Мій бойовий шлях. Частина перша

Без страху ідеш вперед.

Вітаю, друзі. Мене звати Віктор. До літа 2023 року я працював розробником, а зараз служу в бригаді спецпризначення. Вільного часу в мене не багато. Коли є можливість, підтягую знання в програмуванні та англійській. Я розумію, що бойові дії — це не назавжди, максимально не хочу «пускати армію» собі в голову.

В мене є власний Telegram-канал. Долучайтесь!

Долина смертної тіні

Вже майже дев’ять місяців я безперервно знаходжуся в зоні бойових дій. Пару тижнів тому брав участь у зйомках документального фільму про війну в Україні, де розповів свою історію та по фактам пояснив глядачам в США, чому не треба розглядати наші окуповані землі як «валюту для розміну» при припиненні бойових дій. Подібні пропозиції наразі досить популярні серед електорату США. Особливо республіканського.

Все це було схоже на сюреалізм, адже за день до зйомок нашу позицію розбив КАБ. А ще за пару днів до — загинув мій побратим в тому ж місці. Одразу після інтерв’ю я знову поїхав на передову, де мене очікувало 8 днів пекла, під час котрого треба було виконувати бойову роботу.

Далі буде розповідь про місце на фронті, котре сміливо можна назвати «долиною смертної тіні». Я розповім, що ти відчуваєш, коли 500-кілограмовий КАБ падає біля тебе в 30 метрах. Як заставити себе зайти в бліндаж, залитий отруйним газом, добровільно їздити шляхом життя по декілька разів на тиждень та пережити пряме влучання ворожого дрону тобі в автівку.

Але в першу чергу для мене це місце чудес та сили Божої. Я пройшов його та вижив. Багатьом цього не вдалося.

Поки що ніде так сильно противник не намагався мене вбити, як там. Селище Нью- Йорк та околиці наближаються до цього рівня. Про це буде окремий блог. Я назву його «Битва за Нью-Йорк». Але про це пізніше.

Про «гору»

В перший раз я попав на «гору смерті» в лютому 2024 року, хоч то був далеко не перший раз, коли я перебував недалеко від лінії зіткнення. Це було місце воїнської слави нашого підрозділу, але я потрапив туди майже «на ісході». Тим не менш, нашим екіпажам вдалося уразити за допомогою FPV-дронів декілька великих цілей, включно з танком та живою силою високих чинів армії супротивника.

Скажу так — якщо бачите, що їде броньована російська автівка Тигр, забудьте, куди летіли та «гасіть» її. Там сто відсотків всередині знаходиться щось цікаве.

В першу чергу завданням пілота дрону є поліпшення та збереження життя піхоти на землі. І немає нічого кращого для цього, ніж розбиття ворожої логістики, артилерії, складів, укриттів та живої сили противника.

Коли я вже став самостійним пілотом зі своїм екіпажем, робота на околицях гори принесла багато користі для війська. Десятки гектарів ворожих позицій у лісі було спалено. Справжні польові міста, ротні опорні пункти, мінометні розрахунки, гаубиці, жива сила та багато іншого.

Найстрашніша ворожа зброя, котру ти можеш пережити, це авіабомба. Коли КАБ прилітає за 30 метрів — відчуваєш, як розривається земля, йде землетрус, і вибухова хвиля зносить все, що тебе оточує. Слава Богу, в той час ми були у бліндажі. Я дивився на стелю з бревен і думав в той момент: ну, це, мабуть, все. Зараз нас завалить.

По дорозі на позицію була контрольна точка, де ти одягаєш шолом, вимикаєш фари, вмикаєш прилад нічного бачення та їдеш далі — кожен раз, як в останній. Міни постійно падали в 10-15 метрах від автівки, али ми завжди продовжували рух.

Тиждень як за рік

Це не могло продовжуватись довго. В один момент настав епілог. Без хеппі енда.

В понеділок я влетів в кювет на пікапі та застряг в місці, де зупинятись — це смертний вирок для автівки та особового складу. Через пару годин, коли ми почали витягувати пікап, нас обстріляли з артилерії так, що я знову подумав — мабуть, це вже кінець.

Лежачі на землі у вирві від снаряду, помолився Богу, щоб, якщо прийшов мій час, Він прийняв мою душу. То був найстрашніший день в моєму житті. Поки що.

Звідти ми втекли як у фільмі. В кузові іншого пікапу, без гальм, не зупиняючись на ямах. Вже за пару кілометрів зрозуміли, що однієї людини не вистачає. Прийшлося розвертатись та їхати знову. Шукати.

Водій відмовився туди повертатись, тому за кермо сів я. Хлопець знайшовся. Цілий і неушкоджений. На наступний день я вже їхав туди знову.

Противник перепробував всі засоби, що мав в наявності, в намаганнях вибити нас з тієї позиції. І в один момент йому це вдалося. Прилетів ворожий коптер та скинув отруйний газ на бліндаж. В догонку прилетіли ВОГи. Один з наших назавжди там і залишився.

Я добровільно визвався поїхати туди, зайти в протигазі в загазоване укриття, та евакуювати звідти тіло. Це був геть новий досвід для мене. Ніколи ще не мав справи з газом. Він настільки токсичний, що проїдав мені балаклаву та подражнював шкіру.

Тіло хлопця ми вивезли. Нашій бойовій автівці залишалося існувати декілька днів.

В неділю ворожий дрон прилетів в пікап, коли я знову був за кермом. Всі, хто був в автівці, врятувались, спостерігаючи, як вона вибухнула у повітря.

Ось такий в мене був тиждень. Запам’ятається на все життя. В майбутньому на День захисника буду сідати та розповідати онукам про свої пригоди.

Хвилина «слави»

Окупанти помітили мою роботу та додали мої персональні дані в свою базу, котру називають Немізіда. Особливо нічого не змінилося. Тепер частіше намагаються вкрасти мої соціальні мережі або імейли. Поки що без успіху.

Нещодавно я отримав статус учасника бойових дій. Не всі військові серйозно до нього ставляться. Для мене він важливий, тому що безстроковий. Несе преференції та нові можливості для мене та моєї родини.

В мене досі не з’явилося зрадофільських думок. Дещо втомився від бойових дій, але досі хочу служити. Не шукаю варіантів списатись. Можливо з часом переведусь на більш спокійну службу. Бажано в ІТ-департамент.

До речі про зраду. Вперше термін зрада/перемога з’явився в українському соціумі в жовтні 2013 з подачі російського пропагандиста.

Про майбутнє

В книзі Тоні Джадта «Після Війни» автор описує новітню історію держав після 1945 року.

Парочка цікавих фактів з книги. Щоб втримувати нацистську владу у Нідерландах, Бельгії та Франції німцям треба було тримати буквально декілька тисяч своїх людей. Всю іншу роботу робили колаборанти. Більшість з них не отримали за це реальні строки, або були помилувані.

Найбільш потужний опір створювали громадяни України, Польщі та Греції. Фашистам потрібні були десятки тисяч німців, щоб підтримувати функціонування своїх окупаційних адміністрацій в цих країнах. Франція вважалася наймогутнішою воєнною силою в Європі до 1939 року. Але це виявилось дуже далеким від істини.

Історія циклічна. Пройдуть роки. На деокупованих територіях багато громадян «перевзується на ходу». Ті, хто кричали «Крим наш», будуть кричати «Слава Україні». І нам доведеться з цим жити. Всіх колаборантів не пересаджаєш. Інакше в тому самому Криму чи Луганську економіка встане. Їм необхідно показати різницю між політикою Заходу та рф. Показати справами.

Після Другої Світової то був План Маршалла та інші ініціативи на території ФРГ та інших країн. Промивка мізків не допоможе. В кінозалах, коли німцям показували їх злочини в цілях перевиховання, більшість відверталась, і сиділа так до кінця фільму.

Військова кафедра

Я отримав вищу освіту під час війни. Ось стаття, про те як це вдалося. Зараз продовжую навчатися дистанційно на військовій кафедрі. Спеціальність — безпілотні авіаційні комплекси тактичного рівня. Після війни я хочу отримати ступінь магістра на Заході. З ухилом на військову справу або кібербезпеку.

На цьому все, друзі. Дякую, що дочитали до кінця.

Нагадую що в мене є Telegram-канал. Там я ділюся думками та своїм військовим життям. Підписуйтесь, якщо ще цього не зробили.

Підтримати мене в моїй службі можна тут: 🔗 Посилання на банку
Номер картки банки — 5375 4112 1288 0756
PayPal — itstud87(at)gmail(dot)com
Приват — 4149 4390 4354 0214