Лагідна українізація Туреччини

Привіт! Я живу в Анталії вже три роки, і в мене накопичується чимало історій про Туреччину та її культуру, які часом контрастують з українською. Потихеньку публікую.

Історія перша: кар’єрна міграція

У своїх темах на DOU про пошук роботи я нагадую: варто заздалегідь будувати список компаній, у яких ви є бажаним кандидатом. Також варто користуватись своїм українським походженням і формувати додатковий список компаній, де вже працюють українці — це спростить пошук прямого контракту в майбутньому.

У моєму випадку я можу скористатися ще й тим, що живу в Туреччині. Турки — найбільша діаспора у Німеччині, тож якщо я захочу туди релокуватись, уже знатиму одну з найпоширеніших мов у країні. Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, а шлях до комфортного працевлаштування в Німеччині — через проживання в Туреччині.

Історія друга: лагідна українізація

Є ситуації, які мене дратують — але врешті я знаходжу рішення.
Мене дратував колгосп Дія.City та аутсорс-компанії, які його активно просували — тож я почав популяризувати прямі контракти. Так, із запізненням на рік, але почав.

Мене дратувало, коли в LinkedIn я шукав віддалені вакансії, а бачив полотно з однією й тією ж вакансією в різних локаціях від однієї компанії. Тепер я сприймаю такі компанії як потенційних рекламодавців для свого проєкту ReadyToTouch, бо такі дратівливі полотна з’являються через обмеження платформи LinkedIn, і відповідно компанії витрачають більше грошей на публікацію вакансій у різних локаціях.

Мене дратувало, коли після залишених чайових мені офіціанти в Туреччині казали «спасібо». Тепер буду лагідно перевчати їх казати «спасибі».

Епілог