Коли тімлід — усе. І це не комплімент

О 10:58 я заходжу на дзвінок. Черговий робочий кол за одним із напрямів клієнта. План простий: пройтись по статусу, обговорити реалізацію наших рекомендацій, відповісти на питання та домовитися про дедлайни. Склад команди звичний: зі сторони клієнта PM з розробки, маркетолог та СMO.
І тут починаються мої питання:
— Чи впровадили ви ось цю задачу?
— Треба спитати у тімліда.
— Можемо погодити план робіт на наступний місяць?
— Тімлід зможе сказати, давайте його теж запросимо на дзвінок.
— Який планується новий функціонал?
— Я уточню в тімліда...
І от уже третє коло поспіль — усе за тим самим сценарієм. PM з боку клієнта присутній на зустрічі, але на кожне питання — відповідь через тімліда. Він коментує, підтверджує, уточнює, іноді навіть сам пише мені в особисті, щоб дати деталі, бо так «швидше».

Але я бачу інше.
Цей тімлід — технічна людина. У нього своя зона відповідальності: команда, беклог, пріоритети — усе, що має робити ТЛ у нормальному скрам-процесі. А паралельно — безперервний потік задач з мого боку: зі стратегії, з дедлайнами, які ми погоджуємо з клієнтом і передаємо в реалізацію.
Здавалося б, PM — це та людина, яка мала б бути ключовою точкою комунікації. Раніше так і було, бо була інша людина. Вести статус, знати, що в роботі, що в черзі, що вже впроваджено. Якщо PM не може відповісти на базові питання, не знає статусів, не тримає в голові план дій — то це не комунікаційний міст, а просто проміжна станція. На практиці — він просто «перепитує». Не приймає рішень, не контролює таймінги, не тримає структуру. Уся відповідальність — на тімліді.

І тут виникає питання: а навіщо тоді PM?
Це вже не про ролі чи особисті стосунки. Це про банальну ефективність у роботі. Бо якщо мені або їхньому ТЛ простіше списатись напряму, щоб порішати питання — значить, щось пішло не так. Доволі банальні та очевидні речі, але роль PM — це не просто «бути на дзвінку». Це знати продукт, знати внутрішню команду, володіти пріоритетами, та зрештою, зв’язувати процеси. Це та людина, яка може за потреби відповісти на всі питання — іноді навіть технічні. Якщо цього немає, то замість чіткого процесу виникає хаотичний конвеєр. І команда, яку мали б захищати, отримує подвійне навантаження. Бо задач багато, а в тижні лише 40 робочих годин, які ТЛ міг би використати продуктивніше, ніж сидіти на нетехнічних дзвінках.

На мою думку, у таких ситуаціях не варто мовчати, а потрібно говорити. Спокійно, без звинувачень, але чесно: Хто за що відповідає? Чому на всі запитання є лише одна людина, яка реально може дати відповідь? І чи не перетворюється це на «горловину пляшки», яка рано чи пізно зупинить увесь потік задач? Бажано проговорити це з СMO на 121, просто підсвітити те, що додаткова «посередницька» ланка не спрощує, а ускладнює.

Бо коли одна людина: і технічна реалізація, і прийняття рішень, і комунікація, і все між ними — проєкт тримається не на системі, а на людині. А це завжди нестабільно.