15 років між пікселем і продом: як я виросла з джуна у дизайн-лідера

💡 Усі статті, обговорення, новини про Front-end — в одному місці. Приєднуйтесь до Front-end спільноти!

Привіт! Я — Олена Івлєва, UX/UI дизайнерка, UX Engineer і фронтенд-розробниця з 15+ роками досвіду. Я завжди поєднувала дизайн і код — ще до того, як це стало трендом. Працювала над продуктовими платформами, запускала стартапи з нуля, створювала дизайн-системи у коді до появи Figma й наводила порядок між макетами та продом.

Цей текст — не про «успішний успіх», а про трансформації, які відбуваються, коли ти ростеш як спеціалістка, береш відповідальність і починаєш впливати не лише на вигляд інтерфейсу, а на продукт загалом.

Як усе починалося: малювати й одразу верстати

Мій шлях почався у ті часи, коли дизайнер був і художником, і верстальником. Figma ще не існувала, автолейаутів не було. Були Photoshop, HTML, CSS і... блокнот. Жартую — Dreamweaver :)

Я не ділила інтерфейс на «дизайн» і «код»: якщо щось не виглядає як треба у браузері — значить, ще не зроблено. Це мислення стало фундаментом моєї професійної еволюції.

У 2015 році ми командою з трьох фахівців створили MVP високонавантаженого сервісу. Я відповідала за UX/UI та фронтенд, один розробник — за бекенд, а третій виконував функції продакт-менеджера й директора з інженерії (тоді ми ще не знали таких назв).

Наш стартовий стек:

• Дизайн: Photoshop.
• Фронтенд: Bootstrap, jQuery.
• Бекенд: Yii, Mysql.

UX-досліджень не було, але ми уважно слухали користувачів, прибирали зайве, оптимізували сценарії. Це був UX без UX — на здоровому глузді та емпатії.

Що спрацювало? Ми точно розуміли, хто наш користувач і що для нього важливо — саме це дало змогу швидко зібрати простий, цільовий інтерфейс без зайвого. Контент став частиною функціоналу, а бізнес-модель — зрозумілою й прозорою: комісія за угоду, без сюрпризів.

Гіпотези ми перевіряли відразу в проді. Слухали людей, дивились, як вони користуються сервісом, і постійно щось спрощували. Це дозволило не лише запуститися швидко, а й отримати перші гроші, підтвердити цінність продукту — і далі масштабуватися.

Було складно:

• Жодних тестувальників, CI/CD чи DevOps.
• Валідація, кешування, логування — вручну.
• Інфраструктура на VPS без контейнерів.

Сьогодні ця платформа має мільярдні покази щодня, повноцінну команду з дизайнерів, розробників, маркетологів, тестувальників... А UX-принципи, закладені ще тоді на старті, досі працюють. Технології змінюються, але суть залишається.

Як UX став вимірюваним

Перші A/B-тести як підхід з’явилися ще у 2000-х, і великі продуктові компанії в США — зокрема Google — почали активно використовувати їх ще з 2006–2008 років. Вони тестували все: від формулювань у заголовках до відтінків синього у посиланнях, і приймали рішення на основі мільйонів даних. В Україні ж цей підхід прижився значно повільніше — більшість команд покладалися на інтуїцію, логіку, «відчуття», але не на цифри.

У моїй практиці перший справжній досвід UX-тестування з’явився, коли ми запустили MVP з нуля для американської аудиторії. Ми вже на старті почали отримувати зворотний зв’язок від перших користувачів. Ми не просто спостерігали, а почали усвідомлено порівнювати нові зміни зі старими. Що б ми не оновлювали — текст, структуру, заклик до дії — усе тестувалося. Ідея не йшла одразу у продакт напряму, вона запускалась у парі зі старим варіантом, і ми дивились, що працює краще.

З часом цей підхід еволюціонував. Ми почали тестувати вже не лише готовий функціонал у продакшені, а й високоточні прототипи — через умовні сценарії, клікабельні макети, зібрані в Figma. Це допомагало зменшити ризики до розробки, швидше зібрати фідбек, зекономити час команди. Але водночас я переконалася: найсильніше працює тестування в реальному проді — на живій аудиторії, з реальними діями, коли на кону вже не макети, а гроші, час і досвід користувача. Такі тести мають ризики — але дають найчистіші сигнали.

Саме в той момент UX перестав бути про «естетику» і став про вплив. Ми почали ставити гіпотези й перевіряти їх як інженери: через метрики, сценарії, баги, помилки й успіхи. UX проникнув глибше — у структуру, логіку, поведінку, до самого ядра продукту.

Коли ролі знову злились

Сьогодні ми знову наближаємось до моделі «одна людина — багато ролей». Це вже не щось нове, а майже норма, особливо в невеликих командах або стартапах. Зі стрімким розвитком AI, появою коду, що генерується з Figma, та розповсюдженням фулстек-підходу, команди намагаються оптимізувати процес: «замість трьох — один, але потужний».

На перший погляд — звучить ефективно. Але на практиці така модель несе в собі як плюси, так і серйозні ризики.

— Коли зник фронтенд

Останні роки показали чітку тенденцію: у багатьох командах окремого фронтенду більше немає. Його функції дедалі частіше перекладають на фулстек-розробників. І з погляду бізнесу це здається логічним: одна людина, менше координації, швидше в прод. Але на практиці така модель часто породжує нові проблеми.

Фулстек мислить не про досвід — він мислить про функцію. У нього інші пріоритети: API, логіка, безпека, бекенд, реліз. Інтерфейс — це просто ще одна частина завдання. Візуальна частина — не фокус, а тло.

У результаті інтерфейси «працюють», але не ведуть. Вони не тримають ритм, не створюють цілісності. І навіть коли технічно все «збігається з макетом», на рівні досвіду виходить зовсім інша картина.

На одному з проєктів, де я працювала у паралельній команді (дизайнер + фулстек-розробники) була, здавалося б, проста задача: зробити інформаційний блок із картинкою і текстом. Дизайнер усе красиво спроєктував: сітка, відступи, баланс — все гармонійно. У макеті текст займав буквально кілька рядків.

Фулстек-розробник реалізував усе самостійно. Верстка була технічно правильна, піксель у піксель. Але в прод пішов реальний контент на 600 знаків, а іноді й більше. І тут почалося: текст почав «вивалюватися» за межі блоку, розтягував усе по висоті, ламав композицію й ієрархію.

Гірше те, що це була не одна сторінка, а десятки тисяч однотипних сторінок, кожна зі своєю картинкою, яка тепер не відповідала новій висоті. Структура розсипалась. Потрібно було повністю переробити логіку: адаптувати під реальні тексти, обрізати або замінювати зображення, оновлювати шаблони. Витрачено купу часу і грошей. Хто винен? Формально — ніхто. Але по суті — випала роль того, хто повинен був бачити цілісну картину.

Цей кейс — ще одне нагадування, чому недостатньо просто зібрати інтерфейс за макетом. Важливо перевіряти, як він працює з реальним контентом, на реальних сценаріях, у реальному житті. Бо гарний інтерфейс — це не той, що гарно виглядає у Figma. Це той, що залишається життєздатним у проді та несе гроші бизнесу.

— Коли прийшов ШІ

Ще кілька років тому це здавалося магією, а сьогодні — звична частина робочого процесу: AI генерує інтерфейси з текстового опису, створює код на льоту, оптимізує флоу, підказує краще розміщення кнопки чи змінює мову усього продукту за секунду.

Це дійсно вражає. Він швидкий, впевнений, не втомлюється. Штучний інтелект бере на себе рутину, шаблони, сотні повторюваних дій — і звільняє наші руки. Але не голову.

Попри всю свою потужність, AI залишається поза контекстом. Він не знає, чому цей продукт узагалі створюється, як живе його аудиторія, які ризики і обмеження має команда. Він не бачить справжніх потреб бізнесу, не вловлює інтуїтивні сигнали користувачів і точно не зчитає емоцію з «погляду в бік» на юзер-тестуванні.

Він не поставить запитання: «А чи справді цей екран потрібен?» або «Чому цей текст ніхто не читає?» — ці речі бачимо тільки ми.

AI — не наш конкурент, а інструмент. Він може генерувати, але не ухвалює рішень. Його можна навчити шаблону, але не стратегічному мисленню. Він — двигун, але саме ми сидимо за кермом.

Тому сьогодні цінність системного дизайнера лише зростає. Людина, яка одночасно розуміє користувача, бізнес і технології, здатна створювати не просто красиво, а змістовно, цілісно, з розумінням наслідків і впливу.

Що залишається нам

Роль дизайнера змінюється не вперше. Ми вже бачили, як від рук з мишкою переходимо до автолейаутів, як від верстки в блокноті — до генерації коду. Але головне залишилось незмінним: здатність бачити картину цілком.

Дизайнер більше не про шрифти й тіні. Він — про зв’язки між інтерфейсом, логікою продукту, цілями бізнесу і досвідом живої людини по той бік екрану. Його сила — не у піксельперфекті, а в тому, щоб помітити слабке місце в сценарії, поставити незручне запитання, знайти елегантне рішення і впевнено провести його через всі рівні узгоджень — до релізу.

Майбутнє — не за тими, хто змагається з машиною. Майбутнє — за тими, хто вміє бачити глибше, ставити правильні запитання і використовувати ШІ як підсилювач, а не як заміну. Бо системне, стратегічне, людське мислення — це те, чого не напишеш в промпті.

Як стати лідом без офіційної посади

Я не чекала, поки мені дадуть офіційну роль або змінять тайтл. Щоб рости, я почала діяти ще до того, як хтось визнав мою «лідерську» позицію. І з власного досвіду можу сказати: це працює.

Я не боялася лізти в код, навіть якщо це лякало. Не уникала розмов про бізнес, хоча спочатку здавалося, що це «не моя зона». Я вчилась читати аналітику, питати про метрики, шукати відповіді в реальних даних, а не в здогадках.

Коли в команді виникала «сіра зона» — та, де відповідальність ніби ні на кому — я заходила туди першою. І не чекала ідеального часу, щоб «проявити себе». Навпаки — брала той, що був, і намагалась зробити його краще. Іноді — через дрібні кроки. Іноді — через складні розмови. Але завжди з наміром покращити не лише дизайн, а сам продукт.

Я навчилася не мовчати, коли бачила, що щось не працює. І не просто вказувати на проблему, а приходити з пропозицією, як її вирішити. Бо лідерство — це не про статус. Це про готовність брати на себе ініціативу, ризикувати, вести інших і показувати, як може бути інакше.

Навіть якщо ви «просто дизайнер» — не замикайтесь у межах Figma. Впливайте. Говоріть. Запитуйте. Сумнівайтесь. Слухайте. Формуйте середовище навколо себе.

Бо справжнє лідерство починається не з посади. Воно починається з дії!

Що я засвоїла за 15+ років

• UX — не про UI. UX — про зміни й результат.
• Код — не ворог дизайну, а його продовження.
• Комунікація — навичка № 1 у роботі з командами.
• Технології змінюються — але це лише інструменти.
• Ролі підлаштовуються під вимоги бізнесу й розвиток технологій, але суть залишається незмінною.
• Системне мислення — основа масштабування.

І головне — не треба чекати ролі, щоб стати лідом. Просто діяти, пропонувати, брати відповідальність. Роль підтягнеться.

А як у вас?

• Чи доводилось вам поєднувати UX, код і продумування логіки?
• А може, ви теж рятували інтерфейси після «фулстеків»?

Пишіть у коментарях — буде цікаво порівняти досвіди.