Мій досвід роботи з міжнародними стартапами: як це виглядає насправді

Пишу цю статтю не як чергова «експертка з міжнародних ринків», а як розробниця, що пройшла шлях від українського аутсорсу до британських і австрійських стартапів. Це не інструкція, а щира сповідь. Я не маю універсальних рецептів. Але, можливо, мій досвід допоможе комусь знайти своє місце, а комусь — хоча б не втратити себе.

Базова довіра — це дар і тягар

Перше, з чим я стикнулася, — це довіра. Тобі довіряють як спеціалісту. Часто — без зайвих перевірок. Якщо ти кажеш «це треба відрефакторити», відповідь — «окей, бери і роби». Звучить круто, так? Але на практиці це може стати пасткою.

Бо ти ще не встиг вбудуватися в контекст, ще не розумієш продукт — а тобі вже дають відповідальність. І якщо ти не вмієш сказати «я не знаю», «я не впевнена», «мені треба більше часу» — згораєш. Я згоріла. У своєму першому британському стартапі я довела себе до нервового зриву.

Від аутсорсу до стартапу: контраст цінностей

Я пройшла:

• півтора року в українському продукті;
• чотири з половиною — в аутсорсі;
• і далі — закордонні стартапи.

Аутсорс був каторгою. Я була фулстеком без тестувальників, без кодревʼю, без процесів. Максимальна швидкість, нуль інженерії. Я не пишу це з образою — це просто реальність.

У стартапах — інше. Навіть якщо дедлайни зриваються (а зриваються часто), навіть якщо процеси є тільки на папері — є культура. Культура діалогу. Культура слухати. Архітектурні рішення обговорюються. І це дратує на початку, бо ти не можеш просто сказати «так буде». Але це змінює тебе.

Ти — не просто кодер

В міжнародних командах ти мусиш бути комплексним спеціалістом. Не тільки писати код, а й аргументувати, комунікувати, доносити. Вміти пояснити кожне рішення, прийняте в коді. І не токсично.

Для мене це був виклик. Бо я — людина, яка вміє в сарказм, виросла на ньому, увібрала за багато років починаючи з універу. Коли я бачу функцію з 21 параметром під час код ревью, мені хочеться ввернути щось дуже не polite. Але треба бути polite. У нормальній культурі кодревʼю — це майже обійми. Тобі скажуть, що щось не так, а ти ще й «дякую» відповідаєш. Це не має бути боляче.

«Я не знаю» — заборонена фраза

В Україні мене вчили не визнавати слабкості. Слова «я не знаю» — це майже табу. А тут — вони життєво необхідні. Інакше ти загрузнеш у тасках, які не можеш тягнути. І так, мене не раз рятувало вміння питати. Але довго вчилася це робити.

Тривожність як «цінність»

Я дуже дотошна. Мені треба знати всі змінні, весь контекст, всю історію задачі. І мої роботодавці це цінують. Кажуть: «Ти уважна до деталей, ми це любимо». Але я знаю — це не увага, це тривожність. І вона спалює мене зсередини.

Вона не дає мені здавати таску, поки не буде 10 тестів. Вона не дає мені зробити драфт. Але в стартапах часто саме це і потрібно: просто зробити, показати, обговорити. Не доводити до ідеалу.

Британська ввічливість ≠ тепло

Британська ментальність — окрема тема. Вічливі, обережні, коректні. Але не плутайте це з теплом. Мене ця холодність сильно била. Мені було складно здружитися, складно довіритися. Вони не пускають у свій емоційний простір. Іноді здається, що в тебе класні стосунки з колегою, а потім ти розумієш — ти нічого про цю людину не знаєш.

Українська репутація і софт скіли

Нам довіряють як технічним фахівцям. Вірять, що ми сильні, швидкі, відповідальні. Але всі знають, що в нас часто проблеми з софт скілами. І дивляться уважно. Дуже уважно.

Я бачила, як моя британська компанія наймала український аутсорс — і через пів року припинила співпрацю. Бо не вкладалися в строки, не виходили на звʼязок, не було прозорості. Мені було соромно. Бо я — частина цієї культури. І я не хочу, щоб нас асоціювали з цим.

Про овертайми і адекватність

У двох із трьох компаній я овертаймила. Безкоштовно. Бо це стартап, бо «треба встигнути». У третій (OpenDialog) — ні. Але там інші проблеми. Вони називали себе стартапом, але при 100+ людей це вже не стартап. І процеси там були важкі, забюрократизовані, хоч і добре задекоровані polite-комунікацією.

There is no mommy here to tuck you in

Коли ти працюєш напряму з міжнародною компанією — ніхто не буде розрулювати замість тебе. Немає ПМа, який піде домовлятись з клієнтом. Немає лідa, який прикриє, коли щось іде не так. Усі комунікації — твоя зона відповідальності.

Тобі незручно з формулюванням таски? Поясни. Тебе просять овертаймити, а ти не можеш? Аргументуй. Хтось переходить межу у спілкуванні? Зупини. Усі питання вирішуються словами — твоїми словами.

Так само і з підвищенням зарплати. Це твоя ініціатива, не компанії. Ніхто не буде «вибивати» з клієнта більше грошей, бо ти гарно попрацював. Ти маєш сам сформулювати свою цінність — у термінах бізнесу. Показати, що твоя робота приносить користь. Пояснити, чому ти хочеш перегляду умов — і чому це обґрунтовано.

Це — доросла позиція. І якщо ти до неї не готовий, міжнародна робота дуже швидко це покаже.

Ключові навички, без яких не вижити

1. Вміння казати «не знаю», «не встигаю», «не розумію».
2. Не намагатися тримати абсолютно все під своїм контролем.
3. Вміння комунікувати так, щоб тебе розуміли — і хотіли слухати.
4. Вміння не згоріти від довіри і відповідальності.
5. Здатність бачити контекст, а не тільки свій таск.

Це не стаття з порадами. Це — історія. Мій досвід. Моя тривога, моя увага до деталей, мої злети й фейли. Сподіваюся, вона буде корисною — або хоча б щирою.

— Ляля Сахно, Laravel-розробниця з України