Multipass для фармацевта: як я змінила білий халат на CS Degree та офер із ЄС у 34 роки

💡 Усі статті, обговорення, новини для початківців — в одному місці. Приєднуйтесь до Junior спільноти!

Точка невороття: Чому магістр фармації вирішив почати з нуля у 33 роки

Background: 10 років від диплома до «точки нуль»

Я закінчила навчання у 2012 році. Магістр фармації — це звучить солідно, але моя кар’єра повела мене шляхом Clinical Research Organization (CRO) та медичного представництва. До 2022 року я була настільки далекою від математики, фізики чи академічного навчання, наскільки це взагалі можливо.

За десять років практики мізки звикають до зовсім інших процесів. Хімія та біологія залишилися десь у паралельному всесвіті, а ідея знову сісти за підручники здавалася абсурдною. Але життя в еміграції в ОАЕ внесло свої корективи.

Пастка ліцензування в пустелі

У 2022 році я зрозуміла, що як український фармацевт в ОАЕ я потрапила у глухий кут. Щоб працювати за фахом, потрібно пройти через пекло ліцензування: два складні іспити, які охоплюють усю програму університету. Підготовка до них могла зайняти до двох років — адже з 2012-го «багато води витекло».

І тут виникло логічне запитання: якщо я все одно маю витратити два роки на навчання, то навіщо мені підтверджувати диплом, який знову стане «гарбузом», щойно я переїду в іншу країну?

Я побачила величезну нішу. Сфера охорони здоров’я генерує гігантські обсяги даних, але всі вони — у повному хаосі. Я зрозуміла: якщо я поєднаю свій медичний бекграунд із технічними знаннями, я стану фахівцем, якому не потрібні локальні ліцензії, щоб бути затребуваним у світі.

Чому Degree, а не «IT за два тижні»?

Я вивчала тонни статей про те, що «диплом не потрібен», «курси — це швидше». Можливо, я надто консервативна, а можливо, просто звикла до фундаментальності медичної освіти, але курси здавалися мені лише верхівкою айсберга.

Мій шлях почався з маленької іскри. Я подалася на курси SheCodes , і коли мені надали безкоштовний доступ як українці — я була в шоці. У медицині нічого не буває безкоштовно. Це був перший «теплий вуглик» віри в те, що IT-спільнота — це зовсім інший світ, де люди готові ділитися знаннями та підтримувати один одного.

Після курсів я відчула те, чого не очікувала — мій «інтелектуальний двигун» все ще працює! Це було справжнім сюрпризом. Виявилося, що після десяти років поза академічним середовищем, мій мозок не просто здатен засвоювати JS, а робить це з азартом. Я закінчила всі доступні модулі і з цією впевненістю кинулася штурмувати ринок праці.

Але тут на мене чекав «специфічний присмак десерту» Еміратів. Ринок праці в ОАЕ має свої особливості, про які не пишуть у методичках:

• Інтернатури — для локалів: Більшість програм стажування закриті для іноземців і зарезервовані для громадян країни.
• Стіна з Junior-ів: На кожну вакансію початкового рівня стоїть така щільна черга кандидатів (переважно з Індії та Пакистану), що туди неможливо навіть просунути лікоть, не те що «засквізитися»

  

Результат: Замість оферів я отримувала або тишу, або скам, або нескінченну рекламу нових курсів.

Одного разу мені таки відповіли. Але першим же питанням було: «Яка у вас профільна освіта?». Моя відповідь про магістра фармації, як не дивно, нікого не вразила. Я навіть спробувала Upwork — закрила кілька проектів, але це був не програмінг, а швидше «колупання» в WordPress.

Саме тоді прийшло остаточне прозріння: якщо я хочу грати в цю гру, мені потрібен Degree. Не для галочки, а для того, щоб мати фундамент, який не розсиплеться при першому ж питанні рекрутера.

Коли прозріння щодо необхідності Degree нарешті наздогнало мене, я почала жартувати про себе: «Я буду як Лілу з „П’ятого елемента“, а диплом стане моїм „Мультипасом“». Олди тут? Ви ж пам’ятаєте цю сцену? :))) Це стало моєю внутрішньою мантрою.

Я почала моніторити можливості й натрапила на новину: американський University of the People виділяє 1000 стипендій для студентів з України. У них була програма Computer Science, і умови виглядали цілком реальними:

• Шкільний атестат, сертифікований у США. Я вже мала досвід роботи з WES (це був довгий і «костильний» процес дистанційної верифікації, про який я можу написати окремий гайд, якщо буде цікаво).
• Англійська на рівні B2. І тут стався справжній магічний момент: університет приймав результати Duolingo English Test.

Наступного дня я пройшла пробний тест. Результат показав, що моя англійська «жива». Я заплатила 50 доларів за офіційний сертифікат, і ось я вже сиджу перед формою заявки: попередні дипломи верифіковані, B2 done, мотиваційний лист написаний.

Аплікація коштувала $50. Для когось дрібниці, для мене — ставка на невідомість. Перед оплатою я влаштувала справжню DDoS-атаку на їхню пошту: «Чи отримаю я стипендію для українців?». Відповіді були розмиті: «First come, first served. Поки що місця є, але гарантій немає».

Я ризикнула. Отримала сертифікат Duolingo (величезний плюс універу, що вони його приймають), верифікувала атестат через WES (довгий процес, про який напишу окремо) і... мене прийняли. Зі стипендією.

Як пройти 4-річну програму за 2 роки?

Замість стандартного темпу, я брала максимально можливу кількість курсів на терм + трансферила кредити із зовнішніх ресурсів. Це було важко, але дисципліна і 10,000 кроків на день допомогла не збожеволіти.

Чому UoPeople — це реально робочий варіант:

• Вартість: Навіть без стипендії весь бакалаврат (4 роки) коштує близько $5000. Це доступно навіть для тих, хто не потрапив під грант.
• Акредитація: Цього року університет отримав regional accreditation (WSCUC). Тепер це «повний пакет» — визнаний у США диплом, з яким можна вступати до будь-якої магістратури.

• 

Перші дивіденди від «Мультипаса»

Мій план почав приносити плоди швидше, ніж я очікувала. Ще під час навчання я отримала офер від стартапу в Португалії. Хоча зрештою ця пропозиція мені не підійшла (через умови релокації та особисті плани), сам факт офера став для мене величезним підтвердженням: рішення отримати Degree було правильним. Тепер рекрутери бачили не просто «світчера з курсами», а людину, яка здобуває фундаментальну освіту в американському виші.

Зрештою, завдяки диплому бакалавра я змогла вступити на MSc (Computer Science with AI ) в University of York (Велика Британія). Це престижний університет з групи Russell Group, і здавалося б — ось він, успіх! Проте, забігаючи наперед, скажу: ця історія виявилася не такою райдужною, як малюють у брошурах. Про «темний бік» британської магістратури та моє рішення взяти Leave of Absence я розповім у наступній частині.

Що далі?

Зараз я продовжую «полірувати» свій мультипас уже на рівні магістратури. У наступних статтях я розповім про технічну частину навчання, як саме я «хакнула» систему, щоб закінчити бакалаврат швидше, та чому магістратура в топовому британському виші — це не завжди те, що пишуть у брошурах.

Дівчата (і хлопці) 30+, не бійтеся. Ваш двигун працює, а «Мультипас» реальний. Питання лише в тому, чи готові ви тиснути на газ.

P.S. Про натхнення та плани

На написання цієї серії мене надихнув Нікіта Солонко та його детальні розбори навчання в Georgia Tech. Читаючи про його досвід з Advanced Operating Systems, я зрозуміла: це саме та спільнота, частиною якої я хочу бути.

Наразі я сама перебуваю в процесі подачі документів до Georgia Tech (та UT Austin). Мій шлях від фармацевта до MS в одному з ТОП-10 вишів США ще триває, і я буду рада поспілкуватися з українською IT-спільнотою. Якщо у вас є питання про UoPeople, WES або те, як не збожеволіти від навчання у 34 роки — пишіть у коментарях, я відкрита до знайомств та обговорень!

Якщо вам цікаво дізнатися технічні деталі мого шляху в UoPeople — як мені вдалося закінчити програму — за такий короткий термін — обов’язково зазирніть у мій окремий допис на цю тему.

Мій шлях у стікерах: від білого халата до академічної мантії. Якщо вам сподобався цей піксельний стиль і ви хочете отримати такий стікерпак для Telegram, пишіть у коментарях — я з радістю зберу його для вас!