На захист класичної вищої освіти. Навіщо PM-у в IT науковий ступінь соціолога

Вітаю! Мене звати Богдан Дикань, я працюю на посаді Project Manager (за сумісництвом Business Analyst) у компанії HOSTiQ.ua. Сьогодні хочу поділитися міркуваннями, наскільки доцільним є здобуття класичної вищої освіти та яку роль відіграють такі знання у роботі в ІТ-компанії.

«Освіта — це те, що залишиться після того, як забудеться все вивчене раніше»

(цитату приписують Альберту Айнштайну, Ральфу Волдо Емерсону, президенту Гарварду Джеймсу Браянту Конанту, психологу Берресу Скіннеру та багатьом іншим. Однак справжнє її походження невідоме).

У своїй роботі в IT я жодного разу не використовував знань, здобутих на курсах з філософії, соціології, психології, етики, педагогіки й інших гуманітарних дисциплін безпосередньо. Попри все, я аж ніяк не шкодую про виділений на це час. Тобто йдеться не про якісь конкретні знання та навички, які дає вища освіта, а про інкорпоровані внаслідок здобуття такої освіти в людину системи та структури мислення, схеми сприйняття реальності, які використовуєш навіть неусвідомлено, бо вони стають частиною тебе.

Як я здобув науковий ступінь PhD із соціології

У 2011 році після школи я рухався за звичним на той час сценарієм — до здобуття вищої освіти. Основними критеріями у виборі вишу були можливість бюджетної форми навчання та гуманітарна спеціальність. Так я вступив на соціологічний факультет до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Унаслідок реформ я здобував ступінь магістра шість років замість п’яти, на які розраховував під час вступу. А оскільки на момент випуску я не знайшов роботи, яка б мене повністю влаштовувала і захоплювала, то вирішив вступити до аспірантури, аби зберегти звичне для себе університетське середовище.

Чотири роки по тому я захистив дисертацію на тему «Субʼєктність мобільних електронних пристроїв: природа, виробництво, практики» та здобув науковий ступінь PhD (раніше він називався «кандидат наук») із соціології.

Про дисертацію та її вплив на мій стиль роботи в компанії

У філософії та соціології є поняття реїфікації. Воно означає феномен, коли людство немов забуває про штучне походження деяких соціальних явищ.

Разом з науковим керівником у дисертації ми розмірковуємо, чи може щось подібне очікувати суспільство відносно «розумних» пристроїв чи софту. Чи можуть такі пристрої й програми з розвитком і плином часу отримати статус субʼєктів серед людей (тобто повноцінних співучасників) на противагу обʼєктам, які є інструментами в наших руках. Чи зможуть такі суб’єкти «поводитися» як люди, а майбутні покоління — поступово «забути» про їхнє штучне походження. У чому різниця субʼєктності людини та субʼєктності такої програми; які саме фактори сприяють становленню такої субʼєктності «розумних» програм та пристроїв. І, головне, як це впливає на суспільство: на наше сприйняття пристроїв, одне одного та світу навколо.

Про антропоморфізацію гаджетів жартують і в мемах

Дисертацію ми завершили ще до буму генеративного штучного інтелекту. Його розвиток і популярність сьогодні лише запевнили нас в актуальності обраної теми досліджень.

Досвід написання дисертації дав мені дві дієві пігулки.

1) Проти прокрастинації.

Коли я був аспірантом, то всіляко відкладав написання роботи: вона здавалася надзвичайно масштабною, непосильною. Коли я зрозумів, що дисертацію необхідно розділяти на послідовність невеликих кроків — зміг подолати барʼєр прокрастинації.

У роботі Project Manager цей метод також стає в пригоді. Хай який масштабний проєкт, я завжди розбиваю його на послідовність конкретних епіків і завдань, які можливо осягнути. Відповідно, немає такого блоку: «Страшно братися за завдання, бо це складно і незрозуміло». До того ж дедлайнів допомагає дотримуватись і формат роботи в ІТ-компанії: наприклад, щотижневі зустрічі з командою. Якщо пообіцяв виконати завдання, то просто плануєш зробити це протягом тижня, і немає як надовго відтерміновувати роботу.

2) Проти бюрократизації.

Захист дисертації — це досвід проходження дев’ятьох кіл бюрократичного пекла. Тому у своїй роботі в ролі РМ я звертаю увагу на те, щоб артефакти проєкту чи завдання (документи, канбан-дошки та атрибути, ролі в проєкті або завданні) існували з конкретною корисливою метою. Якщо використовуємо інструмент на кшталт канбан-дошки, то переформатовуємо його, іноді до невпізнаваності — для зручності й доцільності в конкретному проєкті.

Актуальний процес — це шаблон, який дозволяє автоматизувати ті чи інші взаємодії в компанії, щоб кожного разу не вигадувати велосипед і не думати, як краще вчинити. Бюрократизація — це явище, коли робочий процес «відривається» від реальності та виконується лише тому, що так прописано або так звикли.

І тут також відіграє роль розуміння природи реїфікації: критичне ставлення до сформованих раніше процесів і процедур (наприклад, Scrum, PMBoK тощо) спонукає сприймати їх як щось, що треба налаштовувати під себе, а не вважати за непорушну істину.

Знання із соціології в процесі дослідження клієнта та інтерв’юванні замовника

У роботі BA чи не найважливішим етапом проєкту є інтервʼювання замовника та інших стейкхолдерів, аби обговорити вимоги та очікування від майбутнього продукту. Підготовка та проведення такого інтервʼю — індивідуального чи групового — це саме те, чого нас навчали на курсах з методів соціологічного дослідження. Різниця лише одна: в університеті це розглядають як практику з метою прирощення наукового знання, а в професії BA застосовують для формування чітко задокументованих вимог до продукту.

Логіка дій поділяється на умовні етапи:

1. Формулювання для себе проблемної ситуації, мети, завдань інтервʼю, його обʼєкта та предмета (аби під час обмеженого в часі спілкування вас зі стейкхолдерами не «понесло» далеко за межі предмета обговорення).
2. Формулювання гіпотез (чого очікуєш від очікувань замовника).
3. Формулювання індикаторів для перевірки цих гіпотез, які потім трансформуються в запитання.

Тобто запитання до клієнта — це не початок, а фінал підготовки до інтервʼю чи опитування клієнта. Якщо ж одразу накидати запитання, то під час аналізу відповідей буде набагато складніше сформулювати висновки.

Окрім того, нас навчали стежити за динамікою інтервʼю. Особливо якщо це фокус-група, то «розкритися» мають усі учасники. Якщо за цим не простежити, то може виявитися, що хтось зі стейкхолдерів не отримав можливості заявити свої вимоги та побажання до кінцевого продукту або ж промовчав під тиском авторитету іншого стейкхолдера.

У нашій команді ми також проводимо дослідження потреб користувачів та того, як вони оцінюють якість наших послуг. Коли я беру участь у таких проєктах, то завдяки соціологічним знанням маю змогу додатково оцінити ступінь готовності дослідження перед його реалізацією та на етапі аналізу результатів долучаюся до оцінки репрезентативності отриманої інформації.

Наприклад, у нас є послуга — хмарна інфраструктура. Щоб зрозуміти, як її використовують наші клієнти в наявному вигляді, ми проводили серію інтерв’ю.

Нам треба дізнатися, через що і як людина обрала цю послугу, а також чому продовжує користуватися. Чи дивилася конкурентів, на що звертала увагу. Замість прямого «що вам подобається в нашій послузі?» ми формулювали підпитання, що потім збираються назад у відповіді на одне головне запитання. Часто людина не готова повністю сформулювати свою думку і навіть не знає, що нам потрібні такі деталі. Тому цей підхід показав свою ефективність.

Як знання, здобуті в університеті, допомагають у щоденній роботі

Класична вища освіта, безумовно, не є критично необхідною для успішної роботи в ІТ-компанії. Ба більше, наявність наукового ступеня не робить тебе кращим спеціалістом порівняно з колегами. Проте знання та навички, здобуті за шість років навчання на соціологічному факультеті, відіграли вирішальну роль у тому, як я працюю та застосовую ті чи ті методи.

Візьмемо, наприклад, написання наукових статей чи інших робіт — поширене завдання у виші. Обовʼязковим завжди є формулювання проблемної ситуації, обʼєкта, предмета, цілі, завдань, гіпотез дослідження. І це настільки стає звичкою, що потім, уже в роботі PM-а, майже фізично неможливо починати якесь завдання і не сформулювати за ним усі ці пункти (хай навіть вони не прописані, але ти їх продумуєш машинально).

Або ж починати роботу з того, щоб дізнатися, який уже є досвід у цьому напрямі на ринку чи в колег — це все виходить з наукових практик, засвоєних у виші, та стає практиками професійними.

Уміння працювати в умовах багатозадачності було сформоване, зокрема, ще в університеті. Тоді ми вивчали максимально різні дисципліни, часто перемикали фокус уваги з одного предмета на інший. Це стало в пригоді в роботі на посаді РМ, коли є необхідність якнайшвидше опанувати базову інформацію про сферу нового проєкту.

Також «рефлексом» від вищої освіти, який проявляється в роботі, є сприйняття результатів роботи як колективного досягнення. Навіть одноосібне виконання завдання має під собою підґрунтя — попередні розробки колег, тож і досягнення варто ділити між усіма.

Знання з психології допомагають сприймати людей такими, якими вони є, і не намагатися їх переробити, а натомість враховувати їхні риси у вибудовуванні командної роботи. Також ці знання сформували навичку рефлексії: аналізувати особливості власної психіки, аби врахувати їх у взаємодії з колегами (бути водночас PM-ом й інтровертом — це справжня еквілібристика).

Прослуханий в університеті курс конфліктології дає розуміння, що причини конфлікту не завжди такі, якими спочатку здаються зі слів сторін. Не раз траплялося, що, на перший погляд, протилежні думки колег виявлялися однаковими: вони просто спочатку неправильно розуміли позиції одне одного. Все вирішувалося проханням озвучити свою думку повністю.

З курсу філософії я знаю, що людина ефективніше працює не з примусу ззовні, а завдяки внутрішньому примусу — коли вона розуміє, що її цінності збігаються з цінністю компанії, у якій вона працює. Зовнішній примус потребує зовнішнього контролю: фіксування годин праці, санкцій за порушення. Внутрішній примус — то внутрішній контроль, коли людина контролює якість та кількість своєї роботи краще, ніж будь-який таймтрекер. Наша компанія має сформульовані цінності й уточнює, чи колеги поділяють їх, згодні з ними. Це мотивує сумлінно виконувати свої обовʼязки краще за будь-який «батіг». Як PM під час формулювання завдань я стежу, щоб колеги розуміли мету, вплив цього завдання на кінцевий результат, взаємозалежність завдань з іншими — це набагато ефективніше, ніж суворі дедлайни та санкції за їх порушення.

Розмірковування про реформи освітньої системи в Україні

Я б починав з фундаменту, з базового уявлення про освіту. Спочатку треба визначити проблеми нашої освіти, її ціль, завдання, обʼєкт, предмет; провести детальний аудит, те саме дослідження, яке б показало реальний стан справ. Яка мета освіти наших громадян? Якщо в тому, щоб підготувати висококваліфікованих спеціалістів, які далі будуть розвивати економіку країни, тоді треба змінювати пріоритет цієї освіти. Так, інститут освіти не має сприйматися як запорука майбутнього індивідуального прибутку. Його потрібно розглядати як інвестицію в розвиток країни, прибуток від якої проявиться в інших сферах, у які пішли освічені спеціалісти. І на цьому фундаменті вже мають вибудовуватися інші рішення: збільшення заробітних плат, аби сфера була престижною й до неї йшли висококваліфіковані спеціалісти; відкриття навчальних закладів для полегшення доступу до них.

Але ізольовано від інших сфер у країні такі зміни неможливі. Щонайменше треба контролювати надалі, аби такі інвестиції одразу не витікали за кордон, щоб люди з гарною освітою застосовували її саме для розвитку своєї країни. А для цього вже треба розвивати інші сфери — ось так тісно все взаємоповʼязане.