Чи ставите ви собі цілі на рік?
Початок року в багатьох асоціюється як нова сторінка чи етап в житті. Тому багато хто дає собі обіцянки (New Year’s Resolutions): почати вчити нову мову, отримати сертифікацію чи нарешті піти в зал. Але ентузіазм часто закінчується ще в лютому, а плани перетворюються на «технічний борг».
Strava навіть визначили 17 січня як «Quitter’s Day» — день, коли більшість людей остаточно здаються і закидають свої починання.
До речі, якщо ви ставили цілі на 2025 рік — пишіть у коментарях, чи вдалося їх виконати.
57 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівМої ціли на 26 рік не мати ніяких цілей.
не ставлю себе никаких целей, не хочу себя загонять в рамки и нагнетать самого себя
Ставлю зазвичай2-3 основні цілі, але іноді зриваю дедлайни або міняю приорітети(я дуже непостійна 😅). От в тому році збиралася здати екзамен з французької, але записалась лише на січень цього року.
В планах добити французьку до В2 і здати екзамен, це з глобального. Ще є купа маленьких планів, які просто йдуть фоном, наприклад треба здати англійську, з’їздити у відпустку, зробити дітям візи і т.д.
Але основна проблема, що я погано сплю, а коли я не сплю все йде тим самим місцем. От сьогодні спала 2 години, бо спочатку одна дитина прокинулась, потім друга, а далі ранок вже.
Дуже згодна з Олександром, що треба спочатку зрозуміти чого хочеться, а потім шукати шляхи реалізації.
Почати жити )
Що, знову чоловіки винуваті?
Тема не розкрита
Цілі є:
1. Не йопнутись і не поїхати кукухою.
2. Стати настільки крутим спеціалістом, якого не замінить Штучка Інтілєкт.
3. Зібрати 50$k в інвестиціях ( за цей рік ).
4. Вийти нарешті на стабільний донат у 10% щомісячних доходів.
5. Не мати зайвої ваги і загалом укріпити здоров’я.
6. Приносити таку явну і осязаєму користь на роботі аби нарешті позбутись цього граного «impostor syndrome» або ж синдрому самозванця. Хтось взагалі зміг цього позбутись??
Та просто бери другу роботу
Тоді:
це буде просто ізі
— а з двома роботами на це буде взагалі нас"ати) бо на кожну захочеться витратити не більше3-4 годин)
Вже майже рік як маю дві фуллтайм роботи)
Ти правий і скажу навіть більше, з двома сіньйорними роботами в Україні відкладати на рік 100$k+ більш ніж реально.
Але це дуже морально важко. У мене була конкретна ціль під яку я взяв другу роботу. Ціль досягнуто, моральної втоми та вигорання також, тому другу роботу буду звільняти.
Це дещо інше. Мати високий дохід та мати моральну стабільність це паралельні процеси, хоча які й багато в чому пересікаються. Наразі ціль зберегти одну роботу і сформувати необхідний морально-професійний стрижень.
Це не зовсім так.
В моєму випадку, на те, скільки хочеться / варто витрачати часу, впливає дуже широкий ряд факторів.
В окремих випадках, можна на одній роботі рутинну таску зробити за 20 хв за допомогою ЧатуЖПТ, а потім тиждень єблувати бо і менеджер і замовник очікують узгодження від клієнта і роботи нема.
Паралельно із цим, на іншій роботі можна робити реально цікаву / challenged таску, яка вимагає ресьорчу і не гарантує успішного результату, але це реально цікаво і я сиджу всі вихідні добровільно досліджую ймовірні рішення.
Тому все складно)
Бери третю, якось це треба лікувати)
Для тебе синдром самозванця це страх втратити роботу через недостачу твоїх технічних навичок.
Для мене синдром самозванця це Відсутність повного усвідомлення своєї значущості і присутність відчуття «Я знаю, що нічого не знаю», навіть працюючи одночасно на двох сініорських фуллтаймах і маючи майже завершену наукову ступінь кандидати наук в галузі АІ.
Ми дещо різні.
Згоден=)
я теж колись працював «для вищої мети» поки не зрозумів що трачу свій вільний час щоб у когось був бонус до ЗП більший.
Тепер зробив свою норму і закрив ноут, хіба з телефону відписую.
Знову бачу розділення між нами))
Станом на зараз, мене не дуже цікавить, який саме прибуток приносить моя діяльність компанії чи вони тримають мене в збиток собі чи завдяки мені акції і виручку ростуть на +20% щороку і всіх посипають бонусами. Точніше цікавить бо якщо все буде в мінус, то мене звільнять, але це не є моїм персональним пріоритетом.
Мене найперше цікавить моя особиста внутрішня мораль, консистентність, узгодженість між моїми діями, результатами які я отримую та відчуттями які є в процесі цього всього.
Станом на зараз, ця узгодженість є не повною і мене це хвилює.
Як це виглядає ззовні, як овертайм чи надмірна зайнятість чи навпаки лінь і деграданство, мене не цікавить.
Це можна, мабуть, порівняти із альпіністом який підкорює Еверест чи хоча б Монблан, в процесі цього відчуває дискомфорт, витрачає час і гроші на щось, що не зрозуміле 95% людям навколо.
Хтось би порадив розслабитись вдома на дивані і не напрягатись.
Хтось скаже, що на таких дурниках наживаються шерпи, авіакомпанії, продавці спорядження і решта.
Але альпініст йде, лізе, при цьому керуючись своїм внутрішнім бажанням і не те що б багато звертає увагу на тих, хто цю активність не розуміє чи засуджує.
Ну дай бог, я ж не проти)
: дивлячись в якому виші. Якщо це якийсь хнурє, то я вас благаю, то скоріш вдала відстрочка, ніж щось дійсно важливе.
Я хз яка там може бути «значущость» коли працюєшь на галеру/стартап сидячи в східній європі, де більшість тасок буде: «заюзати якісь готові рішення» «звʼязати флоу А з Б, «підняти готову ллм і натравити свою апку туди», «задеплоїти кубер в амазон, вау» і тд.
Може ви там десь на перших лініях атаки створюєте новий штучний інтелект в гугл, то я ще зрозумію.
А так, ну ми скоріш за все по різному це сприймаємо, тому, мені більш імпонує версія пану «Просто Анон» з цього приводу:
.
Ps
Без образ. Щиро і відверто бажаю вам знайти якусь значущість і себе в цьому світі, бути здоровим та щасливим. Щоб очі горіли від того, що робите. Та спокійного неба над головою, щоб не заважало розвиватись. Як то кажуть, всіх благ)
Тру, тільки взявши додатковий фріланс забув що таке синдром самозванця, прокрастинація, вигорання.
Ще й відкладається х4
1. Таблєточки дуже сильно помагають.
Ціль покаятись.
Похвально. Я священник, яко що 😉
Покаяння в обмін на урок по пітону? )
Покання безкоштовне. А урок по python? Я писав на python з 2005 по 2017. Потім, заради швидкого результату, як тільки почав працювати на Raspberry.
Який урок, я для себе виніс, це уникати python на складних, довготривалих та людних проектах. Мені набагато більше зайшла Java. Для чогось простого є башня’. Зараз роблю проект на go, походу вивчаючи його і, попри дещо наркоманський синтаксис, воно мені подобається. Чистий С, який продукує фан, теж часто в роботі.
Питання як до священника, хз де ще це спитати:
Ходити в синагогу це гріх? Ніби ж одному Богу моляться чи це не так працює?
Якщо ви іудей — то чому питаєте? Якщо християн — то навіщо?
Я не знаю, як воно в Божих очах, християнину ходити до синагоги. Але віровчення дуже різні. Юдеї не визнають Ісуса Месією. А християни бачать в Ньому Спасителя.
Відповідаючи на ваше питання: в Православ’ї гріх, за інші конфесії — не знаю.
Але, якщо ви в пошукові, то що вам втрачати?
Дав обіцянку, якщо станеться — піду.
dou.ua/forums/topic/56322
Війна століттями йде і буде далі йти.
Взагалі я не прив’язуюсь до конкретних пророцтв і іншим не раджу. До чудес теж, до речі 😀
Обіцянки давати теж не раджу. Якщо відчуваєте потребу краще просто прийдіть, без умов.
Це дуже хороша порада.
Завжди лишаю в житті місце для чудес.
Чудеса супроводжують життя християнина, але візитною карткою, як у Ісуса та апостолів не є. Та й віра не від чудес, а від слухання.
Ще маю одне питання в цьому треді: чи правда, що Ісус проповідував для євреїв, а Павло для всіх решта?
«Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого.»
(Матвія 15:24)
Тобто, хоча Ісус є сином Бога, одним із елементів Святої Трійці, але саме вчення Павла дало нам те християнство, яке ми маємо, а без нього, скоріше за все, це була б ще одна течія юдаїзму.
Я б читав весь текст :) Десь у мене є неоцифрована проповідь на цю тему, спробую знайти та дати посилання, там все значно цікавіше, ніж здається на перший погляд.
Але, в цілому, ні. Бо,
А те, про що ви пишите, то мова йде про випробування її віри і навчання євреїв.
Взагалі, чудеса, це такий сайд-ефект віри. Але один з ключових ефектів — це радість.
А якщо у лютому? Підеш в гур?))))
Звідки у вас таємна інформація?
Чекайте через годину гостей.
Ходить в ПЦМП это грех?
Я б сказав, що це не дуШепоєзно.
100%
Ключове в ПЦМП це М. Найперше, чому МП служить — це царству російському. Я ще до Бога не прийшов, але це було очевидно.
Не знаю :) Свого часу я дуже довго обирав між Римо-Католицькою Церквою (РКЦ) і тоді ще Київським Патріархатом. Але, зрештою, мене було покликано туди, де я є.
Я не сумніваюся в дійсності таїнств, які звершує МП, але, що мене привернуло в КП чи в РКЦ, так це вільні і радісні люди.
Весь МП можна описати цитатою з Біблії: «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви подібні до гробів побілених, що зверху здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих та всякої нечистоти.»
(Матвія 23:27)
Серед фарисеїв теж були учні Ісуса. А те, що ви пишите, тою чи іншою мірою властиво всім релігійним колективам. Хоча б тому, що Церква це лікарня. Просто до деяких лікарів ти вже не ходиш.
Глобальна мета — пережити русню хоча б на один день.
Я для себе відкрив класний лайфхак, який мені важко дався, як технічному спеціалісту та людині з інженерним мисленням, але коли я все ж таки інтегрував його у свій майндсет, то відсоток досягнутих цілей значно зріс.
Лайфхак полягає у тому, щоб в процесі постановки цілей думати виключно про те ЩО ти хочеш від цього життя і не думати про те ЯК ти цього досягнеш. Виглядає абсурдно, але логіка така: коли ти думаєш виключно про те, чого тобі хочеться і не думаєш про всі ті складнощі, з якими тобі доведеться стикнутися на шляху до цієї мети — тобі набагато легше відпустити думки і реально зрозуміти, чого ти хочеш, без прив’язки до всіх обмежуючих установок в дусі «це неможливо», «на це треба занадто багато грошей/часу/енергії, а у мене всього цього нема».
А от коли вже реальні цілі сформовані — не нав’язані рекламою, друзями, родичами, соціумом, книжками, соц.мережами чи ще чимось зовнішнім — а саме ваші власні цілі, які йдуть зсередини — от тоді з’являється внутрішній вогонь, який палає всередині і дає ту саму енергію на здійснення цих цілей. А далі, коли цілі чітко визначені і є цей внутрішній вогонь — от лише тоді вже можна починати думати про те ЯК саме буде досягатися мета. Але зазвичай на цьому моменті саме життя часто починає підказувати, у якому напрямку рухатися — з’являються нові корисні знайомства, на очі потрапляють корисні статті чи книги на тематику мети, до якої йдеш і все складається чудово, як пазл. Тобто зусилля прикладати треба, нічого саме в руки не йде, але це приємні зусилля, які дають відчуття смаку життя, а не відчуття другої/третьої/десятої роботи. Тобто коли йдеш до своєї справжньої мети — то цінною є не лише кінцева точка шляху, а й весь шлях до цієї точки.
Причому майже всі цілі досяжні, питання лише в зусиллях, які треба застосувати
Шикарно! Просто шикарно!
ну... не все так однозначно...
є ж старий анекдот про джина і негра, який дуже хотів стати білим... і щоб було багато води...)
Це нагадало мені про «другу звичку» з uk.wikipedia.org/...ефективних_людей#7_звичок
Ви наблизились до того, що в християнстві називається «смирення».
З постановкою цілей все добре, з досягненням — халепа, зриваю терміни. Річна ціль подекуди розтягується на 5 років.
Мабуть тому, що більшість цілей — про те, що «треба», а не «хочу».
Як живучи в Україні можна планувати аж на рік вперед? Тут хоч би завтра прокинутись...
ціль != плани
Відсвяткувати наступний Новий Рік.
оце ви флексите! скромніше треба бути в бажаннях ;-)
Наївний.
Треба хоча б цей без примусової бусифікації відсвяткувати.
Кончена «влада» України зараз диктує населенню (рабам) «горизонт планування в 1 день».
Вижив 1 день — вже диво дивне, чудо чудне.
Це ВОРОдепутани, чинуши-свинуши та інші «навічно заброньовані» від БОЙНІ паразити, покидьки-рабовласники «при владі» (володарі КонцТабору) можуть розслабитись та задоволення у Карпатах та «на Сказочнім Балі», на фешенебельних курортах, обмазавшись грошима, получать...
Рано ще пити. До вечора потерпи
дивно, що DOU не видалив цей коментар
Вже третій рік — знайти гідну роботу.
Ставлю. Але не прив’язуюсь до результатів. Я більше радію кожній прожитій секунді :)
Навіщо? Не поставив собі ціль — нема розчарування, якщо не реалізував.
Я більше концентруюсь на тому, що вийшло зробити. Звісно, маловірогідно, що усі цілі вдасться виконати, але в будь-якому випадку побачити, що ти зміг досягти, приємно наприкінці року. А по тих цілях, які не виконала, можу зробити висновки на майбутнє, що теж корисно :)
Не ставивши перед собою жодної цілі все ще можна багато чого досягти — наприкінці року або хоча б дня.