Як я не вигоріла, запускаючи стартап (і чому ви теж не вигорите)

💡 Усі статті, обговорення, новини про продукти — в одному місці. Приєднуйтесь до Product спільноти!

Коли я тільки починала будувати Embraces (тепер — Connecto), я думала, що фаундер — це людина-робот, яка працює 24/7, спить по 4 години і живе на каві та адреналіні.

Спойлер: це взагалі не так. Не вірте Нетфліксу. А якщо йдете цим шляхом — чекайте вигорання через 3, 2, 1...

За 8 місяців роботи над стартапом я пройшла шлях від створення MVP до отримання гранту від USF, відмовилась від інвестицій, зробила півот з B2C в B2B, провела 50+ інтерв’ю з користувачами і знайшла product-market fit двічі. Але найбільша моя перемога — у тому, що я не вигоріла. Навіть встигала кайфувати від процесу. Ось що мені допомогло (і допоможе вам):

1. Особисте життя — це пункт у календарі

Найбільша помилка, якої я припустилась: думала, що особисте почекає. Що коли запущу продукт/знайду гроші/напишу пітч — тоді й висплюсь/сходжу в кіно/забронюю відпустку/приділю час близьким.

Не почекає. Точніше, почекає, але ви до нього ризикуєте не дійти.

Реальність, до якої варто бути готовим — ваш список задач зростатиме. Тож краще почати заносити особисте в робочий календар так само, як зустрічі з клієнтами чи дедлайни. Вечеря з друзями? У календарі. Замовити мамі нові штори? У календарі. Похід у перукарню? Вгадайте де — теж у календарі!

Якщо чогось немає в календарі/записнику/нотатках — цього точно меншатиме в житті.

Коли закладаєте час на життя так само серйозно, як час для роботи, магічним чином його стає більше. А ще — ви працюєте продуктивніше, бо не потрібно постійно боятися щось забути — усе є в календарі. Плюс ви можете спокійно виділити собі час на відпочинок і не тривожитися, бо забюджетували час на стартап-справи.

Звісно, стартап це і про роботу на вихідних. Але з продуманим планом навіть субота може бути приємною: фотосесія для реклами, зустріч із партнерами, перегляд креативів

2. «Хочеш, щоб вийшло добре — зроби сам» = пряма дорога до вигорання

Перші місяці я робила все сама. Спілкувалася з юзерами, налаштовувала бота, робила презентації, шукала партнерів, заповнювала заявки в акселератори, комунікувала з клієнтами, відповідала на вхідні запити, тестувала нові гіпотези (цей список нескінченний).

Результат? Втомлювалася так, що не могла не те що думати про стратегії... я не могла думати далі наступного дня. А це — найважливіше для фаундера.

Коли я зібрала команду з людей, яким довіряю, все змінилося. Більше не потрібно щодня тушити пожежі і можна зосередитися на пріоритетах: формування продукту, стратегія, ключові партнерства.

Якщо чесно, то наявність людей у команді досі відчувається як розкішний максимум, адже я звикла закривати все власними силами. Але з часом приходить розуміння, що в довгу це не працюватиме.

Ваш час як фаундера — найцінніший ресурс. Якщо ви витрачаєте його на таски, які може зробити хтось інший, ви крадете свої перспективи.

Тож якщо у вас є змога заручитися підтримкою зі старту, зробіть це: шукайте однодумців в LinkedIn, серед друзів чи колишніх колег, серед знайомих, у Threads чи TikTok. Вам доведеться багато комунікувати, щоб знайти «тих самих», але воно того варте.

3. Фізичне здоров’я — це святе

Мій пріоритет номер один — сон.

Я можу почати працювати о 6 ранку, але для цього ляжу спати о 9 вечора. Це моє правило ще зі студентських часів, і воно порушується украй рідко.

Звісно, є дні, коли працюю допізна, щоб «встигнути ще трохи». Але як показує практика, краще зупинити себе, лягти спати і на більш-менш свіжу голову зробити зранку за годину те, на що ввечері пішло б три.

Також перед сном завжди вигружаю все з голови в нотатки. Іноді нема сил структурувати це чи «писати по-людськи — тоді пишу хоч якось, щоб просто звільнити думки і швидше заснути. Зранку вже розгрібаю і пріоретизую. Так точно спиться спокійніше.

Іноді зранку не розумію власних нотаток... Але це все ж краще, ніж тримати все в голові й не спати від тривоги

4. Інші фаундери — це не конкуренти. Це ваша група підтримки

Найскладніше на старті — це лишатися зі своїми думками й проблемами один на один. Друзі не завжди розумітимуть, чому ви після роботи ще 8 годин сидите в ноуті. Родина хвилюватиметься, «навіщо стільки працювати, все ж і так нормально».

Але є люди, які зрозуміють — інші стартапери.

Шукайте їх в LinkedIn, ходіть на івенти, виловлюйте в акселераторах чи в Telegram-чатах. Багато з них вже пройшли те, до чого ви лише підбираєтесь. Ну і приємний бонус: їм можна написати в будь-який час доби «не знаю, чи варто це робити», і скоріше за все вони відпишуть, бо зовсім нещодавно переживали те саме.

Але шукати однодумців чи менторів не значить перекладати на них відповідальність. Так, коли у мене лише з’явилася ідея стартапу, я ділилася нею зі всіма, кого вважала хоч трохи компетентними у моїй ніші.

Першим моїм співбесідником була людина з венчуру. Її авторитет в моїх очах зашкалював, та вже за 15 хвилин розмови мені озвучили, що нічого не вийде, тож можна розслабитись і не витрачати час на фігню. На щастя, я вперта :)

5. Нереалістичні цілі = гарантоване вигорання

На старті я хотіла робити все тут і зараз.

Знаєте, чим це закінчилося? Я постійно відчувала, що не справляюся. І що всі довкола не ок (ну бо як можна так повільно «відповідати/думати/рахувати» і так далі). У результаті — усі недостатньо хороші, недостатньо продуктивні, недостатньо амбітні тощо.

Потім я зрозуміла: проблема в очікуваннях. Я почала ставити реалістичні цілі:

• Не «запустити продукт за місяць», а «зробити MVP на наступному тижні та протестувати на 10 людях упродовж наступного місяця».
• Не «привернути увагу всіх клінік України», а «провести 3 демо з потенційними клієнтами цього тижня і написати 10 власникам бізнесів».
• Не «стати юнікорном за рік», а «отримати перші оплати до кінця місяця» або «залучити інвестиції у розмірі X, яких вистачить для операційної дільності на Y місяців».

Коли ви досягаєте цілей регулярно (навіть якщо вони маленькі), мозок отримує дофамін. Ви відчуваєте прогрес. А відчуття прогресу — найкраща мотивація.

Якщо ви постійно не досягаєте цілей, це не ви погані. Це цілі погані. Змініть їх на реалістичні. Розбийте на менші. Якщо чогось не розумієте перед тим, як ставити цілі, шукайте відповіді. Читайте книжки, дивіться YouTube, слухайте подкасти, спілкуйтесь з LLM-ками. Знайдіть того, хто може підказати. Подякуйте від щирого серця.

Тоді я ще не знала, що питати «Чи хотіли б ви такий сервіс?» не ок. Але, Дмитре Кошельник із Mission Possible, якщо читаєш це, знай: у перший місяць мою менталку тримали наші переписки

Дозвольте собі бути неідеальними

Коли я подавала заявку на грант, моя стратегія була в розробці. Коли запускала MVP, він працював тільки в Telegram. Коли пітчила — підглядала в шпаргалку (хоча чудово знала план і кожен слайд презентації — але ж нерви!).

Але я робила маленькі кроки. І це теж рятувало від вигорання.

Думаю, вигорання часто не про кількість роботи, а про відчуття, що ви НЕДО. Від порівняння себе з ідеалом, якого не існує. Від пошуку ідеальної команди, якої не існує. Від спроб знайти всі рішення одразу. Від очікування, що ось-ось стане легше/зрозуміліше, якщо ще трохи потерпите. Не стане.

Дозвольте собі бути неідеальними. Факапте і виправляйтесь. Розставте пріоритети. Внесіть усе важливе в календар. Лягайте спати до 23. Відсікайте те, що заважає.

Бережіть себе. Бо ваше бачення, запал і віра — це і є стартап. Особливо на початку. Решта — лише інструменти, і вам знадобляться сили, щоб їх знайти.