Як підвищення податків вплине на IT-індустрію в Україні

Привіт, мене звати Сергій і ви можете пам’ятати мене з історії про енергонезалежність на максималках. Зараз я працюю на посаді Head of Delivery Excellence в Room 8 Group, а у вільний час консультую з питань фінансового планування, персональних фінансів та інвестицій.

На прохання редакції ділюсь думками про те, як вплине на індрустрію зміна податків.

Де зараз індустрія

Ситуація неймовірно складна. Хоч керівники великих аутсорсерів і показують неабияку дипломатичну стриманість та оптимізм, у перекладі на відвертішу мову я розумію їх так — нових проєктів в Україну заходить дуже мало, бенч утискають всі компанії «від мала до вєліка», а якось живе-жевріє тільки продуктовий бізнес.

Що по суті зробить підвищення податків

Ці нові податки хтось має заплатити. І є лише три варіанти, хто це може бути:

• IT-бізнес. Умовний SoftServe чи Grammarly зменшить свою маржу прибутковості.
• Клієнт. Бізнес-клієнт «аутсорсу» — SoftServe підійме рейти клієнтам на ~1 в.п. Чи клієнт «продукту» — ціна преміум-підписки на Grammarly стане не 144 долари, а 149.99. Або
• IT-працівник.

Звісно, комбінація факторів теж можлива, але швидше за все буде один, що сильно домінує.

Який це матиме вплив на Дію Сіті

Читайте також 👇

Я був дуже великим скептиком заяв, що лунали кілька років тому. Мовляв, в законі прописали, що 25 років нічого не мінятимуть, і це ж круто. Адже ніщо не могло заборонити ВРУ прийняти новий закон, що скасує старий. Що й було зроблено. Тому вірити тоді, як на мене, було неймовірно наївно. Ця зміна точно підірве довгострокову привабливість України, як інвестиційну локацію, адже ми ще раз покажемо «на ділі» неможливість довгострокового планування бізнесу у нас. У цьому питанні я щиро поділяю позицію численних IT-об’єднань.

Плюс, певен, багато спеціалістів, що перейшли «в Дію» і зараз «не заброньовані», захочуть назад на ФОП-модель, не сприйнявши підняття податків на половину. Цим вони створять певний тиск на бізнес, хоча навряд матимуть сильну позицію з огляду на «ринок працедавця» на ринку праці.

Чому цей податок швидше за все не заплатить клієнт

Попит на IT-сервіси глобально охолонув через «дорогі гроші» (високі ставки по кредитах) та вичікування рецесії. У продуктових компаніях ситуація трошки краще, але теж — не солодко. Зараз всі постачальники послуг мають дуже складну переговорну позицію з клієнтами у розмовах про підняття цін і утриманням виторгу на тому ж рівні, тому просто перекласти це на клієнта навряд вийде.

Чому цей податок швидше за все не заплатить бізнес

Бізнес — це таке звірятко, яке завжди хоче максимізувати прибуток і перекласти витрати на когось іншого. Якщо він не зможе скинути цей податок на клієнта, то спробує перекласти на свого співробітника. А оскільки зараз динаміка вакансій трошки відновлюється, нам треба лише «подвоїтись», щоб повернутися до довоєнного рівня золотих часів «ринку кандидата». Та й очевидна картина з падіння хедкаунту по всьому айті свідчить про те, що ми у ринку «роботодавця», а отже ціноутворення на ринку праці айтівців диктує бізнес. Тому не слід очікувати, що робітники легко зможуть вимагати свої додаткові відсотки на сплату податків і отримувати стільки ж пропозицій від рекрутерів.

Найімовірніше, цей новий податок заплатить саме середньостатистичний айтівець, і в результаті сферичний розробник у вакуумі матиме на руки не 3500, а скажімо 3400.

Який це матиме вплив на споживання і фактичне «сальдо» наповнення бюджету від зміни

Економіка працює десь ось так:

Тому особисто мені дуже важко судити. Думаю, що вимірний ефект буде досить слабкий. Юрій Гайдай в інтерв’ю DOU теж не дав чіткої оцінки, скільки ж «доотримає» бюджет, то куди вже там мені :).

З одного боку, бюджет одноразово наповниться прямими податками, але з іншого — «айтівець» трошки менше споживатиме. Тобто менше буде сплачено «вторинних» податків (ПДВ зі спожитих товарів, акцизу, послуг тощо). Я гадаю, що конкретно в цьому контексті ми поміняємо «шило на мило» і реальна наповненість буде приблизно така ж, як і до підняття — отримаємо прямих податків плюс-мінус стільки ж, скільки втратимо на вторинних.

Кого ще ми забули

4% українських айтівців перебуває в еміграції, частина з яких ще досі працює «в сіру» за кордоном і платить податки в Україні зі свого ФОП. Чи через дозволеність платити ПДФО в Україні, як-от в Ірландії чи Турції.

Ця когорта отримає стимул переходити на вищі податки за кордоном, оскільки «прірва» між українським і закордонним податком звужуватиметься, а отримувані в обмін на податки в Україні державні сервіси та соціальні гарантії аж ніяк не підвищаться.

«В крайнощах» це вже 10% в Дія.Сіті в Україні та 8.5% в Польші як ФОП-PM. Для багатьох шальки переважать.

Загалом, на мою думку, маємо і так складну економічну ситуацію для індустрії, підрив довіри до держави як до довгострокового бізнес-партнера, пришвидшення легалізації «залишкового» українця за кордоном. Три негативних фактори й один нейтральний — потенційне вище наповнення бюджету.

Який це матиме вплив на комент-секцію DOU

Ми знову шукатимемо зраду, писатимемо, що треба покращувати адміністрування податків, боротися з нелегальними заправками, депутатами, що збагачуються у війну, а не душити малий бізнес, що досі працює в білу.

Але ж — війна, і гроші треба.

Що варто було б зробити для наповнення бюджету

Згідно дослідження Економічної Правди, у нас є 5.5 млн людей мобілізаційного ресурсу, і з них — цілий мільйон економічно неактивного. Уявіть собі мільйон людей, що військовозобов’язані. Швидше за все вони підходять для посад, яких потребують ЗСУ зараз і які:

• не платять ніякі прямі податки;
• не воюють.

У країні, що воює, такої категорії взагалі не повинно бути! Або працюєш, або воюєш, хіба ні?

Моя пропозиція — карт-бланш на бронювання усіх економічно зайнятих людей, які отримують більше за мінімальну зарплату. Таке собі економічне бронювання за виписку з податкової: маєш при собі квитанцію № 2 — працюй далі на перемогу.

Так, це радикальна думка, але! Вона створить правильні стимули:

• людям, що зараз працюють тільки за «конверт» — виходити з тіні, щоб отримати бронь — а отже — наповнювати бюджет.
• тим, хто вже працює — показувати більше доходів (і податків), щоб мати вищий пріоритет в броні. Адже що більше наповнюєш бюджет — то вище в пріоритеті на бронь.
• тим, хто зараз має владу приймати рішення, кому дати бронь (циркачам, комірникам на склад спирту) —
  зменшить поле для хабарництва.

Звісно, колись ми вичерпаємо цей мобілізаційний канал і доведеться мобілізовувати «податково-активне» населення, але доки до цього дійдемо — наша економіка буде найбільш стійкою у порівнянні з будь-якою іншою мобілізаційною моделлю.

Нам критично необхідне економічне бронювання у хоч якійсь формі, щоб перенаправити грошові потоки з корупційного бронювання в державний бюджет.

Що варто було б зробити для стимулювання індустрії

Полегшити виїзд за кордон у відрядження для залучення клієнтів і розбудови партнерств. При цьому, щоб «гусь не втік» — дозволити це шляхом внесення гарантійного внеску в «ескроу» дуже великої суми. Ніяких ручних визначень «критичних важливостей», ніяких складних процедур з погодженням «через п’ять міністерств». Вносиш або сам, як ФОП, або бізнес за тебе, як за співробітника, скажімо 800 тис. грн, а ще краще — не просто гривень, а цінних паперів вартістю більшою за 800 тис. грн на ескроу. І маєш право виїзду на місяць. Повертаєшся — кошти звільняються з ескроу. Не повертаєшся — стягуються на користь бюджету.

Певен, що МінЦифри могло б таке єВідрядження зробити буквально за один спринт — всі інтеграції з «військовими облігаціями», платіжними системами, банками, депозитаріями та резерв-плюсом уже готові.
Зараз чорна ціна на «виїхати» 15–20 тис. доларів. Усі ці гроші осідають в кишенях корупціонерів. Натомість держава могла б стимулювати економіку шляхом дозволу на ЗЕД економічно-активних айтівців (і не тільки), залучити додаткові коштів в бюджет через збільшений попит на ОВДП, і, в гіршому випадку, якщо «гусь» не повернеться — отримати гроші з ескроу в бюджет держави, а не в кишеню корупціонера.

Мабуть, має бути якась мораль

Дилема оподаткування та мобілізації — зі світу філософії та етики. І кожен з можливих варіантів буде по-своєму етичним та по-своєму кращим.

З одного боку меритократія, лібералізм та утилітаризм — потрібно максимізувати загальну користь суспільства, а отже залишати тих, хто створює найбільше цінності на своїх місцях, а перепрофільовувати в першу чергу тих, хто створює менше цінності. Але до такого підходу наше суспільство не готове, бо, виходить, «воюватимуть тільки бідні».

З протилежного боку — егалітарний соціалізм: усі рівні й життя та здоров’я усіх однаково цінні, тому ніяких виключень чи особливих пріоритетів щодо військового обов’язку не повинно бути. Рівні всі — і депутат, і слюсар, і чоловіки, і жінки. Але до цього варіанту наше суспільство не готове теж.

Отак от ми й застряли у строкатому полотні з півмір, нерішучості, та неготовності до незручних рішень. І тут «по середині» погано виходить усім. А податки підняли, тому звикаємо до new new new normal.