Як я впала зі стільця і потрапила в IT

💡 Усі статті, обговорення, новини про тестування — в одному місці. Приєднуйтесь до QA спільноти!

Привіт, мене звати Катерина Шевченко. Я в IT з недалекого 2023, зараз працюю на посаді QC Engineer в компанії Viseven. Хочу поділитись своєю історією про те, що в ІТ можна потрапити, і впавши зі стільця :) Розумію — звучить як жарт, але саме так почався мій новий етап життя. Хоча, якщо чесно, шлях до цього був довгим і зовсім не прямим.

Чому я пишу цю статтю? Та тому, що майже завжди всі зміни в житті нам даються нелегко. Десь через біль і сумніви, десь через внутрішнє зростання. Але якщо ти, як і я тоді у 2023-му, якраз стоїш на роздоріжжі та боїшся зробити крок в нове життя, можливо моя історія допоможе не здатись і все-таки стрибнути в невідомість під назвою ІТ. Ну або не тільки в IT :)

Я за освітою психолог і менеджер туристичної діяльності. Пробувала розвивати свій невеликий бізнес. Але після повномасштабного вторгнення зрозуміла, що хочу роботу, яка не прив’язана до місця й дозволяє працювати віддалено.

Я живу у світі, де 90% мого оточення — айтівці: чоловік, друзі, знайомі. Постійно бачила, як вони розвиваються, подорожують і мають гнучкість, про яку я тільки мріяла. Розуміла, що це не легкі гроші, а серйозна конкуренція та постійне навчання. Щобільше, мала шалений сумнів щодо себе, мовляв, мені в ІТ ну зовсім нереально потрапити. Здавалося, що я не зможу розібратися в технічних речах, що вже запізно щось змінювати після 30. Тоді я ще не здогадувалась, що для ІТ ніколи не буває пізно...

Ким була до цього і якими шляхами мене носило

Як і всі, хто народився в 90-х, після закінчення школи я хотіла зрозуміти світ і себе в першу чергу. Тож, як на мене, вибір був очевидним: я подалась вивчати психологію. З дитинства мріяла стати лікарем, але для цього треба було вчитись пів життя. Тому я знайшла спосіб допомагати людям, не маючи медичної освіти та інтернатури.

Після закінчення вишу я вже не так хотіла бути психологом, але продовжила вивчати себе. Створила власну сім’ю. І щоб не гаяти часу в декреті, пішла отримувати другу вищу освіту. Цього разу я обрала напрямок туризму — і теж успішно передумала, коли закінчила ВНЗ :)

Попрацювавши в колцентрах, на заводах, та інших місцях, де тоді пропонували потрібні мені умови — вирішила вперше стрибнути в невідомість і пішла навчатись в б’юті-сферу. Опанувавши потрібні вміння, я все ж захотіла відчути себе бізнес-вумен. І створила свій невеличкий, але достатньо прибутковий б’юті-простір. Та з приходом ковіду, а потім і війни, я вже не бачила чіткого плану розвитку своєї кар’єри. Тому все частіше почали з’являтись думки про те, що я вкотре у своєму житті не там, де хочу і маю бути!

Одного разу, роблячи звичайні домашні справи, я втратила залишки свого мініску і буквально впала зі стільця. Ось тоді я і зрозуміла, що кожне падіння — це як поштовх від батуту. Цей період мого життя буквально зруйнував все, що у мене було і відтворив з попелу мою впертість, нестримність і жагу до кращого життя. За місяць я вже була на першому занятті курсів Manual QA.

Підштовхнула мене...

... кума 🙂 Вона першою почала наполягати на тому, що прийшов мій час і коли, як не зараз, змінювати життя. Вона мала непохитні аргументи, бо теж змінювала професію. Не згадаю вже, скільки часу на це пішло — здається, роки. Але все-таки я задумалась про перехід. І незабаром моє життя саме влаштувало паузу — я отримала травму коліна (через те саме падіння зі стільця), перенесла операцію і кілька місяців мала сидячий режим. Чотири місяці реабілітації стали ідеальним часом для навчання. Так я почала свій шлях у QA.

Чи були у мене сумніви? Так! Ще й які. Мене постійно переслідували думки, що я недостатньо: розумна, вперта, наполеглива та і що я просто не зрозумію того, що потрібно, через брак спілкування англійською. Весь час у мене виникало питання, чи зможу я. Чи вистачить мені сміливості скористатись знаннями, які я отримаю на курсах? А що якщо я оберу не ті курси? А що, якщо мені не сподобається вся ця галузь попри те, що всі навкруги хочуть бути залученими до ІТ?

Курси я вибирала дуже прискіпливо. Але за рекомендаціями друзів мій вибір впав на Hillel IT School. На що я звернула увагу в першу чергу — на програму: мені було важливо, щоб навчання поєднувало теорію з практикою і давало живий зворотний зв’язок. Адже кінцева мета — знайти роботу.

Навчання давалось нелегко. Чесно кажучи, було пролито просто море сліз. Але та підтримка, яку я отримала від свого викладача, не давала мені жодного права на поразку. Я буду все життя вдячна Юлі Клімук! Бо, певно, якби не вона, то я б закинула цю ідею ще на першій домашці з Postman.

Саме тоді я вперше в житті відчула, як це, коли хтось вірить в тебе більше за тебе самого. Викладачі навіть допомогли скласти резюме, підготували до співбесід і дали розуміння, як мислити як тестувальник, а не просто вивчати визначення.

Чому QA? Як я обирала напрям

Прочитавши купу інформації, я вирішила, що це найшвидший спосіб стати айтівцем. Що ж поробиш, так вже історично склалось.

Проаналізувала, які скіли потрібно мати, щоб стати тестувальницею ПЗ, та побачила свої риси характеру. Уважність до деталей це частина мене — люблю я, знаєте, пошукати неочевидне. Аналітичне мислення теж підходило, тому що я не просто приймаю факти існування чогось, а й намагаюсь побудувати причинно-наслідкові зв’язки.

У цьому переліку були також комунікаційні навички, критичне мислення, організованість, командність та стресостійкість — все моє, рідне. Отримавши нову дозу прозріння, я знову побігла на курси.

Як вдалось знайти роботу

Я шукала роботу приблизно три місяці. Після завершення курсів надсилала 30–40 відгуків щодня, адаптуючи резюме під кожну вакансію. Навчилася казати «ні» тестовим завданням, які не викликають інтересу, і компаніям, у яких «не горять очі». Бо повага до себе і свого часу — це теж частина професійного розвитку.

А знайшли мене саме через LinkedIn — компанія шукала людину з Житомира. Мені відразу сподобався їх підхід — людяний, відкритий, структурований.

Сьогодні я працюю QC Engineer у Viseven і тестую рішення для медичної сфери. За два роки виросла з trainee до middle. Вчу автоматизацію — бо зупинятися точно не варто. Тепер я точно знаю, де я хотіла бути все своє життя. З гордістю можу сказати, що я себе таки знайшла.

Тим, хто тільки планує перейти в IT, я хочу сказати: не чекайте, що все буде легко. Але й не бійтеся. Співбесіди проводять такі самі люди, як ви, і їм важливі не терміни, а ваш спосіб мислення. І якщо маєте бажання, підтримку близьких і віру у власні сили — навіть падіння зі стільця може стати першим кроком до нової кар’єри 🙂

Топ-5 порад, які я б дала собі 20-річній

1. Не поспішай усе зрозуміти, бо це час для таврування шляху до пошуку себе. Він може бути тернистим, але результат буде вартим всього пережитого.
2. Інвестуй в себе! Гроші на освіту, отримання нових навичок, подорожі, здоров’я чи навіть гарну книжку — це найкращі інвестиції.
3. Бережи своїх друзів, бо це дзеркало твого майбутнього. Тримайся людей, які тебе надихають, підтримують і ростуть разом з тобою.
4. Дбай про тіло і психіку — це тобі точно знадобиться.
5. Живи не для результату, а для процесу. Бо найцікавіше в житті трапляється, коли ти перестаєш гнатись за ідеальним сценарієм і починаєш насолоджуватись шляхом, яким ти йдеш. Помилки, зміни, злети та навіть падіння — це частина твоєї унікальної історії.

Всіх, хто, як і я колись, сумнівається в собі і не наважується на світчинг з іншої професії з різних причин (вік, стать, незнання математики чи англійської тощо), хочу вас запевнити — страх це нормально. Він не означає, що ви слабкі чи у вас не вийде. Він означає лиш те, що ви стоїте перед чимось новим і важливим.

Ніхто не народжується з ідеальними знаннями, всього можна навчитись. Не буває ідеальних планів чи впевненості у чомусь на 100%. Ми всі починали з нуля — з розгубленості, з невпевненості, з думки: «а раптом я не зможу?». А тепер ми всі знаємо, що 0 — це не пусте місце, не порожнеча, це старт (читай: [0 !== nothing]).

Кожен крок, зроблений попри стах — це перемога. Не вік, не освіта, не досвід — а саме готовність пробувати відрізняє тих, хто зміг, від тих, хто лише мріяв. Тож якщо страшно — значить ви ростете. І це чудово.