Як змінилася сфера DevOps і системного адміністрування за 10 років

💡 Усі статті, обговорення, новини про DevOps — в одному місці. Приєднуйтесь до DevOps спільноти!

Вітаю, спільнота DOU! Мене звати Павло Завада і я DevOps-інженер, що застав найперші згадки DevOps на українському ринку. Загалом мій досвід в цій галузі нараховує 15+ років. Проте цього року виповнилось рівно 10 років від моменту, коли я став співзасновником передової української DevOps-екосистеми — NETFORCE Group, що охоплює чотири проєкти (NETFORCE Ukraine, NETFORCE Jobs, NETFORCE Agency, ITEDU).

За цей час я спостерігав, як змінюється галузь: від перших згадок про DevOps як чогось нового — до повноцінного інженерного підходу, який сьогодні визначає культуру розробки та операцій у компаніях. Те, що говорили про DevOps у 2013–2014 роках, геть не схоже на те, чим він є зараз. І тим цікавіше аналізувати шлях, який ми пройшли.

За 10 років роботи над власними послугами в DevOps ми встигли не лише адаптуватися до змін, а й створити свої власні рішення. У NETFORCE Ukraine ми допомагаємо компаніям впроваджувати DevOps-підходи на реальних проєктах, а з командою ITEDU — навчаємо інженерів різного рівня працювати з сучасною інфраструктурою. Це дозволило глибше побачити, як змінюється професія не лише з боку фахівця, а й з боку бізнесу, найму, командної роботи та навчання.

Тому сьогодні хочу поділитися з вами своїми спостереженнями й досвідом: як змінювалася робота DevOps-інженера за ці 10 років, які інструменти з’явились і стали стандартом, а які — залишились у минулому. І звісно, як змінюватиметься DevOps у майбутньому. Перейдімо до головного.

Завдання DevOps-інженера та сисадміна 10 років тому

Коли я починав свій шлях, про DevOps у сучасному розумінні ще майже не говорили. Це не була чітко сформована роль чи підхід — лише окремі ідеї про те, як краще налагодити співпрацю між девелопментом і операційною частиною. У той час головною фігурою був системний адміністратор — людина, яка відповідала за все: від налаштування серверів до боротьби з нічними інцидентами.

Мій перший стек не мав нічого спільного з DevOps — це було класичне адміністрування в on-premise середовищі. Переважно фізичні сервери, маршрутизатори, комутатори, локальні бекапи, скрипти на Bash, моніторинг через Zabbix або Nagios. Коли я опинився в продуктовій компанії, яка розробляла ПЗ, як от CRM-сайти та вебзастосунки, і клієнтами були дуже великі компанії з великими навантаженнями по трафіку, стало зрозуміло — світ змінився.

Саме тоді почали з’являтися перші контури того, що зараз ми називаємо DevOps. Це була відповідь на багаторічні проблеми: ізольованість команд, збої на проді, складне масштабування, ручне тестування, що забирало тижні. Виникла потреба в фахівцях, які б вміли «зшивати» ці процеси в єдину систему — від розробки до релізу.

Ось як усе працювало раніше:

• Інфраструктура — переважно фізична або локальна у власних дата-центрах.
• Основні завдання сисадміна — підтримка серверів, налаштування мереж, оновлення ОС і резервне копіювання.
• Автоматизація — базовий рівень: Bash-скрипти, cron, rsync, іноді Ansible.
• Хмара — не була мейнстримом. AWS лише входив на ринок, а більшість компаній працювали з приватними хмарами або не довіряли cloud-рішенням.
• CI/CD — не мала масового впровадження. Збірки запускались вручну, тестування часто проводилось локально.
• IaC (Infrastructure as Code) — тільки зароджувалася ідея. Terraform ще не був популярним, багато хто навіть не чув про подібний підхід.
• Безпека — розглядалася як окремий процес. Переважно працювали за принципом «виправимо, коли зламається».
• Моніторинг — реалізовувався вручну, часто за допомогою власних розробок або інструментів на кшталт Nagios, Zabbix, Cacti.

У 2014–2016 роках хмарні провайдери почали стрімко розширюватися, з’являлись перші стабільні CI/CD-сервіси, а поняття «інфраструктура як код» почали вбудовуватись у звичну практику.

Згодом частина компаній перейшла в хмару, інші — залишились на приватній інфраструктурі. До речі, зараз ми знову спостерігаємо цікавий зсув: компанії, які активно йшли в cloud, сьогодні повертаються до локальних рішень через вартість та непередбачуваність витрат.

Що втратило актуальність

За останнє десятиліття деякі практики поступово вийшли з ужитку:

• Адміністрування фізичних серверів. Усе рідше потрібне пряме налаштування обладнання — основні завдання перемістились у хмарні середовища або в контейнерні кластери.
• Старі методи автоматизації. Bash-скрипти, cron, rsync усе ще трапляються, але їх витісняють більш структуровані інструменти: Ansible, Terraform, CI/CD-системи.
• Низький пріоритет до основ Linux. З поширенням контейнерів і serverless зменшився запит на базові знання системного рівня. Проте без розуміння Linux неможливо ефективно працювати з інфраструктурою — тому ці знання залишаються критично важливими.

Що буде з DevOps далі

DevOps перестав бути просто практикою — він перетворився на повноцінну інженерну філософію, яка інтегрується у все більше напрямів розробки та управління інфраструктурою. Але що далі?

Однозначно те, що DevOps-екосистема продовжує активно розвиватися та розгалужуватись у нові спеціалізовані підходи, що відповідають сучасним запитам команд і бізнесу.

Розгалуження класичного DevOps

DevOps давно вийшов за межі лише інфраструктури чи автоматизації процесів — сьогодні він еволюціонує в спеціалізовані напрямки, які відповідають на нові виклики галузі. Потреба в захищених застосунках, масштабованих ML-моделях чи повній автоматизації операцій — усе це дало поштовх до появи окремих практик.

Так виникли MLOps, AIOps, DevSecOps, GitOps і навіть NoOps. У кожному з них — свої завдання, стек інструментів і роль DevOps-інженера. Але всіх їх об’єднує одне: прагнення зробити розробку швидшою, надійнішою та передбачуваною.

1. MLOps

Розробка моделей машинного навчання (ML) вимагає тієї ж автоматизації та масштабованості, як і традиційна розробка. Тому MLOps є логічним продовженням DevOps у царині Data Science. Він поєднує інструменти CI/CD, моніторинг, контроль якості моделей, версіонування даних та автоматизоване розгортання моделей у продакшн. Якщо ви працюєте з ML — цей напрям вже стандарт.

1. AIOps

AIOps — це підхід, що поєднує великі дані, аналітику та машинне навчання для оптимізації роботи ІТ-команд. Такі платформи використовують багаторівневу архітектуру, яка дозволяє обробляти дані з різних джерел та застосовувати кілька аналітичних механізмів одночасно.

1. DevSecOps

DevSecOps — це підхід, що передбачає впровадження перевірок безпеки на кожному етапі розробки. Він об’єднує інструменти та процеси, які сприяють тісній взаємодії між девелоперами, спеціалістами з безпеки та операційними командами, щоб забезпечити створення стабільного й захищеного програмного забезпечення.

1. NoOps

NoOps — це підхід до розробки та розгортання програмного забезпечення, за якого більшість операційних завдань автоматизуються, а потреба в окремих Ops-командах зводиться до мінімуму або повністю зникає. Концепція походить із DevOps-культури, яка акцентує на співпраці між розробниками та операційними фахівцями задля оптимізації життєвого циклу застосунків.

1. GitOps

GitOps — це сучасне продовження підходу Infrastructure as Code, що значно підвищує ефективність DevOps-інженерів. Це цілісна операційна модель, сформована на основі практичного досвіду. Вона передбачає використання принципів автоматизації, контролю версій і декларативного опису інфраструктури. У GitOps усі зміни, конфігурації та системні параметри мають бути версіоновані — наприклад, за допомогою тегів або окремих гілок. Це дає змогу зберігати актуальний стан кожного середовища, швидше впроваджувати оновлення й за потреби — повертатись до стабільної версії.

Зростання ролі Observability у DevOps

Класичний моніторинг — уже не варіант. Ми перейшли до Observability як до підходу, який охоплює логування, метрики, профайлинг і поведінкову аналітику. Поява таких інструментів як OpenTelemetry, Grafana Tempo, Honeycomb або Lightstep показує, наскільки важливо мати єдиний стек для повного огляду системи в реальному часі.

Serverless і cloud-native

Так, ці підходи залишаються актуальними. Kubernetes, функції як сервіс (FaaS), managed-сервіси — це вже звичний інструментарій. Але тут важливо зберігати холодну голову. Не все треба контейнеризувати, не всюди доречно використовувати serverless. Багато компаній уже стикаються з витратами й обмеженнями, що накладають cloud-native сервіси. Тому тренд майбутнього — свідоме використання хмари й продумана гібридна інфраструктура.

Підсумую

10 років тому ми тільки вчилися будувати міст між розробкою та операційною частиною. Сьогодні — керуємо складними гібридними інфраструктурами, впроваджуємо GitOps, DevSecOps, Observability, навчаємо ШІ моніторити системи й аналізувати логіку розгортання. Але в основі всього лишається проста річ — відповідальність за продукт і стабільність його роботи.

DevOps не обмежується інструментами чи пайплайнами. Це спосіб мислення, культура співпраці, здатність бачити картину цілком. І чим швидше це усвідомлюєш — тим ціннішим стаєш для команди.