Facebook не хоче, щоб ви читали цю книгу

Про що ця історія?

Зараз практично щомісяця виходить яка-небудь розгромна стаття, в якій говориться який ___ (підставьте ім’я будь-якого американського технобро) поганий, жадібний, деспотичний, аморальний, або просто жахливо далекий від нас, простих смертних. Усе це супроводжується бурхливими обговореннями в соцмережах, викриттями в подкастах і тисячами коментарів від людей, які або зловтішаються, або розчаровуються.

Але, як показує практика, за тиждень усе забувається. Виходить якась нова стаття — і новий герой (або антигерой) займає місце попереднього. Цикл нескінченний, а ті самі технобро так і залишаються на своїх тронах, нехай і злегка пошарпані бурями громадської думки.

Ще не траплялося прецеденту, коли хтось розгорнув би цілеспрямовану і масштабну атаку проти однієї конкретної компанії та її лідера — до недавнього часу.

11 березня 2025 року колишня співробітниця Facebook Сара Вінн-Вільямс, яка пропрацювала в компанії з 2011 по 2017 рік, випустила книгу під назвою «Careless People» (Недбайливі люди). Це повноцінний 300-сторінковий мемуар, в якому вона без прикрас розповіла про усю внутрішню кухню компанії — жахливу корпоративну культуру, дискримінацію, внутрішні скандали, домагання і все в цьому дусі.

Однак, за таке правдорубство їй довелося поплатитися. 25 березня Meta (мабуть призабувши про своє гасло про свободу слова) подала до суду на авторку, формально через «порушення угоди про неразголошення». Тепер, їй офіційно заборонено просувати свою книгу та будь-яким чином публічно критикувати компанію. Проте, ця постанова не поширюється на видавництво і книжка продовужує публікуватися, ставши бестселлером на Amazon.

Я прочитала цей мемуар за вас і пропоную вам коротку вижимку з усім найцікавішим і найскандальнішим.

Частина 1. Марк Цукерберг

Почнемо з невеликого контексту: середина 2009 року — Bitcoin щойно запустився, світ поступово оговтується після фінансової кризи 2008-го і паралельно сумує за великим Майклом Джексоном. Наша головна героїня, Сара — новозеландська юристка, яка працює в посольстві у Вашингтоні, США. У ті часи інтернет кардинально відрізнявся від сучасного: він був простішим, повільнішим і значно менш політизованим. Ні нескінченних твітів Ілона Маска, ні стрічки, забитої AI-згенерованим контентом.

Але Сара вже тоді бачила, куди все рухається. Вона розуміла, що Facebook не може вічно залишатися просто невинною «соцмережею для котиків» — політика неминуче проникне всередину і хтось повинен буде визначати правила гри в цьому просторі. Крім усього, вона мала й особистий приклад того, що соцмережі — це дуже впливовий інструмент.

У 2011 році потужний землетрус сколихнув Нову Зеландію — її Батьківщину, де перебувала її родина. І саме Facebook став головним каналом зв’язку між постраждалими, рятувальниками та урядом. Вся офіційна інформація поширювалася саме через нього. Це було, як ми зараз в війну читаємо в Telegram-каналах, куди й що летить.

Отже, коли твоя роль як компанії у суспільстві стає настільки значущою, аполітичність уже неможлива.

Тому Сара вирішила стати тим, хто прокладе Facebook цей шлях у світ політики — своєрідним «дипломатом».

Однак виникла проблема: сам Facebook не сприймав себе як щось більше, ніж просто платформу для спілкування та розваг. Через це Сарі довелося буквально вмовляти керівництво взяти її на роботу. І в неї це вийшло — у 2011 році вона влаштовується у Facebook на спеціально створену під неї позицію — менеджер з глобальної громадської політики.

Перші роки в компанії — перші проблеми

І відразу починаються труднощі. Сарі Вінн-Вільямс потрібно було переконати компанію, і зокрема її СЕО — Марка Цукерберга, поступово почати вливатися в політику. Цей розділ у книзі так і називається — «Pitching the Revolution» — «Продати ідею революції». Адже, якщо поглянути на сучасність, поголовно усі топ-технологічні компанії дуже тісно співпрацюють із державами, навіть сам Facebook. Але повернімося у 2011 рік.

Першим завданням Сари було організувати офіційну зустріч із прем’єр-міністром Нової Зеландії, Джоном Кі. У нього був такий політичний «тур по США», і він вирішив завітати до Кремнієвої долини, в офіс Facebook.

Сам Марк Цукерберг взагалі не горів бажанням брати участь у цьому. Його цікавив лише код і програмування, і це, насправді, дуже велика проблема, оскільки скрізь в офіційних колах заведено, що одна головна особа зустрічається з іншою. Якщо ж СЕО уникає прямого контакту, прем’єр міністр цілком може сприйняти це як зневагу.

Але зустріч уже в календарі, і відступати нікуди. У книзі авторка описує цю зустріч так:

«Поки ми з прем’єр-міністром ведемо бесіду, з однієї з переговорок виходить Марк Цукерберг... У м’ятій футболці, джинсах і з розкуйовдженим волоссям він виглядав, як більшість програмістів, що снували по офісу... Він прямим ходом іде до мене, усі замовкають і стається такий діалог:
— Привіт Марку! ти ж хотів зустрітися з прем’єр-міністром Нової Зеландії?
— Ні. Я вже казав, що точно не хочу цього
— Ем, ну... гаразд... просто він от прямо тут. Джон Кі, прем’єр-міністр Нової Зеландії — це Марк Цукерберг, CEO Facebook, — промовляю я й жестом прошу їх потиснути руки, але Марк лише різко висмикує її назад.»

Ще кілька абзаців, і Сара пише:

«Марк веде те, що з великою натяжкою можна було б назвати ввічливою розмовою, якби його бундючність так не кидалася у вічі. Це помічають усі...»

Ця ситуація яскраво демонструє, що на той час Марк і компанія загалом перебували в такій «ізольованій бульбашці», де їх цікавили лише код, сервери та внутрішні задачі. Ніхто ще не розумів, що для розвитку потрібно рухатися в різних напрямках, зокрема у побудові стосунків з політиками.

Ось ще один цікавий епізод із глави 21, яка має назву «Billionaire Time» — «Розклад мільярдера».

Це 2015 рік, президент Колумбії, Хуан Сантос, пропонує Марку провести офіційну зустріч щодо ініціативи Internet.org (це окрема тема). Так ось, з цією зустріччю є одна заковика — потрібно переконати Марка провести її зранку, бо це єдиний час, коли президент взагалі може. У країні тоді назрівав дуже серйозний внутрішній конфлікт. Сара пише:

«Команда президента чітко дала зрозуміти, що вони буквально втискають цю зустріч у його напружений графік. Однак асистентка Марка, Андреа, стоїть на своєму: полудень — це зарано, зустріч — не раніше 12.30. У Марка є строге правило: жодних зустрічей до полудня. Він звик працювати ночами, а зранку відсипатися, і цей ритм життя — непорушний...»

Facebook та вибори Трампа у 2016 році

Ви вже найімовірніше здогадуєтеся, що так не могло тривати вічно, що мав настати той момент, коли компанія і Марк зокрема усвідомили би свою релаьну впливовість на політику. І цей момент настав — у листопаді 2016 року. Тоді Facebook звинуватили у сприянні перемоги Трампа на виборах. Це був величезний світовий скандал, і основна претензія полягала в тому, що платформа жодним чином не боролася з дезінформацією, яка масово поширювалася в стрічках користувачів.

Коли новина про це звинувачення вже облетіла увесь світ, Марк на одній із конференцій заявив, що «це доволі божевільна ідея» — що компанія мала який-небудь вплив на вибори.

Однак буквально через кілька місяців відбувається повне переосмислення і поворот на 180 градусів. Марк публікує величезний лист, маніфест аж на 6000 слів — про роль компанії у світі після виборів 2016 року. (Нагадаю, це 2017 рік, і тоді Трамп ось тільки-тільки прийшов до влади) У цьому листі він:

1. Визнає вплив компанії на минулі вибори.
2. Погоджується з тим, що Facebook може бути важливим інструментом влади.
3. Визнає, що компанія здатна дуже сильно залучати користувачів у політику.

Фактично, це було своєрідне визнання і переосмислення платформи — від невинної стрічки з мемами та котиками до дуже впливового інструменту. І це сталося не просто так — ЗМІ буквально задавили Марка своїми розгромними статтями, і його, як то кажуть, життя змусило зайняти певну політичну позицію.

Усе разом — цей маніфест на 6000 слів, зміна іміджу, поведінки — показує перетворення Марка від такого техно-задрота до реального бізнесмена. Однак апогеєм цього перевтілення став його тур по США.

«Цукерберг у президенти!»

У 2017 році весь світ цілком серйозно обговорював можливість того, що Марк Цукерберг балотується в президенти. Річ у тім, що він вирушив у тур маленькими містечками США — в його програмі були Детройт, Небраска, Вісконсін, Алабама та інші «хиткі штати» (swing-states).

Там він керує трактором на молочно-м’ясній фермі, спілкується з групою наркозалежних, вечеряє разом із біженцями, відвідує фабрики і в цілому проводить таке «іміджеве турне по глибинках Америки». Класичний хід — створити образ «свого хлопця з народу», який є в резюме напевно в кожного президента.

Сара про це пише так:

«Кожна його зупинка ретельно продумується заздалегідь його командою, а потім красиво документується фотографами, зокрема Чарльзом Оммані, який дев’ять років знімав Джорджа Буша та Барака Обаму. Усі ці фото публікуються на сторінці Марка у Facebook і „оптимізуються“, щоб їх побачили мільйони його підписників...

Офіційно він заперечує, що збирається балотуватися в президенти, однак чому так багато уваги приділяється саме саме „хитким штатам“?... »

Отже, «що це було?»- взагалі-то ніхто не зрозумів. Сам Марк, звичайно, заперечував той факт, що він нібито балотується в президенти, але... виглядало все це дуже дивно.

Взагалі, вже потім — у 2024 році, Марк вирішив кардинально зайнятися своїм зовнішнім виглядом. Очевидно, щоб позбутися іміджу невдахи після Конгресу 2018 року та всіх цих подій. Ось вам фото «до» і «після» — від того всім відомого айті-гіка практично нічого не залишилося.

Загалом, що можна сказати? Якщо за твоєю спиною стоять десятки тисяч співробітників — хочеш, не хочеш — доведеться виходити з технічної бульбашки в реальний світ

Розділ 2. Китай

Китай — болюча тема для Facebook і особисто для Марка Цукерберга. Офіційно Facebook не працює на китайському ринку ще з 2009 року. Але якщо заглянути в цифри — близько 10% прибутку компанії у 2023 році надійшло саме з Китаю. Це приблизно 13.5 мільярда доларів.

Звідки такі гроші? Вони надходять від китайських компаній, які масово рекламуються на платформі, орієнтуючись на зовнішні ринки. Тож навіть сьогодні, попри всі торгові війни, китайський ринок залишається стратегічно важливим для Meta.

Але зараз ми переносимося у 2014 рік. Тоді Китай в очах США був авторитарною державою з обмеженням свободи слова, інтернет-цензурою і всім відомим «Великим Китайським Фаєрволом». Проте це ще не 2017-2018 роки, і риторика Заходу не була настільки ворожою. Відносини — напружені, але ще зберігалася надія на співпрацю.

Для Facebook це був ідеальний момент, щоб спробувати повернутися на китайський ринок. І Марк для цього робив усе можливе, залицяючись до влади. Згадайте лише його інтерв’ю китайською або ж ту саму пробіжку туманною площею Пекіна.

Однак Комуністична партія Китаю хотіла більшого — вона хотіла мати повний доступ до персональних даних користувачів і загалом — більшого впливу на компанію. Наприклад, якщо десь почався несанкціонований протест — швидко обмежити доступ до соцмережі у відповідному регіоні.

Отже, Facebook почав реалізовувати такі «нові фічі». Сара описує це так:

«Під керівництвом Марка, Facebook зібрав велику команду з найкращих та найавторитетніших програмістів, щоб розробити те, чого хотіла Комуністична партія Китаю. Вони почали створювати нові інструменти цензури, щоб використовувати їх для перегляду повідомлень і постів людей.»

Ось кілька пунктів з того, що Сара знайшла у внутрішніх документах:

«Я знайшла детальний опис інструментів модерації контенту та цензури. Наприклад, передбачено аварійний перемикач, який давав би змогу заблокувати будь-який конкретний регіон Китаю від взаємодії з іншими китайськими або некитайськими користувачами.

Також було розроблено так званий „Екстрений аварійний перемикач контенту“, створений спеціально для видалення вірусного контенту під час можливих заворушень чи протестів.
Зокрема, у важливі дати, наприклад, 4 червня — день пам’яті про протести на площі Тяньаньмень.»

Але окей, припустимо, що модерацію ще можна якось пережити, але ось питання персональних дані завжди стоїть на першому місці. Сара пише:

«Від самого початку команда Facebook погодилася, що дані китайських користувачів зберігатимуться в Китаї — на умовах китайського уряду.»

Отже, це, напевно, найбільш кричуща частина цієї історії — найголовніша претензія Сари до компанії. Адже, коли з подібними запитами до Facebook зверталася, наприклад, Бразилія, компанія категорично відмовилася. А тут вони не лише погодилися на співпрацю, а й доклали великих зусиль, щоб побудувати інфраструктуру, яка давала б китайському уряду майже необмежений контроль.

На щастя для Сари, вся ця епопея з Китаєм тривала недовго. Скоро настав 2018 рік — Цукерберга викликали до Конгресу, а ще через рік компанія остаточно компанія остаточно закинула ідею офіційного повернення в Китай.

Розділ 3. Внутрішня кухня Facebook

Що ж, не одним Китаєм обмежується ця книга. За весь час роботи Сари у компанії вона накопичила стільки історій про внутрішній світ корпорації, що навіть складно сказати — заздрити їй чи ні. Пропоную швидко пробігтися найцікавішими моментами.

Work-Life balance

Перше, що запам’ятовується — це історія про «work-life balance». Взагалі, це фраза, про яку в більшості топ-компаній можна просто забути і викинути. Сара, яка під час роботи у Facebook стала матір’ю, на власному досвіді відчула цю «always-on» культуру. Ось відривок із книги:

«У січні 2014 року я перебуваю на одній з офіційних зустрічей, як раптом у мене відходять води... Я приїжджаю в лікарню і все починається досить швидко. Але тут приходить повідомлення. Шеріл, головна операційна директор компанії, ось-ось зустрінеться з президентом Бразилії в Давосі — їй терміново потрібні тези для розмови...

Я в пологовій палаті, ноги в стременах, перейми. Я відкладаю телефон — і тягнуся за ноутбуком. Починаю писати... До мене підходить лікар зі словами „зараз — особливий момент для тебе, я не думаю що тобі варто працювати, Шеріл зрозуміє“ „Ні, не зрозуміє“ , - відповідаю я. І все ж таки, попри старання мене відмовити, я натискаю кнопку » відправити«".

На жаль, це не єдиний епізод, який виставляє компанію в такому негативному світлі.

Emotional targeting

Рекламна індустрія давно зрозуміла: люди частіше купують, коли відчувають невпевненість у собі. І Facebook, як компанія, що володіє купою ваших особистих даних, може легко цей момент невпевненості ідентифікувати та вчасно підсунути відповідну рекламу.

У 2017 році стався витік внутрішнього документа, з якого стало відомо: Facebook пропонує рекламодавцям можливість таргетувати підлітків 13–17 років на всіх своїх платформах. В одному з інтерв’ю про цю книгу Сара каже:

«Тож, щоб навести приклад, якщо 13-річна дівчинка видаляє селфі, вона дивиться на фото й така, „та ні... я не хочу, щоб це фото було в моїй інсті“. І ось цю інформацію компанія може зчитати, і потім передати її рекламодавцю косметики. Бо рекламодавець косметики знає, що момент, коли дівчинка почувається нікчемною — це ідеальний час (з їхньої точки зору), щоб підкинути цій дівчинці рекламу засобів краси. І от саме це мене засмучує...»

Висновок

Отже, час підводити підсумки. Сару звільнили у 2017 році через «низьку ефективність і токсичну поведінку». Майже місць тому Meta подала на неї позов, стверджуючи, що її мемуар порушує угоду про нерозголошення. Сарі було заборонено розповсюджувати твір, однак ця постанова не поширюється на видавця, і книжка продовжує продаватися, ставши бестселером.

Коли Сара прийшла в компанію у 2011 році, вона щиро вірила в її місію — «Bring the world closer together» («Об’єднати світ разом»). Та й сам Марк спочатку був просто техно-гіком, якого цікавили лише код і технології, а не політика чи власний імідж.

Але з часом, коли компанія зростає, прибутки стають дедалі більшими — колишні принципи та ідеали забуваються. Як на мене, у цій книзі немає якоїсь великої нової моралі або висновку — ми й так усе це знали, але зараз лише переконалися.

Відео-версія статті

Ця стаття є у відео-форматі: