Web Summit: відбір від Мінцифри чи гра в інновації?

Мінцифра нещодавно анонсувала список переможців, які представлять Україну на Web Summit у Ванкувері. Все звучить красиво: підтримка стартап-екосистеми, фокус на AI, просування іміджу країни, що воює — як сильної, технологічної та інноваційної.
Але коли глянути трохи глибше — виникає купа запитань. Хто всі ці люди?

Критерії — «молоді українські стартапи»

Формально критерії звучали чітко:
• стартапи, зареєстровані в Україні та позиціонують себе як українські;
• мають розроблений робочий прототип;
• рівень готовності технології (TRL) — 5 і вище;
• наявний великий ринковий потенціал (готовність до залучення інвестицій та/або готовність до реалізації пілотних проєктів).

Все ніби чесно. Але є нюанси...

Перевірка на практиці — 10 хвилин і кілька вкладок

Замість глибоких досліджень — простий ресерч: офіційні сайти, Crunchbase, LinkedIn, гугл.
І ось що маємо:
• У більшості компаній, окрім однієї, на сайті взагалі немає згадок про Україну. Ані Юр. адрес, ані мови, ані позиціонування.
• Усі зареєстровані за кордоном — США, Канада, ЄС.
• Деякі працюють з 2018 року. Тобто давно не «стартапи».
• Засновники та ключова команда — живуть і працюють не в Україні.

Все це можна зібрати за вечір. Чи перевіряли ці речі під час відбору?

Технічну складову залишимо поза увагою — сказати напевне, чи це власні AI-розробки, чи інтеграції готових рішень, складно без глибшого аналізу.

На кого реально працює ця історія?

Складається враження, що бюджетна підтримка йде не на розвиток локальних інновацій, а на схеми та на піар бізнесів, які просто зручно «носять» український бренд. А самі давно живуть, платять податки і працюють в інших країнах.
Замість того, щоб підтримати команди, які виживають у Харкові, Дніпрі чи навіть у тилу, — держава фінансує рейси до Канади бізнесам з Делаверу.

Питання: для кого ця програма? Чому список переможців є тільки в телеграмі? яку вигода має Україна (окрім фоточек на вебсаміти) можливо долю в ціх стартапах?

Можливо, перестати грати в «імітацію»?

Можна ж було зробити інакше. Наприклад:
• ввести критерій локальної присутності;
• перевірку податкового резидентства;
• обов’язкову умову щодо команди в Україні.

А головне — прозорість. Зараз критерії виглядають гнучкими в потрібний момент для потрібних людей

Хочеться підтримувати своїх. А не тільки «своїх»

Україна — це не just another інфопривід. Це країна, яка тримає фронт. І було б чесно, якби ресурси йшли тим, хто реально працює тут, створює продукти попри війну, виховує команду, платить податки і не переїхав одразу після перших вибухів.

Бо підтримка — це не про презентації. Це про сенси.