«Нові двадцяті». Рекомендую романи молодих українських авторів, що їх прочитав сам

Вітаю, колеги. Хочу поділитися з вами своїми враженнями від книг молодих українських авторів, виданих під час великої війни.

Я створив цей блог заради того, щоб привернути увагу до збору DOU на комплекси радіоелектронної розвідки для Третьої штурмової, тож доведеться вам потерпіти «агресивну рекламу» збору в цій статті. А у цьому топіку знайдете деталі про мою допоміжну банку та можливість відвідати презентацію моєї книги за донат.

Ich möchte додому — Ігор Перенесієнко (2023)

«Ich möchte додому» («Іхь мьохьте додому») — одна з небагатьох книг, сторінки якої по-справжньому змушували мене сміятися. Ігор Перенесієнко дійсно вміє в гумор. А ще він знає, як змішати Григорія Сковороду, бібліотеку імені Вернадського, Поділ, Електронмаш, футбол, Сербію, знайомства в інтернеті та російсько-українську війну, приправити полтавським аґрусом, і отримати при цьому не кашу, а пікантну солянку.

З Ігорем Перенесієнком на Книжковому Арсеналі

Головний герой переїжджає з містечка у Полтавської області до вируючого Києва, де відстані вражають, особливо ж коли хочеш зекономити на житлі. Але як справжній інтроверт, у велелюдній столиці він все одно визнаватиме тільки знайомство в інтернеті, навіть якщо ніколи так і не побачить своєї обраниці.

Німецьку мову в назві книги, яку можна перекласти як «Хочу додому», я пояснюю тим, що вона насправді про вибір: «Ich möchte» чи все-таки «додому». Це дуже чітко зчитується, якщо вам доводилось у житті робити такий вибір. Збір на Третю штурмову тут.

Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем — Юлія Мак (2023)

Влітку 1995 року мені виповнилося 8. Того літа я вперше закохався на базі відпочинку на березі річки Рось у Черкаській області. Принаймні я так вважав під впливом латиноамериканських серіалів, які заполонили тогочасний ефір українських телеканалів.

Героїні Юлії Мак Ірці теж 8 і вона проведе літо-1995 у пригодах зі своїми братами в селі у Львівській області неподалік Карпат. На навчальний рік вона поїде в місто, щоб знову повернутися в село на наступні літні канікули.

З Юлією Мак на презентації «Толіків»

Влітку 1996 року я закохався знову. Памʼятаю свої переживання, коли побачив, як моя обраниця катається з гірки з іншим хлопчиком. Це було для мене однією з найбільших травм у житті. Героїня «Толіків» Ірка так само, як і я, дізнається про те, що таке ревнощі, саме влітку 1996 року.

Роман Юлії Мак «Толіки», включений у топ-5 премії Книга року BBC за 2023 рік в номінації «Дитяча література», увійшов і в мій персональний список найулюбленіших книжок, адже виявився не лише захоплюючим, а й близьким для мене й навіть психотерапевтичним. Збір на Третю штурмову тут.

Там, де заходить сонце — Олена Пшенична (2024)

Дорослий син привозить маму в спеціальний заклад для літніх людей. На дворі війна, він волонтер, а вона готова все прийняти й чекати стільки, скільки треба.

Склад цієї книги: 100% концентрований біль, не розведений водою. Під час читання сльози самі собою накочуються на очі. Як так? Невже син забуде про маму? Невже не приїде.

Чим далі, тим менше надії, але цю книгу треба прочитати до кінця. Збір на Третю штурмову тут.

Фанатка. Біполярна історія — Христина Морозова (2024)

Книга починається зі згадки культової комп’ютерної гри часів мого дитинства «Принц Персії», де персонаж, що має визволити свою наречену з неволі, може не дострибнути до іншого кінця прірви та впасти на ножі. У цій книзі все навпаки: дівчина з біполярним розладом, «фанатка», намагається врятувати свого «принца». Замість злого візира з гри у книзі героям протистоїть безпринципний забудовник, що має намір знести історичну садибу художника Олександра Мурашка в самісінькому серці Києва.

«Фанатка» — книга, з якою потрібно провести багато часу, щоб розгадати усі закладені в неї загадки. Заґуґливши всі картини, іменами яких названі розділи, я зрозумів прихований сенс представленого ряду. Поруч із картинами ван Ґоґа, Сальвадора Далі, Марка Шагала тощо письменниця поставила «Дівчинку з собакою» Мурашка, що підкреслює масштаби втрати від потенційного демонтажу садиби.

Образ столиці в романі я би охарактеризував як «портрет Києва між годинником і ліжком», адже, як і на картині Едварда Мунка, ми відчуваємо, як пульсує час для міста, і як воно стоїть перед прірвою, на дні якої ножі та смерть, що наступає зі втратою історичної забудови. Не лише принц опиняється в книзі перед обличчям смерти, але і його місто. Збір на Третю штурмову тут.

Гіркі апельсини — Марина Манченко (2022)

Цей роман у новелах — справжня подорож читача до сонячної Сицилії, сповненої ілюзій та надій для героїв книги, але водночас такої, що живе своїм буденним життям з його повсякденними радощами, розчаруваннями та неприглядними сторонами. Так і нічийні апельсини, які на перший погляд здаються такими привабливими, врешті-решт виявляться гіркими. Переїхавши на Сицилію, ви все ще продовжуєте жити на планеті Земля серед людей, а всім людям властиво як любити та проявляти емпатію, так і чинити зло та помилятися.

Прочитавши книгу, я ніби прогулявся з авторкою вуличками Портамаре, Палермо та Острова Жінок, Ізоли-делле-Фемміне. Це захоплива і водночас сповнена емоцій мандрівка сонячними місцинами. Деякі з яких були, вочевидь, вигадані авторкою, адже їх не знаходить Google Maps.

Тепер я знаю, що паніно — однина, а паніні — множина, не плутатиму піцетту з піцою та не називатиму корнетто бріошшю. А ще знатиму, чим може обернутися сліпе слідування традиціям.

Але, звичайно, ця книга не лише про Сицилію: вона про долі українців за кордоном. Мене більше за все зачепила історія героїні, яка брала участь у Майдані та переживає, що була затримана міліцією напередодні страшних подій 18-20 лютого 2014 року. Дівчина відчуває провину, що вимушено не опинилась там, де мала бути. Можливо, вона й зараз, перебуваючи на Сицилії, все ще не на своєму місці.

Та доля кожного героя та кожної героїні цієї книги виключно в їхніх власних руках. Здається, над ними не власна ані авторка, ані читач, і ми можемо тільки здогадуватися, які рішення вони приймуть у своєму житті. Адже лише вони самі знають, хто вони. Що правда, а що вигадка в їхньому житті. І якими іменами їх називати. Збір на Третю штурмову тут.

Весілля Настусі — Ольга Богомаз (2023)

Ця книга у деталях описує подорож героїв на весілля сестри з Києва у неспокійну Донецьку область тих часів, коли війна вирувала лише на Сході. Хоча б заради тієї любові до українського Сходу, з якою написаний цей текст, його варто прочитати.

Мені сподобалось, що ця любов не переходить у приторну ідеалізацію країни, і авторка показує справжнє життя України включно з побутовою грубістю та корупцією. Мова роману сповнена нестандартних метафор. А ще тут є детективна лінія. Збір на Третю штурмову тут.

Луни — Пилип Білянський (2023)

Пилип Білянський відомий своїм татуюванням: двома схрещеними молотами, що є символом Макіївки, його рідного міста, що перебуває в окупації з 2014 року. Тим не менше, його роман «Луни» не має чіткої регіональної прив’язки. Дія могла би відбуватися в будь-якому індустріальному місті.

Складно зрозуміти, чи це книга про людей, чи про риб, але своєю складністю творчість Пилипа і цікава. Що не викликає сумніву, так це те, що «Луни» — роман про живих.

З Пилипом Білянським на Книжковому Арсеналі

Початок більш-менш приземлений та реалістичний. Здавалося б, історія про сирітство та дитинство в інтернаті. Але ні. Чим далі, тим більше розмивається фокус свідомості, аж поки не припиняєш розуміти, про що книга. А під кінець усвідомлюєш, що це взагалі не має значення, і цей текст треба читати не так, як ми звикли.

На сторінках роману заховано безліч сенсів та відсилок. Я дозволю собі висловити думку, що уважний читач знайде тут ідеї та символи з творів Артура Шопенгауера, Вільяма Ґолдинґа та навіть, здається, Віктора Пелевіна, але це не точно.

Зрештою кожен знайде у цьому тексті свої сенси аж до біблійних. Розуміння сюжету в кожного теж буде своє. Чого я не можу вам пообіцяти, так це легкого читання, але буде цікаво. Збір на Третю штурмову тут.

Стахановський рух — Роман Буданов (2024)

«Стахановський рух» я читаю просто зараз, але не можу не згадати про цю книгу. Роман Буданов — діючий військовий, що написав свій роман на війні. Це одна з найбільш загадкових книг у сучасній українській літературі, а вивірений стиль автора робить її й однією з найбільш майстерно написаних. Автор фантазує про те, якою буде реальність після закінчення війни та деокупації українських земель.

Він змальовує світ, який може здатися не таким вже й бажаним, але точно є надзвичайно захопливим, адже тут зникають люди і не обійтися без екстраординарних здібностей. Мені ще потрібно дочитати цю книгу, щоб скласти остаточне враження, але вона точно заслуговує на те, щоб ви взяли її в руки. Збір на Третю штурмову тут.

Закінчивши річну програму письменницької майстерності від Літосвіти, де я і познайомився з більшістю цих авторів, я теж працюю над книгою. Хочу запросити на читання свого тексту (уривки тут) всіх, хто зробить донат у збір DOU на Третю штумову в мою дружню банку.

А що читаєте ви? Діліться в коментарях.

Автор матеріалу — Дмитро Скороход.

Сподобалась стаття? Підписуйтесь на автора, щоб отримувати сповіщення про нові публікації на пошту.