Повернення з війни — це не момент, а процес, який триває

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до DefTech спільноти!

Я ветеран із позивним Дідо. До служби працював на позиції Software Developer у SoftServe близько двох років. З початком повномасштабної війни ми з дівчиною (тепер — дружиною) домовились: якщо вручать повістку — піду. Повістки не було, я навіть сам ходив шукати, у телеграм-каналах дивився, де їх роздають. Але ніхто не підійшов.

У результаті — прийняв рішення і на початку 2023 року вступив до підрозділу ЗСУ, який займається спеціальними операціями: розвідкою, коригуванням вогню, засідками на ворожій території, штурмовими діями та зачистками. Ми працювали в посадках, зачищали позиції, і часто невелика група могла досягти значного результату завдяки продуманому плануванню і високому рівню підготовки.

Як війна закапсульовується

Після півтора року служби повернувся в SoftServe — у команду, з якою працював до повномасштабної війни. Повернення — це не одна мить. Я досі повертаюсь. Бо наслідки війни не завершились.

Лише зараз я знайшов хорошого психіатра, який працює за науковими підходами — КПТ і EMDR—терапія. Ми зараз пропрацьовуємо всі травматичні спогади. За методом КПТ треба пережити спогад, оцінити рівень тривоги, і я бачу, як у мене справді з кожною сесією рівень тривоги зменшується. Це дуже важливо — знайти свого фахівця.

Хороші психіатри є, але їх не вистачає, аби допомогти всім, хто цього потребує. Сьогодні запит на таких спеціалістів значно перевищує пропозицію. Саме завдяки правильному медикаментозному лікуванню можна суттєво полегшити процес адаптації до мирного життя.

Коли я тільки повернувся з війни, я мав сильне відчуття відчуження: усі живуть своїм життям, говорять про побутові речі — а ти ніби з іншої планети, адже твій досвід кардинально інший. Добре, коли є хтось поруч, хто розуміє і був у подібній ситуації.

Досвід війни закапсульовується. Здається, що ти про нього не думаєш, але потім щось тригерить — і приходять флешбеки. У кожного — по-своєму. Це залежить від психіки, досвіду, травм.

Я всім раджу прочитати, що таке ПТСР. Починаючи з 2011 року американці проводили дослідження мозку солдатів після Іраку та Афганістану — і побачили: це не вигадка, а фізичні, реальні зміни в мозку. Когнітивні порушення — тимчасові. Тіло вже вдома, а мозок — ще на війні. І тільки коли розум «наздожене» тіло — людина по-справжньому повертається. Я теж читав, дізнавався, навіть робив фото інфографік і надсилав своїй дружині, щоб вона теж розуміла.

У мене є знайомі в арміях різних країн світу. Наприклад, у США після пів року ротації ти не одразу повертаєшся в соціум, а місяць проходиш адаптацію, тренування на військовій базі вже в тилу, працюєш з психологом тощо. Так зменшується прірва між військовим і суспільством. Коли тільки повертаєшся з бойових і бачиш, як люди сидять спокійно у кафе і ресторанах, то через сильний контраст дуже закриваєшся в собі.

В українській армії потрібні чіткі ротації, продуманий план адаптації та відповідне відновлення. Військові мають знати, що за пів року вони зможуть побачити рідних і провести з ними місяць. У таких підрозділах як мій це все є, але тебе все ж можуть «вирвати» в будь-який момент на нову ротацію й інший напрямок, де потрібно буде оперативно планувати та проводити спеціальні дії. Організм військових не може бути постійно на максимумі.

Потрібні зміни. Щоб ці зміни відбулись, потрібно набрати більше людей. Щоб більше людей йшли, потрібно дати відповідну систему звільнення. Наприклад, людина підписує контракт на 2-3 роки і має можливість після завершення контракту звільнитись, спокійно виїжджати та користуватись пільгами ветеранів. Впевнений, що за рік часу 60-70% цих людей вернуться і підпишуть контракт знову.

Концентрація і робота

Після першого дзвінка з командою зловив себе на тому, що намагався поводитися і говорити так, як робив це до війни, проте я змінився за цей час і на ньому був не я теперішній. Команда підтримала мене максимально. Я потрапив у те саме середовище, на той самий проєкт, але навіть це не рятує — доводилось згадувати все з нуля. Інформація, яку я колись знав, просто зникла, а короткотермінова пам’ять майже не працювала через поганий фокус уваги.

Команда допомагала: пояснювали, підказували, не тиснули. Це було дуже важливо. Самостійно з цим важко впоратись. Коли колеги бачили, що мені важко — не тиснули, давали час. І це дуже допомагає відновлюватися, бо тиск лише погіршує стан.

Довгі ротації, контузії, постійна дія адреналіну і втома — усе це сильно впливає на мозок. У якийсь момент ти починаєш працювати на тваринних інстинктах: гіперфокус, тунельне бачення, концентрація тільки на вузькій ділянці.

Спочатку я міг фокусуватись на роботі лише пів години. Зараз мені підібрали ліки, які покращують концентрацію. Я вже можу працювати до 4 годин на день. Після цього дуже втомлений, але намагаюсь ці 4 години бути максимально ефективним і зробити максимум. На те, щоб хоча б частково повернути цю здатність, пішло близько пів року. Думаю, на адаптацію після повернення мінімум потрібен рік. І це за умови, що є підтримка, лікування і команда поруч.

Що мають знати компанії

Важливо, щоб компанії, в які повертаються ветерани, розуміли цей процес. Повернення — це довгий шлях. Людина може фізично повернутись, але ментально — ще ні. І тому важливо створити умови: поступове навантаження, можливість брати паузи, доступ до психолога, підтримка колег.

Корисними були б knowledge sharing сесії, щоб допомогти ветерану згадати й увійти в робочий процес. Згадати самому можливо, але це забирає багато сил, яких на початку і так дуже мало.

Також важливими можуть бути живі зустрічі, спілкування, події. Проте не варто випитувати про військовий досвід — якщо ветеран захоче, він сам розповість.

І найголовніше. Адаптація — це взаємний процес. Не лише ветерани мають повертатися в суспільство. Суспільство теж має вчитись адаптуватися до ветеранів.

Підписуйтеся на WhatsApp-канал DefTech спільноти!