«Без зв’язку немає управління, а без управління не буде перемоги». Про роль зв’язківців на фронті — від бригади «Хартія»

«Без зв’язку немає управління, а без управління не буде перемоги», — розповідає керівник секції зв’язку «Хартії» Максим Кошак. «Зв’язок — це як повітря: поки він є, ніхто про нього не згадує. Але згадують миттєво, коли він зникає», — каже зв’язківець бригади «Хартія» з позивним «Фріц». Його колега, позивний «Сміт», для наочності наводить приклад із власного досвіду: «У складі піхоти восени 2022 року наш взвод брав участь в штурмі Лимана і на три дні залишився без зв’язку. Після того в мене назавжди змінилося ставлення до зв’язківців. Коли ти в лісі, маєш певну ділянку фронту, але не маєш зв’язку, то фактично стаєш легкою здобиччю. Навіть допомогу не можеш викликати, ти тоді сам по собі».

Щоб бійці «Хартії» ніколи не залишалися самі по собі, працюють бригадні зв’язківці. Ми поговорили з ними про головні виклики на фронті, роботу на телевежах під обстрілами і те, ким необхідно підсилити команду.

Хто працює в зв’язку

«Сміт» — тимчасовий виконувач обов’язків начальника польового центру роти зв’язку «Хартії». У цивільному житті він інженер, працював із охоронними системами, зокрема відеоспостереженням. Після початку російського вторгнення в Україну в 2014 році почав допомагати військовим із рідного Дніпра з облаштуванням відеонагляду на позиціях. «Пам’ятаю, хлопці спочатку посміхалися, але, коли почалися перші прильоти, і ми втратили не людей, а системи відеонагляду, всі це зацінили, — згадує „Сміт“. — На позиціях, де ми облаштували відеоспостереження з нічним баченням, одна людина могла повністю перекривати цілий квартал. Просто дивитися в монітор і завчасно виявляти ворога».

У 2022 році, після початку повномасштабної фази війни, «Сміт» допоміг запровадити систему відеоспостереження в одному з полків у складі Національної гвардії України. «Це був пілотний проєкт для [підрозділу] оперативного призначення. Встановлювали камери кругового огляду з приладами нічного бачення, що дозволяло завчасно виявляти переміщення техніки, виходи і приходи», — розповідає військовик, який приєднався до «Хартії» в 2023 році, коли полк став частиною новосформованої бригади.

Історія «Сміта» — це історія про те, як в армії можна знайти застосування своїм навичкам і досвіду з цивільного життя. Понад те, що цей талант помітять: «Маючи певні навички роботи з радіозв’язком, я почав працювати з хлопцями [з відділу зв’язку]. Словом, я пройшов увесь цей шлях: солдат, сержант, тепер т.в.о. начальника польового центру». У «Хартії» «Сміт» долучився до формування бригадної системи та команди зв’язку: «Ми все повністю будували з нуля. Перший бойовий вихід у складі [„Хартії“] був у районі Кремінної. Розгортали радіозв’язок, будували IP-конект, все налаштовували для того, щоб об’єднати кілька ретрансляторів в одну велику мережу й дати можливість підрозділам спокійно спілкуватися на відстані в 30-40 кілометрів».

Схожий досвід переходу в команду зв’язку і в колективу «Сміта»: «Ми починали разом із хлопцями — з піхоти, з окопів. Кожен має певний досвід, не тільки в роботі зі зв’язком. Інженери, депутати, підприємці — у нас цікава команда. Усі розумні, дорослі люди. Я пишаюся своєю командою. Це, мабуть, найкраще, що в нас є. Кожен знає свою роботу, кожен виконує. Нам задачу поставили — ми поїхали, виконали».

До прикладу, зв’язківець «Хартії» з позивним «Котярка» до мобілізації на початку повномасштабної війни працював у конструкторському бюро «Південне». «Я був провідним інженером і начальником групи. У мене в підпорядкуванні було троє людей: проєктанти давали нам завдання у роботі з металом, ми віддавали їм вироби. Спочатку займався бортовими кабельними системами, потім перейшов на електро-пневмоклапан», — згадує він. Додає, що в бюро працював над українськими ракетними комплексами, а також модернізаціями радянських систем: «У той період було багато проєктів, той же „Сапсан“, у ньому багато моїх ідей та напрацювань».

«Котярка» мобілізувався на початку березня 2022-го: «Були спочатку в Рубіжному, потім Слов’янськ, Богородичне, Лиман звільняли. Далі на Кремінну три ротації». У «Хартії» він із 2023 року, коли тільки формувалася бригада. Каже, що адаптуватися до ролі зв’язківця було не складно: «Технарю в принципі не складно десь щось підтягнути, почитати, щоб бути в темі. До того ж „Сміт“ допомагав на початку, показував усе на практиці, в польовій обстановці».

Військовослужбовиця з позивним «Паладін» працює телеграфісткою «Хартії», а її чоловік — у польовому центрі роти зв’язку. «Я за освітою технік-програміст, трішечки розуміюся в мережах, трішечки — як зібрати комп’ютер», — розповідає жінка, яка нещодавно відзначила перший рік у Силах оборони України.

«У мене було три варіанти: їхати за кордон, просто сидіти вдома та йти в армію, — пояснює „Паладін“ рішення підписати контракт. — Та насправді я давно хотіла в армію, мене цікавила ця тема. Дуже часто сперечалися про це з мамою і чоловіком, вони мене відмовляли. А після повномасштабного вторгнення я така: діватися вже нікуди, я так чи так піду в армію. Я хотіла саме у зв’язок: у мене є базові знання, а там я можу навчитися далі, є ж люди, які можуть навчити».

Як телеграфістка вона відповідальна за комунікацію та забезпечення зв’язку: «Фактично це прийом-передача: якщо є телеграма, одразу доповідати, на кого саме, — пояснює військовичка. — Ну і базове завдання телеграфістки — стежити, щоб працювала вся техніка: комп’ютери, відкритий зв’язок, локальна мережа, принтери тощо». «Мені загалом подобається, хочеться рости й більше навчатися, — додає „Паладін“, яка обрала позивний через захоплення відеоіграми, бо найчастіше в рольових іграх на зразок Baldur’s Gate обирає клас паладіна. — Мені подобається, це ж якраз воїн, який б’ється в ім’я світла та зв’язку».

«Форман» навчався в Дніпропетровському театральному коледжі, але згодом протягом семи років працював у телеком-компанії. «Можна сказати, що я теж мав справу зі зв’язком, але радше зі зв’язками з громадськістю, вибудовував комунікацію, — з усмішкою розповідає зв’язківець „Хартії“. — Те, що вмів у цивільному житті, зараз роблю [у війську] як спеціаліст. Так, трошки реалії відрізняються. Але ти робиш більш-менш те, що й раніше. Просто приносиш більше користі». Додає, що девізом «Хартії» є «Будуємо нове українське військо», і цей процес передбачає участь всіх військових бригади: «Ініціатива не є покаранням, як всі чомусь вважають. Це і є шлях до трансформації в сучасну армію зі стандартами НАТО».

Що, власне, роблять зв’язківці (не тільки налаштовують радєйки)

«Ми часто кажемо так: «Без зв’язку немає управління, а без управління не буде перемоги», — відповідає на запитання про значення зв’язку в армії керівник секції зв’язку «Хартії» Максим Кошак. «Коли зв’язку немає, виконувати завдання просто нереально — хай це буде піхота чи будь-яка інша ланка», — розповідає зв’язківець бригади «Фріц». «Поки нічого не ламається, про нас ніхто не згадує», — додає жартома «Нефрит».

«Без надійного стабільного зв’язку дуже важко воювати,— продовжує керівник польового центру зв’язківців „Сміт“. — На зв’язку все тримається, від нього залежить робота всього організму [війська]. Зв’язок об’єднує піхоту, штаби, артилерію, сили підтримки, танки, авіацію — всі можливі підрозділи. Бо дрони і пілоти — це чудово. Але якщо в тебе немає стабільного з’єднання, то не буде чіткої картинки, і ти не зможеш оперативно наводити артилерію. І для того, щоб дати вказівку про вогонь, теж треба вийти з ними на зв’язок. Або по радіостанції, або через локальну мережу чи Starlink». Його доповнює «Нефрит»: «Зараз багато хто хоче йти в безпілотні підрозділи, та мало хто думає, звідки взагалі береться для них зв’язок. Злетів дрон-розвідник, з нього видно картинку. Але для того, щоб передати, треба передача даних. Тому треба зв’язківці, які подбають про налаштування зв’язку, правильну топологію мережі».

Важливість підрозділів зв’язку підкреслює те, що при виході на нові рубежі вони одними з перших починають роботу на позиціях. «Ми виїжджаємо зазвичай на тиждень раніше за всіх. Наша задача — оглянути позиції, вивчити зону відповідальності та забезпечити зв’язок. Виходячи з умов, ми підбираємо обладнання, розташовуємо його. Якщо велика ділянка фронту: ага, тут ми поставимо направлену антену; тут Starlink працює, тут не працює; о, а тут є можливість оптику [оптоволоконне з’єднання] притягнути», — описує процес «Сміт».

«Зв’язок зараз — це не просто радіостанція та ретранслятор. Це значно більша система: і ретранслятор, і локальні мережі, і супутниковий зв’язок через Starlink, — продовжує „Сміт“. — У наших умовах радіозв’язок не дуже зручний, тому що один ретранслятор може забезпечити зв’язок у радіусі 20 кілометрів, а в нас завдання покрити 200-300 квадратних кілометрів. Тому радіозв’язок працює в парі зі Starlink, з’єднується з іншими ретрансляторами, що дає можливість передавати інформацію. Тобто піхотинець натискає на тангенту, його сигнал приймає ретранслятор, ретранслятор передає далі через Mikrotik, через Starlink, на інший Starlink, який передає на ретранслятор, а ретранслятор далі транслює на станцію».

«Хлопцям на позиціях спочатку достатньо просто радіо. „Працює ворожий РЕБ, дрони не літають“, — ось таке базове щось передати», — підхоплює «Нефрит». Згодом за потреби додають більш комплексні системи зв’язку: радіосистеми Harris, WiFi-мости, Starlink. Як приклад у роті зв’язку наводять нещодавню співпрацю з батальйоними підрозділами зв’язку на Харківщині, в районі Липців, Циркунів і Веселого: «Ми побудували багато ретрансляторів, потім це все об’єднали в одну мережу, що дозволяє з однієї радіостанції користуватися безшовним роумінгом від Харкова до Липців і Веселого. Це велика перевага для всієї бригади».

Власне, команда «Сміта» забезпечує зв’язок на рівні бригади, а згодом допомагає облаштувати зв’язок на рівні батальйонів. «У межах батальйону працюють зв’язківці оперативного призначення, а ми — на рівні бригади. Наше завдання — організувати зв’язок штаб-бригади, основного командного пункту, запасного й тилового, а також мобільних груп і сил підтримки. На рівні батальйонів і рот займаються інші хлопці, але ми злагоджені та співпрацюємо з усіма», — пояснює виконавець обов’язків начальника польового центру. «Допомагаємо [зв’язківцям батальйонів] і технічно, і з прошивкою, повністю з технічним забезпеченням», — доповнює «Котярка».

Головні виклики і хто зараз потрібен у підрозділах зв’язку

«Хартія» нині виконує завдання в Харківській області, розповідає керівник секції зв’язку «Хартії» Максим Кошак, й особливості регіону не можуть не впливати на роботу зв’язківців. «Раніше мені здавалося, що Донбас — це [найскладніша ділянка для зв’язківців]. Але зараз розуміємо, що насправді найскладніша Харківщина, — ділиться тимчасовий виконувач обов’язків начальника польового центру роти зв’язку бригади „Сміт“. — Дуже складний рельєф, дуже багато ярів — це все впливає на горизонт зв’язку».

«На жаль, фізику і рельєф не перемогти, — продовжує „Сміт“. — Ідеальних умов для роботи не існує. Не буває такого, що ти приїхав і все пішло так, [як ти й думав]. Приїжджаєш, розгортаєшся, починаєш працювати, а тут тебе знаходить ворожий РЕБ, починає тебе придушувати. Доводиться пересуватися, переналаштовувати чи шукати інші виходи з ситуації». Наводить ще один приклад: «Піхотинець може зайти на позицію, де буде зв’язок, а тоді спуститися за бугор, і зв’язок раптом зникне. І ти їдеш, починаєш щось вигадувати, налаштовувати, переносити. Але продумати якесь рішення заздалегідь фактично неможливо».

Ще один виклик — це те, що важливість зв’язківців на фронті розуміє і ворог. «Зв’язківець — пріоритетна ціль, — пояснює „Нефрит“. — Якщо буде висіти дрон і побачить двох людей: один із автоматом, а інший із антеною, звичайно, він буде вицілювати того, хто зі зв’язком». Його колега «Фріц» ілюструє це нещодавньою історією з Харківщини. Коли зв’язківці заїхали на позиції в село, розвідники розповіли, що це більш-менш безпечна ділянка, тож по вулицях можна було пересуватися вільно. Але щойно «Фріц» взяв у руки антену й вирушив її встановлювати, розвідка його зупинила: «Ні, з антеною все-таки краще обережніше — одразу будуть вицілювати».

Ризиків у зв’язківців вистачає, визнають у команді. Мати сміливість лізти на телевежу заввишки з десятки метрів й водночас розуміти основи фізики та уміти працювати зі специфічним обладнанням — нетипова й непроста комбінація скілів, каже «Сміт». «Доводиться зварювати оптику на висоті, ще й під обстрілами», — описує звичний сценарій «Фріц». «Обладнання треба розгорнути в будь-якому випадку — байдуже, ти в міській забудові, у полі чи на вогневих позиціях», — додає «Форман».

Утім, найбільшою проблемою зв’язківці називають брак кваліфікованих кадрів. «У перші місяці в Лимані ми взагалі не спали, просто на кілька годин клали голову на клавіатуру. Усюди треба зв’язок, а хто це зробить? Просто не вистачало людей», — згадує «Нефрит». «У нас є техніка, є машини, є забезпечення, а людей не вистачає. У нас досить великий парк транспортних засобів, командно-штабних машин, пунктів управління. Не вистачає екіпажів», — продовжує «Сміт».

Найбільше у команду зв’язку «Хартії» зараз потрібні фахівці з радіозв’язку та локальних мереж, ІТ-фахівці, монтажники, водії та механіки. «Проблемою є нестача людей у війську та подекуди їх мотивація», — каже «Форман». «Я розумію, що вже не 2022-й рік, що люди можуть боятися йти в армію. Але ж не всі мають іти в піхоту. У кожного є навички, які можна задіяти в армії. Якщо, наприклад, до нас приходить ІТ-фахівець, ми будемо використовувати його за призначенням, бо ми самі в цьому зацікавлені», — каже Кошак.

Керівник секції зв’язку бригади продовжує: «Звичайно, найкращим кандидатом для нас є людина, яка має досвід роботи в телекомунікаціях. Але, якщо ви знаєте основи зв’язку, ми надамо необхідну підготовку. Одразу ставити складні завдання й вимагати результату від людей ми не будемо». «Не боїшся висоти? Умієш крутити антени? Вмієш прошивати радіостанції, зашивати ретранслятори, будувати шлюзи? Супер, все інше розповімо і покажемо. У першу чергу потрібні досвідчені кваліфіковані люди. Якщо є бажання навчитися, за пів року може стати класним фахівцем», — додає керівник польового центру «Сміт».

Актуальні вакансії в «Хартії»: радіотелеграфіст, водій-електрик, майстер телекомунікаційних мереж та інформаційних систем, майстер ремонтної майстерні засобів зв’язку, майстер технічного забезпечення зв’язку та технічних засобів охорони

«Тут можна всьому навчитися», — каже «Форман». «Головне — бажання», — доповнює «Фріц». Вони на власному досвіді переконують, що отримати необхідні навички та досвід можна в стислі терміни. До того ж ідеться про командну роботу, тому вміти все одразу не обов’язково. «Група зв’язку — це передусім команда. Це не одна людина, це група, у якій один доповнює іншого. Одна людина не може все знати. Хтось чудово розбирається в засобах радіозв’язку, хтось — в супутниковому зв’язку, хтось — в мережевому обладнанні, хтось ще чудовий інженер-монтажник, який може це все зібрати, хтось — кваліфікований водій, який вміє водити вантажні автомобілі й забезпечувати безперебійну роботу транспорту, а хтось — професійний альпініст. І всі ці люди нам потрібні», — підсумовує «Сміт».

Фото: Аліна Андреєва