20 років у програмуванні. Як змінювалася індустрія і я разом із нею

💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!

Привіт, мене звати Денис Коршак, я Team Lead Software Engineer PHP на продукті Mailkeeper в українській продуктовій IT-компанії appflame. Сьогодні я поділюся з вами своєю історією: як почав свій шлях у програмуванні ще наприкінці 90-х, у яких компаніях та проєктах мені випала нагода працювати та як змінювалося IT за останні 20 років. А також поділюся думкою, на чому варто вже зараз фокусуватися програмістам із появою ШІ.

90-ті, дитинство й перший компʼютер

У 99-му, коли мені було дванадцять, мій тато приніс додому комп’ютер із роботи. Батьки викладали інформатику, і цей Schneider Euro-PC 1986 року дістався школі в подарунок від якоїсь німецької організації у якості «сучасної техніки для навчання».

Як зараз памʼятаю цей жовто-чорний монохромний монітор, замість жорсткого диска — дискети: 3,5″ на 720 КБ і 5″ на 360 КБ. Ще разом із компом було кілька книжок: як працювати з DOS, як писати на BASIC і x86 Assembler. Для ігор ця штука не дуже підходила, тож я почав розбиратися з програмуванням — спочатку з Basic і Pascal, потім із Turbo Vision зробив графічну оболонку для DOS. Далі був Assembler і трохи Ada.

Пізніше вдома з’явився нормальний комп’ютер і я взявся за Delphi, Visual C++, Visual Basic, а ще пробував верстати на HTML. Майже все доводилося вчити самому, адже батьки поверхнево знали програмування, а в школі далі простих прикладів на Pascal ми не заходили. Й ось перед вступом до університету, у 2003-му, я вже мав кілька своїх сайтів на HTML, простих, але зроблених власноруч із нуля.

Початок нульових і університетські роки

У 2004-му я вступив на факультет кібернетики КНУ, на кафедру системного аналізу та теорії прийняття рішень (вона й досі існує). По суті, ми там вчилися на програмних архітекторів. Саме в університеті я отримав усі фундаментальні знання з програмування: структури баз даних, патерни, UML, процеси побудови команд і так далі. І ці речі залишаються актуальними й досі.

Факультет був особливий, бо навколо всі були програмістами. Багато хто почав кодити ще в школі, і вже на першому курсі мав свої інтернет-проєкти. Дехто вже фрілансив — могли спати вдень, а вночі кодити. Інші, як і я, збиралися в гуртожитку й робили власні пет-проєкти. Найчастіше прості сайти, бо це був найшвидший спосіб заробити хоч трохи грошей.

У мене тоді був літературний портал «БезҐлузди», де я збирав поетів. Ми робили його разом з інженером Юрієм Савкою — зараз він пише для DOU, нещодавно якраз випустив статтю цікаву.

У гуртожитку тоді зібралася справжня творча тусовка програмістів. Усі ділилися досвідом, допомагали один одному, обговорювали ідеї проєктів, код і так далі. Можна сказати, саме там починалося українське IT у сучасному вигляді. На різних поверхах зароджувалися стартапи — Preply, ЛУН, tabletki.ua, Mate academy й ще десятки інших.

До речі, коли я приїхав навчатися до Києва, у мене вже було багато знайомих — ми всі познайомилися онлайн на domivka.net. Це був один із небагатьох українськомовних сайтів на початку нульових, коли майже весь інтернет був російськомовним. Там збиралися кодери, дизайнери, письменники. Іншим словом усі, хто хотів спілкуватися українською і робити щось цікаве. Багато знайомств і проєктів, що потім перейшли в реальне життя, почалися саме там.

Цей сайт створив Богдан Гдаль, дизайнер. Якщо ви їздите київським метро, то мали бачити шрифти на табличках станцій — от це його робота. Після початку повномасштабного вторгнення Богдан долучився до ЗСУ, але паралельно продовжує займатися дизайном і мистецтвом.

Перші соло-проєкти

Хоч моє життя вже тоді крутилося навколо коду, я не дуже хотів бути програмістом. Мене більше тягнуло спробувати себе в журналістиці, потім я почав малювати, знімав короткі фільми — коротше, шукав себе, де тільки можна.

Перфоманс на презентації фільму (2007 рік)

Але поступово я почав повертатися до програмування. Якось друзі з мистецького кола попросили мене зробити сайти для митців, кілька з них були про українську рок-музику. Ми разом їздили на фестивалі, брали інтерв’ю в співаків, збирали матеріали про гурти — по суті, документували у вебі нашу музичну сцену.

Потім мене покликали на проєкт, де треба було налаштовувати рекламу для сайту. Я розібрався й із цим, бо наприкінці нульових у програмістів усе було універсально — якщо ти розумівся в комп’ютерах, ти й програмував, і верстав, і тестував, і трохи був девопсом, і купував сервери, підіймав домени, запускав рекламу, а іноді й міняв мишки в офісі. Навіть у великих компаніях усі знали трохи про все, і це вважалося нормою.

Так десь до 2009 року я активно займався розробкою сайтів, допомагав, де міг, з програмуванням. Прокачав експертизу і зрозумів, що вже сміливо можу йти працювати програмістом у компанію замість того, щоби робити сайти на замовлення на фрілансі.

Перша робота в IT-компанії

На той момент у мене якраз закінчилися гроші з фрілансу і я побачив вакансію в українському стартапі PocketBook. Тоді це ще була чисто українська компанія, а вже у 2013-му її продали російським розробникам. Вони були одними з перших у світі, хто почав робити електронні книжки — і сам пристрій, і програмне забезпечення до нього. У них було багато моделей, софт писали з нуля, а прошивки розповсюджували по всьому світу. На той час це була інновація — Kindle з’явився лише через рік-два й був набагато простішим.

Я приєднався вже тоді, коли команда вирішила, що лише на залізі багато не заробиш, і треба рухатись у бік книжкових продажів. Вони хотіли зробити свій аналог Amazon і саме мені доручили розробити інтернет-магазин із нуля, а назвали його Bookland.

Магазин вирішили писати на PHP, але проблема в тому, що я на ньому тоді взагалі не працював. Раніше на співбесідах мову програмування ніхто не перевіряв, здебільшого питали про алгоритми, логіку, структури даних. Я тоді вже знав десь шість мов програмування, тож вирішив, що й із цим розберусь.

Почав кодити, і справді, PHP, на перший погляд, дуже схожий на C++. Але в якийсь момент я уперся в елементарне — як у PHP конкатенувати рядки — через плюс чи через крапку? Питаю в тімліда, а він каже: «Дай хвилинку, я подумаю» і кудись йшов. Я вже потім зрозумів, що він ходив гуглити.

Пізніше до команди приєднався ще один джун, такий самий, як і я, і ми разом розбирались у тонкощах PHP і багато експериментували. Саме тоді в спільноті почали жартувати, що PHP помирає. І це, до речі, правда, бо кожен PHP-процес справді завершується після виконання скрипта, тобто помирає щоразу.

Потім в нас з’явився верстальник і тестувальники. За пів року ми підняли магазин і почали поступово його розширювати: додали оновлення, нові фічі, інтеграції. Окрім роботи над сайтом я ще займався системою поширення прошивок — у них була CDN-мережа, великий трафік і треба було враховувати багато технічних нюансів.

В наш офіс часто приходили українські письменники, підписували контракти на продаж своїх книжок. Атмосфера була крута — здавалося, що в одному місці зібралися всі видатні люди країни.

Єдине фото з PocketBook (2009 рік)

Для мене цей досвід став переламним. Я тоді вивчив багато нових і складних речей і це було саме те, чого мені хотілося на початку кар’єри. І саме тоді я для себе зрозумів, що найважче в розробці — це не вивчити нову мову програмування або навчитися писати код. Найважче й найголовніше — зрозуміти, як правильно організувати процес розробки, навчитись декомпозувати задачі, визначати пріоритети, не стрибати між тасками, а доводити кожну задачу до кінця. Ось це для програмістів справжня складність і мистецтво.

Потім ринки поступово наситилися, і PocketBook вирішив диверсифікуватися і почав інвестувати в стартапи.

Спроба запустити власний стартап

Ми з друзями-колегами вирішили скористатися можливістю інвестування і зробити власний стартап — маркетплейс. Нам було трохи за двадцять, і ми вже мріяли зробити свій Amazon і заробити мільярди.

Тоді в PocketBook працювало десь 20–30 людей, усі один одного знали, зустрічалися на курилці, тож запітчити ідею було не складно. Інвестиції давали майже всім, хто хотів щось робити — мовляв, от вам гроші, робіть, а потім подивимося, що вийде.

Нам виділили кілька десятків тисяч доларів і менш ніж за пів року ми зробили MVP маркетплейса: самі кодили, верстали, тестували, придумували систему монетизації. Ми рахували всі цифри: чому люди мають нам платити, де можемо просісти на рекламі, як масштабуватися і так далі.

Ми також розуміли, що маємо дати цінність продавцям. Уявімо, що в людини є власний сайт і не зовсім зрозуміло, чому їй варто переходити на наш маркетплейс. Тому ми запропонували безкоштовну рекламу товарів і написали парсери, щоб товари на маркетплейс заливалися автоматично. По суті, ми зробили щось на кшталт Prom.ua, тільки в меншому форматі. До речі, тоді Prom.ua тільки стартував, і на перших етапах ми фактично конкурували з ними.

Потім PocketBook почали продавати, фінансування стартапів закрилося, і наш проєкт прикрили. Було шкода, але досвід був цінним.

Робота в ритейлі та переламний момент в IT

Після того як я пішов із PocketBook у 2012 році, мене зі зрозумілих причин почав цікавити e-commerce. А в мене принцип простий — якщо щось цікаво, то я туди йду. Почав придивлятися до української e-commerce компанії МТА. Вони робили сайти для Intertop, Skechers, і до цього мали власний магазин типу Rozetka.

У підсумку я просто прийшов до них і кажу, що хочу з ними працювати. Вони відповіли, що треба пройти співбесіду й перевірити мої знання. Ну, я пожартував, що не проти перевірити і їхні. І так ми сиділи й сперечалися, хто з нас більше знає в програмуванні. Тоді ж подумав, що щось таки можна в них повчитись — так і долучився до команди.

Впроваджуємо скрам в MTA (2012 рік)

В MTA уже все було набагато цікавіше — якщо до цього я працював зі старими фреймворками, то там використовували сучасні інструменти. І тоді я побачив, куди взагалі рухається веброзробка й PHP зокрема. Уся індустрія йшла до того, щоб знизити поріг входу в професію для новачків, щоби навіть джун міг писати нормальний код завдяки хорошим фреймворкам і інструментам.

Цей тренд тримався років десять, аж поки не з’явився AI. А тепер експертиза і глибоке розуміння технологій не завжди в центрі уваги.

Як мене потягнуло у highload і big data

Я трохи попрацював у e-commerce й у 2012 році вирішив перемикнутися на іншу нішу, бо мене давно цікавив highload і великі дані. Тоді ще час від часу мене кликали на співбесіду в Connect UA — тодішню українську соцмережу. Я приблизно знав, що в них може бути highload, може бути big data, а мені це цікаво, бо вже був подібний досвід у PocketBook. То ж вирішив сходити й просто подивитися, що там відбувається.

Приїжджаю на співбесіду на Оболонь, а офіс виявляється квартирою. Думаю, ну я вже надто старий, щоби працювати у квартирі на Оболоні, і поїхав. А співбесіду, як виявилося, мав проводити мій майбутній керівник, один із засновників appflame, — Саша Пасиков. Можливо, якби я ще тоді до нього пішов, зараз у мене були б зовсім інші задачі.

Зрештою я опинився в ZEO Alliance — старички мають пам’ятати цю компанію. На той момент це був як американський Google. Там у нас були й персональний кухар, і тренер, і вчитель із гітари. Для тих, хто не в контексті: компанії ZEO Alliance вже не існує, раніше вони робили продукт MacCleaner — софт для оптимізації роботи макбука.

Коли вони запустилися, гроші просто потекли шалено. Купили будівлю під офіс, зробили офігенний ремонт, найняли багацько людей. І саме в цей момент я до них приєднався. Причому теж прийшов на співбесіду, 5 хвилин поговорили, посперечалися, і на наступний день мені вже надіслали офер. Там я якраз почав займатися відділом збору статистики та рекламним сервером, працюючи із супер-мега-хайлоадами та великими даними.

Коли я тільки прийшов, команда була вже укомплектована на чолі з доволі досвідченим дядьком старої школи. Я попрацював там два тижні й зрозумів, що треба поліпшити процеси, бо працювалося не дуже ефективно. А цей керівник не хотів нічого змінювати. Тоді пішов до інших керівників і сказав, що можу зробити краще. Вони погодилися, виділили мені ще одного колегу, який добре знав внутрішні процеси, і дали свободу створити нову команду, щоб ми могли робити зміни, які вважали за потрібне.

Затишні вечори кодінгу в Zeo (2014 рік)

Я пробув у ZEO Alliance два з половиною роки, поки компанія не почала скорочуватися. Після цього перейшов у компанію, де ще глибше занурився у світ маркетингу, рекламних технологій і оптимізації трафіку.

Друга спроба знайомства з appflame

Був 2019 рік і один мій товариш тоді працював в appflame. Я чув про цю компанію хороші відгуки й попросив його порекомендувати мене туди. Прийшов на співбесіду ще в перший офіс, мене завели в кімнату, де сиділи CTO двох продуктів appflame — з AdConnect і Hily. Ми поговорили хвилин п’ять, і я відразу зрозумів, що хлопці нормальні, з ними буде цікаво працювати. А вони, своєю чергою, почали мені продавати свої продукти, розповідати, що роблять, як усе побудовано, масштаби, плани — загалом, всю кухню.

Але мене зачепила пропозиція CTO з AdConnect, вони планували запуск нового проєкту з нуля — власний поштовий сервіс, без готової інфраструктури, без команди, але з дедлайном у три місяці. Моя колега навіть писала на DOU історію його створення, якщо цікаво, заходьте почитати.

І тоді я зрозумів, що це саме те, що мені потрібно, бо я шукав виклик. І ще не встиг доїхати додому після співбесіди, як уже отримав офер і погодився.

Я прийшов на проєкт як Senior PHP-розробник, але буквально через кілька місяців уже став тімлідом. Спочатку над продуктом працювали лише четверо людей. У технічному відділі були я і ще один PHP-інженер — Рома. Тоді він ще був джуном, а зараз — суперсильний сеньйор.

Під час розробки поштовика доводилося розв’язувати дуже нетривіальні задачі, налаштовувати всі процеси з нуля, починаючи банально від налаштування Jira. Потім ці процеси вже розповзалися по всьому проєкту. Я навіть швидко написав власну мову програмування для внутрішніх потреб.

У підсумку в нас три місяці пішло на написання логіки поштовика, ще три — на інтеграцію та тестування. І десь через пів року ми зробили перший повноцінний запуск. Хоча насправді система ще до того потроху працювала і виконувала свої функції.

За шість років цей проєкт виріс у великий продукт Mailkeeper — із власною командою, базою клієнтів і багатьма функціями. Зараз у нашому технічному відділі вже четверо розробників, включно зі мною, і ще четверо тестувальників.

Команда Mailkeeper (не у повному складі)

Найцікавіше — кожного року Mailkeeper росте вдвічі: удвічі більше трафіку, даних, партнерів, складність задач теж зростає вдвічі. Тому коли працюєш над Mailkeeper, постійно дізнаєшся щось нове. Мій колега Рома називає його «вічний ріст».

Зараз ми займаємося всім, що пов’язано з ретеншеном: працюємо з мейлами, push-повідомленнями та іншими каналами комунікації. Як тільки з’являється новий канал, відразу тестуємо його ефективність, щоби впровадити в продукт. Навантаження часом сягає понад 200 000 запитів на секунду, тому постійно вдосконалюємо архітектуру й оптимізовуємо інфраструктуру, щоб система залишалася стабільною навіть під піковими навантаженнями.

Хоч я і досі вважаю себе розробником, насправді зараз я так собі пишу код. Основна моя робота полягає в керуванні ростом і розвитком команди. Оскільки продукт росте x2 щороку, важливо, щоб команда зростала разом із ним: мідли ставали сеньйорами, набували знання і нові навички. Я стежу за тим, щоб усі проєкти залишалися стабільними при масштабуванні, будую стратегію й дивлюся на перспективу проєкту на роки вперед.

Що стосується оптимізації через ШІ — ми вже оптимізували всі класичні процеси розробки: використовуємо ШІ-тули для написання коду, перевірки якості та автоматизації повторюваних завдань тощо. Крім того, автоматизували управління контентом і аналіз деяких статистичних даних, щоби позбутися рутини й зосередитися на задачах вищого рівня, як от маркетингові стратегії та виявлення залежностей. Завдяки цьому одна людина в команді може робити значно більше, а ефективність продукту зростає ще сильніше.

Що змінилося в розробці з нульових (або ні)

З 2006 року в розробці змінилося багато чого, але перш за все важливішими стали процеси. Зараз вже на всі життєві випадки вигадали процеси. Наприклад, TOGAF (The Open Group Architecture Framework) придумали ще під час створення ракет, і цей спосіб керування корпораціями й маленькими командами працює вже 50-60 років. Тому якщо у вас проблеми з перформансом або складно зростати й масштабуватися — зазвичай це проблема процесів. І рішення тут — відкрити потрібну книжку й подивитися, які підходи можна застосувати.

Також набагато важливішими стали глибинні спеціалізовані знання в конкретних областях — алгоритми, архітектури. У нас був приклад, коли, оптимізувавши та розпаралеливши невеличкий сервіс, ми скоротили витрати на його інфраструктуру більше ніж на 30 % і зробили можливість нескінченного горизонтального масштабування, хоча сервіс перед цим існував уже близько десяти років.

І дуже добре стало мати навичку розбиратися у DevOps — це допомагає розуміти, як твоя робота впливає на проєкт загалом, а не тільки на шматочок написаного коду. Тобто ти бачиш, як твої зміни впливають на перформанс, масштабування, стабільність, інтеграцію з іншими сервісами й можеш приймати рішення, які прямо покращують продукт.

А от що не змінилося — PHP досі не вмер. Ще років п’ять тому PHP був майже синонімом інтернету, майже 90 % всього коду в мережі писалося на ньому. Але тенденції змінюються, його популярність трохи падає, і це нормально. Бо PHP — це лише інструмент, і правильно підібраний інструмент для задачі — уже половина успіху у її розв’язанні.

Так само й у нашій команді, ми не працюємо виключно на PHP. Я сам не пишу тільки на PHP і ніколи не був його євангелістом. Ми використовуємо Go, Python, а можливо, скоро в нас з’являться ще якісь технології. У нас є мікросервісна архітектура, яку ми використовуємо, щоби бути гнучкими й писати сервіси на будь-якому інструменті, який підходить для конкретної задачі.

Як ШІ впливає на роботу програмістів

Десь два роки тому була одна онлайн-зустріч, в якій брали участь хлопці, які заснували Preply, а також ті, що працюють у Meta. Обговорювали поточні можливості ШІ на той момент і те, що з’явиться за рік-два. Саме тоді стало зрозуміло, що треба підіймати дупу й терміново щось робити.

Після цієї зустрічі й протягом цих двох років я активно рухаю нашу команду в покращення фундаментальних знань. Фішка тут у тому, що без фундаменту далеко не підеш. Ти можеш вміти написати круту функцію або метод — і ти молодець, але це більше ремісництво.

Якщо ж хочеш займатися чимось справді творчим, робити великі проєкти — потрібні глибокі знання систем, архітектури, структури баз даних, патернів та процесів. І зараз, з поширенням ШІ, який чудово пише код замість тебе, єдине, що залишилося цінним — це розуміння принципів, а не вміння написати конкретну функцію.

Бо все рухається по спіралі й зараз знову настає той момент, схожий на початок 2000-х, коли з’являються соло-проєкти, але керувати ними ефективно зможуть лише добре навчені люди. І виглядає все так, що в певний момент розробники завдяки ШІ стануть керівниками невеликих автоматизованих команд агентів. Тобто те, що зараз робить ціла команда людей, зможе виконувати один досвідчений розробник із глибоким розумінням архітектури систем і процесів, працюючи разом із кількома ШІ-агентами.

У цьому є великий плюс — ШІ вже тут, і його можна використовувати, щоб навчатися швидше й ефективніше. Він допомагає розбиратися в нових технологіях, перевіряти ідеї, швидко знаходити рішення для задач і навіть моделювати різні варіанти підходів.

Тому я завжди кажу команді, що найцінніше, що можна розвивати в собі, — це бажання дізнаватися більше і глибше. А ШІ в усьому цьому зараз — зручний інструмент, який допомагає прокачуватися швидше, ніж раніше.

Сподобалась стаття? Підписуйтесь на автора, щоб отримувати сповіщення про нові публікації на пошту.