанії за 40.000USD, але ми відмовились.

Звучить як початок історії успіху? Чи не так.
Але це не так. Компанія починає йти на спад. Нових клієнтів залучати все важче і важче, а наші друзі з Індії та Пакистану перебивають ціни. Ми йдемо на дно.
Тоді, до речі, я зрозумів, що я поганий менеджер, але хороший виконавець.
Компанія закривається.

НОВА РОБОТА. НОВІ МОЖЛИВОСТІ

Закрився і проект на якому я працював довгий час і я був змушений шукати нову роботу.
Але це було взагалі не складно. У мене чудове резюме, дуже широкий нетворкінг. Я вигравав хакатони та виступав з доповідями. В ті часи я, напевне, міг зробити будь яку задачу, яку на мене вішав клієнт. Мене любили та цінували.
Тоді я і знаходжу компанію, де працюю і зараз. Але в той час це ще був аутсорс через посередника. Наймали мене як людину, яка напише інтеграції з CRM, які хотів замовник, а далі побачимо. Але клієнту я сподобався і мене залишають писати бізнес логіку на основному проект. Працював я відповідально, мав притомну англійську та досвід великої компанії, що давало мені бонусів над колегами. Так само я порекомендував своїх студентів, які сумлінно працювали та працюють досі. Так як вчив їх я, то код стайл у нас був однаковий і разом ми почали виводити проект на якісно новий рівень.

З часом я вивчив проект, технології та підхід і працювати стало набагато простіше. Я швидше та якісніше виконував поставлені задачі. Клієнт мене цінував. А я цінував його. Perfect match!

І тут стається дещо неочікуване.


USA OFFER

Не буду брехати. Я хотів переїхати в Північну Америку, але вагався чи це дійсно моє бажання, чи просто проганда Голівуду.
Мій хороший друг отримує оффер від найбільшої страхової компанії США. І їм потрібні ще люди. Я збираюсь в кулак, надсилаю резюме, проходжу співбесіду і отримую оффер. Моїй радості не було меж. Далі діло рук бюрократії, отримання візи в США та підготовка до переїзду. Все йде доволі непогано. Я мав заплановану дату вильоту на жовтень і вже прощався по трошки з усіма.

Повідомляю про це свого менеджера, команду та клієнта. По трошки передаю обов’язки. Готую собі заміну.
Нічого ж не може статися, правильно?
Але стається ще один неочікуваний поворот.
Клієнт викупає мене пропонуючи прямий оффер.

РОБОТА «НА ПРЯМУ»

Отримавши прямий оффер на таку ж суму, яку я мав отримувати в США. Але поки готуються нові документи, я працюватиму з України. Ідея хороша, так як податки менші і жити можна набагато якісніше. Я погоджуюсь на контр-оффер, відмовляюсь від переїзду в США, як я сподіваюсь, на деякий час. Ось він, успіх, думаю я. І даю собі трошки спуску.

Так йдуть місяці, я закидаю викладання та всі решта робочих активностей, так як грошей вистачає і я точно знаю, що отримувати більше в Україні мені не вийде. А на поточному місці роботи ще є куди рости. І рости я буду коли переїду, показувавши свою лояльність та технічні скіли.


ПЕРІОД ЗАНЕПАДУ

Я починаю відчувати стабільність і спокій. Більше немає погоні в побудові особистого бренду, так як я більше не знаходжусь в інфо полі Українського ІТ. По трошки втрачаю контакти з рекрутерами, не відвідую івентів, не вчусь новому.
У мене стабільна робота, хороша зарплата, проект який я знаю.
Я нарешті можу зупинитись. Я добіг цей марафон!

Але в цьому є і зворотна сторона медалі.

Дивлячись як шукають роботу друзі, з якими я працював колись і як важко їм це дається я подумав «А що ж чекає мене, якщо мене звільнять». А чекає мене жорстокий світ сучасного ринку праці. Інтерв’ю, до яких я більше не готовий. Нові технології яких я не знаю. Бекграунд чеки з детальною перевіркою кожного місяця роботи. Тестові на 2 дні, які я робив сам не згадаю коли. Лайв кодінг. Та багато іншого, від чого можна прокинутися зранку в холодному поту.

І це вже лише за 4 роки роботи на одну компанію, яка нічого не змінює в технологічному плані. Ті самі підходи, ті самі проблеми, ті самі задачі. І звичайно, ті самі способи вирішення.

Зараз я боюсь ринку праці, боюсь нових проектів та нетипових задач, за які я колись брався з задоволенням.
І після історій від колег про те, як холодно і страшно там, за теплими стінами офісу, стає ще страшніше.

Я розумію, що б не заіржавіти остаточно мені потрібно рухатися вперед, писати пет проекти або брати парт тайм. Але завжди знаходиться якесь «Але», які більше походять на дешеві відмазки ніж на справжні причини.

Я знав, що до цього колись дійде. І що я стану тим програмістом, яких я бачив, коли був молодий та амбітний. Тих, які сидять на одній компанії роками, роблять схожу роботу та йдуть додому о 5-й вечора. Але чому так рано? Мені немає навіть 30. І я в цій сфері лише 6 років.
Що буде далі? Покаже лише час.


ДЕ Я ЗАРАЗ?

Пройшли роки. Я таки переїхав в Північну Америку, але не в США. Пишу цей текст в парку під парасолькою на новенькому корпоративному ноутбуці попиваючи холодну водичку. Гріх жалітись.
Я вже зробив одну навколосвітню подорож, та скоро збираюсь у ще одну 6-ти місячну поїздку країнами Азії.
Розуміючи, що моїй кар’єрі може прийти кінець я почав відкладати, та інвестувати у різні активи. У мене є долі в різних типах бізнесу та фондовому ринку, які приносять мені пасивний дохід, хоч і дуже невеликий по мірках Північної Америки, але доволі непоганий, як для України.

Містер С, який мене надихнув своїми титанічними зусиллями по пошуку роботи таки знайшов її. То ж я бажаю йому удачі на новому місці.
Ми часто з ним проговорювали те, що відбувається та ділились переживаннями.
І одна фраза мене частково заспокоює. «Наша кар’єра не закінчилась. Це просто ще один виток», сказав мені якось він. І в чомусь він правий. Але що б дати цьому витку новий оберт необхідно продовжувати рухатись та виходити з зони комфорту. Тільки так ви не заіржавієте і вас не турбуватимуть такі думки.
Але якщо ніколи з неї не виходити, то коли настане момент, коли можна побути в комфорті. І чи вартуватиме він того? Чи це знову відмазка?
На це у мене теж немає відповіді. Нажаль.