Чому «брехня» у вакансіях коштує дорожче, ніж ви думаєте

Останнім часом я все частіше бачу, як рекрутинг перетворюється на Tinder. Компанії малюють ідеальні профілі: «гнучкий графік», «вплив на продукт», «амбітні задачі». Але як тільки ти підписуєш офер — маски падають. Виявляється, що гнучкий графік — це можливість попрацювати о 10 вечора, а «вплив» — це право вибирати колір кнопки, за яку тебе потім розіпнуть на мітингу.

Я називаю це інтелектуальним мародерством. І ось чому це не просто «маркетингова хитрість», а стратегічна помилка, яка нищить ваш бізнес.

Ресурс, який неможливо зарейзити

Роботодавці часто живуть в ілюзії: «Ми платимо ринкову зп, отже, купили людину з потрохами». Але є нюанс. Гроші — це відновлюваний ресурс. Компанія може залучити інвестиції, отримати грант чи просто більше заробити. У працівника є лише один актив, який не відновлюється — час. Коли ви заманюєте людину на «віддаленку», а через місяць примусово заганяєте в офіс на 9:00, ви не просто змінили правила гри. Ви вкрали час, який людина планувала витратити на сім’ю, навчання чи банальний відпочинок.

Фундамент із Career Catfishing

Коли компанія свідомо «прикрашає» вакансію (будемо чесними — бреше), вона будує стосунки на недовірі з першого дня.

  • Обіцяєте Professional Growth, а даєте гору легасі, яке ніхто не хоче чіпати.
  • Обіцяєте Work-life balance, а тегаєте в Slack у суботу з позначкою «це на 5 хвилин».
  • Обіцяєте Responsibility, але замикаєте всі рішення на одному мікроменеджері.

Це не стратегія найму. Це короткозорість. Лояльність — це завжди двостороння вулиця. Ви не можете вимагати «палаючих очей», якщо самі загасили їх у перший тиждень через невідповідність очікувань реальності.

Для власників / інвесторів:

Для власника це не лише проблема HR. Втрата довіри та плинність кадрів = прямі витрати на пошук і навчання нових співробітників, падіння продуктивності та, в кінцевому підсумку, зниження вартості компанії. Бізнес, де ключові ролі залежать від «світлого настрою» працівників або красивих слів у вакансії, ніколи не буде привабливим для інвесторів чи кредиторів. Саме тому системний підхід до найму та прозорі очікування — це не «фішка», а інвестиція у стабільність і капіталізацію.

Етика — це новий мінімальний стандарт

Сьогодні чесність у вакансії — це не «фішка» крутого бренду, це гігієнічний мінімум. Якщо у вас у проекті пожежа, команда вигоріла, а менеджмент не знає, куди бігти — скажіть про це прямо. На таку вакансію прийде «кризовий менеджер», який готовий до викликів, а не сеньйор, який шукав стабільності і звільниться через три місяці, залишивши вас із ще більшою дірою в бюджеті та репутації.

Мій висновок : Ви купуєте інтелект і час, але не життя співробітника. Якщо ви не поважаєте особистий простір людини, ви отримаєте не талановитого колегу, а просто втомлену людину, яка рахує хвилини до кінця робочого дня. І коли вона піде до конкурента за перший же внятний офер — вона буде абсолютно права.

👍ПодобаєтьсяСподобалось8
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Для цього в Німеччині вигадали Probetag — тиждень пробної роботи. Цього достатньо щоб зрозуміти базові параметри та перевірити за KPI.
На жаль у нас свинський бізнес і нульова управлінська культура, тому така штука не приживеться, а шкода.

Згоден, Probetag у нас — це як спроба запровадити дегустацію в привокзальній чебуречній. Якщо клієнт побачить, з чого ліплять цей «продукт» і як виглядає кухня, він не те що не купить — він викличе санстанцію.
Наш рекрутинг — це рольова гра, де всі вдають із себе Google, щоб заманити людину розгрібати спадщину мамонтів. Ми вимагаємо від кандидата знати алгоритми та архітектуру, ніби він запускає Falcon 9, а після оферу видаємо йому іржаву лопату і кажемо: «Ось твоє легасі, копай від паркану і до вечора, кастомер уже заплатив за імітацію польоту». Прозорість у нас не приживеться, бо тоді виявиться, що «амбітні задачі» — це просто перефарбовування кнопок під наглядом менеджера з синдромом бога

Ось так вони і дбають протрепутацію :-) Кажуть що гугл і намагаються приховати що вони рога та копита :-)

Це не брехня, це просто професійний макіяж. Будь-яка контора «Роги та копита» знає: якщо начепити мерч як у Google і проводити інтерв’ю в п’ять етапів із завданнями на алгоритми, то кандидат не відразу помітить, що його найняли крутити педалі в іржавому велосипеді. Репутація сьогодні — це не якість продукту, це вміння переконливо розповідати про «космічні технології», сидячи в кабінеті з запахом легасі мамонтів

Вже 15 років як в айті і таке було, є і буде далі. З часом ви подрослішаєте і будете дивитсь на це через призму досвіду і будете обирати краще компанії. Все ок, це всюди так.

15 років досвіду — це круто, але це не привід нормалізувати погані процеси. Те, що проблема існує давно, не робить її прийнятною. Навпаки, «дорослішання» ринку — це коли ми перестаємо погоджуватися на кар’єрний кетфішинг і починаємо вимагати прозорості. Якщо ми просто будемо «обирати кращі компанії», не називаючи речі своїми іменами, то кринж-проекти так і будуть спалювати час талановитих людей

Відкрию вам таємницю дуже багатьом компаніям абсолютно пофіг і вони змінюються лише коли є фінансова мотивація. Я не нормалізую погані процеси. Просто більшість компаній вообще начхати на процеси і це не тільки в айті. Пиркол в тому що бізнес не зобовязаний встановлювати гарні процеси, особливо коли він дупля не відстрелює що це таке і тим паче якщо він не заробить на цьому без головняка та ризиків. Я рекомендую дивитись дуже прагматично на це і не намагатись воювати із вітряними млинами.

Про ціну помилок писали іще в бородаті часи монолітів та мабуть кінця 90-х, якщо не раніше, але як бачите...воно і досі там. Чому? Бо є різні сегменти компаній. Ви не змусите контору котра займається ширпотребом робити щось якісне.

Погоджуюсь, бізнес не зобов’язаний бути «хорошим», він має бути прибутковим. Але мій поінт не про мораль, а про математику. Дезінформація у вакансії — це неефективне управління ризиками. Компанія витрачає бюджет на рекрутинг, щоб отримати людину, яка піде через 3 місяці. Це чистий збиток. Прагматизм — це не терпіти брехню, а розуміти, що прозорість — це спосіб знизити Cost per Hire та плинність кадрів. Навіть «контора з ширпотребом» рахує гроші

Компанія витрачає бюджет на рекрутинг, щоб отримати людину, яка піде через 3 місяці. Це чистий збиток. Прагматизм — це не терпіти брехню, а розуміти, що прозорість — це спосіб знизити Cost per Hire та плинність кадрів. Навіть «контора з ширпотребом» рахує гроші

это не так, расходы не меняются, просто падает кпд. и it компании в Украине это давно поняли, поэтому процесс рекрутинга сильно оптимизирован чтобы минимизировать простои. буквально лет 7 назад статьи от наших рекрутеров про процесс найма появлялись очень часто, мол, вот какие мы молодцы смогли от знакомства до офера сократить время до 1 недели. это как раз тот самый отрезок где просаживался кпд. учитывая то что уйти одним днем обычно нельзя, а надо отработать обычно 2 недели, то постой покрыт с запасом

Швидкість найму — це ілюзія ефективності. Навіть якщо закрити вакансію за тиждень, новачку потрібно 2-3 місяці на ramp-up, щоб вийти на 100% продуктивності. Весь цей час компанія платить повну зарплату за мінімальний результат.
Додайте сюди час Senior-фахівців на нескінченні інтерв’ю замість кодингу та безповоротну втрату проектного контексту. Конвеєрний підхід «брехня — швидкий найм — звільнення» не оптимізує бізнес, а просто робить збитки від плинності кадрів хронічними. Це не прагматизм, а ігнорування вартості інтелектуального капіталу

платит кастомер, а не компания, компания вообще с этого имеет процент

Це аргумент про «короткі гроші». Кастомер платить за результат, а не за процес нескінченного онбордингу новачків.
Деградація якості: Коли через плинність кадрів проект втрачає контекст, якість продукту падає. Рано чи пізно замовник розуміє, що платить за сеньйорів, а отримує результат рівня джунів, які тільки-но розбираються в коді.
Втрата клієнта: У світі, де репутація і ретеншн — головні метрики, компанія-прохідний двір першою йде «під ніж» при скороченні бюджетів.
Маржа тане: Адмінвитрати на постійний рекрутинг, офіс та оперування «плинністю» з’їдають той самий відсоток компанії.
Це не бізнес-модель, а паразитування на бюджеті замовника, яке закінчується рівно тоді, коли замовник починає рахувати свої гроші

я не очень понимаю смысл этого спора, я тебе говорю как в Украине работает преобладающая часть аутсорс-компаний, ты мне говоришь что так заработать нельзя. так почему же они только увеличивают свой капитал тогда?

Вони багатіють не завдяки брехні чи хаосу, а завдяки колосальній маржі. Коли різниця між ціною спеціаліста в Україні та його рейтом на Заході становить 200–300%, цей прибуток перекриває будь-яку управлінську імпотенцію, плинність кадрів і провали в процесах.
Це бізнес на арбітражі, а не на ефективності. Можна рости і з «дірявими» процесами, поки ринок дозволяє спалювати ресурси. Але те, що модель приносить гроші сьогодні, не робить її здоровою. Це просто експлуатація ринкової кон’юнктури, де виконавці своїм ресурсом компенсують слабкий менеджмент

Якість? Великі компанії можуть банально давити «банком», а не якістю, купа прикладів коли маркетинг та інші речі перемагали якість у конкуренції.

Успіх нашого аутсорсу — це не «геніальний менеджмент», а колосальний арбітраж. Маржа у 200% просто покриває будь-яку управлінську імпотенцію та плинність кадрів.
Давити ринок «банком» можна довго, але кейс Arthur Andersen доводить: системна брехня з’їдає навіть гігантів. Ви просто спалюєте прибуток на нескінченний рекрутинг, латаючи дірки від токсичних процесів.
Це бізнес на перепродажі «тушок», а не на створенні цінності. Поки ринок дозволяє — ви ростете, але не плутайте сприятливу кон’юнктуру з ефективною стратегією. Це масштабування хаосу в надії на вчасний кешаут.

Саме так і є! Але ж подивіться що зараз робится в інших компаніях — те саме! Це не наша українська проблема а проблема всього світу! Інвестор зацікавлені у зростанні їх портфелю а не репутації та якості продукту в який вони вклались.

Короткочасні вигоди дуже бажані особливо в турбулентні часи! Бо банально ви можете не дожити до наступної великої зміни. Світову єкноміку та міжнародні відносини трясе як ніколи і це все виливається в бізнес та гроші також.

процент от нуля — ноль

Еффективність та якість не дорівнює гроші. Є купа інши методів як заробити, особливо коли контора публічна та продаються акції. Біг тех он взагалі палить десятки мільярдів щорічно на байбеки і пофіг.

Ви праві: на певному рівні бізнес стає не про код, а про перерозподіл капіталу. Але коли ефективність замінюється «освоєнням бюджетів», компанія перетворюється на пральну машину для грошей.
Приклади Enron, WorldCom чи нещодавні скандали навколо Wirecard показують, що за красивими байбеками та ростом акцій часто ховаються звичайні приписки, відмивання коштів та корупція. Коли менеджмент «палить мільярди», йому вигідний хаос в операційці — у каламутній воді легше ховати збитки.
Але це вже не ІТ-індустрія, це фінансова еквілібристика. Якщо єдина мета — надути бульбашку через байбеки та корупційні схеми, то «якість» та «люди» справді лише заважають. Питання лише в тому, чи встигне такий С-level вийти в кеш до того, як прийдуть регулятори чи аудит, як це було з партнерами Arthur Andersen

Так, зараз таке всюди і дуже багато профсеіоналів пишуть про це! Наразі сучасна єкноміка світова дуже крихка та має багато ризиків! Дуже багато проблем із нерухомістю із аутсорсом як явищу у західних країнах...

Згоден, сучасна економіка — це гігантська гра в музичні стільці, де замість реальної цінності торгують очікуваннями та бульбашками. Коли Big Tech спалює мільярди на байбеки, а корпорації живуть за рахунок відмивання коштів та фінансових пірамід — якість і ефективність справді стають зайвими.

Прикол в тому що єффективність операційної діяльності це не ключ до успіху! Я декілька років працюю в продуктовій компанії в европі і вона не технологічна, так от, їм насрати на наші проблеми в айті та кпд та інше, а знайете чому?
1 — Бо керівництву простіше вкласти Н грошей в розширення бізнесу і таким чином збільшити кількість магазинів, вирчку та інше, як фін директор ви маєте розуміти що таким чином росте саме цінність компанії а не якісь міфічні коєфіцієнти котрі не впливають на цінніть акцій.
2 — Керівництво так звикло керувати, воно вже знає коли та як буде зроблено а значить все ок. Знайти керівника С левела це дуууууже складно а от усілякії нижніх менеджерів та виконавців як гівна.
3 — Єкономити та Н працівниках виходить вигідніше ніж на одному директору С левела. Тож легше та дешевше увесь гемор перкладати на викновців а не на тих хто керує (я про топ менджмент а не лідів та інших мендержів нижньої та середньої ланки, вони такі самі виконавці)

Нашу контору купила інша контора і там такий самий принцип — керівництво має свою модель керуваня та ієрархії і все хто не хоче\може ідуть нах, бо топ керівництво обирає як працювати і вони завжди обирають ГРОШІ та ЛЕГКІСТЬ\ЗВИЧНЕ\ЗРОЗУМІЛЕ для них самих.

Тобто хаос в операційній діяльності то лише гемор викнавців. А менджмент власники та інвестори багто на її оптимізації не зароблять. Вони нею починають займатись коли вона приносить збитки та підвищує ризики. Саме так опиняється багато легасі проєктів на аутсорсі — просто скидують баласт знову на виконавців.

В аутсорсі взагалі все простіше — люде міняють пачками і всі ок із цим, бо обом сторонам це вигідно, бо зміна роботи найкращій спосіб підняти зп, як і конторі продати нову тушку за більшу ціну.

Ваш підхід максимально прагматичний, і важко сперечатися з тим, що в багатьох корпораціях це сувора реальність. Але дозвольте додати один нюанс щодо ієрархії.
Ви кажете про C-level як про пастухів, а про виконавців — як про замінну отару. Але в будь-якій системі є ще собаки — це той самий L-level (який для мене означає не «Low», а «Local Leadership»).
Пастух може малювати стратегію і відкривати нові загони, але саме собаки тримають отару докупи, щоб вона не розбіглася. Якщо до собак ставитися як до овець, вони йдуть першими. А без них масштабування бізнесу перетворюється на спробу наповнити діряве відро: ви закидаєте туди нові «тушки», а результат витікає через дірки в процесах та техборг.
Можливо, фінансово це виглядає як ріст, але стратегічно це гра на випередження: чи встигне такий С-level продати цей «масштабований хаос» до того, як він завалиться під власною вагою. Це теж бізнес-модель, але назвати її стійкою — великий оптимізм

Я з вами повністю згоден що в довгу це погана стратегія, але якщо бінес росте швидше ніж тех борг то це не буде великою проблемою, питання лише в ціні, сша так «пофіксили» всю єкономіку в першій половині 20-го сторіччя (економіка росла швидше ніж ріс держ борг і з часом він став дуже маленьким відносно ввп і перестав бути (великою)проблемою).

Також не забувайте що контору можуть просто продати, як нашу наприклад і тепер тех борг це гемор іншої групи інвесторів та топ менеджменту, також аутсорс завжди радий допомогти допомогти, наші великі аутсоср компанії дуже багато заробили та виросли саме завдяки таким проектам.

Але не всі компанії настільки забивають і на тех борг і на команду та як їй працюється і на репутацію компанії, там де цінність виконавця вище там краще з усим цим бо чим більш цінний/кваліфікований працівник тим важче його замінити, особливо лідів та середній менджмент але зараз ринок роботодавця, і це також додає свої корективи...

Як бачите ця система насправді дуже складна і багатомірна.

Останні декілька років я бодався саме із отакими проблемами на проекті і мене люто бомбило від цього але згодом я прийшов до думки котору я вам тут розписав, я не сперечасюь із вами і в цілому я на вашому боці, але як бачите — маємо що маємо :-)

Простими словами: бізнес грає в гру «Передай гранату іншому».
Техборг — це кредит, який можна не віддавати. Якщо контора росте як на дріжджах, то старий кривий код — це дрібниці. Поки прибуток більший за гемор, усім плювати на якість.
Продаж компанії = «Reset». Твій С-level просто надуває кульку і вчасно продає її іншим дядькам. Тепер «вибух» цієї кульки — це вже не їхня проблема, а чужа. Гроші в кишені, а техборг поїхав за іншою адресою.
Аутсорс — це кладовище, де всім платять. Великі галери обожнюють старе гівно, бо його можна нескінченно «підтримувати» і виставляти за це величезні рахунки. Це бізнес на ремонті дірявих відер.
Люди — це запчастини. Зараз ринок такий, що навіть якщо ти підеш, на твоє місце за годину знайдуть двох таких самих. Навіть лідів зараз міняти дешевше, ніж намагатися зробити проект «правильно».
Висновок: Ти бодався з системою, бо думав, що ви будуєте продукт. А насправді ви будували актив на продаж.
Це не ІТ-проблема, це звичайний перепродаж: купили за рубль, нафарбували губи, продали за десять. А те, що під капотом замість двигуна педалі від велосипеда — це вже проблема того, хто купив.

Все так нажаль. Стосовно боргів, західні держави жили так само — нагрібали дешевих боргів, а коли інфляція, через ковід та війну та взагалі протистояння із автократіями, пішла вверх тепер не знають що робити. Є тактика нахапати грошей, а стратегії як підтримувати єкноміки в здоровому стані, немає взагалі. До дай до цього прихід популістів та просто маразматиків у владу і побачиш сьогодення.

Колись працював на одному проекті з купою крутих спеціалістів. Коли проходив співбесіду мені розповіли про купу новітніх практик, які вони __планують__ застосовувати (проект тоді був на початковому етапі).
Коли я фактично зайшов на проект, там виявився «кривавий ентерпрайз», але це було через обмеження зі сторони замовника. Люди з проекту йшли досить швидко. На якомусь етапі на проекті зявилась людина задача якої була забезпечити ретеншн. Але люди все одно йшли.
Але проект рухався і приносив прибуток.

Суть в тому, що ті ризики, що ви озвучили, так чи інакше включаються в витрати і не є вирішальними. Вони просто неприємні для працівника, але для компанії дуже рідко є блокером.

Обіцяєте Professional Growth, а даєте гору легасі, яке ніхто не хоче чіпати.

Всі 3 поінти в цьому блоці звучать дещо слабенько, але цей найцікавіший:
Чому ви вважаєте професійний ріс не сумісним з легасі, яке не чіпають?
У мене є кілька прикладів де фактично, такий підхід дозволив людям ставати більш зрілими значно вище.

Різниця в тому, чи ми будуємо бізнес-систему, чи «прохідний двір». Плинність кадрів через обман — це прихований податок на прибуток. Так, проект може виживати, але він втрачає потенціал зростання, бо замість розвитку команда витрачає 80% часу на онбординг нових людей замість тих, що пішли. А щодо легасі: зрілість — це вміння з ним працювати, але професійний ріст «через біль» без попередження — це маніпуляція, а не навчання

Пройти багато етапів інтерв’ю, можливо лайв кодінг або тестове , а по факту отримати кринжовий проект з лоу рівнем- часта картина

Витрачати тижні на тестові, щоб дізнатися про справжній стан проекту вже після оферу — це неповага до ринку. Якщо проект «кринжовий» — кажіть про це на першому скринінгу. Повірте, знайдеться той, кому цікаво розгрібати завали, але це має бути свідомий вибір спеціаліста, а не «сюрприз» за ваші ж зусилля на інтерв’ю. Чесність економить час обом сторонам

лайв кодінг або тестове

Якраз це і саме той red-flag — пряма ознака, що будеш копирсатись в чужому *айні (скоріше, навіть, індусів-джунів).

Як кажуть архітектори, іт депендс.

Підхід, описаний в статті, працює. Багатьом компаніям вигідніше жити з плинністю працівників і навіть виконувати задачі студентами, ніж наймати втричі дорожче гуру кризових менеджерів, котрі починають проводити власну політику.

Ресурси почитати:
dou.ua/...​enta/columns/overtimes-1
neilonsoftware.com/...​/developers/the-rockstar

Абсолютно згоден.
І ви праві: для частини бізнесів висока плинність + дешеві ресурси — це раціональна модель.
Але тут є ключова межа, про яку часто забувають.
Ця модель працює поки бізнес не претендує на масштабування, інвестиції або складні продукти.
Вона майже завжди ламається в момент, коли з’являється:
складна архітектура,регуляторні вимоги,або потреба в зовнішньому капіталі.
Студенти і дешеві ресурси добре вирішують повторювані задачі.
Але:
вони не проходять due diligence,не закривають системні ризики,і не відповідають за наслідки рішень на рівні бізнесу.
Тому питання не в тому, чи працює модель.
Питання — яку стелю капіталізації вона вам ставить.
Для lifestyle-бізнесу — ок.
Для бізнесу, який хоче жити довше за фаундера або залучати гроші — ні.

Підписатись на коментарі