Вхід і реєстрація
Різне · 24 лютого 2025, 14:00 6385
Pavlo Trepytion, Technical Community Manager в DOU.ua

Початок повномаштабної війни: яким він був для вас?

24 лютого 2022 року близько четвертої ранку російські окупанти розпочали повномасштабний наступ на Україну.

Цей день став межею, що розділила життя кожного українця на «до» та «після». Три роки тому ворог прагнув зламати нашу волю, знищити нашу культуру та підкорити нашу країну. Але замість цього ми стали лише сильнішими.

Спільното, яким для вас було 24 лютого три роки тому? Які емоції та думки переповнювали вас того дня? Як змінилося ваше життя за ці три роки і що допомагало вам знайти сили та віру в ті перші дні?

А щоб посилити нашу оборону та допомогти ще більшій кількості окупантів відправитися на концерт Кобзона, нагадуємо про важливий збір для «Азову»: dou.ua/goto/Y9HT. Кожен донат наближає перемогу!

Теми: війна, збір, обговорення, річниця
👍ПодобаєтьсяСподобалось3
До обраногоВ обраному0
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

David Markovich 25.02.2025 23:57

Першим прокинувся пес і почав метушитись. Певно почув як одні з перших ракет цієї війни прилетіли по ВЧ А-1088 у Антонівці (~16 км від дому) і по ВЧ ВПС у Чорнобаївці (~10 км від дому). Крізь сон я теж чув далекі розкати «грому», але не приділив тому уваги. Спросоння не одразу доходить, що грози взимку не буває.

Батьки дружини перебували на лівому березі Дніпра і вранці мали їхати на самий край підконтрольної території в Луганській області, щоб остаточно перевезти звідти речі. Звісно, що не поїхали, і хату свою вже навряд чи побачать. Подзвонили вони нам десь о 5:30 ранку, бо над ними почала пролітати вся номенклатура озброєння російської тоталітарної воєнщини: ракети, винищувачі, ударні і десантні гвинтокрили.

Одразу подзвонив своїм батькам, вони вже прокинулись і збиралсь телефонувати нам, бо Чорнобаївка до них набагато ближче і вони все чули яскравіше.

Пішов до банкомату: черга невеличка, місто ще не прокинулось, прильоти були на периферії і не дуже гучні, можливо — касетні. В стороні Чорнобаївки і Антоновки було видно неприємні стовпи чорного диму. Дана картина остаточно переконала — це війна.

Десь з 7 ранку люди почали прокидатись і розбрідатись по супермаркетах і базарах. Купували звісно консерви, крупи. Не було відчуття, що це щось глобальне. Та і звідки йому взятись, наше покоління і 2-3 покоління до нас війну не бачило. Хто бачив, у тих все вже було закуплено заздалегідь, але повірити не могли.

Приблизно тоді ж, з 7-8 ранку, стала тривожно підвивати сирена. Цей звук дійсно сильно впливає на людей. Це зараз більшість вже звикла, а тоді продавчинь на базарі починало тіпати і багато хто нервово озирався.

Виїзд з міста у напрямку Миколаєва якийсь час стояв глухим клином, але людей більше залишилось, ніж спробувало виїхати одразу.

Приблизно о 10-11 годині була спроба прорватись на Лівий берег до батьків дружини, і можливо лишитись там на якийсь час. На той момент, село в тупіковому напрямку, вдалині від головних трас і потенційного напрямку руху військ виглядало нормальним варіантом. Набагто безпечнішим, ніж «вікна на залізничну станцію».

Виїхали на трасу і зрозуміли, що справи дійсно кепські. У полях вже стояли С-300, деякі вже підбиті. На висотах окопувався особовий склад і гармати. Назустріч з Лівого берега рухались колони порожніх трейлерів і «Уралів». Вони десь там у «степах Херсонщини» вже лишили техніку і особовий склад. Багато навіки.

По мірі наближення до Антонівського мосту, під’їзд до якого з висоти, відкривалась взагалі епохальна і жахлива картина: багато стовпів чорного диму від Дніпра, і здавалось до Криму. Такого не було в жодну лісову пожежу (навіть ту, що особисто гасив Ющенко з лопатою). Такого не було і коли горіли плавні. Дві ПУ С-300 стояли під навісом АЗС, обабіч мосту. Все супроводжувалось гуркотом того самого «грому», який наближався набагато швидше, ніж очікувалось.

На мосту став вимальовуватись і корок. Багато хто так само їхав до родичів і у власні оселі в Олешках і Голій Пристані. Проїзд мостом був ще відкритий, але все остаточно зупинилось між мостами через Дніпро і Конку. Звідти всіх повернули назад, бо на той час бої вже були за Каховки і десь на рівні Олешківських пісків. Ворог пройшов 90 км за 6 годин.

Ми повернулись додому і на якийсь час зайнялись докуповуванням того, що могло знадобитись. Особливо потрібно було подбати про ліки для дружини, котрі окрім того, що здорожчали, так ще і стрімко закінчувались у аптеках. Ніякого планування «що далі» тоді не було. Суто якісь механічні рухи і спостереження за ситуацією. Час від часу було бажання переміститись кудись подалі, але зваживши ситуацію, воно відходило на другий план. На дорогах було вже небезпечно, вони вже палали. На диво — в місті було доволі тихо. Певно, ворог оцінював успіхи і перегруповувався. Тож більша частина міста залишилась вдома. ЗСУ ще тримались біля мосту. Було відчуття, що втримають, або відступаючи підірвуть. Так і сталось, але в інший бік і більше ніж через півроку.

Силовики (поліція, СБУ, прокурори) отримали наказ до 18 години виїхати у напрямку Миколаєва. Ситуацію не передати словами, то треба було бачити: на весь обласний центр залишилось кілька екіпажів поліції на старих Дастерах. Один для охорони ОДА, інші для імітації порядку в районах міста. Але порядок тримався. Деякий розгул мародерства трапився трохи згодом, вже під час окупації, але також був швидко придушений.

Паралельно у військових тривала якась своя окрема робота, переважно за містом. Повним ходом йшла підготовка до героїчних боїв за Антонівський міст і Каховську ГЕС. ТЦК відправляли додому переважно всіх добровольців, окрім ОР-1 і 2. Пізніше цивільні добровольці все ж спробували якось самоорганізуватись у ТРО, яка була майже повністю знищена у вуличних боях на початку березня.

Справжня катастрофа і трагедія почалась для жителів Антоновки та інших Придніпровських поселень на Правому березі. Передмістя почали засипати «Градами» і «Ураганами» просто по будинках, ніяких позицій там не було. Розлетілись на друзки ті самі дві АЗС, під навісами яких стояли С-300. В місті весь час стало чути вильоти і прильоти РСЗВ і артилерії всіх можливих калібрів. Дружина на досвіді 2014-2015 року розказала про «правило двох стін» задовго до телемарафону. Але нам «пощастило», ми чули лише гуркіт, в цей час жителі Антоновки сиділи цілими родинами у підвалах, бо це все сипалось на них. Почалась перша хвиля міграції — спочатку з передмістя у місто.

Коли на ранок 25 лютого стало зрозуміло, що це «всерйоз і надовго», все більше людей стало потихеньку збиратись на виїзд з міста. Вже 26-го лютого сплинув останній шанс виїхати з міста в бік Миколаєва основною дорогою. Станом на 28 лютого місто було повністю оточене і готувалось до облоги. Кожен хто як міг. У місті не було жодного діючого військового формування. Звісно, що була розвідка, лишились якісь СБУ-шники, якісь поліцейські. Але організований спротив чинити було нікому.

З ночі 27-го лютого можна було спостерігати, як Антонівський міст перетворився на нерозривну лінію фар, а гуркіт гусениць було чути у місті всю ніч. Причому жодної одиниці військової техніки ворога не було у межах міста до 1-го березня. Вся ця маса накопичувалась на знаменитому Чорнобаївському аеродромі і у полях. Техніки було стільки, що серійні «роз%%би» її у Чорнобаївці не зупиняли просування ворога. Це залізна монгольська орда XXI століття. На останні кілька днів лютого склалось враження, що про нас забули всі: і свої, і вороги.

Не забули. 1 березня — чорний день у календарі будь-якого херсонця. «Зачистка» оточеного міста окупантами. Вони закривали вулицю за вулицею, квартал за кварталом. У двори майже не заходили. Йшли «коробкою»: спереду 1-2 БМП/БМД, за ними «Тигри» з відкритими дверима, за дверима як за щитом довбані «вітязі» з хижим поглядом і новинками стрілецької зброї. Точно — контрактники, напевно — якась «спєцура». За ними піхота «папрощє», але всі споряджені стрілецькою зброєю, «мухами», «шмєлями», засобами медицини. Загалом це абсолюно не ті чмоні, котрих згодом крутили по телемарафону як «армію РФ». Замикає всю процесію пара БТР-80. По кілька таких угрупованнь на кожен район міста. Зайшли одразу з трьох сторін. Проти них хлопці на цивільних машинах, максимум — з калашами. Скільки людей поклали в той день досі точно не знає ніхто.

Далі був Подвиг. Десантники з 79-ї, морпіхи з 36-ї, і багато інших з’єднань і підрозділів, включно до простих ментів, зупинили цю навалу десь під Вознесенськом і Баштанкою, і завернули їх назад. Коли ти на власні очі бачиш скільки всього їде і летить, і потім фіксуєш, що майже нічого з того не повертається, а що повернулось — то дуже покоцане, ти розумієш, що тут неподалік, всього в 15-20 км воюють наші титани, надлюди. Вони роблять все можливе і неможливе. Тому в Херсоні були мітинги. І тому у окупації руки не опускались, вдавалось працювати майже у звичному режимі. На півроку ЛБЗ пролягла на стику областей, посередині між Херсоном і Миколаєвом. Всього в 20 км від міста, де з новою силою запалала надія.

Але час йшов, окупація тривала. Ми дивились у новинах, що загроза наземного вторгнення для столиці була знята. Зняли блокаду Сум, звільнили Чернігівщину. І лише про Херсон якась дивна недобра тиша в ефірі. Звітували лише про чергові «роз%%би» у Чорнобаївці. Тим часом місто виживало як могло. Десь знаходилось і борошно, і цукор, ринки працювали. Це все було своє, з елеваторів і певно ще радянських складів НЗ. Хліб з місцевого заводу, курей з птахофабрики роздавали по районах безкоштовно. Найбільший дефіцит був курячі яйця, але за таких умов це була вже розкіш. Окупант по-справжньому так і не вліз у продовольче забезпечення міста аж до кінця окупації. Все трималось на місцевих підприємцях, все добували самі. Перші місяці окупації вся продукція у магазинах була українська. Перші ешелони «гумдопомоги» стояли припадали пилом на стадіонах. Їх не брав ніхто, окрім відвертих маргіналів на камеру.

Десь у другій половині березня повністю відкрили для пересування цивільних Антонівський міст. Він був із наскрізними дірками, з розводами крові, спаленою технікою і «шмоном» на в’їзді і виїзді, але це була ниточка зв’язку. Люди вперше за місяць війни могли побачитись з родичами. Так само і ми поїхали навідати батьків дружини на Лівому березі. У селі було відчуття ніби і немає ніякої війни. Віддаленість від магістралей і глухий напрямок на нікому не потрібні в тих обставинах морські курорти відігравали свою роль. По-справжньому окупанти почали лазити вглибині тих місць лише після втечі з Правого берега. До батьків дружини ми з’їздили загалом два рази. Останній раз міг стати дійсно останнім, але минулось, і ми побачились знову, хоча і аж через півтора роки.

У квітні стало помітно, що населення міста невпинно зменшується, причому харчів також більше не стає. Через це окупанти починають нервувати і потихеньку закручувати гайки, обмежуючи пересування. Їм не потрібне пусте місто, їм треба люди — живий щит. Людина в окупації — то є фактично заручник. Певною мірою обставин, а певною і власних страхів. Через регулярні вимкнення світла і інтернету стало складно працювати віддалено і обстановка в місті вцілому стала загострюватись.

У другій половині квітня, незадовго до Великодня, було прийнято рішення виїзджати на підконтрольну Україні територію, допоки є така можливість. Понад тиждень був проведений за з’ясуванням актуального маршруту і плануванням виїзду з міста, можливо назавжди. До речі, неофіційних, «народних» маршрутів евакуації з Правого берега було три і вони весь час змінювались. Перший пролягав вздовж лиману через Олександрівку майже одразу у Миколаїв. Той маршрут існував не довго, там почались запеклі бої і там було немало загиблих цивільних. Другий — полями вздовж Інгульця, через Снігурівку — це наш маршрут. Приблизно 25 блок-постів на 70 км дороги. Буквально виїзджаєш з одного і вже бачиш інший. Перед головним «КПП» у Снігурівці черга машин 100+, так кожен день. Кілька годин очікування в полі і якесь невисловлюване відчуття свободи, коли бачиш хлопців з синьо-жовтими прапорами на шевронах. Те, що ми скористувались цим маршрутом в останні дні його існування було зрозуміло по активному мінуванню мосту прямо в момент руху колони цивільних автомобілів. Маршрут проіснував ще тиждень. Останній маршрут був через селище Давидів Брід, яким скористались наші друзі вже у травні. Він проіснував до середини травня. Також було підірвано всі мости і маршрут закрився. Більше маршрутів евакуації на Правому березі не було аж до деокупації.

Досі пам’ятаю як їхав від російського блок-посту у сіру зону і останнім на дорозі стояв снайпер-бурят з СВД, я очей з нього не зводив у дзеркало заднього виду, і він витріщався на машину аж поки ми не повернули. Розумію, що ми десь хвилину дивились одне на одного через те дзеркало, але машина їхала повільно, час тягнувся неймовірно довго. Певно досі найдовші хвилини у житті.

І ще одне спостереження, яке було відмічено ще до війни, але сформувалось вже пізніше: незадовго до початку нападу, десь за два тижні, вулиці міста заповнились інкасаторськими машинами. Їх було нетипово багато. По кілька машин біля регіональної філіїї НБУ, біля головних офісів банків, просто по місту. Весь час кидались в очі броньовані інкасаторські машини. Інколи вони їздили колонами по 2-3. Дружина тоді сказала: «дивись, гроші вивозять», я відмахнувся, типу звичайна річ. Зараз думаю: ну як так? Скільки життів можна було врятувати, а рятували папірчики і метали.

P.S. Перешрошую, якщо комусь лінь читати — я не змушую. Це записки очевидця.

Перейти до дискусії
Arkadii Tetelman 27.02.2025 23:59

Добре що тримав з початку лютого бак до горловини (десь 56 літрів), оновлюючи по проїзду 100 км, тим самим маючи гарантований пробіг 700 км. Звісно що документи, нал , їжа в дорогу та ліки було також зібрані без відома жінкі яка не вірила що може бути війна в 21 сторіччі. Нажаль не додавив жінку уїхати до. В 5 ранку розпочали збори, о 9-30 виїхали з Харкова. Дуже допомогли навігаційні скіли та розуміння системи дорог та вузьких місць для об’їзду корок. Пам’ятаю що настрій був хлоднокровно-егоїстичний, думав виключно про безпеку сім’ї, що не змінилось і сьогодні. О 1 ночі були на місці в західном центрі України, далі трохи Львова. По вирішенню всіх питань виїхали з України. Головний мій ачівмент — мої діти не побачили бойових дій, сподіваюсь так буде завжди.

PS. Звісно, що зроблені висновки, та вчасно виконані екш ітеми.

Перейти до дискусії
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Юра 21.10.2025 11:03

не знав куди приткнути...

цікавий текст ... вийшла книга Єнса Столтенберга, який очолював НАТО у 2014-24 роках
www.unian.ua/...​vojiy-knizi-13169586.html

Відповісти
Підтримати
Alla 03.03.2025 16:19

Проснулись как обычно, у нас в Киеве на районе было тихо, никаких взрывов слышно не было, сирены тоже не работали.
Пошли на колл в 10 утра, кастомер сказал, что всё понимает и дал время кому сколько нужно.
После работы вечерком решили досмотреть сезон ведьмака, хорошо пошло.
Закрепили ванной на тот случай если воды не будет, ушли спать как обычно, а хоботиться начали только на следующий день)

Відповісти
Підтримати
Олег Дорожко 03.03.2025 12:04

Безмежне здивування. Втім, тепер я кричу від болю кожен раз, коли думаю, що Украіна і Росія, що славяне, вбивають одне одного навіть не тому, що вони спровоковані чи змушені, а тому що хочуть і можуть вбивати один одного.
Чого саме сусіди найкраще провокуються? Бо їм посваритися найлегше бо незначні відміни у їх LLM призводять до значних помилок у спробах порозумітися?
Щодо помсти — хибний шлях.
Щодо відшкодування матеріальних збитків — ну у могилу всі ці гроші з собою не забереш.
Щодо вільної економічної зони — ну це таке... не мого розуму справа бо тут взагалі я нічого не знаю, бо нічого не читав.
Просто боляче, що як на мене, ось моя основна мотивація піти на цю війну — заплатити борги за електрику.

Відповісти
Підтримати
Олег Дорожко 03.03.2025 12:37

А я хотів би продовжувати досліджувати свою шизофренію, бо це хвороба божественної природи. Це не можна просто тикати шприцем. Люди не виросли ще настільки щоб використовувати такі надможливості, які надають такі форми профессійної адаптації головного мозку над_досвідченої (у своїй справі) людини.
Хоча здається все просто — спочатку ви пишете код, шукаєте код на стелі, пояснюєте код вашому котові, а тоді з’їзджаєте зі здорового глузду...

Відповісти
Підтримати
Олег Дорожко
Alex 03.03.2025 11:27

Прокинувся близько 5 ранку від телеграм-сповіщень телефону: люди активно писали про вибухи. Відкрив вікно — кожні кілька секунд здалеку лунали вибухи. Полежав ще хвилин 15, обдумав що робити. Над будинком з ревом пронісся літак. Встав, почав готувати гарячий сніданок. Поки готувався сніданок — пішов в душ (поки не зникла гаряча вода). Вибухи були все ближче. Вийшов з душу, поснідав. За вікном метушились люди: пакували речі в автомобілі і виїздили. Я зібрав термос на дорогу з гарячою їжею та фрукти. Помив посуд та прибрав кухню. Добре полив квіти, що б вистачило їм на місяць. Потім зателефонували знайомі і попросили допомогти з виїздом з міста. То ж перекрив всі крани та знеструмив квартиру, поклав в рюкзак документи, ноутбук, телефон та зарядки і поїхав до знайомих. Дорогою бачив як люди йшли з пакетами з продуктами, були черги в банкомати та аптеки.

Відповісти
Підтримати
Slavik Savko 01.03.2025 07:06

Учора мабуть сталася подія яку я пережив із таким же рівнем шоку як і початок війни. Перемирʼя, можливість хоча б вийти з будинку і спокійна міграція наступного року коли старший закінчить школу а малий садок. Усі сподівання рухнули.
Перечитую чорного лебедя, пью шалені дози магнію

Відповісти
Підтримати
Юра 28.02.2025 06:30

приміром, у кремлі заявляють:
ми завтра збираємось напасти...

і журналісти (і оппозиціонери — мільярдери, і всі, хто живе в теплі і комфорті) миттєво розганяють:
ааа.... все ясно... от-от почнеться війна... чому влада нічого не робить???

хвилинку... а ресурси де ?
у 2014 році запровадили військовий збір... 1,5 відсотки... всього...

ніхто не кричав — чому з мене так мало беруть податків... країна в небезпеці...
......................................
Цікаве інтерв’ю генерала Наєва про початок війни...
m.youtube.com/watch?v=q1B6SfTbT6g

Відповісти
Підтримати
Undisclosed User 28.02.2025 09:21

Бо у людей палало від ідеї брати більше податків, та і зараз спалахне. Будь-яка влада в першу чергу париться за рейтинги в нормальних умовах.

Відповісти
Підтримати
Юра
Andrew Snigur .NET Developer 28.02.2025 12:24
ніхто не кричав — чому з мене так мало беруть податків... країна в небезпеці...

Емммм, люди найняли (обрали) менеджерів, задача яких в тому числі — це безпека населення. Менеджери сказали, що 1.5% досить для захисту. А тепер люди винні, що платили стільки, скільки сказали? В чому ще цивільні винні? Що не будували укріплення і не мінували кордон на півдні і півночі?

Відповісти
Підтримати
Юра
Юра 28.02.2025 14:48

я про те, що россія напала у 2014 році... і це не завадило тодішньому президенту, а нинішньому волонтеру Петру Порошенку ввести військовий збір аж 1,5%... щоб залишалися ще гроші відпочивати на Мальдівах )

Відповісти
Підтримати
Andrew Snigur
Vladimir Tasinich Psychologist 28.02.2025 16:41
Порошенку ввести військовий збір аж 1,5%..

А який військовий збір вів теперішній президент Зеленський з 2019 по 24.02.22? Порошенко взяв країну в кризі, якій стрімко розвертався, Зеленський взяв країну в стабільному стані. Що заважало збільшити відсоток чи зробити новий податок?

Відповісти
Підтримати
Юра
Юра 28.02.2025 18:55
Що заважало збільшити відсоток чи зробити новий податок?

депутат Порошенко на це б не погодився...
якщо вводити нові податки — стратегічний товар — цукерки подорожчають )

Відповісти
Підтримати
Vladimir Tasinich
svikso 01.03.2025 21:22
депутат Порошенко на це б не погодився...
якщо вводити нові податки — стратегічний товар — цукерки подорожчають )

Всіх же зробили разом, у Зе була/є абсолютна більшість в Раді. Думка інших депутатів не важлива.

Відповісти
Підтримати
Юра
Alex Fogol Software Developer, C/C++ Expert 01.03.2025 03:05
Що заважало збільшити відсоток чи зробити новий податок?

бо не треба було розгойдувати човен

Відповісти
Підтримати
Vladimir Tasinich
Alex Fogol Software Developer, C/C++ Expert 01.03.2025 03:04
що россія напала у 2014 році... і це не завадило тодішньому президенту

росія напала ще у 2003-му році що не завадило тодішньому призиденту відбитися ))

Відповісти
Підтримати
Юра
Alex Fogol Software Developer, C/C++ Expert 01.03.2025 03:02
не будували укріплення і не мінували кордон на півдні і півночі?

але вони не робили те без уваженія ((

Відповісти
Підтримати
Andrew Snigur
Arkadii Tetelman Principal Software Engineer в Here technologies 27.02.2025 23:59

Добре що тримав з початку лютого бак до горловини (десь 56 літрів), оновлюючи по проїзду 100 км, тим самим маючи гарантований пробіг 700 км. Звісно що документи, нал , їжа в дорогу та ліки було також зібрані без відома жінкі яка не вірила що може бути війна в 21 сторіччі. Нажаль не додавив жінку уїхати до. В 5 ранку розпочали збори, о 9-30 виїхали з Харкова. Дуже допомогли навігаційні скіли та розуміння системи дорог та вузьких місць для об’їзду корок. Пам’ятаю що настрій був хлоднокровно-егоїстичний, думав виключно про безпеку сім’ї, що не змінилось і сьогодні. О 1 ночі були на місці в західном центрі України, далі трохи Львова. По вирішенню всіх питань виїхали з України. Головний мій ачівмент — мої діти не побачили бойових дій, сподіваюсь так буде завжди.

PS. Звісно, що зроблені висновки, та вчасно виконані екш ітеми.

Відповісти
Підтримати
Юра 26.02.2025 22:05

до 24 лютого я читав новини, але не переймався... яка там війна, 21 сторіччя надворі... який смисл росії нападати... у них і так усе є...

24-го десь о 4 чи 5 годині я прокинувся від дивного звуку... якийсь незрозумілий гул... спершу подумав що поїзд... товарняк добре завантажений... але гул був не такий... рівномірний... і здалеку...
так і не придумавши, шо то було, повернувся на інший бік, і заснув...
через пару годин прокинувся... і за (поганою) звичкою поліз у новини...
читаю.. бомблять... той нічний звук мабуть був від бомбардування аеродрому Кульбакіно під Миколаєвом (за 70 км)... а може ближче шось ще бомбили, не знаю...

у повсякденному житті нічого особливо не змінилося... початок весни... сонце, тепло... купа роботи на дачах...
25-го прочитав оголошення у місцевому фейсбуці... пішов здавати кров...
ніколи такого не робив... чомусь захотілося...
там у лікарні черга ще була... з десяток людей... молодь в основному... хлопці, дівчата...
дехто хвилюється...
в мене був такий стан... ну типу прийшов сплатити податок... треба так треба... здав і пішов додому... неясно, чому тут хвилюються...
медсестра спитала — раніше здавали? кажу — ні... здається, спитала про шкідливі звички, поміряла тиск — 160/100 (пізніше подумав — ого, це дофіга)
питали у кожного — будете здавати кров сидячи, чи лежачи на кушетці?
питаю — а в чому різниця? кажуть: ну... різні організми ,хто як може...
чомусь мене все це не дуже лякало... сам дивуюся...
сиджу, скучаю... з мене точать кров... медсестра питає: вам не погано?
кажу: та нє... скучно тут у вас.. газети б хоч якісь були... вона каже: ну... приносьте...
бачу на пакеті, який наповнюється моєю кров’ю, напис — 450 г... питаю: а скільки це у відсотках від тої шо в мене є... з’ясували... мабуть 8-10%... ну думаю, ладно... переживу якось..
пішов додому... очікував якоїсь реакції організму... слабкості... та нє... якось непомітно пройшло...
а... ще в коридорі лікарні випадково почув фразу: «привезли пораненого, дівчата плачуть...»

ну і так поступово... день за днем... тривожні новини, чутки... повсякденне життя...

здається, 10 березня колони ворожої техніки перший раз підійшли до нашого міста...
місцева тероборона з військовими відбили їх раз чи два... кілька танків, трофеї, полонені...

14 березня рано було чути сильні вибухи... як з’ясувалося, рашисти скинули кілька авіабомб на місто... розвалили кілька будинків, і десятки пошкоджених дахів і вікон... хтось загинув, кілька поранених...

люди почали евакуюватися... місцева влада допомагала...
військові і тероборона відступили, бо не було сил стримувати таку навалу...

на сусідній вулиці був прильот... яма десь пару метрів глибиною... і ще неподалік кілька ракет з землі стирчало... гради чи урагаги... хз...

спочатку через місто йшли колонни техніки ... на Миколаїв, і далі... там якісь героїчні люди їх розбирали... розсіювали по полям... і знищували..

19 березня почалася восьмимісячна окупація...
десь у полі підбили високовольтний стовб... закінчилося світло... зв’язок... майже зник...
звуки вибухів... підвал...телемарафон у китайському приймачі на батарейках...
...........................................................

ну це перший місяць приблизно так пройшов...
через деякий час лінія фронту відкотилася від Миколаєва, і... стабілізувалася за пару кілометрів від нас )

було і страшно, і цікаво...

не знаю, чи варто продовжувати — кому ця моя писанина потрібна?
я ж не герой... може хтось зараз в окопах...

Відповісти
Підтримати
Oleksii Nedashkivskyi AI/ML Tech Lead 26.02.2025 21:05

22 чи 23 лютого випадково говорив із військовим. Ми стояли за меморіалом війни, пили каву й дивилися, як робітники будують меморіал минулим жахливим подіям. Він, показуючи на бетонні блоки, які якраз тримав будівельний кран, розповідав, як їх зняли з півночі, що вони останні, і за ними нікого немає, як і немає обладнаних позицій. Що якщо ворог здогадається йти через північ, то до Києва доїде години за три (як виявилося, багато з цього не було правдою). А зараз вони зламалися/загубилися й не знають, куди їхати. Слухати це було дуже дивно, а внизу копошився справжній мурашник будівельників меморіалу.

24-го о 5-й ранку від вибухів трясло будинок. Волосся на тілі ставало дибки від звуку жужжащих і свистячих навколо якихось літаючих обєктів. Я піднявся на декілька поверхів вище й оглянув Печерськ. Але вибухів, палаючих будинків, вогнів не було — усе виглядало мирно. Було світло, був звязок, працювало опалення. Я абсолютно чітко зрозумів, що хуйла на$%ли (як наші, так і не наші), і воно своїх цілей не добється. Так почався звичайний у новій реальності робочий день.

Відповісти
Підтримати
Andrii Kalinchenko Chemical Engineer в Clariant 26.02.2025 16:05

Пам’ятаю, ще за декілька днів на роботі ми розмовляли про це — моя думка була, що все обмежиться окупованими на той момент теріторіями так званих ЛНР та ДНР, тож не був готовий. 24-го за декілька хвилин після того, як я прокинувся, мені зателефонувала мати, сказала, що брат з Дніпра телефонував, сказав, що Дніпро обстрілюють ракетами. Розбудив дружину, сказав зібрати документи та речі, сам пішов до батьків за машиною, та ми поїхали в гараж, щоб взяти другу машину, щоб обидві були напоготові. Потім поїхали на заправку. Коли там стояли в черзі, почули перший вибух — приліт ракети по місцевому аеродрому (як громадянський він не працював ще з радянських часів, не знаю, куди вони поцілили — мабуть у злітну полосу, щоб повністю унеможливити експлуатацію). Потім був пошук банкомату, щоб мати певний запас готівки.
В той день всі пішли ночувати до батьків, ночували в квартирі. Вночі з 24-го на 25-те біля домів почали облаштовувати позиції військові, ще пару днів ми чули лише постріли з нашого боку, але ночувати вже ходили до підвалу, бо розуміли, що якщо наші стріляють, то вже може і зворотньо прилетіти.
Ну а вже потім був виїзд з міста, півроку в Дніпрі, та виїзд далі за кордон.

Відповісти
Підтримати
Oleksandr Redko Software Engineer 26.02.2025 15:45

Прокинувся 24-го о 8-й. Проживав у Києві в ЖК біля ВДНГ (це на півдні), тут ранкових вибухів не було чути. Почитав трохи новини, встав, заварив неспішно каву V60. Поки пив, спостерігав з балкону величезну пробку з машин по проспекту Академіка Глушкова. Всі поспіхом виїжджали. Я неодружений, мені не потрібно було нікуди тікати з міста, та й не хотілось. Це виявилось максимально правильним рішенням. Жаль було віддавати улюблену столицю рашистам і я думав, що захищатиму місто.

Відповісти
Підтримати
Andrew KolorWay 26.02.2025 13:54

ніколи не забуду молоду сімю з двох дорослих і двох дітей , яка загинула під час артилерійського обстрілу в Ірпенів в перші дні війни . Їхні тіла лежали на перехресті вулиці , один біля одного. Вони стали символом тих цівільних які загинули під час бездарно організованої хаотичної евакуації. І в мене досі виникає питання — ви&л@дська влада знала що буде війна , хіба ж не можна було провести хоча б часткову евакуацію людей похилого віку , людей з обмеженими фізичними можливостями і дітей з районів які в подальшому стали найблыш небезпечними ? тут недавно допис був з херсону -що бабло почали евакуювати ще за два тижня до початку війни. а як же люди ? вони цінності ніякої не представляють ? і їх лише можна розглядати як дешевий ресурс який можна з легкістю пустити в розхід ?

Відповісти
Підтримати
amigo 26.02.2025 14:18
влада знала що буде війна , хіба ж не можна було провести хоча б часткову евакуацію людей

1) Усіх людей перевезти на захід України? Ніхто ж не знав, наприклад, чи захоплять Київ.
2) Якщо евакуйовувати нємощних, то чому не зробити те саме із дієздатними? Вони не достойні?

Думаю, що це не прості питання. Прості відповіді є простими лише постфактум, коли вже вже відомо як саме розгорталися події

ви&л@дська влада

На контрасті, французська високодуховна, не «ви&л@дська влада» в свій час не впоралася ні з евакуацією, ні з обороною і просто капітулювала. Виявилося що не така це проста задача

Відповісти
Підтримати
Andrew KolorWay
Bohdan B 26.02.2025 14:36
Прості відповіді є простими лише постфактум

Винуватити владу просто як зараз модно казати «зручна позиція». Тому що справжнім винуватцям на ці плачі пофіг.

Є такий термін — Misplaced blame — ось ці коментарі якраз класичний приклад.

Відповісти
Підтримати
amigo
svikso 26.02.2025 18:21
1) Усіх людей перевезти на захід України? Ніхто ж не знав, наприклад, чи захоплять Київ.
2) Якщо евакуйовувати нємощних, то чому не зробити те саме із дієздатними? Вони не достойні?

Наприклад можна про це хоча би сказати і хай люди самі вирішують — евакуйовувати дітей чи ні. Зе влада же запевняла всіх що будуть шашлики.

В мене лише одне питання до влади: де були їх діти на початок вторгнення? Просто якщо верхівка вивезла своїх дітей до вторгнення, то якраз інші діти для них не достойні..

Відповісти
Підтримати
amigo
amigo 26.02.2025 19:01
Просто якщо верхівка вивезла своїх дітей до вторгнення, то якраз інші діти для них не достойні

Феодальна система 🤷‍♂️

Відповісти
Підтримати
svikso
Andrew KolorWay 26.02.2025 23:04

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Andrii ФОП 26.02.2025 17:48
влада знала що буде війна

не знала. Значна частина виконавчої влади до кінця вірили, що це лише спроба психологічно передавити.

Відповісти
Підтримати
Andrew KolorWay
Roman Starikov 26.02.2025 19:56

Да, только самая верхушка на голубом глазу нам рассказывала про психологическую спецоперацию и про то, что не нужно вестись на эти дешевые провокации, а лучше готовиться к Пасхе и шашлыкам на вылазке. Не надо ляля, все они знали, предатели!

Відповісти
Підтримати
Andrii
Andrii ФОП 26.02.2025 20:12

З першого речення ніяк не випливає друге.

Відповісти
Підтримати
Roman Starikov
Roman Starikov 26.02.2025 20:23

А я и не говорил, что они связаны. Этот козел потом на весь мир признался, что врал собственному народу, видите ли, «чтобы избежать паники и оттока инвестиций». А знай та несчастная семья заранее обо всем, выехали бы заранее, выжили бы, как и тысячи других ни в чем не повинных людей

Відповісти
Підтримати
Andrii
Юра 26.02.2025 20:39
Этот козел потом на весь мир признался, что врал собственному народу, видите ли, «чтобы избежать паники и оттока инвестиций»

це ти зараз збрехав про інвестиції, чи можеш знайти відео ?

Відповісти
Підтримати
Roman Starikov
Roman Starikov 26.02.2025 20:49

Прошу прощения, речь шла не о инвестициях даже, а о его личном благосостоянии: «Если бы мы это сообщили — а этого хотели некоторые люди, которых я не буду называть, — тогда бы я(!!!!) терял 7 млрд долларов в месяц, начиная с октября прошлого года». Вы скажете «Оговорка», я отвечу «по Фрейду».
Ну то есть о том, что они все знали задолго до вторжения и сознательно врали людям, спорить бесполезно, так ведь?

Відповісти
Підтримати
Юра
Юра 26.02.2025 22:31

точно майбутнього не знає ніхто і ніколи

Відповісти
Підтримати
Roman Starikov
Bohdan Kryvyi 28.02.2025 04:51

Ви ж самі розумієте, якби сказали, що буде війна. Почали б виїжджати, окей. Але росія 100% відклала б напад. Все не нападають, люди вже повертаються, політичні опоненти використовують це проти зелених, всі зі всіма так пересварились би, що росіі було б дійсно не дуже важко за 3 дні/тижні взяти все, що вона хоче.

Немає правильного рішення.
Правильне рішення — це хіба краще підготовка до війни.

А взагалі Буданов в 2021 році настільки точно описав як саме буде тривати наступ і які напрямки, що все зійшлось. Це вже потім він просто видавав фрази для телемарафону.

Відповісти
Підтримати
Roman Starikov
Vladimir Tasinich Psychologist 28.02.2025 17:03
Почали б виїжджати, окей.

Далеко не всі почали виїжджати вже після ранку 24.02.22. Тож виїхало б може 10%.

Але росія 100% відклала б напад.

Чому? Яка їм різниця? Для них головне які військові заходи проводяться, а не хто там їде чи ні.

Все не нападають, люди вже повертаються, політичні опоненти використовують це проти зелених, всі зі всіма так пересварились би, що росіі було б дійсно не дуже важко за 3 дні/тижні взяти все, що вона хоче.

А хто заважав зробити щось більш простіше і по людській? Просто повідомити людей в прикордонних містах, що є інформація про напад, якщо є змога виїздіть, особливо з дітьми. А люди нехай самі вирішують. Думаю виїхало би не більше 20%. Купа людей досі сидіть з дітьми біля лінії бойового зіткнення.

Немає правильного рішення.

Немає рішення простого яке влаштує всіх. Але є рішення які зменшують ризики.

Відповісти
Підтримати
Bohdan Kryvyi
Serhii Brahanets 28.02.2025 19:00

Всі знали, що є інформація про напад. Посольства виїхали за кілька тижнів і це ні від кого не приховували, по всіх новинах про таку можливість говорили. І люди дійсно вирішували самі. Я знаю сім’ю, яка виїхала завчасно, навіть дату війни вгадали, бо для них було логічно, що Росія повинна напасти після їхнього свята захисників вітчизни. Єдине джерело, яке говорило скрізь, що точно нападу не буде — це влада Росії.

Відповісти
Підтримати
Vladimir Tasinich
Vladimir Tasinich Psychologist 28.02.2025 21:53
Всі знали, що є інформація про напад.

Всі знали, що білий дім каже одно, а наша влада друге.

І люди дійсно вирішували самі.

Маючи такі ісходні дані трохи важко вирішити, не? Он Резніков в інтерв’ю ще 24.02.22 розповідал що ніхто не нападе, у росіян немає ударного кулака. Я не так давно відмотував ленту трухи за місяць до 24.02.22 — там же голова кругом іде від полярності заяв.
Ну і уже знаючи як воно все відбулося, можна сказати, що населенням взагалі ніхто не займався. Навіть військовими питанням мало хто займався. Куди там то населення.

Відповісти
Підтримати
Serhii Brahanets
svikso 01.03.2025 21:25
Всі знали, що є інформація про напад. Посольства виїхали за кілька тижнів і це ні від кого не приховували, по всіх новинах про таку можливість говорили. І люди дійсно вирішували самі..
Єдине джерело, яке говорило скрізь, що точно нападу не буде — це влада Росії.

якийсь сюр, а як же шашлики, а як же заяви Арахамії? Ще всі провладні помийні канали розповідали що вторгення не буде — всі ці джокери, легітимні та інше г.вно..

П.С.
99,9%. Повномасштабний напад Росії на Україну неможливий — Арахамія за підсумками наради з військовими

Відповісти
Підтримати
Serhii Brahanets
Slavik Savko 26.02.2025 21:59

Мер нашого міста на момент вторгнення був у відпустці в Єгипті. Пошастило мабуть .,. Або щось таки знали. Бо чув таке не про одного мера

Відповісти
Підтримати
Andrii
Oleksii Nedashkivskyi AI/ML Tech Lead 26.02.2025 20:11

це стовідсотковий жах. Але є безліч інсайдів, чим все-таки влада займалась 23 лютого. Чого варта лише зустріч Зе з бізнесом, яка стала цілком нерелевантною десь через пів дня. Тоді слухали здебільшого тих, хто мед у вуха лив, що, зрештою, призвело до значно більших жертв.

Відповісти
Підтримати
Andrew KolorWay
Andrii ФОП 26.02.2025 20:13

Саме так, як і відомо, хто й коли виїжджав з Києва на Захід.
Однак, Буданов попереджував навіть на тій зустрічі.
Однією з важливих помилок була наївна віра в суб’єктність лукашенки, який брехав і запевняв усіма каналами, що з їхньої території нападу не буде.

Відповісти
Підтримати
Oleksii Nedashkivskyi
Кратос 26.02.2025 10:19

напишу і я, великого сенсу в цьому нема але може в терапевтичних цілях, хз
Прокинулись від звуків вибухів і ракет, в дружини паніка, дитина ще спить (третій місяць від народження). Я тоді сказав дружині — «Все буде добре, панікою ти нам не допоможеш, кидай в валізу документи і перше необхідне і їдемо на захід». Через 20хв уже були в машині, на дорозі ще не було багато машин, але вже було ясно що скоро буде колапс. По дорозі забронювали житло в Мукачево і через 16 годин уже були там. Перші місяці війни не могли повірити що це на довго і що нас замкнули в країні. Через півроку виїхали до Польщі. Потім почалися санкції від держави для тих хто виїхав, ми позбулися всього майна що було в Україні, продали машину, обміняли водійське посвідчення, зробили другий закордонний паспорт.
Зараз дивлюсь на цей переговорний процес і розумію що треба боло їхати далі, може в Іспанію чи Португалію. Подивимось чим це скінчиться і на яких умовах, але в Україну більше не повернемось.

Відповісти
Підтримати
Михайло Власенко ІТ-архітектор 26.02.2025 11:33
почалися санкції від держави для тих хто виїхав

Які санкції? Що за маячня?

Відповісти
Підтримати
Кратос
Melnyczenko Mel 26.02.2025 12:16

А як ще назвати неможливість отримання консульських послуг закордоном, та ще й виключно для чоловіків?

Відповісти
Підтримати
Михайло Власенко
Bohdan B 26.02.2025 12:37

Як тоді автору верхнього коментаря вдалося зробити другий закордонний паспорт? щось не сходиться.

Відповісти
Підтримати
Melnyczenko Mel
Witness 26.02.2025 13:00

до апреля 2024 проблем сделать не было. І перелік тих, хто мог виїхати з виключенним з обліку теж був більше. А потім все закрутили.

Відповісти
Підтримати
Bohdan B
Melnyczenko Mel 26.02.2025 15:47

Ти точно живеш в Україні, читаєш українські новини, тощо? Заборони ввели не одразу

Відповісти
Підтримати
Bohdan B
Михайло Власенко ІТ-архітектор 26.02.2025 13:08

Але ж санкції не щодо нерухомості, тому продавати її нагальної необхідності не було.

Але вирішили покинути Україну назавжди — ваш вибір

Відповісти
Підтримати
Melnyczenko Mel
Melnyczenko Mel 26.02.2025 15:48
Але ж санкції не щодо нерухомості

Поки що

Відповісти
Підтримати
Михайло Власенко
svikso 26.02.2025 18:23
А як ще назвати неможливість отримання консульських послуг закордоном, та ще й виключно для чоловіків?

Ну так ви нічого не винні державі — вона вам нічого не винна. Вже якось треба визначитись

Відповісти
Підтримати
Melnyczenko Mel
Кратос 26.02.2025 14:27

Санкції стосувалися тих хто виїхав, можливо вас це це затронуло.
1.Обмеження в отримані консульських послуг
2.Штрафи і як налідок — арешт майна за відмову обновити дані в ТЦК
3.Відмова в підтвердженні водійського посвідчення і як наслідок наможливо обміняти посвідчення на европейський зразок
4...
----
нам вдалося цього уникнути, бо ми засвоїли важливий урок від нашої влади — готуйся до найгіршого і тоді не буде несподіванок

Відповісти
Підтримати
Михайло Власенко
Sergey Designer 26.02.2025 15:40
арешт майна за відмову обновити дані в ТЦК

є реальні судові справи? бо з моїх знайомих, які виїхали та ті що лишилися НІХТО не оновлював данні через тцк. не всі навіть через резерв+ оновили

Відповісти
Підтримати
Кратос
Кратос 26.02.2025 17:29

ну так це ж не одразу відбувається
спочатку штраф, потім ще один, через деякий термін несплати передається в виконавчу, потім ще деякий час, ну і на фінальному єтапі може бути арешт майна.

Відповісти
Підтримати
Sergey Designer
Sergey Designer 26.02.2025 20:13
може бути

ясна-панятна, так би одразу і написали...

Відповісти
Підтримати
Кратос
svikso 26.02.2025 18:26
нам вдалося цього уникнути, бо ми засвоїли важливий урок від нашої влади — готуйся до найгіршого і тоді не буде несподіванок

Нам вдалося це уникнути, бо єдина мотивація Зе влади це рейтинг найвеличнішого в короткостроковій перспективі. Була б відповідальна влада, були би закони аналогічні наприклад демократичній Британії під час другої світової: карткова система, обов’язкова мобілізація з арештом майна за неоновлення данних. Правда тоді і лисому з кварталу і кращим людям країни прийшлось би мобілізуватись..

Відповісти
Підтримати
Кратос
Кратос 26.02.2025 21:40
Була б відповідальна влада

Була б відповідальна влада — ми б були готові, тоді може б і війни б не було.

Відповісти
Підтримати
svikso
Bohdan Kryvyi 26.02.2025 02:57

Так як проживаю на заході, то очевидно не проживав той жах, що люди біля Києва, на сході і півдні.
Проте мене дуже вразило, що ракети керовано можуть прилетіти точно навіть на захід України за сотні кілометрів від місця запуску. Якось раніше не думав, що таке можливо. Не цікава мені мілітарна тема, тому і не знав. Тому виходячи на вулицю 24 числа погляд чергувався між небом, думаючи, що можливо знову щось буде летіти, і телеграмом.

Відповісти
Підтримати
David Markovich 25.02.2025 23:57

Першим прокинувся пес і почав метушитись. Певно почув як одні з перших ракет цієї війни прилетіли по ВЧ А-1088 у Антонівці (~16 км від дому) і по ВЧ ВПС у Чорнобаївці (~10 км від дому). Крізь сон я теж чув далекі розкати «грому», але не приділив тому уваги. Спросоння не одразу доходить, що грози взимку не буває.

Батьки дружини перебували на лівому березі Дніпра і вранці мали їхати на самий край підконтрольної території в Луганській області, щоб остаточно перевезти звідти речі. Звісно, що не поїхали, і хату свою вже навряд чи побачать. Подзвонили вони нам десь о 5:30 ранку, бо над ними почала пролітати вся номенклатура озброєння російської тоталітарної воєнщини: ракети, винищувачі, ударні і десантні гвинтокрили.

Одразу подзвонив своїм батькам, вони вже прокинулись і збиралсь телефонувати нам, бо Чорнобаївка до них набагато ближче і вони все чули яскравіше.

Пішов до банкомату: черга невеличка, місто ще не прокинулось, прильоти були на периферії і не дуже гучні, можливо — касетні. В стороні Чорнобаївки і Антоновки було видно неприємні стовпи чорного диму. Дана картина остаточно переконала — це війна.

Десь з 7 ранку люди почали прокидатись і розбрідатись по супермаркетах і базарах. Купували звісно консерви, крупи. Не було відчуття, що це щось глобальне. Та і звідки йому взятись, наше покоління і 2-3 покоління до нас війну не бачило. Хто бачив, у тих все вже було закуплено заздалегідь, але повірити не могли.

Приблизно тоді ж, з 7-8 ранку, стала тривожно підвивати сирена. Цей звук дійсно сильно впливає на людей. Це зараз більшість вже звикла, а тоді продавчинь на базарі починало тіпати і багато хто нервово озирався.

Виїзд з міста у напрямку Миколаєва якийсь час стояв глухим клином, але людей більше залишилось, ніж спробувало виїхати одразу.

Приблизно о 10-11 годині була спроба прорватись на Лівий берег до батьків дружини, і можливо лишитись там на якийсь час. На той момент, село в тупіковому напрямку, вдалині від головних трас і потенційного напрямку руху військ виглядало нормальним варіантом. Набагто безпечнішим, ніж «вікна на залізничну станцію».

Виїхали на трасу і зрозуміли, що справи дійсно кепські. У полях вже стояли С-300, деякі вже підбиті. На висотах окопувався особовий склад і гармати. Назустріч з Лівого берега рухались колони порожніх трейлерів і «Уралів». Вони десь там у «степах Херсонщини» вже лишили техніку і особовий склад. Багато навіки.

По мірі наближення до Антонівського мосту, під’їзд до якого з висоти, відкривалась взагалі епохальна і жахлива картина: багато стовпів чорного диму від Дніпра, і здавалось до Криму. Такого не було в жодну лісову пожежу (навіть ту, що особисто гасив Ющенко з лопатою). Такого не було і коли горіли плавні. Дві ПУ С-300 стояли під навісом АЗС, обабіч мосту. Все супроводжувалось гуркотом того самого «грому», який наближався набагато швидше, ніж очікувалось.

На мосту став вимальовуватись і корок. Багато хто так само їхав до родичів і у власні оселі в Олешках і Голій Пристані. Проїзд мостом був ще відкритий, але все остаточно зупинилось між мостами через Дніпро і Конку. Звідти всіх повернули назад, бо на той час бої вже були за Каховки і десь на рівні Олешківських пісків. Ворог пройшов 90 км за 6 годин.

Ми повернулись додому і на якийсь час зайнялись докуповуванням того, що могло знадобитись. Особливо потрібно було подбати про ліки для дружини, котрі окрім того, що здорожчали, так ще і стрімко закінчувались у аптеках. Ніякого планування «що далі» тоді не було. Суто якісь механічні рухи і спостереження за ситуацією. Час від часу було бажання переміститись кудись подалі, але зваживши ситуацію, воно відходило на другий план. На дорогах було вже небезпечно, вони вже палали. На диво — в місті було доволі тихо. Певно, ворог оцінював успіхи і перегруповувався. Тож більша частина міста залишилась вдома. ЗСУ ще тримались біля мосту. Було відчуття, що втримають, або відступаючи підірвуть. Так і сталось, але в інший бік і більше ніж через півроку.

Силовики (поліція, СБУ, прокурори) отримали наказ до 18 години виїхати у напрямку Миколаєва. Ситуацію не передати словами, то треба було бачити: на весь обласний центр залишилось кілька екіпажів поліції на старих Дастерах. Один для охорони ОДА, інші для імітації порядку в районах міста. Але порядок тримався. Деякий розгул мародерства трапився трохи згодом, вже під час окупації, але також був швидко придушений.

Паралельно у військових тривала якась своя окрема робота, переважно за містом. Повним ходом йшла підготовка до героїчних боїв за Антонівський міст і Каховську ГЕС. ТЦК відправляли додому переважно всіх добровольців, окрім ОР-1 і 2. Пізніше цивільні добровольці все ж спробували якось самоорганізуватись у ТРО, яка була майже повністю знищена у вуличних боях на початку березня.

Справжня катастрофа і трагедія почалась для жителів Антоновки та інших Придніпровських поселень на Правому березі. Передмістя почали засипати «Градами» і «Ураганами» просто по будинках, ніяких позицій там не було. Розлетілись на друзки ті самі дві АЗС, під навісами яких стояли С-300. В місті весь час стало чути вильоти і прильоти РСЗВ і артилерії всіх можливих калібрів. Дружина на досвіді 2014-2015 року розказала про «правило двох стін» задовго до телемарафону. Але нам «пощастило», ми чули лише гуркіт, в цей час жителі Антоновки сиділи цілими родинами у підвалах, бо це все сипалось на них. Почалась перша хвиля міграції — спочатку з передмістя у місто.

Коли на ранок 25 лютого стало зрозуміло, що це «всерйоз і надовго», все більше людей стало потихеньку збиратись на виїзд з міста. Вже 26-го лютого сплинув останній шанс виїхати з міста в бік Миколаєва основною дорогою. Станом на 28 лютого місто було повністю оточене і готувалось до облоги. Кожен хто як міг. У місті не було жодного діючого військового формування. Звісно, що була розвідка, лишились якісь СБУ-шники, якісь поліцейські. Але організований спротив чинити було нікому.

З ночі 27-го лютого можна було спостерігати, як Антонівський міст перетворився на нерозривну лінію фар, а гуркіт гусениць було чути у місті всю ніч. Причому жодної одиниці військової техніки ворога не було у межах міста до 1-го березня. Вся ця маса накопичувалась на знаменитому Чорнобаївському аеродромі і у полях. Техніки було стільки, що серійні «роз%%би» її у Чорнобаївці не зупиняли просування ворога. Це залізна монгольська орда XXI століття. На останні кілька днів лютого склалось враження, що про нас забули всі: і свої, і вороги.

Не забули. 1 березня — чорний день у календарі будь-якого херсонця. «Зачистка» оточеного міста окупантами. Вони закривали вулицю за вулицею, квартал за кварталом. У двори майже не заходили. Йшли «коробкою»: спереду 1-2 БМП/БМД, за ними «Тигри» з відкритими дверима, за дверима як за щитом довбані «вітязі» з хижим поглядом і новинками стрілецької зброї. Точно — контрактники, напевно — якась «спєцура». За ними піхота «папрощє», але всі споряджені стрілецькою зброєю, «мухами», «шмєлями», засобами медицини. Загалом це абсолюно не ті чмоні, котрих згодом крутили по телемарафону як «армію РФ». Замикає всю процесію пара БТР-80. По кілька таких угрупованнь на кожен район міста. Зайшли одразу з трьох сторін. Проти них хлопці на цивільних машинах, максимум — з калашами. Скільки людей поклали в той день досі точно не знає ніхто.

Далі був Подвиг. Десантники з 79-ї, морпіхи з 36-ї, і багато інших з’єднань і підрозділів, включно до простих ментів, зупинили цю навалу десь під Вознесенськом і Баштанкою, і завернули їх назад. Коли ти на власні очі бачиш скільки всього їде і летить, і потім фіксуєш, що майже нічого з того не повертається, а що повернулось — то дуже покоцане, ти розумієш, що тут неподалік, всього в 15-20 км воюють наші титани, надлюди. Вони роблять все можливе і неможливе. Тому в Херсоні були мітинги. І тому у окупації руки не опускались, вдавалось працювати майже у звичному режимі. На півроку ЛБЗ пролягла на стику областей, посередині між Херсоном і Миколаєвом. Всього в 20 км від міста, де з новою силою запалала надія.

Але час йшов, окупація тривала. Ми дивились у новинах, що загроза наземного вторгнення для столиці була знята. Зняли блокаду Сум, звільнили Чернігівщину. І лише про Херсон якась дивна недобра тиша в ефірі. Звітували лише про чергові «роз%%би» у Чорнобаївці. Тим часом місто виживало як могло. Десь знаходилось і борошно, і цукор, ринки працювали. Це все було своє, з елеваторів і певно ще радянських складів НЗ. Хліб з місцевого заводу, курей з птахофабрики роздавали по районах безкоштовно. Найбільший дефіцит був курячі яйця, але за таких умов це була вже розкіш. Окупант по-справжньому так і не вліз у продовольче забезпечення міста аж до кінця окупації. Все трималось на місцевих підприємцях, все добували самі. Перші місяці окупації вся продукція у магазинах була українська. Перші ешелони «гумдопомоги» стояли припадали пилом на стадіонах. Їх не брав ніхто, окрім відвертих маргіналів на камеру.

Десь у другій половині березня повністю відкрили для пересування цивільних Антонівський міст. Він був із наскрізними дірками, з розводами крові, спаленою технікою і «шмоном» на в’їзді і виїзді, але це була ниточка зв’язку. Люди вперше за місяць війни могли побачитись з родичами. Так само і ми поїхали навідати батьків дружини на Лівому березі. У селі було відчуття ніби і немає ніякої війни. Віддаленість від магістралей і глухий напрямок на нікому не потрібні в тих обставинах морські курорти відігравали свою роль. По-справжньому окупанти почали лазити вглибині тих місць лише після втечі з Правого берега. До батьків дружини ми з’їздили загалом два рази. Останній раз міг стати дійсно останнім, але минулось, і ми побачились знову, хоча і аж через півтора роки.

У квітні стало помітно, що населення міста невпинно зменшується, причому харчів також більше не стає. Через це окупанти починають нервувати і потихеньку закручувати гайки, обмежуючи пересування. Їм не потрібне пусте місто, їм треба люди — живий щит. Людина в окупації — то є фактично заручник. Певною мірою обставин, а певною і власних страхів. Через регулярні вимкнення світла і інтернету стало складно працювати віддалено і обстановка в місті вцілому стала загострюватись.

У другій половині квітня, незадовго до Великодня, було прийнято рішення виїзджати на підконтрольну Україні територію, допоки є така можливість. Понад тиждень був проведений за з’ясуванням актуального маршруту і плануванням виїзду з міста, можливо назавжди. До речі, неофіційних, «народних» маршрутів евакуації з Правого берега було три і вони весь час змінювались. Перший пролягав вздовж лиману через Олександрівку майже одразу у Миколаїв. Той маршрут існував не довго, там почались запеклі бої і там було немало загиблих цивільних. Другий — полями вздовж Інгульця, через Снігурівку — це наш маршрут. Приблизно 25 блок-постів на 70 км дороги. Буквально виїзджаєш з одного і вже бачиш інший. Перед головним «КПП» у Снігурівці черга машин 100+, так кожен день. Кілька годин очікування в полі і якесь невисловлюване відчуття свободи, коли бачиш хлопців з синьо-жовтими прапорами на шевронах. Те, що ми скористувались цим маршрутом в останні дні його існування було зрозуміло по активному мінуванню мосту прямо в момент руху колони цивільних автомобілів. Маршрут проіснував ще тиждень. Останній маршрут був через селище Давидів Брід, яким скористались наші друзі вже у травні. Він проіснував до середини травня. Також було підірвано всі мости і маршрут закрився. Більше маршрутів евакуації на Правому березі не було аж до деокупації.

Досі пам’ятаю як їхав від російського блок-посту у сіру зону і останнім на дорозі стояв снайпер-бурят з СВД, я очей з нього не зводив у дзеркало заднього виду, і він витріщався на машину аж поки ми не повернули. Розумію, що ми десь хвилину дивились одне на одного через те дзеркало, але машина їхала повільно, час тягнувся неймовірно довго. Певно досі найдовші хвилини у житті.

І ще одне спостереження, яке було відмічено ще до війни, але сформувалось вже пізніше: незадовго до початку нападу, десь за два тижні, вулиці міста заповнились інкасаторськими машинами. Їх було нетипово багато. По кілька машин біля регіональної філіїї НБУ, біля головних офісів банків, просто по місту. Весь час кидались в очі броньовані інкасаторські машини. Інколи вони їздили колонами по 2-3. Дружина тоді сказала: «дивись, гроші вивозять», я відмахнувся, типу звичайна річ. Зараз думаю: ну як так? Скільки життів можна було врятувати, а рятували папірчики і метали.

P.S. Перешрошую, якщо комусь лінь читати — я не змушую. Це записки очевидця.

Відповісти
Підтримати
Andrii ФОП 25.02.2025 19:27

Сказав дружині, що завтра почнеться велика війна, і ліг спати. Вибухів не чув, прокинувся годині о 9, і по обличчю дружини зрозумів, що це саме той день, який всі так боялися.

Відповісти
Підтримати
Азаза Заазааз 25.02.2025 19:26

Ну в області артсклад вибухнув, проснувся, покурив, пішов спати далі через годину проснувся коли наші танки на вокзал через місто їхали завантажуватись. А те що війна буде, було зрозуміло уже 22 — 23 числа, бо місцевий офіс дтек в режимі паніки збирав манатки і вивозив офіс, ну вони буквально всі папірчики що в них були, загрузили в свої дастери, і більше я їх в Житомирській області до середини 23 року не бачив.

Відповісти
Підтримати
Yaroslav Zavod 25.02.2025 19:15

От судьби не убежишь. То ж не мельтушився.

Відповісти
Підтримати
Sergey Designer 25.02.2025 17:12

23 перед сном (як й майже в інші дні) подивився якесь кіно чи пару серій серіалу, трохи прибухнув та ліг спати, це скоріше за все вже було 24. прокинувся від вибухів та від того що дружина ввімкнула новини на телеку та голосно розмовляла з батьками. ще годину подрімав. потім корп дзвінок від СЕО, мол є вже куди евакуюватися на західну, хто може-хоче, беріть родину та стрибайте в авто. на той час не вмів керувати авто напевно тільки Святослав)
трохи протверезів на адреналіні. вирішили трохи почекати, бо батьки спочатку не хотіли нікуди виїжджати. то ми поїхали до знайомих, котрі жили в будинку 50-60х років, але з бомбосховищем, в якому двері треба було відкривати та закривати у двох (метал-бетон-метал). там 3 дні. потім застрибнули в авто дружини (бо моє не таке економне та немає сенсу ганяти дві автівки) та з батьками в село у закинуту хату покійного діда. дружина витримала тиждень миття у тазіку та походів по потребах на вулицю)) всеж поїхали на західну, де вже були інші співробітники з родинами. 12 чи 16 годин за кермом. якось так...

Відповісти
Підтримати
Alexander Dyachenko Senior C++ Developer в RingCentral 25.02.2025 16:05

проснулся в начале пятого от взрывов за окнами, которые разбудили и жену с ребенком
страшно не было, был жуткий стресс и полная растерянность, невозможно было ничего делать, кроме как листать ленту в телеге
а вот дочка была просто зеленая от страха, боялась отпустить нас буквально на метр и с ней надо было ходить даже в туалет
жена сказала «а у нас как раз картошка и яйца закончились. очень кстати.»
выстоял огромную очередь у банкомата. и такую же огромную в магазине.
а мешок картошки вообще без проблем купил на базаре под домом. почти весь потом выбросил, не кому было есть.

Відповісти
Підтримати
Дмитрий Мирошник Lead QA Automation Engineer 25.02.2025 15:56

Лежал в больничке с приступом миокардита, начало войны проспал, часов в 8 меня разбудили и сказали собираться домой, при текущих раскладах меня никто дальше лечить не будет. Окей. Собрал шмотки, вызвал такси, поехал домой. Ещё неделю был дома, как смог двигаться больше, чем 10 шагов без одышки — свалил на запад.
А ещё у меня 2 оффера сорвались из-за хуйла. Как раз в пн обещались сказать. Ну и сказали, шо мол сорян, но в текущих раскладах закрывать эту позицию в Украине слишком рискованно.

Відповісти
Підтримати
Євгенія Невська HR-manager 25.02.2025 15:45

Я дуже хаосно все пам’ятаю. Ми орендували в той час квартиру ЖК в Ірпені, де чз поле- Буча.Спочатку не повірили, мов,зараз все закінчиться.Тим часом в рамках ЖК комплексу чоловіки створили міні- групи і обороняли домівки, в один з днів приїхала грузова автівка — чоловікам видали багато автоматів, ножів і ще зброї. Пам’ятаю, чоловіки спіймали першого росіянина, хто з Бучі пробрався. Ми намагалися перший час триматися всі разом, сусіди, жінки, діти, чоловіки, тваринки, але вже кілька разів приїжджав мер і заохочував виїжджати. АТБ, Фора відкривали все і роздавали безкоштовно залишки продуктів усім. Змогли виїхати ті, хто одразу поїхав.Потім повертали військові усіх. Ще й тоді міст підірвали на виїзді з Ірпіня. Евакуація відкладалася, бо тоді ще винищувачі літали і все бабахало. Вже по Ірпіню не було вказівок, що за вулиця, куди бігти ітд.Було жахливо бачити людей похилого віку, бо вони нікому не потрібні були, окрім місцевих мешканців. Військові дуже нас підгоняли,мов, ворог йде, кидайте домівки і усе.Ми змогли евакуюватися 4.03, 7 березня вже були кадирівці в комплексі .

Відповісти
Підтримати
Полуарлекин Полумонах 25.02.2025 14:29

мне 24 утром нужно было везти в ветеринарку на уколы моего маленького 🦎 Лемми
но сделать ему укол было некому и я думал, он умрет :(

Відповісти
Підтримати
Serhii Tyshchenko Embedded Software Engineer 25.02.2025 14:29

Прокинувся в Києві від вибухів і прольотів крилатих ракет. Перша думка була, чи воно не ядерне, і вже немає сенсу навіть вставати з ліжка, зрозумів що раз навколо все темно, значить ні, і встав збирати речі. Руки ходили ходуном, але емоційно була скоріше досада, від того що як раніше не буде, і всі плани зламались в одну мить.

В перші години була навіть думка, чи не спробувати долучитися до ЗСУ, але новини про вторгнення ще і з Білорусі з окупацією ЧАЕС і згадки розповідей від донецьких знайомих про 2014 від цих думок відбили — стало зрозуміло, що має місце така ж державна зрада, як і тоді, і своїм родичам я був би кориснішим шляхом підготовки плацдарму для евакуації з-під окупації. Хід війни вийшов значно кращим, ніж на той момент очікував, але заряд оптимізму скінчився до 2023, коли стало достатньо очевидно по роботі, що війна — це про Україну, а решта світу мислить ріск мітігейшнами і живе своє краще життя.

Відповісти
Підтримати
Іван Маляр Машиніст-обхідник в НАЕК Енергоатом 25.02.2025 14:23

Мене повідомив друг який вже загинув. Я ж зустрів 24 в новому місці проживання. Трохи лагав Київстар і не ходили автобуси.

Відповісти
Підтримати
Nazar Kostetskyi Software Engineer в Lemberg Solutions 25.02.2025 14:23

Колега написав в загальний чат в 4-5 ранку шо почались фейерверки, я подумав що ну він і приколіст, ліг спати, потім прокинувся, почитав новини, взяв дейоф і ліг досипати.

Відповісти
Підтримати
Sergius von Bielersee 25.02.2025 14:04

Прокидаюся о 04:17 за місцевим часом, бачу «ПУТІН ПОЧАВ ВІЙНУ» на УП червоним шрифтом і вся стрічка ФБ в повідомленнях про звуки вибухів... Першими словами того дня була якась лайка на адресу путлера...

Відповісти
Підтримати
Bohdan B 25.02.2025 15:33
Прокидаюся о 04:17 за місцевим часом, бачу «ПУТІН ПОЧАВ ВІЙНУ» на УП червоним шрифтом і вся стрічка ФБ в повідомленнях про звуки вибухів.

Прямо один один з тим, що у мене. Правда ще й прикинувся під звуки реактивних літаків і вибухів. Розбудив дівчину зі словами «Війна почалася, я не прикалуюсь». Дзвоню батьку, він каже «ну що, Богдан, живемо у історичний час».

Короче справді день, який запамʼятається на все життя.

Відповісти
Підтримати
Sergius von Bielersee
Sergius von Bielersee 26.02.2025 23:46

Теж батькам дзвонив десь за двадцять хвилин по тому, вони не спали...
Зате дружина зʼявилась онлайн аж о 7:33 по Україні і не зрозуміла про що я, чому ми скасовуємо переїзд (мало бути 28 лютого)...

Відповісти
Підтримати
Bohdan B
Viacheslav Pavlov 25.02.2025 17:37
Оскільки мені було ліньки їхати в лабораторію здавати аналізи на коронавірус, до Праги я не полетів

Даааааа, сколько тебя читаю всё удивляюсь какое количество возможностей сливаешь ленью конечно

Відповісти
Підтримати
anonymous
Sergey Designer 25.02.2025 17:42

ну камон, це проблеми лаби, шо вона відкрилась у радіусі 850 метрів, а не в 800)

Відповісти
Підтримати
Viacheslav Pavlov
Slavik Savko 25.02.2025 18:04

Ми поїхали до села із декількох причин:
1. Більша можливість для манервів — є дуже багато різних шляхів відходу
2. Менше стратегічних об’єктів. Я живу не дуже далеко від залізничного вузла. По ньому слава Богу ще не прилітало.
3. Ну і найголовніше — в місті ми одні ані родичів ані друзів. Гуртом якось спокійніше було пережити. Із мінусів — довелось кожного вечора бухати з тестем. Не уявляю де він брав бухло під час сухого закону ще й в таких кількостях

Відповісти
Підтримати
anonymous
Bohdan B 25.02.2025 18:45

Бро бухання з родичами — прямо тру сторі. В житті скільки горілки не пив, як за березень-квітень 22го

Відповісти
Підтримати
Slavik Savko
Sergey Designer 25.02.2025 19:10
Із мінусів — довелось кожного вечора бухати з тестем

це єдине що не дало мені поїхати кукухою) теж мені мінус...

Відповісти
Підтримати
Slavik Savko
Bohdan B 25.02.2025 20:02

Ой та від чого там їхати кукухою, москалів п*здять, у всіх патріотичний підйом, крейсер Москва взривається, Маріуполь стоїть. Це якраз зараз нею треба їхати, якщо так подивитися.

Відповісти
Підтримати
Sergey Designer
Sergey Designer 25.02.2025 20:25

ну не знаю. кожен, мабуть, посвоєму пережив ті емоції. тоді ірпінь, буча, потім Маріуполь опинився в повній окупації.
Загальна кількість загиблих людей у Маріуполі може сягати 100 тисяч [wikipedia]
всі по селах не відсвічують або вже виїхали за кордон.

Це якраз зараз нею треба їхати, якщо так подивитися

зараз тусять по кабаках. в буковелі черги на підйомник. хтось авто оновив або придбав житло)

Відповісти
Підтримати
Bohdan B
Andriy Neborak Embedded software developer в GlobalLogic 25.02.2025 13:30

Рано вранці мали їхати в Буковель, допізна збиралися і встав о 5й, глянув уніан — було «тихо» і пішов в гараж по машину. Побачив низьколетівший військовий літак, подумав, що навчання.
Мав ще забрати маму в іншому районі, заїхав на заправку і подумав, що якось занадто багатенько машин в черзі як на робочий день в 5.30.
Вже в дорозі пішли новини червоним шрифтом, але повірив в то 50/50 бо минулі дні були кібератаки і могли бути злами задля сіяння паніки.
Десь біля Кропивницького поряд «пролітали» машини еліт сегменту з номерами АХ, АН, АЕ, НЕ. Тоді стало ясно, що таки пішли в наступ.
До Львова дорога зайняла 36 годин...

Відповісти
Підтримати
Oleksii 25.02.2025 08:45

Все почалось з прильоту ракети у військовий аеродром у моєму рідному місті на півдні, де я знаходився на той момент. Потім був місяць в окупації, мітинги під дулами автоматів, виїзд до Запоріжжя через ворожі блокпости. Дивно, що зараз той місяць згадую навіть з невеликою ностальгією.

Відповісти
Підтримати
Slavik Savko 25.02.2025 06:54

Не міг заснути. Щось відчував. Підписався на десятки телеграмів і відчував тривогу якщо аж хвилину ні від кого немає інфи. Під початок вторгнення вже майже заснув і через сон побачив меседж що пуйло об явило спецоперацію. Я подумав тоді що це мені сниться.
Десь через пів години подзвонила мама сказала що у них вибухи.
Я швидко вдягнувся, побіжав до скпермаркету купити продуктів на перший час. Ржав з чувака із повною тачкою туалетного паперу.
Потім до банкомату зняв увесь нал що був. Народ ще не прокинувся тому нікого не було.
Наче примітивні непотрібні дії панікера, але нал пригодився волонтерам на закупівлі. У перші дні багато хто просив саме кеш.
До обіду вирішили їхати до батьків у село. Там прожили два місяці поки все стабілізувалось. Там допомогав місцевим волонтерам та переселенцям.

Відповісти
Підтримати
Undisclosed User 24.02.2025 14:05

Це була довгий день з 24.02 по десь 15 квітня, неможливо вирізати окремі дні в пам’яті — воно все зліпилося докупи, якісь біженці, якась гуманітарка комусь, якусь сам купую, якусь прислали. Думаю що це ще вистрілить і будуть довгі сеанси з терапевтом. І це при умові що я був у Львівській області і лише трохи виїжджав у сусідні. Здається майже записався добровольцем у сухопутні війська. Але дурну бабку на касі в Ашані, яка згадала про маску — я запам’ятав)) Недавно з подивом знайшов частини цієї гуманітарки в підрозділі де я тепер служу. Ну тут прямо вже доля. Але весь березень 2024 я не пам’ятаю.

Відповісти
Підтримати

Підписатись на коментарі

Не підписуватись
Скористайтесь акаунтом
×
з умовами використання сайту і політикою конфіденційності.