Чому я не наймаю кандидата, який правильно відповідає на всі питання

💡 Усі статті, обговорення, новини про HR — в одному місці. Приєднуйтесь до HR спільноти!

На одній зі співбесід кандидат ідеально влучив у всі відповіді. Впевнено розповідав про свій стек, красиво виклав підхід до задач, посилався на досвід з кількох місць, а під кінець ще й лаконічно сказав, що «розуміє бізнес». Я слухала, кивала, ставила follow-up запитання. Але з кожною хвилиною в мені щось стискалося. В кінці дзвінка я знала: ні.

Хоча технічно — він міг усе.

Але... не fit-ав. І я хочу чесно розповісти, чому саме такі «ідеальні» кандидати не проходять далі. Бо це не про «чарівну інтуїцію» й не про «фірмову культуру», як це часто прикривають. Це про досвід. Про людей. І про довіру — до себе і команди.

Fit — це не про характер, це про резонанс

Дуже легко звести «не fit-нув» до «не сподобався». Але це не так.
У моїй практиці найчастіше не fit-ують не ті, хто замкнуті, нервують або «не суперкомунікативні». А ті, хто... грають роль.

У них ідеально зібрані кейси. Правильні формулювання. Чітке «я працював із React, але на проекті ми мали специфіку». Але коли я ставлю відкриті питання — не про техніку, а про логіку вибору, про пріоритетність, про власні факапи — відповіді звучать як згладжений лінкінівський профіль.

І в той момент я розумію: людина може бути дуже структурованою — але вона не відкрита до процесу.

Я завжди слухаю ті місця, де кандидат вагається

Мої улюблені моменти — коли кандидат каже: «не знаю», «помилялась», «там була складна динаміка в команді». Бо саме в цих словах звучить людина, яка не просто виконувала, а проживала.

У мене були випадки, коли джун не знав правильної відповіді на технічне питання — але розклав свою логіку настільки чесно й живо, що я вже на той момент бачила в ньому mid-level-а.
І були сеньйори, які казали все технічно вірно — але жодного разу не дали мені зрозуміти, як вони думають.

Кандидат може вміти — але не розуміти

І це найважче в рішенні. Бо ти наче відмовляєш людині, яка «все зробила правильно». Але ж ми не оцінюємо CV. Ми будуємо команду.

А команда — це система, де важливо не тільки, що ти вмієш, а й як ти будеш поводитися, коли стане незрозуміло. Коли не буде документації. Коли deadline. Коли фідбек неідеальний.

І саме тоді проявляються не «відповіді з інтерв’ю», а справжній спосіб думання, співпраці, гнучкості.

Fit — це про динаміку, а не про «чи ви подружитесь»

Мені дуже не подобається, коли поняття culture fit підміняють «чи нам комфортно з цією людиною».

Я не шукаю «зручних». Ідеальні кандидати — це не ті, з ким хочеться пити каву. Це ті, з ким можна обговорити складну ситуацію — і вийти з неї сильнішими.

Я шукаю тих, хто вписується в динаміку нашого зростання. У нас часто змінюються пріоритети, іноді приходять непопулярні рішення, а іноді доводиться відстоювати своє — перед тими, хто в 3 рази досвідченіший. І тоді важливо не скільки ти знаєш — а чи витримаєш ти цю амплітуду.

Як я відчуваю «не fit» (і як це навчилось не ігнорувати)

1. Людина ні разу не запитала «чому». Навіть коли я згадувала зміну архітектури, зміни в команді, бізнес-рішення.
2. Не було контексту з «я». Багато «на проєкті ми зробили», «в компанії використовувалось» — але не було розуміння, як кандидат у це включався.
3. Я не розуміла, як з нею будуть себе почувати інші. Це інтуїтивне — але дуже важливе. Якщо мені важко зрозуміти, як ця людина буде звучати в команді, як вона обговорюватиме рішення — я ставлю паузу.

Кого я точно беру — навіть якщо не всі галочки заповнені

Це ті, хто чесно кажуть «я цього не знаю, але знаю, що я робитиму, щоб розібратись».

Це ті, хто можуть поставити запитання, яке показує: вони не просто проходять співбесіду, вони вже думають, як тут працювати.

Це ті, хто мають свій стиль — але не бояться подивитись на ситуацію з мого боку.

Іноді це дуже юні. Іноді — навпаки, досвідчені, але з ламаним бекґраундом. Але я знаю: з ними буде живий процес. А не просто правильна структура.

І наостанок

Коли я відмовляю кандидату, який ідеально «виглядає» — це завжди складне рішення. Я не святкую цю відмову. Я її проживаю. Бо це означає: ми ще не зустрілись із тим, кого шукаємо.

Я не шукаю ідеальних кандидатів. Я шукаю тих, із ким з’явиться процес, що живе, росте і часом навіть конфліктує — але не зупиняється.

І я вірю, що саме такі люди формують справжні команди.