Як плівкова фотографія показує справжніх нас
Минулого року я вперше фотографувала на плівку. Друкувала чорно-білі фотографії в темній ванній кімнаті з атмосферним червоним світлом і тішилась цьому як мала дитина. Плівкова зйомка стала для мене відкриттям. Раніше я не розуміла, чому багато людей ходять зі старими, плівковими фотоапаратами. Але, потрапивши на майстер-клас по зйомці, проявленню і друку чорно-білої плівки, і сама захопилася такою фотографією.
Плівковий фотоапарат має обмежену кількість кадрів. А отже до процесу треба підходити усвідомлено. Тут вже не вийде зробити серію фотографій підряд, як на телефоні, щоб потім обрати одну вдалу. Потрібно планувати і обдумувати кожне фото, не поспішати. Це чудова можливість сповільнитися, спостерігати і зловити на плівку щось особливе. А потім, коли схоплений вами кадр проявляється під впливом хімії, це відчувається як магія. І це магія, яку ви можете контролювати — робити зображення більш насиченим або менш контрастним, щоразу експериментувати. Вклавши в процес стільки зусиль — від фотографування до друку — результат стає ціннішим і пам’ятним.
Якщо ви хочете почати працювати з плівкою, на мою думку, треба мати мінімальну базу — розуміння композиції, світла (діафрагма і витримка). Можна почати з камер, які мають авторежим — з простих мильничок, — щоб побачити, що працює, а що ні.
Я фотографую на цифрову камеру вже понад 10 років, тому, можливо, перехід на плівку для мене не був таким складним. На початку я взяла старий радянський Zenit ET, який належав моєму татові. Перед тим, як фотографувати, використовувала мануальні налаштування. В цьому фотоапараті є експонометр — це такий вимірювач світла, який полегшує налаштування і пропонує кращі опції витримки і діафрагми, відповідно до чутливості плівки та освітленості довкола. Це такий чит-код, який більш менш точно допоможе зробити кадри не затемненими і не засвітленими.
Якщо у вашої камери немає вбудованого експонометра, зараз можна купити окремий електронний девайс і вимірювати світло за будь-яких умов. Але спершу спитайте своїх батьків, чи не лишилося в них старого плівкового фотоапарата. Так ви зможете протестувати плівкову фотографію і зрозуміти, чи вона вам заходить, перш ніж купляти щось нове.
Далі потрібно обрати плівку, і тут, як-то кажуть, до кольору, до вибору. Ви можете взяти чорно-білу, кольорову, протерміновану, з подвійною експозицією тощо. Можна підібрати на будь-який бюджет.
Найвищий рівень — це процес проявлення і друк фотографій. Зараз є класні спільноти, які допоможуть вам проявляти фото і розділять із вами це нове захоплення. Як от Berliner.studio у Львові.
Мені здається, що нова хвиля популярності плівкової фотографії пояснюється досить просто. Люди втомилися від ідеальності соцмереж і постановочних кадрів із десятком фільтрів. А де ж справжні спогади? Де те, що цінно? А воно ось тут, на плівці.
Фотографування на плівку не лише стало моїм хобі, але й знадобилося для роботи. Я працюю в Intellias, і нещодавно ми запустили проєкт, який назвали Real Not Perfect. Ідея полягала в тому, щоб роздати колегам одноразові плівкові камери — простий Kodak на 27 кадрів — і попросити їх познімати своє життя, роботу, фан, відпочинок, справжніх себе. Оскільки це плівка і в цій камері нічого не можна налаштувати, окрім спалаху, то нам вдалося отримати дуже щирі, не постановочні кадри життя наших колег. Ось що з цього вийшло:
Сучасні технології і плівка можуть поєднуватися разом, і цей проєкт ще довго буде гріти мене спогадами. Зазвичай, коли я фотографую для роботи, то залишаюся сфокусованою і зібраною, але тут дозволила собі бути неідеальною, бачити себе в смішних позах і не переживати, що щось не потрапило в кадр, чи горизонт завалився, чи люди в розфокусі. Іноді можна дозволяти собі бути справжніми, а не бездоганними.
А ви фотографували на плівку колись? Чи може навіть проявляли? Або хочете спробувати?
Найкращі коментарі пропустити