Як плівкова фотографія показує справжніх нас

Якщо ви хочете почати працювати з плівкою, на мою думку, треба мати мінімальну базу — розуміння композиції, світла (діафрагма і витримка). Можна почати з камер, які мають авторежим — з простих мильничок, — щоб побачити, що працює, а що ні.

Я фотографую на цифрову камеру вже понад 10 років, тому, можливо, перехід на плівку для мене не був таким складним. На початку я взяла старий радянський Zenit ET, який належав моєму татові. Перед тим, як фотографувати, використовувала мануальні налаштування. В цьому фотоапараті є експонометр — це такий вимірювач світла, який полегшує налаштування і пропонує кращі опції витримки і діафрагми, відповідно до чутливості плівки та освітленості довкола. Це такий чит-код, який більш менш точно допоможе зробити кадри не затемненими і не засвітленими.

Якщо у вашої камери немає вбудованого експонометра, зараз можна купити окремий електронний девайс і вимірювати світло за будь-яких умов. Але спершу спитайте своїх батьків, чи не лишилося в них старого плівкового фотоапарата. Так ви зможете протестувати плівкову фотографію і зрозуміти, чи вона вам заходить, перш ніж купляти щось нове.

Далі потрібно обрати плівку, і тут, як-то кажуть, до кольору, до вибору. Ви можете взяти чорно-білу, кольорову, протерміновану, з подвійною експозицією тощо. Можна підібрати на будь-який бюджет.

Найвищий рівень — це процес проявлення і друк фотографій. Зараз є класні спільноти, які допоможуть вам проявляти фото і розділять із вами це нове захоплення. Як от Berliner.studio у Львові.

Мені здається, що нова хвиля популярності плівкової фотографії пояснюється досить просто. Люди втомилися від ідеальності соцмереж і постановочних кадрів із десятком фільтрів. А де ж справжні спогади? Де те, що цінно? А воно ось тут, на плівці.