Моя перерва в програмуванні: чому навчили виклики та зміни

💡 Усі статті, обговорення, новини про .NET — в одному місці. Приєднуйтесь до .NET спільноти!

Привіт, мене звати Соломія Калінчук, я з 2013 року в ІТ-галузі, і зараз працюю на посаді Competence Manager в компанії ELEKS. У мене нестандартний досвід, адже я починала як .NET-девелопер, а з часом мені запропонували бути однією з тих, хто очолить найбільший стрім.

У цій статті я поділюсь своїми переживаннями, пов’язаними зі зміною роботи та розповім про трансформації, які вона принесла. Це буде корисно тим, хто теж незабаром матиме схожі зміни чи перерву в кар’єрі.

Та спершу про все по черзі. Чому я пишу статтю? Щоб показати на власному прикладі, що зміни можливі. Кому буде цікаво почитати? Людям, у яких з тої чи іншої причини відбулись зміни у житті й була перерва у професії або ж вони готуються до таких змін.

Для тих, хто не любить заглиблюватись в деталі, одразу скажу: будучи менеджером, я змінилась. Змінились моя індивідуальність, світобачення і цілі.

Пропозиція взяти на себе роль Competence Manager

Народилась я впертою малою... Ну добре, то задалеко, почнемо з моменту, коли мене спитали, чи не проти я змінити професію і стати менеджером стріма замість програмування. Чи було цікаво? Ще й як — то як недосяжне золотце, поки не помацаєш — не знатимеш, від чого відмовилась. Чи була я готовою? 100% ні. Професія Competence Manager, я б сказала, доволі локалізована. В інших компаніях її називають СТО, але тут це виключно в межах .NET-напряму. Навіть приблизно розуміючи, що там робиться, конкретики, як у програмуванні, я не мала.

Але багато з того, що мені описали, якимось чином я вже робила:

• Інтерв’ювала людей.
• З багатьма людьми перетиналась і комунікувала (з .NET-напряму та за його межами).
• Була вже сеньйором з .NET, це теж ключова вимога, щоб допомагати з розвитком в .NET-компанії.

Аналіз незнайомої на той момент позиції

Отже, що варто зробити в першу чергу перед тим, як погодитись чи відмовитись:

• Переглянути опис вакансії. На жаль, на той час я не здогадалась про це попросити, а список обов’язків, описаний в 50+ пунктах, точно мене б шокував. Тому, мабуть, на краще вийшло те, що не бачила його. Хоча знову ж таки, мене важко залякати, якщо я чимось зацікавилась.

• Зробити невеличке опитування людей, що обіймають схожі ролі. На той час я знала чимало представників цієї професії — як в компанії, так і за її межами. Отже, могла скласти для себе розуміння, чого очікувати. Більшість відповідей були очікувано нейтральні — інтерв’юватимеш людей, допомагатимеш в розвитку, підказуватимеш.
• Показати календар на місяць назад, щоб розуміти об’єм роботи і приклади обов’язків.

Додам також, що звісно було внутрішнє інтерв’ю, основна мета якого — аналіз інтерв’юера, чи я підійду на ту позицію, і мій аналіз того, чи вимоги, що до мене висуваються, збігаються з моїми очікуваннями. Мабуть, мій страх нових обов’язків я також пересилила тим, що прийняла: інтерв’юер (директор відділів) прийняв рішення, що я підходжу. Тобто у випадку провалу — це не буде повністю моя вина.

Сумніви, страхи, переживання

Чи була я достатньо впевнена, щоб сказати, що я знаю відповіді на всі питання — однозначно ні. Чи були хлопці-дівчата, розумніші за мене — 100% так. Чи були люди, що мене відмовляли — були й такі. Тепер знаю, що скептикам варто найбільше довіряти — у них відповіді більш песимістичні, але найбільш приземлені та правдиві.

На які питання для себе хотіла відповісти:

• Як це — припинити програмувати?
• Як це — змінити роботу?
• Чим взагалі займаються менеджери?
• Як це — побачити кухню з іншої сторони?
• Чого я навчусь?
• Які будуть виклики?
• А вдасться всидіти на двох стільцях: 50% програмувати, 50% менеджити?

Збіг обставин

Проєкт добігав кінця своєї суперактивної фази, тому я зважилась спробувати всидіти на двох стільцях — сапортити проєкт з колегою на пару та вчитись виконувати обов’язки, пов’язані з новою вакансією.

Перші пів року було вкрай важко. Поєднувати дві кардинально різні активності практично неможливо. В програмуванні ти маєш бути зібраний і робити одну задачу. А в менеджменті мусиш розпаралелюватись, у всіх все горить і ти ще не достатньо розумієш, як розставити пріоритети.

Перші проблеми, з якими я зустрілась:

• Як не загубитись в потоці інформації й бути в контексті щодо .NET? Як не крути, світ не стоїть на місці та відбуваються критичні зміни, за якими треба встигати. А з обов’язками менеджера програмування стало значно менше. Рішення: я одразу підписалась на всі пабліки новин по .NET.
• Як гарантувати, що мої дії на посаді менеджера правильні?
  • В мене був ментор, він підказував, що пошукати і що почитати.
  • Я читала багато і дуже багато.
  • Я переглядала різні конференції, щоб мати відповіді на питання, що мене турбували або на підтвердження рішень, що я ухвалювала.

• Задач і питань було багато, різних контекстів також. Отже, я створила канбан-борд, щоб нічого не забути. Він мене просто рятував.
• Раз на деякий час робила для себе пріоритизацію задач як рефайнмент-сесії на проєктах:
  • Що можна зробити супершвидко — робилось без зволікань.
  • Були повторювані запитання -> актуалізація документації розв’язала такі задачі.

• Бачити статистику і мати спосіб оцінки власної роботи мені допомагало те, що я вміла програмувати і писала маленькі JS-застосунки, які агрегували дані, будували графіки та зрізи інформації й допомагали втримати контекст.

• Потік інформації був таким значним, що без структури, систематизації та документації я б загубилась.
• Для деяких задач була необхідність у кращому знанні Excel.
• І ключове: варто пам’ятати про всі розмови, обіцянки чи труднощі в людей, і де потрібно — помагати чи підтримувати.

Наявність ментора на цьому шляху

Мені пощастило, що мене не викинули з човна посеред моря. Перші пів року зі мною працював досвідченіший колега, що все знав і давав необхідні поради. Але з часом він перейшов в іншу компанію, тому, на жаль, ми разом довго не пропрацювали. З усім тим дзвінків і питань до мене стало більше.

Та світ не без добрих людей. Навіть без мого прохання знайшлась людина, яка готова була ділитись порадами. Деколи він був моїм психологом, деколи мотивував наганяєм, деколи міг підказати, що вчити і чого я ще не знаю. Подекуди я вважала його джедаєм, що ніби говорить українською, але розумію я не все. Та відповіді на свої питання в тій чи іншій формі я отримувала, навіть якщо це вимагало опісля ще багато гуглити і шукати:) Десь через півтора року я йому чесно зізналась: нарешті я тебе розумію:) І він привітав мене з тим, що я стала менеджером.

Різниця в сприйнятті ситуації між менеджером і програмістом

Як не дивно, із досвідом у програмуванні з’являється багато практик і шаблонів, які дозволяють розбивати будь-яку задачу на маленькі підпрограми чи частини, що підпорядковуються певним правилам — уже відомим із теорії або перевіреним на практиці.

На противагу цьому робота менеджером, де ти просто маєш досягти результату. Як — це вже інше питання. Це дало поштовх зробити той крок назад і поглянути не на якість кладки будинку (які тули на проєкті юзаються, мікросервіси чи ні), а на сам будинок і його складові.

Знову ж таки, я звернула увагу на бізнес-концепт. Не просто на саму задачу, а на те, чому така задача з’явилась і який її зміст. Можливо, звучить дивно, але це ті моменти, що запам’ятались мені особливо яскраво.

Складнощі роботи інших відділів і моє розуміння того, наскільки це можна полегшити, — це, мабуть, саме той «золотий грааль», який я вважаю причиною успіхів усіх проєктів. Простими словами: коли є достатній рівень комунікації та технічні навички, що дозволяють досягти потрібного результату.

Повернення в програмування

Десь на третьому році роботи менеджером я розумію, що заглиблюватись в технологічні деталі стає важче. Було багато змін в .NET, і навіть з тим, що я намагалась слідкувати за ними, я більше практик ніж теоретик. Треба все пробувати і перевіряти на практиці. Так, щось я писала, але різниця між «щось я писала» і писати на проєкті — величезна.

І тут знову співпали декілька умов. Відбувались зміни в компанії, була пропозиція працювати знову 50 на 50: частину часу на комерційному проєкті, частину як менеджер.

Тимчасово це реально, більше ніж 2 місяці — я розуміла, що просто не зможу. І ні — я не вважаю себе слабкою. Я хотіла насамперед добре робити свою роботу, але і безсмертним поні себе не вважала та й на коня я не схожа. Може, з меншим стрімом це б вийшло, але з кількістю людей, що була у мене, я розуміла що оптимальним рішенням буде повернутись в програмування на 100%.

Потрапила я на проєкт, що горить. В принципі я фанат активних фаз на проєктах. Переживала, що не все пам’ятаю, що відбулись зміни і десь я буду просідати. Але я вірила в команду. Вірила, що готова вчитись знову і згадувати те, що було. Основи — вони статичні, технології трохи змінилися, але нічого — в мене все вийде. Мені було достатньо двох тижнів, щоб адаптуватись і повернутись.

Оцінка змін і постановка особистих цілей

Так, пріоритети в мене змінились. Аналіз і потік думок також. Але розуміючи основні концепти і критичні місця, я могла як підказувати, що варто зробити, так і робити те, що було критичним. Я стала більш вперта, характер змінився. Я бачила слабкі та сильні місця людей, я більше почала довіряти своїй інтуїції. Однозначно бачення іншої картини світу мене підсилило. І, мабуть, якби не було поштовху у вигляді зміни роботи, мені б довелося рости методом спроб і помилок в іншій формі.

Що пораджу людям, що опинились у схожій ситуації — дайте собі відповідь на питання, а навіть радше випишіть:

• Які є плюси/мінуси в тому, що я зміню свою роботу?
• Які є плюси/мінуси в тому, що я залишусь?
• Що я хочу розвивати в собі (персональні мотиватори, що пробуджують цікавість) і де я зможу робити це краще?

Математика не бреше, і в мене завжди хоча б на один пункт переважало саме те рішення, до якого я підсвідомо схилялася більше.

Будучи менеджером, переживаючи багато історій колег по роботі, я для себе зробила такі висновки:

• Менторство людей чи просто спілкування з різними людьми про їх досвід, переживання — це ті історії, що можуть надихати.
• Аналіз даних допомагає розділити великі системи на підсистеми.
• Розуміння колаборації відділів показало, що, як у людини є різні органи, так і без легені твоя система буде неживою.

Зміни — це не страшно, особливо якщо є люди поруч, що можуть підказати.

Зміни дають можливість розправити крила.

Зміни — це як дитина: дають можливість надихатися розумними людьми і, найголовніше, знову дивуватися.

Мабуть, ключова частина, що драйвить мене — це цікавість. Цікавість до навчання, до нового досвіду. Часто бачу в лінкедіні, що людям важко знайти роботу, бо відмовляють через перерву в програмуванні. А у зв’язку з війною, вагітністю чи будь-якими іншими персональними змінами такі перерви у людей все частіше і частіше з’являються.

Але досвід нікуди не пропадає. Навіть маючи кардинально іншу сферу діяльності, повернутись до того, що я люблю і в чому я маю хороший досвід, було нескладно. Так, персональні зміни відбулись, наприклад формат того, як я бачу події. Але це формат особистісного розвитку.

Для менеджерів і рекрутерів, я б хотіла, щоб ця стаття донесла: якщо людина достатньо детермінована, то 3 роки — це умовно як ще один середньостатистичний проєкт... Це не так багато. І якщо людина готова вчитись — вона це робитиме. Для програмістів чи тих, у кого відбулась така перерва, скажу основне — розбудіть свою цікавість. І не бійтесь. Зміна, що відбувалась у вас, формує вас як особистість.

Дякую, що були зі мною. Маєте доповнення чи схожий досвід — рада буду обговоренню.