Junior 2025: як виділитися серед кандидатів та чого від вас очікують роботодавці

💡 Усі статті, обговорення, новини для початківців — в одному місці. Приєднуйтесь до Junior спільноти!

Мене звати Олег Васильєв, понад сім років я працював інженером і техлідом, а зараз займаю позицію делівері менеджера у B2Bits — центрі компетенції EPAM, де ми створюємо рішення для сфери ринків капіталу. Майже на кожному проєкті, де був залучений, я працював з junior-aми, і зараз у моїй команді теж є молоді фахівці. До того ж я регулярно виступаю в ролі ментора: за час роботи у внутрішніх програмах EPAM мені вдалося успішно навчити й підтримати понад 30 початківців.

Сьогодні завдяки генеративному штучному інтелекту дедалі більше рутинних завдань автоматизуються. В ЕРАМ, наприклад, є власна екосистема, яка інтегрує популярні ШІ-рішення та дозволяє створювати спеціалізованих агентів для різних галузей бізнесу. Звісно, більшість компаній намагаються використовувати можливості штучного інтелекту для покращення показників і оптимізації процесів.

Це своєю чергою впливає на ринок праці та вимоги до спеціалістів: базові завдання можна легко делегувати машині. Водночас зростає попит на людей із глибшим досвідом, здатних одразу братися за складніші виклики без тривалого навчання. Проте стартові позиції нікуди не зникають: IT-компанії все ще готові брати джуніорів, але важливо розуміти, які саме якості й навички тепер у пріоритеті.

У цій статті я поділюся власним досвідом і розгляну найактуальніші аспекти для початківців в ІТ: чому широкий стек навичок стає ключовим для junior-а, як відбувається інтерв’ю та онбординг, аргументи за сертифікації та способи прискорити професійне зростання за допомогою ШІ. Сподіваюся, що ці інсайти допоможуть новачкамрозібратися в сучасних трендах і вирізнитися серед інших кандидатів.

Широкий стек і розуміння ключових інструментів

У 2025 для ІТ дедалі важливішим стає фахівець, який принаймні базово орієнтується в кількох напрямах. Чимало компаній прагнуть знайти «універсальних» інженерів, здатних водночас займатися бекендом і фронтендом або ж поєднувати бекенд із хмарними сервісами. Такий підхід дає змогу оперативніше розв’язувати специфічні завдання без залучення додаткових профі на кожен «шматочок» роботи.

Іноді може здаватися, що від джуніора вимагають бути цілим ІТ-відділом. Насправді ж компаніям важливо, аби новачок розумів загальну картину: знав, для чого призначені основні інструменти та вмів швидко заглибитися в деталі за потреби. Приміром, коли мене як бекенд-розробника запитують про Jenkins чи SonarQube, зазвичай не йдеться про те, щоб налаштувати все «з нуля». Важливо розуміти призначення сервісу, вміти переглянути логи збою чи розібратися, що таке «code smells» і чому це варто виправляти.

Утім, тримати у голові весь цей арсенал технологій складно навіть для досвідчених фахівців. Згодом початківець почне більше орієнтуватися на загальні концепції й підходи, а конкретна технологія сприйматиметься скоріше як ще один інструмент для досягнення цілей. Я завжди намагаюся зафіксувати для себе, що це за технологія, навіщо вона потрібна й де може стати у пригоді. Замість того, щоб ідеально пам’ятати API або налаштування конфігурації. У світі, де штучний інтелект та пошукові системи дають швидкий доступ до потрібної інформації, важливіше усвідомлювати, де і як її відшукати, а не тримати в голові всі можливі деталі.

На практиці juinior-у рідко хто доручить будувати проєкт із нуля: зазвичай такий спеціліст долучається до вже сформованого середовища з визначеною архітектурою та напрацьованими процесами, де досвідчені колеги допоможуть із першими кроками. Уміння швидко орієнтуватися в поставлених задачах і звертатися за порадою, коли це необхідно, — ось що справді цінується на старті кар’єри.

Як проходить інтерв’ю і що очікують від кандидата

В цьому розділі я спиратимусь на особистий досвід. Певен, він буде корисним тим, хто шукає першу роботу в ІТ.

Отже, я завжди починаю співбесіду з невимушеної розмови: можемо обговорити погоду, хобі, останні новини в ІТ чи навіть меми про штучний інтелект. Це допомагає трохи зняти напругу й дає кандидату відчути себе комфортніше. Якщо бачу, що людина сильно хвилюється — ще більше намагаюся розрядити обстановку. Моя мета — почути не завчені відповіді, а справжню думку та побачити, як людина мислить.

Після цього ми плавно переходимо до розмови про досвід і навчання. Навіть якщо переді мною junior, він зазвичай уже має щось за плечима — pet-проєкти, завдання з курсів, участь у хакатонах або хоча б експерименти з фреймворками. Я завжди питаю: що саме вивчали, як застосовували знання на практиці. Це дозволяє зрозуміти рівень самостійності та підхід до власного розвитку.

Далі — основна частина інтерв’ю: практичне завдання у форматі pair-сесії, яка триває 40–45 хвилин. Це максимально наближена до реальності задача, зазвичай пов’язана з майбутнім проєктом, до якого може долучитися кандидат. Це не «напиши калькулятор» або «виверни масив задом наперед», а більш змістовна задача — наприклад, як оптимізувати певну бізнес-логіку або як правильно реалізувати мініфічу з майбутнього проєкту з використанням відповідного фреймворку.

Я не забороняю користуватись ChatGPT або гуглити — навпаки, мені цікаво побачити, як саме кандидат шукає інформацію, як формулює запит, як перевіряє себе. Головне — проговорювати свої кроки: що саме робить, чому так, які альтернативи розглядає. Це не про ідеальне рішення — це про процес мислення.

Після практики переходжу до розділу про поведінку в конфліктних або неоднозначних ситуаціях, де намагаюсь розіграти діалог як в реальному житті. Наприклад:

— «Що зробиш, якщо тімлід під час код-рев’ю жорстко не погоджується з твоїм рішенням?»
— «Як відреагуєш, якщо колега з боку клієнта просить реалізувати рішення, яке суперечить найкращим практикам в розробці?»

Це не просто гіпотетика — це моделі реальних робочих ситуацій. Саме тут проявляються комунікаційні навички, здатність мислити критично, відстоювати свою точку зору або навпаки — визнати, що помилився. Для мене це значно важливіше, ніж відповідь на питання «скільки поколінь у .NET GC».

Якщо кандидат щиро говорить про свої сильні й слабкі сторони, не боїться шукати рішення і відкритий до зростання — для мене це завжди великий плюс. Я хочу бачити в команді людей, які не тільки вміють кодити, а й хочуть ставати кращими щодня. Навички можна надолужити, а от підхід і цінності — це фундамент.

Онбординг і роль джуніора на старті

Успішний старт для джуніора починається не з технічного завдання, а з грамотного онбордингу: поступового занурення в проєкт, команду й технічний контекст. Компанії шукають фахівця, який завдяки своєму «широкому погляду» та базовому розумінню кількох напрямків зможе оперативно підтримувати критичні точки проєкту. Це не означає, що від junior-a очікують миттєвих проривів чи глибокої експертизи в кожній сфері. Навпаки — головна цінність новачка на старті полягає в готовності брати на себе невеликі, але важливі задачі, які розвантажують старших колег і допомагають підтримувати ритм команди.

Якщо ви потрапляєте до здорового робочого середовища, вас не залишать сам на сам із кодом. Вас поступово вводитимуть у курс справ, даватимуть зрозумілі задачі, пояснюватимуть контекст. Ваше завдання — бути активним, уважним і не боятися ставити запитання.

Абсолютно нормально чогось не знати. Важливо показати готовність вчитися, приймати зворотний зв’язок і шукати рішення. Як людина, що активно менторить новачків у рамках внутрішніх програм, можу точно сказати: той, хто ставить запитання і проявляє інтерес, росте значно швидше, ніж той, хто мовчки намагається «вижити».

Але є й поведінка, яка викликає тривогу. Наприклад, якщо одна й та сама помилка з боку людини повторюється — це для мене сигнал, що людина або неуважна, або не вчиться на фідбеку. Одного разу, може навіть два — це нормально. Але коли зауваження одне й те саме, знову і знову — починаєш замислюватися, чи є взагалі прогрес.

Так само дратують питання, відповіді на які можна знайти за дві хвилини в Google чи спитати у ШІ. Якщо людина не зробила навіть базове дослідження перед тим, як звертатися — це сигнал про пасивність і відсутність самостійності.

Окрема тема — мовчання про блокери. Коли людина кілька днів сидить із проблемою, але нічого не каже, а потім виявляється, що весь прогрес «заморозився» — це вкрай нездорова практика. Команда — це про взаємодію. Якщо не виходить і ти вже витратив декілька годин або навіть день на пошук рішення безрезультатно — скажи. Завжди краще підняти руку, ніж мовчки «застрягти».

Ще один тривожний дзвіночок — відсутність ініціативи. Коли людина виконує тільки те, що їй сказали, як той робот за інструкцією, без жодної спроби подумати ширше та запропонувати альтернативу або поставити уточнююче запитання, це свідчить про те, що їй складно мислити як частині команди, що розвиває продукт. Для мене дуже важливо бачити хоча б натяки на майбутню проактивність. Не треба знати все — але треба бути залученим.

Адже junior — це теж людина, яка здатна мислити. Для мене тайтли — це не завжди про рівень знань, а радше про рівень відповідальності. Я неодноразово бачив, як новачок міг глибше орієнтуватися в новій технології, ніж більш досвідчені колеги, але залишався пасивним — можливо, через тиск старших за тайтлом або через відсутність інтересу до проєкту. Але саме здатність включатися, брати участь і проявляти ініціативу формує справжнього професіонала, незалежно від рівня.

Сертифікація: не обов’язково, але дуже бажано

Одне з найчастіших питань, яке я чую від новачків: «Чи потрібна мені сертифікація (Microsoft, AWS, Google Cloud тощо)?». Моя відповідь: це не обов’язкова умова, але я наполегливо рекомендую її мати, особливо якщо ви хочете виділитися на фоні інших кандидатів.

Наприклад, я сам працюю з .NET і завжди раджу пройти хоча б базову сертифікацію (наприклад, AZ-900 (Microsoft Azure Fundamentals)), тому що знання з хмарних технологій — це база зараз. Я рекомендую її не лише колегам з проєктів чи з команди, а й просто знайомим, які серйозно налаштовані будувати кар’єру в ІТ. Чому? Бо сертифікат — це структуровані знання, підтвердження мінімального практичного досвіду і, що не менш важливо, сигнал про вашу мотивацію розвиватися.

На реальному прикладі: у нас на проєкті час від часу відкриваються позиції для junior-ів, і на одну внутрішню вакансію може бути 15–20 кандидатів. Фізично неможливо провести співбесіду з кожним. Тож окрім базового стека навичок, я звертаю увагу на наявність сертифікацій. Для мене це не просто «папірець», а практичний індикатор: людина інвестувала свій час, пройшла певний рівень підготовки, склала іспит — а отже, має базу, з якої вже можна стартувати.

Звичайно, сертифікат — це не гарантія крутої роботи, так само як і його відсутність — не вирок. Але давайте чесно: якщо ви хочете потрапити на співбесіду швидше або пройти попередній скринінг, сертифікат може суттєво підвищити ваші шанси. Тим більше в ситуаціях, коли вибір стоїть між двома однаково сильними кандидатами — переможе той, хто доклав трішки більше зусиль, щоб показати свій рівень.

І головне — не треба сприймати сертифікацію як фінішну пряму. Це лише один із кроків на шляху до вашого професійного росту. Але хороший, зрозумілий і цінний як для вас, так і для роботодавця.

Штучний інтелект як прискорювач розвитку. Але є нюанс

Сьогодні генеративний ШІ — це не просто тренд, а реальний інструмент, який щодня допомагає вирішувати робочі завдання. Пошук причин помилки, генерація ідей для оптимізації бізнес-логіки, створення шаблонів, пояснення незрозумілих фреймворків — усе це можна зробити швидше з підтримкою ШI. Головне — дотримуватись політики компанії: не передавати чутливі дані, не викладати коди доступу чи внутрішню документацію в публічні канали. У багатьох випадках дозволено маскувати або обфускувати (тобто замінювати чутливі дані випадковими) фрагменти, щоб отримати допомогу навіть зі складними задачами.

У нашій команді використання штучного інтелекту вже давно стало повсякденністю. Я виступаю в ролі ШI-коуча на проєкті: допомагаю визначити, де саме доцільно задіяти ШІ, веду облік задач, які були успішно вирішені з його допомогою, і формую підхід до відповідального використання таких інструментів, як ChatGPT чи GitHub Copilot.

Для новачків це справжній прискорювач розвитку. Але разом із цим приходить і спокуса делегувати ШІ занадто багато — іноді навіть те, що варто було б вирішити власною головою.

Я неодноразово бачив, як захоплення штучним інтелектом призводить до зниження розуміння коду та втрати доменних знань. І це стосується не тільки початківців. Один із найнебезпечніших моментів — коли інженер використовує ChatGPT або інші інструменти як «чорну скриньку», тобто сприймає їхні відповіді без аналізу й розуміння, як щось автоматично правильне. Здавалося б, код працює... але коли починаються баги або потрібні зміни — часу на виправлення витрачається вдвічі більше, ніж було зекономлено.

Щоб цього уникнути, ділюся кількома порадами, які допоможуть використовувати ШІ ефективно, але без шкоди:

· Завжди перевіряйте й осмислюйте згенерований результат. ШІ не відміняє розуміння. Якщо ви не можете пояснити, як працює те, що ви вставили в проєкт — краще не вставляти взагалі.

· Не делегуйте критичне проєктування фіч ШІ. Генерація ідей — так. Але архітектурні рішення, що впливають на бізнес-логіку, мають базуватись на вашому усвідомленому підході.

· Для простих речей не завжди варто викликати ШІ. Наприклад, перевірка наявності файлу в директорії — це 2-3 рядки коду, які краще згадати або знайти в офіційних документах, ніж генерувати за допомогою ШІ та витрачати час на запит з розписуванням усіх уточнень.

· Не втрачайте навичок аналітики й траблшутингу. Критичне мислення, логіка, дебаг — усе це швидко «вимивається», якщо ви сліпо покладаєтеся на ШІ. А коли виникне справді нетипова проблема, з якою ШІ не зможе допомогти (скажімо, щось піде не так під час демо з клієнтом), це ляже на ваші плечі. Пам’ятайте: ШІ — це інструмент, а не співрозробник. Його сила — у швидкості та зручності. Але відповідальність за якість, надійність і підтримку рішення завжди залишається за вами.

Насамкінець

Я сам починав із навчальної програми в компанії, де працюю й зараз. Цей досвід став для мене переламним: завдяки правильному оточенню, підтримці та структурованому навчанню я отримав міцний фундамент і зміг зробити перші впевнені кроки. Але, чесно кажучи, найважчим тоді було саме дочекатися цього першого шансу. Очікування, конкуренція, боротьба за можливість долучитися хоч до чогось реального — усе це забирало чимало сил.

Що мені допомогло на цьому шляху? Наполегливість. А ще — готовність братися за найскладніші задачі навіть без повного розуміння, як їх вирішити. Я навмисно обирав різні напрямки: фронтенд, бекенд, хмари — просто щоб розширити світогляд і швидше вирости.

Зараз я бачу схожі риси в тих, кого менторю. Пригадую одного з учасників програми EPAM Campus, який починав практично з нуля, без формальної освіти в ІТ. Він не мав «ідеального резюме», але мав щось важливіше — високу залученість. Постійно ставив конструктивні питання, самостійно знаходив задачі, пропонував покращення. За пів року він став тією людиною, яку я би хотів бачити у себе в команді.

Так, вимоги до junior-ів змінилися: компанії шукають не виконавців інструкцій (бо для цього вже є ШІ), а людей, які можуть мислити разом із командою і впливати на результат. Тих, хто не чекає задач, а вміє поставити питання, запропонувати варіант, взяти на себе відповідальність, навіть на ранньому етапі. Це не про те, щоб знати все — це про те, щоб бути залученим і небайдужим.

Початок завжди найскладніший. Але якщо ви вже зробили перший крок — не зупиняйтесь. Рухайтесь далі, пробуйте, питайте, заглиблюйтесь. Так, ринок конкурентний, і зволікання може коштувати шансів. Не гальмуйте. Найкращий момент, щоб рухатись далі — саме зараз.